де С — вартість спожитих засобів виробництва;

Економічна теорія розглядає виробництво в широкому і вузькому значенні. У вузькому значенні виробництво — це процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Оскільки природа не надає людині всіх необхідних їй благ, їх потрібно виробляти. А оскільки людина не може перестати споживати, то процес виробництва постійно відновлюється. Виробництво в широкому значеннірозглядається як процес, що безупинно відновлюється, являє собою суспільне відтворення, що включає не тільки безпосереднє виробництво, але й розподіл, обмін і споживання створених благ (схема 3).
Якщо процес виробництва відновлюється в колишніх масштабах, то це просте відтворення, якщо розміри виробництва збільшуються, — розширене відтворення.
Процес суспільноговиробництва — це процес створення прямих і непрямих благ. Прямі блага — блага, необхідні для задоволення потреб безпосередньо споживачів. До них належать різноманітні речі (товари) й особисті послуги. Непрямі блага — блага, необхідні для задоволення потреб виробників. Це засоби виробництва та комерційні послуги. Наприклад, зубна щітка — це пряме благо, товар. Тролейбус — непряме благо, засіб виробництва, а от проїзд у тролейбусі — це особиста послуга, а значить, пряме благо. Приклад комерційної послуги — перевезення вантажів.
Процес виробництва можна розглядати і як процес створення індивідуальних і суспільних благ. Індивідуальні блага — подільні блага, доступні індивідуальному покупцеві, що піддаються принципу виключення й конкуренції (не можеш чи не бажаєш заплатити за дане благо — виключаєшся з числа його одержувачів). Суспільні блага — неподільні блага, для яких характерні невиключеність і неконкурентність. Відокремити споживачів суспільних благ платників від неплатників неможливо: блага, які споживають одні, залишаються доступними і для інших. Прикладом індивідуального блага можуть бути окуляри, проїзд у метро, прикладом суспільного — квіти на клумбі, світлофор, маяк, освітлення вулиць.
Розрізняють матеріальне і нематеріальне виробництво. Перше включає виробництво матеріальних благ і послуг (промисловість, сільське господарство, будівництво). Нематеріальне виробництво пов’язане зі створенням духовних, моральних та інших цінностей (охорона здоров’я, культура, наука, мистецтво). У структурі сучасного виробництва особливо виділяється інфраструктура — сукупність видів організацій та інститутів, що діють у межах особливих ринків і забезпечують загальні умови виробництва та життєдіяльності людей. До неї належать біржі, ярмарки, аукціони, брокерські, страхові, аудиторські фірми, банки та ін. Суспільне виробництво поділяється на два взаємопов'язані підрозділи: виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання. Єдність продуктивних сил і виробничих відносин становить спосіб виробництва, який визначає характер даного суспільного ладу. Відносини виробництва зумовлюють і відповідні їм відносини розподілу, обміну й споживання (особистого й виробничого). Визначальним у цьому процесі є виробництво. Воно розвивається за об'єктивними економічними законами, головними серед яких є основний економічний закон, властивий кожному способові виробництва (див. Основний економічний закон капіталізму, Основний економічний закон соціалізму). Зміни виробництва починаються зі змін продуктивних сил і насамперед — знарядь праці. Перехід від одного способу виробництва до іншого, вищого, зумовлюється діянням закону відповідності виробничих відносин характерові продуктивних сил. Виробничий цикл — період перебування предметів праці (сировини і матеріалів) у виробничому процесі з початку виготовлення до випуску готового продукту.

В окремих галузях (металургійна, хімічна тощо), де виробничий процес не можна переривати з економічних причин, або з питань безпеки виробничий цикл є безперервним. Робітники, що обслуговують безперервне виробництво, іменуються працівниками безперервного виробництва. Необхідно розрізняти суспільні витрати і витрати підприємства. Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці (вартість спожитих засобів виробництва) та витрат живої праці (необхідної і додаткової), що характеризує вартість виробництва товару для суспільства, становить суспільні витрати. Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці та витрат частки живої (необхідної) праці, тобто капіталу, що формує вартість виробництва товару для підприємства, називають витратами підприємства. Схематично це зображено на рис. 1, з якого видно, що в принципі витрати суспільства перевищують витрати підприємства на величину вартості додаткового продукту (валового прибутку). Таким чином, витрати підприємця (підприємства) на створення товарів нетотожні витратам суспільства.

Витрати виробництва — це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції (товарів, послуг). До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам та підприємцям); витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин — обладнання, верстатів тощо (засобів праці); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали (предмети праці); витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, електричної енергії) та ін. — також предметів праці тощо. У матеріально-речовій структурі витрат в міру економічного розвитку змінюються як якісні параметри її елементів, так і функціональна роль основних з них. Тенденції таких змін зумовлюються науково-технічним прогресом.

У реальній господарській практиці існують об’єктивні причини, які пояснюють формування витрат виробництва як самостійної економічної категорії. В основі цього процесу лежать економічна відокремленість господарюючих суб’єктів (підприємств) і необхідність забезпечення їх простого відтворення. Підприємства-товаровиробники відносно економічно відокремлені один від одного як власники факторів (засобів) виробництва і створюваного ними продукту (товару). Подібне має місце навіть у межах однієї форми власності, наприклад у державному секторі, а тим більше — приватному.

Водночас речовий зміст витрат виробництва на різних етапах економічного розвитку має й різну суспільну форму. Так, в умовах простого товарного виробництва ці витрати вимірювалися вартістю спожитих матеріальних факторів виробництва. Разом з витратами праці безпосереднього індивідуального товаровиробника в формі суспільно необхідних затрат вони збігалися з вартістю товару.

Витрати виробництва як економічна категорія досліджувались багатьма вченими. Істотний внесок свого часу було зроблено представниками трудової теорії вартості, зокрема К. Марксом в третьому томі «Капіталу». Він розглядав капіталістичні витрати виробництва як затрати капіталіста-підприємця на заробітну плату, матеріали, сировину, пальне, амортизацію засобів праці та ін. Тобто витрати виробництва — це сума затрат минулої (уречевленої) та частки живої праці, яка необхідна для виготовлення певного виду товару потрібної якості при досягнутому рівні розвитку виробництва.

За Марксом, капіталістичні витрати виробництва є відокремленою часткою суспільно необхідних витрат на виробництво товару (його вартості).

Формулувартості товару (W) він позначав:

W = C + V + M,

де С — вартість спожитих засобів виробництва;