Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла. І день, і ніч ґвалт, гармати; Земля стогне, гнеться; Сумно, страшно, а згадаєш — Серце усміхнеться.

Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла. Текла, текла та й висохла. Степи зеленіють; Діди лежать, а над ними Могили синіють. Та що з того, що високі? Ніхто їх не знає, Ніхто щиро не заплаче, Ніхто не згадає. Тілько вітер тихесенько Повіє над ними, Тілько роси ранесенько Сльозами дрібними Їх умиють. Зійде сонце, Осушить, пригріє; А унуки? їм байдуже, Панам жито сіють. Багато їх, а хто скаже, Де Ґонти могила, — Мученика праведного Де похоронили? Де Залізняк, душа щира, Де одпочиває? Тяжко! важко! Кат панує, А їх не згадають.