Присвячується К. М. Ж. 2 страница

В той час як далеко з відти в своєму ліжку прокинувся Якім, він швидко відірвав голову від подушки ніби його щось збудило, та в кімнаті нікого не будло. Холодний вітер завівав через відчинене вікно ледь посвистуючи шпарами. Якім піднявся помітивши що спав на соєму записнику, він закрив його ще раз глянувши на обгортку, “Вірний слову” віднілося на пергаментній обгортці. Після чого поглав його на стіл що покосившись стояв біля ліжка, на якому лежало декілька листів, поламаних гусячих пер, незакрита чорнильниця та свчкові огарки із пакунком в якому лежала карта. Якім виходячи зупинився у дверях, мить постоявши він вернувся до стола і витяг карту, не упустивши уваги на прикріплений листочок, “ Якіму, справжньому філіну” справжньому філіну.. повторював він собі, крутячи в голові варіанти, який ще я філін, всі знають що я ще не здав екзамен, Ланера. У його памяті чітко постала дівчина яка на святі Белтейну познайомилася з ним, і той момент коли вона захоплено говорила про придворних музикантів.

- Маячня якась. - сказав він в голос кидаючи карту на стіл, і направився до сходів. Спускаючись він все чіткіше чув запах смаженого бекону що легко розливався по кімнаті

- О ти вже встав, сідайно я тебе нагодую— усміхнено сказала мама стоячи біля плити в зеленому платті із вишитими білими хризантемами.

- А де тато, у нас сьогодні тренування, ми будем вчитися володіти мечем. - з долею радості і захоплення проговорив Якім беручи до рук тарілку з беконом і жареними яйцями.

- Він пішов без тебе, ми рішили що тобі ще зарано вчитись фехтуванню, ти ще не достатньо окріп. - сказала мама проходячи кімнатою до дверей.

- Що? Всі мущини Оленноссу стають на захист нащої свободи — обурено сказав Якім піднімаючись з деревяного крісла.

- Я все сказала — чулося із зачиняючихся дверей.

- Я всерівно піду! - Якім присів, йому вже не таким сочним сдавався бекон, в його голові не то рушилися мрії і плани, не то йому не хотілося залишатися іншим, не таким як всі, особливо не таким як тато. Він почувався ростроєним, потрібно було ще багато часу щоб він доїв свій сніданок. Та наступне що він почув це був грюкіт у двері, після якого у дім зайшов високий чоловік із довгим сивим волоссям із ще чорними пасмами та густою бородою що зходилась до купи з волоссям там же сріблясто білим колюором.

- Ти певно Якім О”Браєн, ох як же ти виріс малий, та втобі тепер легко розпізнати молодого Джоната. Мене звати Ронан, Ронан Берк хранитель Кьоренхолла. Я знав твого батька коли він ще був твого віку. - Сказав сивобородий чоловік заходячи до великої кімнати скидаючи заленого плаща.

Якім мовчав, він не пригадув Ронана та знаходив в ньому щось спокійно рідне, риси обличчя описували його як добру з розважливим розумом людину. Якім не вагаючись спитав:

- А я ким він був?

- Джонні? Відважний і бравий хлопчина, завжди знаходив собі неприємностей як і всі хлобчаки в Кьоринхоллі, та відрізнявся від них чимось великим що крилося в його серці і ще чимось простим що крилось в душі. О, памятаю він був природженим лідером, це талант бути головним не возвишаючись над остальними, і бути керівником залишаючись по заду остальних. В ньому ще змалку був дух, тихий і могутній як в високої скелі.

Так.. А доречі де він сам? - сказав Ронан здивовано прищурившись

- Певно з усіма, на багряному полі, тринірується фехтуванню — тихо проговорим Якім з легеньким болем у голосі.

- Поклич його сюди, варто щоб ніхто не потрібний непочув нашої розмови, ми надто багато ризикуємо, тому на нашу силу нехай зіграє таємність.

Якім відчинив дверей, і почув холодний осінній вітер що гнав темні хмари мимо Оленроссу, на вулиці було вітряно і Якім ідучи дорогою декілька раз згадав свого плаща залишеного вдома. На дорогах і перехрестях людей майже не було, лише поодинокі постаті віталися піднімаючи вказівні пальці рук. Сад, за ним це дорожка і кілька палаток, де під навісом нарізали прути на стріли і наконечники на списи. Батько був на полі яке проглядалося крізь пологлі яблуні, з десятками чоловіків що метушили мішки на деревах деревяними “мечами”, боролися кулаками або просто сиділи припершись до дерев. Якім зрозумів терміновість приходу незнайомця коли батько почувши імя Ронана відправився до дому крокуючи перед ним. Містер Берк сидів за столом ворошучи губами щось собі підніс та побачивши їх піднявся вклоняючись.

- Містер О”Браєн старший, невже? Сказав він розводячи руки на зустріч Джонату

- Ну як не обняти старого друга. Я думав ти будеш в вечері. - Сказав батько просячи його знову присісти

Якім сів біля ще теплої печі, і приявся слухати.

- Час нам в дорогу ціну не можна пусто пускати і миті. Давай зразу перейду до діла: З усього Кьоренхолла ми зібрали одинадцять сотень чоловік, сім сотень Маршанців і майже дві сотні з заболоття, щ е з Оленроссу вісім може бльше. Цього має бути достаньо щоб напасти на Табір корони під Духаллоу, цієї пятниці. Розвідники з Маршану говорять про пятсот чоловік що стережуть припаси маючи всього по пятдесят часових в ночі. - сказав Ронан піднімаючи до губ келих віскі які батько щойно налив доставши бутилку з під стола з двома деревяними келихами.

- До Духаллоу півтори дня хотьби лісом, в верх по ріці, а у них має бути вдосталь пороху і амуніції щоб поділитись з нами — Сказав Джонет спокійно і водночас занепокоєно

- Треба діяти швидко, після Духанлоу до нас мають прияднатися пять сотень чоловік з Лоуласу з якими будем рухатися до Кьорку де на нас будуть чекати армія графа Еріха Оленклоуса. Тому вже у четверг маємо бути разом у устя ріки Меєр. У вас три дні на збір провізії та всього чим пожна розпороте англійське брюхо.

- Мало часу, половина з нас меча в руках не тримала, а щитів в двох сотень не назбирається — потираючи чоло сказав батько

- Зробіть все що можливо, впереді в нас велика битва, в переді наша свобода. Сказав Ронан і підявся з застола накидаючи плаща на плечі, пізля чого його погляд припав до хлобця що сидів біля печі

- Ти О”Браєн, не забувай це. А зараз мусим прощатись, мені ще скакати через ліс назад в Кьоренхол.

-батько став його провожати ступаючи за нам на вулиці, з відки почувся його голос.

- О, Бенет ти певно до Мері водесь пішла певно товкти пшеницю — двері зачинились, дядько Бенет — хм не вже він підслухував, подумав Якім гріючи руки біля печі.

Запис зроблений у день знайомства з Ронаном Берком:

Чоловік має виборювати своє імя. У перемогах і поразках, у невдачах і тріумфах, і лише той достойний імені чоловіка що кидає виклик долі борчись за те що йому дороге. Такі чоловіки живуть в легандах, про таких горовять з повагою і про таких розказують історії дітям. А щож про бій, варто його сприймати як найвищу цінність, як священний обовязок, тоді дорога ціна не буде такою великою, тоді ідучи в бій ти будеш памятати що ідеш не за корону, не за гору пунтів, і не за багате угіддя. Ти ідеш на щось страшне, не знаючи чи повернешся але ти ідеш за брата, за сестру, за дружину, за дітей, за землю, за народ, за свободу, за майбутнє, за Ірландію!

Він носив прізвище Макгрет як і всі рижоволосі в передмісті, був звичайним чоловіком, різнився хібащо любовю до природи і чудовим знанням лісу. Він міг легко розпізнати дерево в якому було щось магічне, знайти потріний гриб чи цілющу траву яка росла тільки в певному місці. Він добре знав ліс і до звик до нього, як і ліс до Макгрета. Та цього ранку вирушивши за осінніми грибами на Плато Друїдів щось здалось йому незвичайним. Він зупинився, і церез мить зрозумів що йому непривична тишина що завмерло лежала в лісі. Не було чути двінких голосів і непристойних жартів, тріскіту вогнів і ударів коваля що долонила з краю лісу, і навіть фиркання привязаних конів до дерев під водопоєм не було чути. Він опустив корзину і рушив до частини лісу з якої доносилось відкрите світло ранкового сонця. І замить на поляні де він звик бачити сотні англійських солдат він не побачив нікого, лише втоптана трава і сліди від розкладених палаток нагадували про минулу присутність. Макгрет спутився, вогнища були холодні а темно сіра зола вже відвогла від ранкових туманів, доріжки від коліс повозок були ледь помітні, а трава по їх слідах вже почала відростати по дорозі на Духаллоу біля лісу. На іншому кінці якого цього ранку Якім колов дрова носячи ще з десятком хлопців їх в кузьню. День був похмурим а навислі чорні хмари говорили що от от почнеться дощ. Тай день почався не найкраще, ще з досвіта він прокинувся від голосу батька що лунав з віднинених вхідних дверей

- Яким, скільки можна спати, Борнард вде пів години сидить без дров!

Стрімко піднявшись з лішка Якім перевернув арфу що бринькнула рядом струн впавши на підлогу.

- Мелая, Мелая грати на тобі все ніколи — подумав він надягаючи каптура на голову відчуваючи осінній холод.

Тепер йому було вже не так холодно, і руки декілька раз побиті сучками уже не так мерзли за роботою. Борнардом був здоровецький чоловік з товстими щоками і ще більш товстим животом та лисою головою що вінчалася густою русявою борідкою, та Якіму найбільше запаятався шрам на правому оці, він проходив рубцюватою доріжкою від чола до щоки, який говорив про давній і жорстокий бій, шрами завжди багато говорять, іноді навіть більше чим самі люди. Якім відкрив полукруглі дубові двері до кузні, сьогодні тут не було Арлана, він як і частина населення не підтримав повстання, тай Борнард не любив щоб хтось ваштався у нього під ногами, навіть не дозволяв щоб хтось чужий кував в його кузні. Відправляючи всіх витягнутою рукою із важким погрозливим молотом, виключенням хіба що був син хранителя Оленроссу, він мало говорив, ще різше щось роспитував і не плентався на дорозі що і подобалось старому ковалеві.

- Хороший клинок вийшов, даю бороду на відсіч що він кращий з тих що я кував — радо виговорив коваль розмахуючи наточеним лезом ще без рукояті і вдивляючи в нього як в дзеркало

- Він вам щось нагадує? - спитав Якім замітивши що Борнард приділяє йому надто багато уваги чим іншим

- Цей схожий на той який був зі мною під Кьортським портом, памятаю щит тиснув плеч, ідучи до бою, а в руках меч, озброєний рукою. - Невідводячи погляду пробормутів Борнард, а тотім поглянув на хлобця одним оком.

- Ви хотіли сказати озброєна мечем. - Монотонно сказав Якім підходячи плище світла печі щоб глянути на меч

- О ні, мій дорогий друг, вбиває не лезо клинка вбиває вибір людини. Адже до нього меч як і все навколо чисте поки його не оскверняють ненавістю і злостю, роспачем і помстою. Та природа людська ладна побачити винуватця у всьоми лиш би не замітити його в собі. А тепер хватить філосовствувати бересь за роботу. - киваючи на великий камяний диск сказав Борнард.

Якім сів на низенький стільчик взявшись обома руками за деревяний гвинт з ручками що розкручовав камяний горизонтальний диск на якому коваль точив і кострив леза клинків. Він крутив диск, підтримував вогонь дмухаючи мішком із телячого живота чи підкидав дрова, поки двері кузні знов не відчинились. Коваль уже зібрався возмутитися чужій присутності та збагнув що в дверях стояла молода дівчина, яка як виявилось пришла за Якімом.

- Твій батько сказав покликати тебе, і добавити терміново, він чекає тебе у конюшнях. - розповіла Езабель, каштановолоса дочка мельника.

Якім знову вийшов на вулицю, вітер видавався ще сильнім і холоднішим, поодиноко потрусуючи каплями осіннього дощу. Доріжка до конюшень була болотиста і певно ніколи в цій місцині не висихала кожний день перемішуючись важкими копитами коней. В холі він почув голоса, один із них був точно батьків, коли Якім підійшов два чоловіка саме виходили з конюшні. Йому стало моторошно, батько був стривожений і мав неприємний вигляд, його погляб був холодний а очі нагадували роспач що чувся хоч і твердому і нібито впевненому голосі.

- Якім, синку скачи як найшвидше до Кьоринхолу і знайди Ронана Берка і віддай йому це, нікому іншому тільки Ронану — сказав батько даючи маленький листочок складений у четверо.

Після чого підвів йому завчасно осідланого молодого каштанового коня із світло горіховою гривою, помагаючи йому залісти він нічого не сказав тільки помахав на прощання рукою. Якім бачив його хвилювання і розумів що на цьому клаптику пергаменту щось важливе, і не так важливе як термінове. Кінь сказав жваво, та з характером, порою відмовлявся бігти швидше чи повертати під обвислими гілками дерев. Так завжди буває — думав Якім, коли тварини не відчуває хазяєна, коні хоч і послушні та свою вірність не промінюють. Ліс був мрачним під темним без сонячним небом, що ще більше нагнітало Якіма, він почувався стривоженим, він знав цю дорогу, знав де знайти Ронана, знав що скоро повернеться до дому, та його непокоєння йшли від чогось іншого, чогось невидимого оком, якогось передчуття. Такого він раніше не відчував, та стараючись не замічати продовжував скакати,

- Поворот на ліво на другому роздоріжжі і вниз по ріці, потім в верх і направо — говорив він собі, пробираючись по вузькій стежці зрізаючи дорогу.

Він прискорював коня постукуючи ногами по животі і стряхаючи вуздечко, аж поки перед його очима не почала виднітись чисто водна річечка що замітно міліла прямо перед дорого, на цьому місці було накладено багато каміння, так щоб коні могли переправитися не вплав. Якім зтрибнув з коня, він відчув як довго він скакав по болі в ногах що легенько ярила коли він ступав, він взяв коня за вуздечко обмотавши шкіряний рімешок навколо руки і пішов з ним до річки. Ноги відчули холодну воду що різко приводила до памяті бурхливо омиваючи котики, каміння було зазвичай плоске і велики, та Якім відчував під підводною течією і малі та досить гострі камінці, пояких по ліву сторону коня він переходив через річку, і вже за мить зміг знову залізти на коня вспіваючи поки той зупинився. Хлопець рушив далі, перед ним був порівняно маленький лісок який лешилося пробігти по прямій до самого Кьоренхоллу, він ступив вперед, та лиш зайшовши долісу зупинився мертвим ступором. В просвіті соснових дерев на фоні темно хмарного неба розсівалися клубні темно коричневого диму що йшов на його щоковане здивування саме із Кьоринхоллу. Якім завмер, сотні думок прокрухилися в голові як він сильно прискорив коня і на всіх парах поскакав в ту сторону, дим густішав і вже неабаром бажання дізнатись причину було виконане. Кьоринхол горів поодинокими вогнищами десь пятнадцять чи двадцять будинків заривалися яскраво густим полумям із високими помаранчево -жовтими язиками що омивали деревяні стіни і стелю будинків. Якім зупинився не порушно, йому не вірилося, “ні, ні ні! ” - лунало в голові, коли він із окраїни лісу дивився на знайоме містечко що сьогодні ярилося коричнивими клубнями диму. Вогні ніхто не гасив, навколо них стояли люди, такіж як на міських воротах що лежали навпроти нього, всі вони були схожі і на відстані скидалися на багряно червоні постаті із срібними нагрудниками. Саме в той момент як вітер розгорнув стяг одного із людей якім чітко побачив золотавого лева по праву сторону і зелену із срібним смужку на знамені, яке було йому до болю знайоме.

- Треба попередити, я маю все розповісти! - істерично із трясущимися руками проговорив Якім хапляюччись за вуздечко.

В його уяві поставали батьки, родичі, друзі чи просто жителі Оленроссу — вони всі були в небеспеці, він знав що має як найшвидше знайти батька і все йому розповісти. Він скакав, підганяючи коня з усієї сили, а серце калатало в набат вириваючи з грудей, перед дним була вузька дорга яка скоро приведе до холодної річки. Якім підганяв коня як ніколи, лише чулися удари копит що дробю відбивались з ударами серця, та наступне що він відчув було сильним ударом, йому на мить потемніло в очах, він втрати рівновагу і відчуття сідла, в обличчя йому хлиснула холодна вода занюрючись з рудьми висунувши руки перед собою. Якім лежав в воді, ледь не захлинувшись він підняв голову з води, і рефлексорно спробував піднятися на ноги, та і це йому не зразу вдалось він озернувся, позаду нього лежав на один бік перевернувшись його кінь. Якім прогорнув з обличчя добвге волосся руками і стоячи повколіно в воді, стараючись на силу втриматись на течії пробував зрозуміти що сталося. Він підійшов повільми кроками ступаючи по підводних камнях до коня що бурхався в воді і пробував піднятись, перші спроби допомогти були даремні та всеж кінь звівся і підхрамуючи на передню праву зногу з великим трудом вибрався із річки на силку від молодого наїзника що з усієї сили тягнув його на беріг, дойшовши до якого кінь знову впав. А біля нього звалився на коліна і Якім, він весь був мокрий і зараз відчув ще більший холод чим у воді, кінь фиркав і постогнував а Якім скидав сорочку і плащ, він відчув біль в руці та на лікті, з яких невеликими подряпинами сочилася кров, та скрутивши одяг від води він піднявся. Він май іти, швидко іти до Оленроссу не можна було гаяти ні мінути, Якім минув коня, і на силу старався не обернутись, він нехотів його залишати та знав що не може допомогти, і рішив що повернеться по нього. Хлопець почавбігти, в переді була ще досить велика дорога що тепер бидавалась набагато довшою, Якім обдумував що він за був про річку на швидкості збігши до неї, що і обернулось йому уроком. Та зараз його єдиною думкою було те як найшвидше добратись до дому і розказати все батькові. Він то біг швидко то зупинявся перепиняючи дихання то йшов швидко то знову біг з усіх сил, яких із кожним роздоріжжям ставало все менше. Від думав що булоби як би батько його не відправив до Ронана Берка і постанням. Після чого Якім зупинився і оглянув кишену з внутрішньої сторони плаща, і вона була порожньою.

- Певно вапало в річці — подумав він перебираючи в голові що там було. Та простоявши мінуту, рішив що немає коли відпочивати і взявся знову бігти. На цей раз сил йому стало більше і вже через декілька таких перепочинків довго проходячи цей ліс він опинився неподалік рідних місцин, йому здавалося що він іде цілу вічність, та ці дороги він добре знав і це надавало йому ще якихось нових сил. До Оленроссу залишались лічені кроки як він зупинився, Якім боявся побачити те саме що було в Кьоринхоллі та наважившись він ступив. А серце калатало, все сильніше із кожним кроком, руки потіли і тряслися а в голові не було ні одної думки.

Минувши схил він піднявся на бережок яким закінчувався ліс, після чого його серце зжалося болем. Багато будинків із його міста поодиноко тліли догораючи під хмарно чорним небом. Якім кинувся туди з усіх сил, на вулицях не було нікого, ні людей ні солдат, він біг по вулицях які наповням моторошний холод, його ноги повернули на ліво і він побіг до площі, на якій йому виднілося щось не зрозуміле. Це була вісилиця. На якій висіли білі і страшні тіла підвішені шнурками до балки. Якіма огорнув неймовірний жах, він припав до землі із криком що виливався болем з його серця. Одними із тіл що ще лишались підвішеними були Джонет і Мері О”Браєн...

Очі Якіма запекли і він заплакав, серце стинулося болем і він бючи кулаками по землі кричав ні! Він припав до землі не піднімаючись, йому здавалося це жахлим сном, неправдою чи просто жорстокою видумкою. Ніхто незнає скільки він там лежав та наступне що він відчув був товчок рукою

- Пішли, швидко пішли! - говорив голос чоловіка що пробував його підняти.

Якім не піднімався, йому було тепер всерівно все. Та чоловік вдарив його рукою по щоці приводячи до тями. Якім підняв голову, перед ним стоя дядько Бенет худий мамин брат із видовженим обличчям.

- Роби що я кажу, ходи швидко з відси — казав він підводячи Якіма на ноги.

Чи може те що він не хотів це бачити ні сикунди більше чи настирність маминого брата що силомісь тащив його за собою привела їх до дому.

- Вони палили будинки які попались під рукою, мій згорів як і все що було в нім - болісто і тихо проговорив Бенет О”Конел коли заводив Якіма у дім.

- Хватить ревіти! Ти теж є у списку зрадників його величності, і висівби на площі якби знайшли. Як і Керола, Драгмара з дружиною і Рендонових синів. За кожного з вас обіцяли по 90 пунтів як за зачинщіків заколоту. - говорив дядько тримаючи Якіма за мокру сорочку руками із болісно злим поглядом. А через мінуту мовчання добавив

- Серез нас є зрадники і думаю ні один з них не побрезгає горскою нових монет. Якщо хочеш жити тобі треба перестати ревіти і забиратись з відси і чим швидше тим краще. Піднімайся, знайди гроші в домі і передінься. - Сказав Бенет піднімаючи його зі сходів, Якім стояв не порушно а потім з поспіхом почав підніматись. В золі печі він знайшов глиняну посуду в яку як він колись бачив батько складав гроші, його руки і далі тряслись і на цей раз він не міг вимовити і слова. Інстинктивно він взяв лляного мішка і почав скидати в нього все що попадало під руки, з усієї кімнати носячись з поспіхом по ній сам нерозуміючи що робить. Коли він достав одяг з скрині щоб переодягнутись почув як відчинилися двері, він спустився. Як виявилось дядько виходив на вулицю поки він був на горі, омірявши Якіма поглядом той відчинив двері. За яким привязаний до одвірка стояв Мей, Бенетовий чорний кінь, що грозно фиркав стоячи з накинутим шкірядим сідлом. Першим заліз дядько подаючи Якіму руку, який залазючи і досі не тямив що робиться. Уявляючи це все нічним кошмаром. Вони рушили, швидко і не оглядаючись.

Глава 2

Сонячне світло було не привичним і рязючим, після двох днів проведених у трюмі торгової шхуни, а голод більш нестерпним чим поривистий вітер на пристані. У небі кружляли чайки перекликаючись із прибоєм голосними криками. А далеко за спиною доносилися як Якім визначив монастирькі звони. У безкрайому далеко холодному горизонті пропадав слід від недавно відшвартованого торгового судна “Маріанна” залишаючи доріжку із збуреної води. Він сидів на причалі спустивши ноги із деревяних балок на які кріпилися дошки на березі йому незнайого містечка, в якому як спорчений товар лишили торговці у першомож порту. Він памятав як дядько Бенет потираючи шкіряний каманець підвішений до портупеї платив морякам за те щоб вони перевезли його в безпечне місце тієї ночі, чи дня. В його памяті сплутувалися події і він майже нічого не памятав із дводневної дороги в кутку торгового відсіку. Та зараз голод на ряду із холодом відмінно приводив до тями. Якім озирнувся, перед ним постало мітечко що починалося від краю причалу до пагорбів із поодинокими будинками тягнучись в здовш побережжя перетворюючи пляж на сіре рибне місце що проглядалося у всіляких згадках у вигляді риболовних сіток лодок рибних відходів на причалі і сотень шнурків із сухою рибою підвішених між забитими і пісок палками. Ніщо в цьому місці не прибавляло йому обтимізму та він розумів що щоб жити він має рухатись далі, залишитись відтвергнутим від всього було рівноцінне смерті. Він піднявся, в руках у нього був лляний мішок із усіма його нажитками, на ногах шкіряні капці лодочки а на плечах теплий зеленувато грязний плащ із каптуром на спині що вкривав частину штанів та сорочку. Перейшовши перші будинки він пішов вулицями шукаючи шинка або таверни зустрічаюсь поглядами що виражали стриманість до нових гостей. Під деревяним мащеним нафтою дахом на двох ржавиз ланцюгах висіла різблена табличка: таверна “Ситий Ельф”. Якім піднявся по трьх сходинка що порипували старою деревиною як зупинився, він скинув з плеча мішка і відхилившись в сторону почав там шукати шкіряного гаманця і ростібнівши його достав пару стрібних пінтів і дроб, які вкинув до кишені відкриваючи залізну клямку таверни. З самих дверей йому донісся запах жареної свинини що жарилась за столом перед яким стояло пять столиків над якими висіла велика свічкова люстра. Два з них були зайняті чоловіками по двоє і троє людей з розмови яких Якім впізнав англійську мову з чистим виговором. Він піднявся до столика хазяїна таверни і попросив щось поїсти дивлячись як той вправно розділяє мясо на дубовій дошці.

- Що це за місто, і де воно знаходиться — поцікавився Якім сідаючи до столу по праву сторону таверни на якого падало світло з відчиненонго вікна.

- Старий Аберарон, провінція Керідіган — озвався сивобородий худявий чоловік за столоким посюрбуючи щось із кухля.

- А країна... ? - не відважно мовив Якім насупивши брови.

- Країна, її тут немає. Як нестало Оуена Гліндедура так і Уельсу нестало, тепер це все Валія провінція Англії і Шотландії. - почав говорити чоловік в каптурі що до цього був обернутий до Якіма спиною, а як обернувсся стало видно темне холодне обличчя із двома чорними очима що нагадували камінці які він бачив на березі.

З наступної розмови Якім зрозумів що тепер Англією править наслідник роду Стюартів що обяднав трони з Шотландією замість його попередників династії Тюдорів що були ікрас із Уельсу. Якім старався запамятати все почути в цей час як хазяїн приніс глиняну тарілку із вареною картоплею із кусками жирного бекону, і отримавши свої пятдесят дробей поставив на стіл. Лише тепер він відчув наскільки зголоднів, навіть не приділяючи смаку він спорожнив тарілку закусуючи це житнім хмібом. Хазяїн таверни низенький чоловік з круглим лицем і лисою головою нарізав зерену ріпчасту цибулю наспівуючи під ніс якусь пісню.

- Сер не підскажете де тут можна заночувати — передбачливо мовим Якім беручи до рук свого мішка що лежав під столом.

- А ти ким будеш? - змірюючи очими сказав чоловік відірвавшись від різки цибулі

- Вранці я приплив з Кьорку що на узбережжі Ірландії — з невеликою недовірою сказав Якім зустрівшись поглядом із чоловіком у каптурі.

- Якщо в кишені завалялось біьше пунта ходи за мною — Сказав хазяїн таверни витираючи руки об фартух і провадячи його сходами наверх. Де було четверо дверей по двоє з кожної сторони. Хазяїн відчинив крайні ліві витягнувши ключі із грязного фартуха.

- Страрому хазяїну вона ні дочого, а ти можеш залишатись за три пунти в тиждень сім якщо я буду тебе годувати.

- Добре сер, мені підходить

- Ти мені подобаєшся, залишайся. Так і ще, зви мене Ейдон — усміхнувшись добавив хазяїн направившись до сходів знову наспівуючи мелодію собі під ніс.

Все в кімнаті нагадувало те що тут давненько ніхто не засилявся. Ліжко, стіл і комод це все чим могла похвастатись кімнати за три пунти в тиждень. Та побачивши вікно Якім рушив до нього, чуючи як за спиною зачинялись двері, і як виявилось підійшов до нього не даром, вид за вікном впирався в морський горизонт що по всій довжині дотикався до хмарковато білого неба де народжувались хвилі. Нище горозинту за вікном були видні будинки що загороджували вид причалу та Якіма це не засмучувало, він насолоджувався живим бурхливим морем що невтомлюючись несло хвилі до Старого Аберарона манючи своєю мливою могутністю. Стоячи перед відчининим ним вікном спершись руками на різблений деревяний підвіконний Якім затих, він бажав покинути всі думки, проблеми і негоди і побути наодинці з морорем побути наодинці із самим собою. Зачарований спокоєм що легкою мелодією вився довколо вух чужинця цих країв навіював чистий розум. Якім відійшов від вікна повільно роздивляючись стіни нової оселі. Та речі які в нього були: теплий плащ з каптуром, медальйон у формі трилистника, пара шкіряних чоботів, чорнильниця, дві сорочки, батьків гаманець, мамені прикраси, мисливський ніж, карта та записник “Вірним слову”. Якім і не пригадував як це все скидав до мішка, робив він це певно просто по інерції, та як би там не було тепер це все що у нього є.

Запис зроблений через день після прибуття в таверну “ Ситий ельф”:

Варто установлювати у собі внутрішню тишину, то чисте мовчання губ і помислів, коли ми більше не заняті назойливими думками і розумними судженнями для того щоб прислухатись до вираження волі серця, і чим частіше ми будем до нього прислухатись тим щасливіші будем ставати.

Дороги ставали все знайомішими а шум прибою звичнішим, за ці три дня Якім збагнув що люди з якими він живе звуться Валійці, які вирізняються любовю до своєї історії і виконанням традицій, які чітко прописувалися в тогочасних трактатах. Говорили вони Валійською або Англійською що не сильно від неї відрізнялася маючи більше половини ідентичних слів. Харчувались жителі Старого Аберарона переважно рибою і городиною що росла на розкинутих пагорбах, з яких якім чув пісні робітників що збирали урожай незвертаючи уваги на чужинця. Любив співати і Ейдон який ще зранку гобував чорний пудинг з ячменю, вівса і свіжої крові корів, і добре обжаривши його подавав до рагу з буряка, ріпи і салери.

- Ну як тобі? Такого ти певно дома не коштував — зі щирою цікавістю спитав хазяїн таверни дивлячись як якім повертає до блиску пусту глиняну руду тарілк на стіл

- Уже звикаю до валійської кухн...

- Містер О”Кеніл будьте же любязні взяти плату за проживання — уриваючи їхню розмову зневажливо проговорив худощавий чорноволосий чоловік у чорній сорочці із золотою брошю що мить як спустився з другого поверху.

- Так і соєзвольте на другий раз ні в час ні зорю ре рубати дров, візьміть до уваги що поважні жителі вашої убогої таверни можуть ще спати — Добавив він піднімаючи свого білого носа і достаючи декілька блискучих монет із бархатного гаманця.

Та зараз Якіма цікавило не це, його увага припала до того як цей нібито поважний чоловік назвав Ейдона, адже О”Кеніл було знайомим ірландським прізвищем. Та він не посмів його щоь спитати а лише кивнув в знак подяки за сніданок і вийшов із таверни “Ситий Ельф”. Хазяїн якої був ледь не єдиною людиною з ким він тут спілкувався, бачучи що він виявляє добрий інтрес до чужинця що завітав до його старенької таверни на розі вулиць Ровільт і Херіндей. Це був третій день в Старому Аберароні який як і інші він вирішив провести бродячи по околицях і вивчаючи місцевість не бажаючи залишати замкнутиим в чотирьохх стінах. В кінці вулиці Херіндей Якім замітив відчутне скупчення людей, ступаючи по викладених камнях між якими сочився мох, серед тих дюдей що митушились навколо можна було побачити десяток вродливих дівчат що були вдягнуті в пишні голубі чи сині плаття які вистилялі блискучі прикраси як зорі вечірнє небо. По сторонах вулиці збирались музиканти беручи до рук скрипки, барабани, волинки і арфи на якій стояв шум від сотні голосів. Віднесши це ще до якоїсь традиції Якім вирішив дізнатись щож всежтаки діється.