Використана література

Гельмінтоз – це захворювання, при якому в організмі людини поширюються гельмінти, або глисти.

Нараховують понад 150 видів гельмінтів, з них на території України зареєстровано близько 30. Особливо різноманітні й поширені гельмінтози серед населення тропічних зон і регіонів, де є сприятливі умов для дозрівання яєць та личинок паразитів у навколишньому середовищі. Медичне значення мають 2 види гельмінтів до яких належать плоскі черв’яки та круглі.

Факторами передачі гельмінтозів є: грунт, овочі, фрукти, ягоди, вода, заражені яйцями та личинками паразитичних червів. Факторами передачі контактних гельмінтів можуть бути білизна та будь-який предмет, що був у контакті з гельмінтоносіями.

Шляхи зараження різноманітні. Личинки біогельмінтів потрапляють в організм людини через рот, при вживанні забрудненої води, сирого або недостатньо обробленого м’яса великої рогатої худоби, свиней, інших продуктів харчування, а також через забруднені руки, предмети домашнього вжитку. Деякі гельмінти активно проникають через неушкоджену шкіру людини, або потрапляють в організм при укусі членистоногих.

Загальні симптоми гельмінтозу. Поняття гельмінти сталося від слова helminthos, що в перекладі з грецького означає «черв'як». Гельмінти – це насправді загальна назва всіх паразитичних черв'яків, які можуть оселитися в людському організмі. На сьогоднішній день відомо близько ста п'ятдесяти видів гельмінтів. Якщо вірити статистичним даним, то кожна друга людина щороку стає «заручником» якого-небудь даних паразитів. Щоб позбавитися від наявних паразитів, потрібно, перш за все, виявити їх наявність. Проникаючи в організм людини, гельмінти в ньому дуже активно «господарювати», при цьому не зовсім приємних симптомів. Симптомів гельмінтозу дуже багато.

Отже, личинки паразитів пробралися у Ваш організм. Вони починають активно впливати на всі його органи і тканини. Даний процес іменується гострим і характеризується такими симптомами як: підвищення температури, пониження активності і працездатності, загальне нездужання, сильна слабкість, дратівливість, мігрень, больові відчуття в області суглобів і м'язів, свербінняшкірного покриву і висип. Слідом за гострою фазою гельмінтозу йде латентна фаза. В більшості випадків даний період не жодними симптомами, оскільки саме в цей проміжок часу личинки затихають для того, щоб розвинутися в статевозрілу особину.

Як тільки паразита відкладе перше яйце, почнеться хронічна стадія гельмінтозу, яка може продовжуватися довгі роки безперервно. Найчастішим симптомом хронічної стадії гельмінтозу прийнято вважати больові відчуття в області живота. Хворий може відчувати біль, як у всьому животі, так і в якійсь певній його частині. Болі в животі при гельмінтозі небезпечні, оскільки вони сигналізують про наявність гельмінтів на стінці кишечнику. Результатом таких поселень можуть стати виразки кишки, запальні процеси черевної порожнини, серйозні порушення процесу травлення і так далі.

Іншим симптомом даної стадії гельмінтозу є замки і діареї. Замки виникають із-за порушення роботи шлунково-кишкового тракту, що не дозволяє каловим масам просуватися до виходу. Проноси ж є наслідком дії на організм людини послаблюючих речовин, які виділяються гельмінтами. Наявність замків і проносів у свою чергу призводить до надмірного газоутворення і здуття живота.

Якщо гельмінти пробралися в печінку і підшлункову залозу, тоді про себе обов'язково дадуть знати порушення роботи даних органів. Цілком можливо розвиток, цукрового діабету, запальних процесів жовчного міхура або жовчних. Досить частим симптомом гельмінтозу є і анемія. Вона виникає в результаті механічного пошкодження стінки кишки. Знаходячись в організмі людини, гельмінти ушкоджують і його м'язову тканину. У результаті, ще один симптом гельмінтозу – больові відчуття в суглобах і м'язах. Відразу ж звернемо Вашу увагу на те, що суглобів є дуже великою небезпекою для людини, оскільки може привести до часткової або інвалідності.

До інших симптомів гельмінтозу можна зарахувати: авітамінози, аліментарну недостатність, зниження імунної системи, синдром хронічної втоми, утворення кіст і доброякісних пухлин, а також утворення злоякісних пухлин. Якщо гельмінтоз розвинувся в дитячому організмі, то наявна затримка, як психічного, так і розумового розвитку дитини. Пояснюється це тим, що наявні в організмі дитини паразити негативно впливають на роботу всієї центральної нервової системи, при цьому провокуючи розвиток частих респіраторних захворювань, затримку розвитку, постійну слабкість і стомлюваність.

Діагностика: ґрунтується на виявленні яєць, личинок, дорослих гельмінтів, та їхніх фрагментів. Оскільки більшість дорослих гельмінтів перебувають у травному каналі, основним матеріалом для дослідження є фекалії. В дослідженні гельмінтів велике значення мають серологічні реакції із специфічними антигенами в реакціях з ензимічними антитілами (РЕМА), імунофлористенція (РІФ) непрямої гемагмотинації (РНГА).

Види гельмінтозів. Аскаридоз – хронічний гельмінтоз, збудником якого є аскарида, вона належить до круглих черв’яків, є різностатевим глистом, паразитує у тонкій кишці. Щодня самиця відкладає в просвіті кишок близько 200 000 яєць, які виділяються з фекаліями і протягом двох тижнів за t⁰ 20-30 C⁰ на вологому ґрунті в яйцях дозрівають личинки. Зрілі яйця аскарид потрапляють у кишки дитини через брудні руки, з немитими фруктами, овочами, забрудненою водою та їжею. У кишках личинки звільняються від захисної оболонки, проникають через слизову оболонку в кровоносні судини. З легень вони можуть розноситись з течією крові по великому колу кровообігу і повторно потрапляти в легені. Личинки просвердлюють стінки альвеол, бронхи і з мокротинням потрапляють у ротову порожнину, заковтуються, попадають у шлунок, кишки, де вони перетворюються на зрілі аскариди. Цикл розвитку становить 2-2, 5 місяці. Протягом року аскариди живуть у кишках. Після цього строку вони гинуть і виводяться з фекаліями назовні.

Зараження дітей відбувається найчастіше у теплу пору року. У розвитку аскаридозу розрізняють ранню і пізню фази. Під час ранньої фази, що триває 2-3 тижні личинки ушкоджують слизову оболонку дихальних шляхів, можуть спричиняти утворення еозинофільних інфільтратів у легенях, гранульом у печінці, еозинофілію в крові. Під час кишкової фази аскариди механічно ушкоджують слизову оболонку, а продукти обміну справляють токсичну дію на організм дитини.

Клініка. У період міграції личинок іноді спостерігаються явища бронхіту: кашель, - хрипи в легенях, слабкість, загальне нездужання. Рентгенологічне визначають інфільтративні зміни в легенях, що характеризуються летючістю, в аналізі крові — еозинофілію. Можуть спостерігатися явища кропив'янки Паразитування зрілих аскарид у кишках у деяких випадках є безсимптомним. Однак часто спостерігаються нудота, блювання, запаморочення, зниження апетиту, розлад випорожнень. Біль у животі непостійний, локалізується переважно навколо пупка Можливі слинотеча, особливо вночі, неспокійний сон. У частини дітей відзначаються підвищена дратівливість, вередливість, головний біль, погіршення успішності у школі. Рідко, але бувають і судоми. Описують епілептиформний, астенічний, менінгеальний синдроми, синдром енцефаліту і хореї, зумовлені глистяною інтоксикацією. Аскариди можуть заповзати у жовчний міхур, жовчні протоки, червоподібний відросток і бути причиною кольок, апендициту. Велике скупчення аскарид у тонкій кишці спричиняє явище обтураційної непрохідності. У разі масивної інвазії аскариди потрапляють у шлунок, ротову порожнину, в дихальні шляхи і зумовлюють механічну асфіксію.

Діагностика аскаридозу ґрунтується на виявленні яєць глистів або аскарид у калі, іноді на дослідженні харкотиння. Використовують метод збагачення концентрації яєць паразитів за допомогою хімічних речовин. Виявити личинки можна за допомогою методу Бермана з попереднім активізуванням випорожнень за температури 37, 5—38 °С.

Профілактика аскаридозу передбачає охорону навколишнього середовища, ґрунту, водоймищ від забруднення фекаліяьж, масове обстеження дітей і дорослих на аскаридоз, дотримання правил особистої гігієни (старанне миття рук перед їдою, після користування туалетом, після контакту з тваринами, із землею). Перед вживанням сирі фрукти й овочі слід мити холодною водою і обливати окропом. Продукти треба оберігати від мух.

Важлива роль належить санітарно-освітній роботі серед батьків, дітей шкільного віку, особливо дошкільнят.

Ентеробіоз — це гельмінтоз, спричинений гостриками з групи нематод Самиця має довжину 9—12 мм і шилоподібго загострений хвостовий кінець У самця завдовжки 3—5 мм хвостовий кінець спіральне загнутий Гострики паразитують у великій кількості у нижньому відділі тонкої та у верхньому відділі товстої кишок, у червоподібному відростку, живуть 3—4 тиж Самиця виповзає з відхідника і відкладає у періанальних складках до 10—12 тис яєць, які через 4—5 год. дозрівають, а сама самиця після цього гине Відкладання яєць, що відбувається звичайно вночі, спричиняє сильний свербіж Під час почухування шкіри навколо відхідника дитина забруднює руки, які стають джерелом повторного зараження Діти можуть заражатися від дорослих через забруднені речі домашнього вжитку їжу повітря у приміщенні

Гострики механічно ушкоджують стінки кишок і токсично впливають на організм

Клініка Дитина стає дратівливою погано спить, скаржиться на біль у животі У неї погіршується апетит У випорожненнях з'являється слиз іноді кров Розчухування шкіри може призвести до екземи гноячкових висипань абсцесів Іноді виникають мастурбащя нічне нетримання сечі Ентеробіоз — одна з причин хронічного апендициту У деяких дітей ван є безсимптомним

Діагноз ентеробіозу ставлять на підставі анамнезу виявлення яєць у мазку отриманому зіскрібанням з періанальних складок, або гостриків у фекаліях

Профілактика ентеробіозу ґрунтується на старанному дотриманні правил особистої гігієни Щоб запобігти самозараженню, дитині слід надягати на ніч чисті, випрасувані гарячою праскою трусики, 2 рази на день підмивати п водою з милом, коротко стригти нігті, навчити мити руки перед їдою та теля користування туалетом Усіх членів сім'ї обстежують на ентеробіоз, своєчасно проводять лікування Санітарно-гігієнічних заходів досить для вилікування легких форм ентеробіозу В дитячих садках треба систематично проводити вологе прибирання, мити іграшки, горщики та унітази окропом

У дитячому колективі проводять масову дегельмінтизацію, дезинфікують приміщення, обробляють дитячі горщики і менш 50% розчином хлорного вапна протягом 1 міс

Гіменолепідоз — це хронічний гельмінтоз, причиною якого є дрібні стрічкові черв'яки — карликові ціп'яки, довжина яких від 2 до 5 см Тіло карликового ціп'яка складається із 20 дрібних члеників., головки з присосками і гачками, якими він прикріплюється до стінки кишок Паразитує в тонкій кишці, тривалість існування точно не встановлена Яйця, що дозріли виділяються з кишок з фекаліями Зараження дитини відбувається під час прямого контакту з хворим, через речі вжитку Забруднення їжі, постелі, наявність мух мають менше значення Яйця карликового ціп'яка швидко гинуть у навколишньому середовищі У разі потрапляння в кишки з яйця після скидання оболонки звільняється онкосфера, що прикріплюється гачками до ворсинок кишки, росте і перетворюється на цистоцеркоїд. Ворсинки гинуть, а цистоцеркоіди прикріплюються до стінки кишок ї через 2—3 тиж стають статевозрілими карликовими ціп'яками, які справляють механічний і токсичний впливи на організм

Клініка гіменолепідозу поліморфна Іноді перебіг захворювання є безсимптомним Часто спостерігаються зміни з боку нервової і травної систем Діти скаржаться на загальну слабкість, головний біль, підвищену дратівливість, ослаблення пам'яті, нудоту, біль у животі, зниження апетиту Можуть виникати судомні напади. Випорожнення нестійкі, часто пронос, калові маси з домішкою слизу, рідше — крові Температура тіла часто субфебрильна. Іноді спостерігаються збільшення печінки, приглушеність тонів серця.

Діагноз установлюють на підставі виявлення яєць або члеників карликового ціп'яка у свіжовиділених фекаліях.

Профілактика гіменолеігідозу передбачає дотримання санітарно-гігієнічного режиму, особливо в дитячих колективах, своєчасне виявлення, ізоляцію і лікування дітей і дорослих, заражених гіменолепідозом.

Трихінельоз – гільментоз з групи нематозів. Супроводжується гарячкою, набряко-шкірним висипанням еозинофілією. У разі важкого перебігу ускладнюється міокардитом, вогнищевим, або дифузним ураженням легень, ЦНС, системними судинними ураженнями.

Етіологія – збудник круглий черв’як, статево зрілі трихінели розміщуються у слизовій оболонці тонкої кишки.

Після запліднення самиці самці гинуть. На третю добу після зараження людини самиці народжують личинок, які з током крові та лімфи розносяться по всьому організмі, осідаючи в поперечносмугастих м’язах на 3-4 тиждень. Навколо личинок формується фебріозна капсула, що поступово імпегнізується солями кальцію. У цих капсулах личинки можуть зберігати життєздатність протягом багатьох років, потрапивши в кисле середовище шлунка людини, вивільняються з капсули, потрапляють у зовнішній шар слизової оболонки тонкої кишки. Протягом 2 діб відбувається їхнє дозрівання та запліднення.

Джерелом зараження людини є свині. Зараження відбувається під час споживання сирого м’яса, сирого та копчених продуктів. Гинуть личинки лише при температурі не меньше за 80⁰ С.

Велике значення має заражена инсабілізація організму, до якої приєднуються аутоалергічні процеси (васкуліти, ураження органів і ткинини).

Клініка – з моменту зараження до клінічного прояву хвороби проходить від 7-10 діб до 4-5 тижнів.

Типовою для трихінельзу є тріада ознак: набряк повік і обличчя, м'язовий біль, гарячку та високу еозинофілію в крові. Не рідко спостерігається катаральний легеневий синдром – сухий кашель з астматичним компонентом та інфільтрами в легенях, можуть виникати біль в животі і проноси. Якщо нема органних уражень клініка трихінельозу розгортається протягом 2-3 днів.

Для важкої форми характерні шкірні висипання, іноді за типом васкуліту. Набряки поширюються на весь тулуб і кінцівки, пов'язані як з алергією так із гемодинамічними розладами. Функціональні порушення ЦНС пов'язані з набряком мозку. М'язовий біль може призвести до знерухомлення хворого. Абдомінальний синдром проявляється поширеним болем по всьому животу, блюванням, проносом. Уже під час першої доби з'являються органні ураження – міокардит, гострі судинні кризи з колапсом, коронарні порушення, пневмонія, плеврит, гепатолієнарний синдром, або енцефаломієліт. При важкому перебігу хворі можуть загинути від гострої дихальної недостатньості, можливі дифузно вогнищеві ураження легень. Системний васкуліт може призвести до множинних органних порушень. Перебігає трихінельоз: 20-30% – сублінічних, та стертих формах, 50-60% – легка, або середньоважка форма, 10-30% – важка форма. Діти переносять трихінельоз легше ніж дорослі.

Діагностика: при групових зараженнях легка. Використовують сирологічні реакції з трихінельозним антигіном. Найбільш широко застосовують РНГА з діагностикумом, виготовлених із формалізованих фетроцитів барана, та із личинок.

Загальні заходи профілактики гелімінтозів.

Щоб запобігти зараженню людини збудниками паразитарних захворювань, необхідно:

старанно мити овочі, фрукти, ягоди;
кип'ятити воду відкритих водойм за використання її в їжу;
перевіряти наявність клейма на м'ясних тушах;
старанно проварювати і просмажувати м'ясо та рибу;
перевіряти кухарів на гельмінтоносіння не рідше як раз на рік;
дотримуватися правил особистої гігієни, особливо чистоти рук;
дотримуватися чистоти на робочому місці, в цехах, знищувати мух;
дотримуватися правил гігієни за догляду за собаками;
дотримуватися правил під час оброблення і знімання шкіри з тварин;
вести боротьбу з гризунами як переносниками багатьох інвазій;
проведити сезонну дегельмінтизації, особливо у дітей, і планову дегельмінтизацію домашніх і свійських тварин;
ізолювати і лікувати хворих.

Використана література

1. Азбука харчування. Профілактичне харчування: Довідник/За ред. Г. І. Столмакової, І. О. Мартинюка. - Львів: Світ, 1993. -220 с.

2. Гигиена питания/В. Д. Ванханен, П. Н. Майструк, А. И. Столмакова идр. - К.: Здоров'я, 1980. - 304 с.

3. Матюхина З. П. Основы физиологии питания, санитарии и гигиены. - М.: Высш. шк.,

1984. -96 с.

4. Життєві цикли гельмінтів // Медична біологія. / За редакцією В. П. Пішака, Ю. І. Бажори. — Вінниця: Нова книга, 2004.

План

1. Що таке гельмінтоз.

2. Фактори передачі гельмінтозів.

3. Шляхи зараження.

4. Загальні симптоми гельмінтозу.

5. Гельмінтози: аскаридоз, ентеробіоз, гіменолепідоз, трихінельоз.

6. Загальні заходи профілактики гелімінтозів.

Використана література