Як калина дівчину від полону врятувала

Як калина дівчину від полону врятувала

Українська легенда

Колись давно в одному селі збиралися одружитися козак та дівчина-красуня. Вийшла з дому наречена, гарна, вбрана у вишиту сорочку, з низкою червоних коралів на шиї, очі сяють від щастя...

Аж тут чорним вихором налетіли турки-загарбники, схопили красуню й зникли з очей у хмарі куряви.

Добре, що була дівчина не тільки вродлива, а ще й смілива та кмітлива. Несе її ворожий кінь невідомо куди, а вона одну по одній червоні намистини кидає на дорогу, щоб дати знак, де її шукати. І до кожної примовляє:

Котися, намистинко, не губися,
На кущ калини миттю обернися.
Хай гілочками кущик той хитає,
Мого коханого на поміч прикликає!

І сталося диво! Намистинки справді стали проростати. Ось пагінець до сонечка потягнувся, ось уже кущ убрався в білі шати, ось на гілках заяскріли на сонці червоні кетяги калини...

Тільки-но почув козак, що його кохану в полон захопили, відразу зібрав побратимів та й кинувся навздогін за ворогами. Коли виїхав за село і побачив уздовж дороги кущі калини, яких раніше тут не було, зрозумів: вони — звісточка від його нареченої. Наздогнали козаки загарбників, перемогли їх у бою і визволили полонянку.

А коли повернулися молоді додому, справили весілля та жили мирно й щасливо багато років. І калину — свою рятівницю — повік шанували.

Правда це чи ні, невідомо. Але весільний коровай в Україні й сьогодні прикрашають кетягами калини. А ягоди її гіркі, наче смак сліз та неволі. Як не вірите — скуштуйте самі.

Розгляньте, як відтворено легенду на картині. Чи не здається вам тепер, що щаслива пара — це саме дівчина з легенди та її наречений. Художники іноді вдаються до такого прийому — наділяють одне зображення кількома значеннями. А ми, глядачі, намагаємося розгледіти на картині їх усі.