Присвячується К. М. Ж. 3 страница

- Чого ці дівчати чекають? - вказуючи на сторону вулиці спитав Якім говорячи англійською яку з дитинства його заставляли вивчати і було обовязковою вимогою англійської корони, питаючи молодого хлопця що видерався на камяний балкон будинку щоб роздивитись дійство.

- Своїх женехів, кого ще? Сьогодні ж Святої Анни, всі пари що обвінчалися протягом року чекають цього дня щоб узаконити шлюб, який визнається з того моменту як вони пройдуть по найшовшій вулиці міста один на проти одного. Хех, ну тут ще є такі що хочуть розвестися, вони стоять по середині вулиці спинами один до одного, як тільки вони пройдуть в різні сторони то з цього дня більше не будуть парою. - повисши на балконі говорив хлобчина зайнятий розпутуванням ноги від повзучого плюща що саме огортав колону старого будинку. Дивна ця рослина плющ, якщо щось огорне своїм листям то не відпускає поки живе, а якщо забрати те на що схилились її пагони в мить осохне. Так і серця цих дівчат що знетерпінням чекають жинехів щоб оплести їх любовю. Подумав Якім щиро усміхнувшись, і направившись в провулок який по його згадці вів до високого камяного обриву над бездонно синім морем. Скориставшись нагодою зібрання всіх людей у місті він спішив туди де зможе побути наодинці з собою. Підніматись було ваще чим в перший день та краєвид був того вартий. Високі камянисті скелі здіймалися з морської безодні підпираючи блакитре небо, одна з них виростала просто посеред моря гострим шпилем який щоразу розрізав морськи хвилі як тільки ті збирались наткнутись на беріг. В такі моменти Якім міг прислухатись що музики серця що ростворялась в чистій природній красі та цей час не був таким, почуття гармонії полишило його залишаючи за собою тривогу і тугу з відчуттями невизначеності.

- Я маю йти. Я хочу жити, потрібно відірватись і іти вперед- набатом пролунало в його скронях. Це той момент коли або піднімаєшся а помераєш, більше лежати не можна — думав він стискаючи кулаки і випроставши груди.

Яким сильним би він себе не почував і не подавав знаку та всередені він був роздавлений, біль втрати наповняв його груди, як вода наповняє море. Але тут на цьому березі він приняв рішення не тонути в цьому морі а плести далі, плести по течії життя до своєї мрії.

Уже за годину Якім О”Браєн вертався до міста в пошуках лавки торговця пергаментом щоб прикупити пер. З дитинсва він любив залишатись зі своїм записником на одинці щоб поділитись думками, і виписати на папір все що витало в голові.

Замріяний думками він ледь не минув крамницю яку замітив ще вчора. Біло-зелена вивіска “Крамниця містера Елдреджа” давно пожовтіла як і зуби старого продавця. Та речі на прилавках не були такі старі, всього за 4 пунти Якім прикупив мідного пера замість гусячого повіривши запевненням хазяїна крамниці що воно краще звичайного і варте своїх грошей. Так само він не пожалів потрати 12 пунтів на кагінець що горів на тканинному гноті умокнотому в масло яке любязно в подарок предоставив містер Джон Елдредж. Узявши кагінець за широку металеву ручку що тримала видовжену чашу з маслом Якім відправився до таверни.

Ейдон саме був на задньому дворі, як він зайшов в середину і пройшовши велику кімнату зі столами, почав підніматись по сходах як зусрівся на них ранішнього вельможу що жив на впроти.

- Соізвольте дати дорогу, і не вештатись мені підногами — викинув чоловік з темним волоссям, темним як і його сорочка. На що Якім не довго думаючи відповів поступаючись на вузьких пологих сходах.

- Містер Доріан, радий вас бачити.

Замітивши в його обличчі ледь проглядне здивувавння, добавив в догонку

- Гарного дня вам!

Якім знав що на пихатість людям треба відповідати любязністю, а вони ж цього не перенесуть.

Записи зроблені того вечора:

Треба поважати кожну людину, якою вона б не була. Навіть тоді коли людина огидна і душою і тілом, говорячи собі “ Так, на світі мають бути і такі виродки, і треба терпіти їх” Якщо показати їм нашу огиду, то, по-перше ми будемо не справедливими, а по-друге викличемо на себе бурю гніву. Який би він не був він не може себе змінити, щож йому ще лишається як не боротися зі мною як зі своїм ворогом. Тому треба бути добрим зусіма, якими вони не були б, і не требувати від них, того чого вони не можуть зробити, щоб вони стали іншими людьми.

Походивши від дверей до вікна декілька раз, ще раз глибоко вдихнувши Якім вирішив всеж записати те що його хвилювало найбільше:

Біль беспощадна, і все поглинаюча, вона з собою приносить гнів, роспач, безвіру, та замкнутісьть, і якщо давати їй волю вона забиратеме розум і серце осиляючись і витісняючи буть яке світло.

Над нашими головами літають птахи і заборонити їм цього не можем, та не дозволити гніздитись над нами у нашій владі. В пучині подій біль може кидати тінь на наші серця та тільки ми вірішуєм чи їй там оселитись. Це як безрадісна жінка що приходить і каже тобі “ ти залишився на одинці зі своєю бідою, ти нікому не потрібен, у тебе нічого не получиться, візьми мене на плечі і іди до темряви” і мало хто чує що в цей час до тебе приходять три дівчини і шепчуть тобі “ ми надія, любов і віра, візьми наші руки і ходи з нами, ми проведем тебе до світла” І як би мені не було це важко писати, і якою не прийнятною для мене була б втрата усього дорогого, усього насправді важливого я мушу розуміти що потрібно іти: вірити, надіятись і любити.

-Ще якийсь дурний сон — подумав Якім піднімаючись з ліжка посеред темноти що скидалась на середину ночі. Босими ногами він ступав до вікна, щоб оглянути вже вивчену на память картинку що поставала з його кімнати. Місяць наростав і складав цієї ночі три четверті що виднілись яскравим платиновим світлом з неба розганяючи хмари навколо. Зірок не було видно як темно грязним покривалом були окуті хмарими, та він знав що вони є і по памяті відтворював сузіря. Як почув швидке нервне прокування що виливалось в уяві від поскривувань старих пресохлих дощок підлоги навпроти його кімнати, саме з відти, з за дверей доносились ці кроки. Запанувала тишина а потів в десять раз голосніше за неї продовжились кроки. Якім не приділив їм уваги та поки не відправився спати щоб по можливості вистатись, ліг на ліжко, адже завтра він планував знайти роботу в Старому Аберароні, і надіючись що щераз не побачить жахів заснув з думками про щось тепле.

Ейдон як завжди щось куховарив віддаючись цьому процесу на повну, Якім подумав що певно через це їда виходить кожний раз смачною і неповторною. Вони зустрілись поглядами коли другий спускався сходами

- Ну як спалося, небісь і до обіду спавби якби не мої булочки на баранячому молоці з ізюмом.

- Так, так запах звісно чудовий, і може розбудити навіть найвишуканішого гурмана. Доречі містер О”Кеніл, чи не знайдеться роботи в цьому містечку для мене, та і куди варто піти? - говорив Якім з зацікавленістю підходячи блище.

Ще з усмішкою від похвалениї його булочок, хазяїн таверни відповів.

- Є... варіант, сиди тут скоро зайде Брендон Чорнорукий, у нього і спитаєш.

Якім навіть не вспів доїсти свій десерт який він розтягував чекаючи незнайомця як до одного з ранішніх клієнтів заговорив Ейдон киваючи на перший лівий стріл за яким чидів Якім.

- Бренді, друже тут один молодик роботьоку шукає, до себе не візьмеш?

За спиною Якіма стояв темноволосий чоловік із смуглою шікірою кольору міді та темно блискучими очима які ледь прикривав чорний каптур. Той самий в якого в перший вечір він розпитував де знаходиться він тепер. На що Чорнорукий міряючи хлобця очима сказав:

- Ну чогож ні, якщо роботи не боїться то можна брати, тай так Кельвіна не страло, най з Одіном спочиває.

Якім стопував швидкими кроками за постаттю в капішоні із шкіряним бурдюхом що скоріш за все вміщав перебродившу пянку речовину із запахом кори. Вони пішли до причало спускаючи під наклоном до старої верфі, яка віднілася за деревяною береговою церкою із цвинтарем що обріс травами і повзучим мохом.

- Ми прийшли.. Якім - так? - Спитав Брендон Чорнорукий доводячи його до двох шпильної пятипаросної шхуни із однією палобою, що розділялась на дві лишаючи меншу частину для штурвального мостика. Якім знав що за низькими бортами що почорніли від морської пучини криється неглибокий трюм, він часто бачив такі кораблі приїзджаючи з батьком бо порту прикупити товарів і продати шкур і меду. Такі кораблі не були швидкими і місткими зате вдосталь міцними маючи плоске днище що дозволяло їм рівно триматись на воді. Він пригадував як батько такі називав “буреломи” та на кормі маслисто чорними літерами писало “Горизонт Надії”

- Ходи за мною, піднімайся — зі спини добавляв Брендон уже говорячи із трьома чоловіками кидаючи до рук одному іх них шкіряний бурдюх. В цей час як із трюму піднімався чоловік, першою показалась йього блискуча лисина і потім велике повне обличчя із моржоватими рижими вусами та круглою бородкою від вуха до вуха. За яким показався великий живіт що вінчався наплечною портупеєю із підвісками одною з яких був чорний пістоль.

- Капітан! Я привів чистильщика риби, звуть Якім — казав Чорнорукий коли той підійшов до Якіма, впершись в нього животом він став хлопати його по руках і ледь легко дварив в живіт бормучи собі під” кажись міцний” а о після заговорив до нього

- Буду платити сорок пунтів в приплив, а якщо будеш вправний як морський меч то і всі шісдесять заробиш але маєш робити все що я скажу. Згоден?

- Так сер.. - тихо мовив якім дивлячись як той поправляю портупею

- Губернатор тобі сер, я капітан Френдон Міччел і поки на моєму судні я тобі і батько з мамкою і дідько з бабкою. - на диво доброзичливо усміхнувся капітан показуючи жовтаві зуби із рижої бороди.

Трохи засмутившись спогадами про батьків наступну годину мив передню палубу ганчірям і шкурмами морських їжаків відтераючи кров і ще щось сіре і слиське. Поки остальні готували сітки сортуючи камяні тягарці і відпутуючи деревяні бруси із ниткових сіток. В цей час я риболовна шхуна косо нарізала хвилі ідучи що маленького зеленого клаптика земля що нагадував формою півмісяць і вмістивби не більше десяти будинків як би там хтось жив. Поряд з шхуною плила лодка і одни вітрилом і коротким шпилем що обмежувався сіро грязним полотном вітрила під яким на кормі були устя для двох гребців що плили на лодці. Буквально через мить по команді капітана Якім дізнався призначення цієї лодки, худий і високий моряк на краю палуби вправно замахнувшись кинув стальний поржавілий гарпун із товстим канатом до лодки і дождавшись поки його завяжуть разом з двома моряками почав плавно спускати сіті. Перші тягарці булькнули в воду залишаючи круги на місце яких спливали деревяні бревна відгидаючись до лодки яка налягши на весла брала курс все лівіше від корабля. Якім подав сіті роблячи це на зауваження морякі повільно, в цей час як капітан і Брендон який штувхав румпель відводячи корабель вправо, стояли на мостику.

- Опустити паруса! Якір на воду.. рухайтесь! ей малий, поможи Джораху — махнувши коротенькою рукою двінко говорив капітак, вказуючи якіму на якір що лежав біля борту нагадуючи важкий гнанений кусеньметалу із трьма гачками що сходились на кіхті маючи на мерху міцний кручений канат що оплітав вухо якоря. Молодий із рідкою бородою що недавно відроста та русив волоссям чоловік виявився Джорахом і скинувши якір що голосно булькнув затягуючи в море плетений канат подав хлопцеві руку.

- Джорах Вільтсон

- Якім О”Браєн - момив він потискуючи руку що виявилось тут принятою дією між чоловіками.

- О”Браєн... О”Браєн... Ти Ірландець?

На що Якім кивнув головою із чорнуватим волоссям що доходило до грудей із невеликою не довірою.

- Як ж тебе занесло сюди — та побачивши що хлопець нічого не відповідає добавив:

- Я Валієць, народився і виріс в Новому Аберароні, плавав на короблі ще до того як навчився писати і перше навчився розбиратись на рибі чим готувати її. А он той здоровяк що слідкує за сітями це Рагмар старий Нормандець що залишивя Аберароні ще з часів набігів. Йомо краще під гарячу руку не попадай може ів море викинути, хех як мене колись — доброзичлив і спокійно говорив Джорах поки їх не обірвав голос капітана:

- Готуйте кюрки, що розсиділись!

Кюрками виявились довгі металеві, або металеві із деревяними ручками шпиці довдиною в 4 -5 футів із тупими гачками на кінці що стирчали в дві сторони або обидвоє в одну. Півгодини опісля вони пригодились і Якіму коли той взявши кінцем кюрка за переплиття сітки між бревнами підтягував її на палубу. Один за одним із синьо темного моря що як сказав Джорах звалось Ірландським виринали тягарці де в прогоні сітки бурхливо мечучись звисали рибини заплутившись в ній.

І уже на мить палуба була багата на тріску і оселедець, що перепригував з боку на бік підкинувшись хвостом. Час ішов, риболовна шхуна ще двічі закидала сіті поки рибний трюм і палуба не вкривалась рибою.

- Знімаєм якоря, вітрила на пів позиції! - уже привично голосно лунав командер капітана.

Руки Якіма наливались змученлю більлю що нагадував налите оливо в мязах, та й це не могло спортити для нього чудового дня. Робити щось по незвичному нове було йому до вподоби.

Запис зроблений по прибутті на Горизонт Надії:

Важливою струною у буть якій роботі є почуття всевбирайочої захопленості. Будь ти Губернатор чи чистельщик канави, мясник чи музикант, якщо ти знаходиш в цьому хоть якесь вподобання, буть яка робота буде іти легко для тебе. Неможливо робити щось що тобі до вподоби вічно, та можливо у буть якій роботі знайти щось таке за що її можна любити.

Якім ще який час пригадував неповторні хвилі які манили обвиваючь носом корабля. Та в якись момент його усмішка сповзла з обличчя як сонце із блакитного неба. Він подумав про що хотівби розказати про морську прогулянку батькові.. Це на мить збентежило хлопця та стиснувши в ручі мідногог пера і витерши залишки чорнила об шматок паперу дописав:

Якщо би кожен із нас завжди памятав ту істину за якою будь яке слово має долю ймовірності бути останнім. І чітко розумів що не має сили відати як довго з ним перебувають блиські люди. То точно би цінив слова, і можливо не сказав би нічого що може ранити людину, бо незнавби чи вспіє він попросити пробачення і чи не буде його поглинати совість протягом довгого часу.

Вміру важка робота забезпечувала йому міцний безтурботний сон який приходив переганяючи ще не піднятий місяць. Порою просинаючись тоді коли ще сонце навіть і не думало підніматись, так і було цього ранку. Холодна подлога в “Ситому Ельфі” бадьрила не краще чим вітер що легенько розливався по кімнаті з привідчиненого вікна, яке залишав Якім люблячи спати на свіжому повітрі. Ранок був ще темним настільки що півні із заднього двора містера Ейдона ще не співали, і певно ще спали міцним сном та із сусідньої кімнати знову почали доноситися нервні кроки іякі намотували коло за колом по скримлих пересохлих дошках. На мить зупиняючи а потім починали знову ходити в припадливому танку, що ненавмисло таки приводили до себе цікавість хлобця що жив на впроти. За півтори години ця цікавіть була втамована, виходячи з кімнати і на мить затримавшись щоб замкнути ключем двері Якім оглянувся бачучи що сусідня кімната відчинена. В просвіті дверей стоячи в чорних брюках із темним маслистим волоссям що розходирась на двоє по обличчі вкриваючи вуха, стояв містер Доріан із беземоційним обличчям що скидалось на перелякану гієну. Доріан зустрівши поглядом малознайомого хлопця швидко зачинив двері грюкнувши дверним косяком. Якім не придав цьому ніякої ували і перекинувшись парочкою слів із хазяєном таверни за сніданком відправився до морського причалу не дочекавшись Брендона Чорнорукого який ранком не минав таверни.

На причалі було багато рибаків, торговців, чи далекоплавних моряків що гордо піднімались на свої Каравели і Пінасси відшвартовуючи їх з гавані. На них зовсім не були схожі місцеві рибалки яких за гріш наймали власники короблів що стояли на причалі. Вони отримували від проданої риби собі на проживання забезпечуючись лише крівлею та їдою. “Сита людина багато думає” говорив якось Джорах, вона починає розмишляти і розуміти свої права, голодна ж краще виконує накази маючи за цінність тільки міцний сон на повний шлунок.

Капітан Френдон Міччел не був скожий на тих капітанів у гавані, може він і неславився високою платнею та його товариськість прикрита грізним капітанством створьювала не примушену атмосферу.

- Прийшов раніше, от і добре а я саме гадав хто поможе підготувати паруса — говорив Джорах виринувши за спини Якіма з витягнотою рукою, вище якої виднілося як завжди усміхнене лице.

- Мені капітан не довіряє паруса, та і скидних зашморгів я не вмію плести — відповів Яякім потискаючи руку своєму олюбленому копманйону на кораблі.

- Хех, ще від давна наш Френдон нікому не довіряє, тому не дивуся. - Добаввив джорах піднімаючись по канатній драбинці на нисько бортову шхуну.

Паруса були розкриті від цубких тканих якими їх вкривали наніч а мотузки складали шов який за однією командою з палуби опускав високошпильні паруса. Робота була зроблена, та ще ніхто не прийшов, і маючи можливіть більше дізнатись Якім спитав:

- Що значить “ від давна не довіряє”?

- Розумієш малий, так буває іноді, як обманули людину, вдарили їїж довірою в спину то із собою забрали довіру до всіх інших людей.

- Так і сталось з нашим капітаном?

- Ооо... Це надто довга історія.. і почалась вона на північ з відси, у водах Григоріїйова пролива, звідки Френдон був родом. Там він мав дівчину, говорять красиву таку, темноволосу, і любила вона його більше життя, і було в них все по казковому, поки жаждий золота яке привозили до дому далеко плавні моряки Френдон вирішив відправитись із своїм братом у плавання по Манганіву шляху до Іспанії а з відти в теплоземні води торгуючи хутрами і скуповуючи пряні спеції, дічина ж провожала братів обіцяючи молодшому що буде йому вірною скільки б не прийшлося ждати його повернення. Торгівля йшла вдало, і за рік брати змогли пригріти вдосталь пессо і дукатів які вони тратили напивались в пабах і неопускаючи ніодного свого бажання плавали від порту до порту разом з усім екіпажом. В одному з таких Френдонові випала доля познаомитись з чарівною мавритійкою що була жарка як червоний перець і ніжна як желест вітру, вона полюбила його так як він і уявити не міг через що він вирішив залишитись не відчуваючи більше потреби в грошах а ось брат його відправився до дому плануючи за місяць повернутись набравши товару. Користуюсь нагодою Френдон передав через брата записку яка адресувалась першій дівчині в якій сказав що знайшов в незнайомому порту свою долю і просить забути про нього. Так було і зроблено, та через місяць брат привіз дуже не добру вістку, дівчина впізнавши його почерк і прочитавши все, тогож вечора прийшла на скелютдванадцяти апосолів і кинулась з неї в море... Френдон був в роспачі, не воліючи нічого більше чути він почав ще більше напиватись і проводити весь час із мавритійкою, знаходячи в ній своє життя. Та згодом його постигла інша неприємність, коли обмілів його гаманець, так як він більше не відправлявся у плавання так і обміліли почуття “коханої” половинки яка покинула його як тільки він дістав із гаманця останнє пессо. Він був обманутий і злий на весь світ, а найбільше на себе самого, та тоді він ще не знав що заставить його відплисти з того порту: старший брат за продай товар отримав від губернатора бурдюх срібляків який в нього залишився лише на день, на другий йогож знайшли вбитим у провулку біля місцевого пабу.

З того часу наш капітан нікому не довіряє - Говорив йому Джорах жуючи листок коки до достав із шкіряного звертка. А опісля з Якімом пішов відшвартовувати корабель бачучи що прийшли остальні члени команди.

В повітрі пахло морським бризом що перекликувався з запахом риби яким просякла палуба, а вода здавалась темніша нефриту, криючи за собою глибину в 150 а то і 300 футів. А в роспорядження молодого ірландця цього дня були вірила і паруса. Міняючи їх відповідно до морського вітру Якім розшнуровував перехвати даючи кораблю максимальну швидкість після трьох уловів риби, ухопивши східний вітер яким вони вертались до гавані. Дорога назад була повна розмов, легенд та бувалих історій які наливались жартами із уст риболовів. Підтримуючи розмову Якім теж час від часу розказуавав щось про себе залишаючи без розмови хібащо останні події. Все було достатньо добре, та як замітив сам хлопець не так як колись, він відчував що й досі не може зануритись в спокій відправляючись в середину себе, так як музика світу що лунала в серці йому давно не чулась і за нею він сильно скучав.

- Десять пунтів разом, за минулий і ще три за вихідні.. - бормутів під ніс Ейдон беручи у Якіма монети за їду і проживання в “Ситому Ельфі”

Після чого хлобчина змученою походкою піднявся до своєї кімнати, та за мить і зовсім забув біль коли вир уваги і здивування припав до слолика що стояв в його кімнаті навпроти ліжка. Якім зробив крок, зупинився, оглянувся і із невимовною цікавістю підійшов блище.

На старому деревяному столі із товстими ножками лежав клапт дорогої золотавої тканини серед якої на здивувавння Якіма стояла новенька арфа.

Колона арфи була кольру світлого каштану що переходив до темного на колковій рамі і зовсім ставав чорним на нижніх вилочках боки яких усівали золотаві різблені малюнки із двома хвилями що вились по всій довжині кельтської арфи, на короні якої ірландською писало “Елізбар”

І могло перекластись як “ Душа що співає”. Якім підійшов блище милуючись блискучою обробкою яка перевилась в світлі відчиненого вікна, та звернув увагу на клаптик звернотого паперу що був привязаний щовковою ниткою до однієї із струн: “ Непросто було знайти тебе, та в сотню раз складніше було вибрати для тебе гідну арфу” - написано днібним та закрученим почерком який Якіму здався сильно знайомим. Він худко вікрив скриню біля стола і розшукаавши зверток із картою що привіз з собою та звірив почерк. У нього не було сумнівів, обоє речей прислала одна і таж людина. Що на цей раз здавалось ще більш дивно і загадково, “Але як? ” - пролунало в його скронях, коли він поглянув на двері які відчиняв своїм ключем. Якім спустився до низу, Ейдона не було в таверні, та на щастя він саме порався на задньому дворі

- Містер О”Кінел, .. містер О”Кінел! Хто був у мене, коли я був риболовлі? - вигукнув Якім дивлячись як Ейдон наспівує романські сонати годуючи свиней.

- Ніхто звісно ж, а що? - з насупленими віз здивувавння бровами говорив трактирщик.

- І ви сьогодні не відчиняли моєї кімнати?

- Та звіснож ні, чи щось пропало в тебе?

- Ні нічого, вибачайте.. говорив з плеча Якім заходячи до трактиру.

Цього разу, хоть із нотою недовіри та все ж впевненіше підійшов до арфи, і провів кінчиками пальців по струнах пощіпуючи по одні, їх було тридцять шість як і звичайній арфі, та ці були срібними із крученим плетенням що говорило про майстерну роботу при виготовленні.

Арфа була чудова, та пальці вже почали забувати струни, Якіму вдалось зіграти трішки непевну та ледь мелозвучну мелодію якій не вистачало практики і вмінь що губилися обтяжених риболовлею руках. Та всеж вона як холодною водою освіжала обстановку розливаючись по кімнаті дзвінкими яскравими нотами. Йому стало ностальгічно та в одночас приємно, він так любив грати довгими вечорами, поринаючи в мелодію у кожну ноту всім своїм єством забуваючи про все остальне залишаючи це за межою звуку, і тільки тепер зрозумів що йому цього не вистачало. Якім залишив арфу вдихаючи запах вечірнього неба, яке ось ось покриється поодинокими золотавими цвяшками. Та цікавість не залишала його, він думав хто ж міг зробити, настільки дорогий і вдалий подарок і як він потрапив до зачиненої кімнати. Якім знову розгорнув зкручену карту пристально розглядаючи її хоть здавалось що за цей час він вивчив її на память. Та дещо на ній здалось не знайомим, темно рудим чорнилом було підкреслено назву одного із міст. І яке здивування чекало Якма коли цим містом виявився саме Аберарон. Що лежав на правому березі карти, а від нього цим самим рудим чорнилом була прокладена лінія яка тягнулася морем на південь минаючи Лампентер і Аберпорт зупиняючись біля містечка Кердіган що було обведено навколо тим самим почерком.

В невимовній цікавості і роздумах пройшов тихий пізньоосінній вечір в “Ситому Ельфі” в якому Якім цього дня записав:

Щоб жити вільно треба рватися, путатися, помилятись, починати і кидати.. і вічно боротись і залишатись. Адже весь світ рухається завдяки тим хто помиляється, визнає помилки і піднімається. Людина повинна залишатись як вітрила корабля, щоб досягти своєї мети вона має приупускати їх в потрібний момент, чи піднімати на повну пристосовуючись до вітру. Ніодин корабель що не змінює принципів не запливає далеко.

- Його погляд пропливаючи по кімнаті зупинився на Елізбар після чого Якім дописав: Всі справи можна поділити на ті які потрібно робити, і ті які хочеться робити. Тому

завжди і в будь яку мить можна спитати спитати себе “чи роблю є те що мені подобається” і якщо відповідь буде негативно то що в решті решт заважає займатися тим що хочеться. Назалишивши шансу старості жаліти за молодістю.

- В перше за час перебування на Валійських землях Якім О”браєн скучав за рідною землею, музикою і тихим спокоєм. Наповняючи його приємними спомнами після яких сон видавався ще міцнішим

- Ви хоть усвідомлюєте яка зараз година, чи до вашої свідомості не доходить що я ще можу спати. - проговорили набундючені уста містера Доріана коли Якім відчинив йому двері після багаторозового стуку, який почувся за мить від того як задзвеніла перша струна.

- Звісно, якщо ви дійсно спали — переконливо відповів на випалені укори Якім зачиняючи двері.

Хлопець вирішив не злити і без того нервового сусіда ранковою грою на арфі і відвідавши яєчної запіканки містера Ейдона став чекати Брендона Чорнорукого. Який згодом показався в дверях таверни із маленьки хлопчиком, що тримався за його руку, років не більше семи. Із такими ж темними очима як у батька що виднілись із каптура разом з чорнявим волоссячком. Вони не стали снідати і разом з Якімом незатримуючись рушили до причалу. Ранок був туманний і мокрий, нічний дощ покрив мокрим блиском камені вивченої на паять дороги якою Якім ходив на риболовне судно уже два припливи разом з іншими членами команди. Та цього ранку вперше за скільки днів він не відчував бажання відпливати з гавані принаймі на “ Горизонті надії”. Подарена арфа, спогади і до болю рідні мелодії наче пробудили в ньому ностальгію, і бажаня яке брало коріння в поверненні до дому. Старий Абераром не був поганим містом, принаймі Якіму він таким не здавався, та це старе, сіре риболовне місто вулиці якого гумонять англійською і валійською, вулиці по яких не танцють з причини і без вулиці на яких він не чув з дитинства рідної музики, не були йому рідними. Він знав це, ще стого моменту як вперше прокинувся на березі Ірланського моря по ту сторону від дому, та пропускав це між вух оминаючи ці думки, які сьогодні постали чітко і голосно. Дядько Бенет, смутно пригадував Якім, в той трагічний день боячись що його теж допишуть до приговору, відвіз хлобця до найблищого міста, і врахувавши те що тут можуть початись бойові дії посадив його на торгове судно що саме відшвартовувався з місцевого порту. Та для самого Якіма це не була основна причина, не так він боявся опинися в розгарі війни як хотів втекти від болю що тоді переповняв його, тому весь цей час він залишався по цю сторону моря.

Товстий плетений канат пять — шість раз обмотував швартувальни якір надійно тримаючи корабельна пристані. Джорах уже підготував вітрила і корабель разом із одновітрильною лодкою відплив від берега. Якім як і весь екіпаж з цікавістю спостерігав за новим морячком, що почуавався на судні як у дома підтримаючи батька в нескладних завданнях. Найбільшої уваги йому приділяв капітан Френдон Міччел стараючись зацікавити малого чорним компасом підвішеним до шкіряної партупеї. Було сумно роздумувати що капітан по свої волі лишає себе можливості мати наслідника, та з надіїю на краще Якім приступив до роботи. Він уже звик закидувати сіті, вдало потрошити рибу чи драїти палубу. Тому швидко зправившись зі звичними обовязками заліз на корму, маючи вільний час доки не потрібно буде затягати сіті. Ухопившися рукою за носовий канат став прислухатись до моря закривши очі. Ритмічний шум морських хвиль що розбивались об борти корабля виринаючи із глибинної пучини. Запах моря, риби і водоростей що носив гордовитий і спалахливий вітер, чи на віть вранішнє сонце що крокувало по небокраю в гору не могло відвести думки його від Ейріна. Якіму зараз баччились залені пагорби і безкраї лани маршанських лісів, два старі кедри з подинокою землистою дорогою на якій лунала музика з пагорба де звяткували Патріковий день піснями і танцями з свіжим темним пивом що разом зі всіма спогадами навіювали йому спокій.

- Риболовні крюки не приспособлені щоб виловлювати з моря мрійників — говорив Джорах за його спиною певно із щирою усмішкою після чого добавив:

- Про що думаєш друже?

- Чужий мені цей край, та не земля а чужениця, сумую я за тим краєм що бачу в снах.

- Так! Я не зрозумів, ти чого ще тут? - Навіть з питанням Джорах як завжди усміхався домомагаючи Якіму злізти з корми, після чого сказав:

- Ти розумний хлопець і хороший, мені тебе буде не вистачати яж звик до тебе.

- Мені теж, дякую за приємні розмови. Так а тепер пора до капітана. Відповів Якім після обіймів його суднового друга.

Капітан Френдон виявився більш любязним чим він думав, і вислухавши все повів плечима і сказав:

- Ну а які проблеми, хочеш пливсти — пливи, кличе доля — давай наздоганяй. Тільки ось чим плисти, до Старого Аберарона торгові кораблі приходять лиш місцеві і дуже зрідка поповнити провізію і воду можуть зайти далекохідні. Такщо можеш чекати приплив а то і всі десять.