[ред.]Членство в міжнародних організаціях 4 страница

Тауранга 114 200 37°41′ 03. 9″ пд. ш. 176°10′ 12. 25″ сх. д. (G)

Палмерстон-Норт 78 800 40°21′ 20. 69″ пд. ш. 175°36′ 43. 88″ сх. д. (G)

Гейстінгс 64 600 39°38′ 36. 71″ пд. ш. 176°50′ 35. 5″ сх. д. (G)

Нельсон 58 300 41°16′ 14. 83″ пд. ш. 173°17′ 02. 4″ сх. д. (G)

Нейпір 57 900 39°29′ 11. 08″ пд. ш. 176°54′ 58. 61″ сх. д. (G)

Роторуа 55 500 38°07′ 49. 69″ пд. ш. 176°15′ 01. 67″ сх. д. (G)

Нью-Плімут 51 000 39°03′ 28. 99″ пд. ш. 174°04′ 35. 16″ сх. д. (G)

Фангареі 50 900 35°43′ 22. 46″ пд. ш. 174°19′ 21. 98″ сх. д. (G)

Інверкаргілл 47 900 46°24′ 47″ пд. ш. 168°21′ 24. 79″ сх. д. (G)

Вонгануі 39 800 39°55′ 49. 17″ пд. ш. 175°02′ 51. 59″ сх. д. (G)

Гісборн 33 600 38°39′ 58. 97″ пд. ш. 178°01′ 33. 42″ сх. д. (G)

[ред. ]Часовий пояс

Нова Зеландія розташована в двох часових поясах. Острови Південний і Північний, а також дрібні прилеглі острови використовують стандартний новозеландський час (New Zealand Standard Time або NZST) і перебувають за 12 годин попереду всесвітнього координованого часу (UTC). Острови Чатем користуються стандартним часом Чатем (Chatham Standard Time або CHAST), на 12 годин 45 хвилин попереду всесвітнього координованого часу. У літній період годинники переводять на одну годину вперед і різниця з всесвітнім координованим часом тоді становить 13 годин для NZST і 13 годин 45 хвилин для CHAST.

[ред. ]Адміністративно-територіальний устрій

Докладніше: Адміністративний поділ Нової Зеландії

Перші європейські переселенці, що влаштувалися в Новій Зеландії, поділили країну на провінції. Для створення більш централізованої системи фінансового управління територіями, поділ країни на провінції було скасовано 1876 року. Внаслідок цього Нова Зеландія досі не має системи внутрішньодержавного адміністративно-територіального поділу схожого з тим, що в інших країнах може називатися провінція, штат, область. Наявна система підпорядкування територій будується на принципах місцевого самоврядування. З 1989 року діє система, побудована на використанні регіональних рад (Regional Council) і територіальних управлінь (Territorial Authorities).

[ред. ]Адміністративний устрій

Сучасна Нова Зеландія має 12 регіональних рад, які здійснюють місцеве самоврядування та відповідають за проблеми навколишнього середовища й систему регіонального транспорту. Крім цього, діє 74 територіальних управління (16 міських рад, 57 місцевих рад і одна острівна), що в своєму регіоні відповідають за системи доріг та комунікації, системи життєзабезпечення, виконують нагляд і регулювання в будівництві та ін.

У Новій Зеландії існують такі райони, керовані регіональними радами:

Район Адміністративний центр Площа (км² )

1 Нортленд Фангареі 13 941

2 Окленд Окленд 16 140

3 Ваікато Гамільтон 25 598

4 Бей-оф-Пленті Тауранга 12 447

5 Гісборн (1) Гісборн 8351

6 Таранакі Нью-Плімут 7273

7 Манавату-Вангануі Вонгануі 22 215

8 Гокс-Бей Нейпір 14 164

9 Веллінгтон Веллінгтон 8124

10 Марлборо (1) Бленем 12 484

11 Нельсон (1) Нельсон 445

12 Тасман (1) Річмонд 9786

13 Кентербері Крайстчерч 45 845

14 Вест-Кост Греймут 23 000

15 Отаго Данідін 31 476

16 Саутленд Інверкаргілл 30 753

17 Острови Чатем Ваітангі 963

(1) Регіональні ради, одночасного наділені функціями територіального управління.

[ред. ]Королівство Нової Зеландії

Докладніше: Королівство Нової Зеландії

Територія Королівства Нової Зеландії.

Держава Нова Зеландія має одну залежну територію (Токелау). У той же час Нова Зеландія є основним членом Королівства Нова Зеландія — одного з 16 королівств Співдружності. На відміну від інших королівств Співдружності, Королівство Нової Зеландії не є державою і не має міжнародного державного визнання. Термін «Королівство Нової Зеландії» має концептуальний, символічний характер, вказує на єдність історії і моральних цінностей різних країн, держав і територій та на визнання єдиного глави держави. Крім безпосередньо Нової Зеландії до складу королівства входять також Острови Кука, Токелау, Ніуе і антарктична Територія Росса. Острови Кука і Ніуе є незалежними державами, вільно асоційованими з Новою Зеландією. Токелау — залежна територія під управлінням Нової Зеландії. Територія Росса була передана під управління Нової Зеландії Великою Британією у 1923 році і з 1961 року де-факто Нова Зеландія дотримується умов Договору про Антарктику, згідно з яким Антарктида є інтернаціональною територією, що не належить жодній державі.

Мешканці всіх держав і територій, що входять до Королівства, є громадянами Нової Зеландії. Нова Зеландія забезпечує безпеку держав-членів Королівства та представляє їх інтереси на міжнародній арені.

Монарх Нової Зеландії є офіційним главою всіх держав і територій Королівства.

[ред. ]Острови Кука

Пляжі Островів Кука — одні з найпопулярніших місць відпочинку новозеландців.

Докладніше: Острови Кука

Острови Кука стали залежною територією Нової Зеландії в червні 1901 року в результаті анексії, що отримала схвалення Парламенту Нової Зеландії у вересні-жовтні 1900 року. Пряме управління Нової Зеландії здійснювалося аж до 1965 року, коли під егідою ООН країна стала на шлях самовизначення. На підставі прийнятої конституції країни, Острови Кука є самоврядними і вільно асоційованими з Новою Зеландією. Нова Зеландія зберігає зобов'язання щодо забезпечення безпеки Островів Кука, але будь-яке військове втручання можливе тільки на підставі рішення уряду Островів Кука. Нова Зеландія також зберігає зобов'язання з міжнародного представництва інтересів Островів Кука, але в наш час[Коли? ] Острови Кука мають також і власні дипломатичні представництва в 20 країнах світу[50].

[ред. ]Токелау

Докладніше: Токелау

Одна з головних вулиць Атафу, Токелау.

Токелау перейшли в управління Нової Зеландії у 1926 році від Великої Британії, яка анексувала острови 10 роками раніше. В наш час[Коли? ] це несамоврядована територія під адміністративним контролем Нової Зеландії. У 2006 і 2007 роках цей статус островів був підкріплений результатами референдумів. Але, відповідно до хартії ООН, Токелау та Нова Зеландія продовжують працювати над створенням умов для переходу до повного самовизначення Токелау як незалежної держави, і 2005 року Токелау й Нова Зеландія уклали Договір про вільне об'єднання і розробили проект майбутньої Конституції Токелау. Починаючи з 2003 року Токелау самостійно здійснює всі операції з державним бюджетом. На міжнародній арені Нова Зеландія представляє інтереси Токелау, але територія також має власні представництва у деяких міжнародних організаціях[51].

[ред. ]Ніуе

Докладніше: Ніуе

Берегова смуга Ніуе.

Ніуе стала залежною територією Нової Зеландії 1901 року. 1975 року в результаті референдуму, проведеного під егідою ООН, країна отримала незалежність, і відтоді, відповідно до положень власної конституції, є самоврядною державою у вільній асоціації з Новою Зеландією. Хоча Нова Зеландія зберегла зобов'язання з представництва міжнародних інтересів Ніуе, тим не менш, у практиці Ніуе самостійно представляє свої інтереси на міжнародній арені й самостійно бере участь у роботі міжнародних організацій. Нова Зеландія несе відповідальність за забезпечення безпеки Ніуе. Конституція Ніуе передбачає обов'язок для Нової Зеландії надання економічної допомоги країні, і Нова Зеландія є найбільшим донором державного бюджету Ніуе. 2006 і 2007 фінансового року Ніуе почали самостійно адмініструвати свій державний бюджет, але 2008 року бюджет практично повністю позбувся надходжень, крім економічної допомоги від інших держав[52].

[ред. ]Територія Росса

Докладніше: Територія Росса

Новозеландська антарктична база Скотт.

Територія Росса перейшла в управління Нової Зеландії 1923 року від Великої Британії, саме тоді було визначено межі цих територій та обумовлено землі й острови, що входять до них: частину Землі Вікторії, шельфовий льодовик Росса, острови Росса, Баллені, Скотт та Рузвельт. На підставі низки державних актів Нова Зеландія поширює свою юрисдикцію на Територію Росса і обмежує води навколо неї як власну ексклюзивну економічну зону. Проте після підписання 1961 року договору про Антарктику, який визнав наявність територіальних претензій ряду держав на землі й води Антарктиди (договір не вирішив ці претензії, але обмежив появу нових), Нова Зеландія де-факто дотримується інтернаціонального статусу материка і обмежує свою юрисдикцію лише територією власної антарктичної станції або розповсюджує її на своїх громадян, які перебувають на континенті. Наукові бази Скотт (Нова Зеландія) та Мак Мердо (США) — єдині населені бази на цій території, що діють протягом усього року[53].

[ред. ]Населення

Докладніше: Населення Нової Зеландії

За даними на лютий 2010 року населення Нової Зеландії становить близько 4353 млн осіб[54].

Основну частину населення країни становлять новозеландці європейського походження, здкбільшого нащадки вихідців з Великої Британії. За даними перепису населення 2006 року, сумарна частка населення європейського походження становить приблизно 67, 6 %[55] від загального населення країни. Представники корінного народу, маорі, складають близько 14, 6 % населення[56]. Дві наступні найбільші етнічні групи — представники азіатських і полінезійських народів становлять 9, 2 % і 6, 5 % населення країни відповідно[55].

Середній вік жителів країни становить близько 36 років. 2006 року в країні жило більше 500 осіб, старших 100 років. У тому ж році частка населення у віці до 15 років становила 21, 5 %[57].

Приріст населення 2007 року склав 0, 95 %[58]. Загальний коефіцієнт народжуваності в тому ж році склав 13, 61 народжень на 1000 осіб населення[59], а загальний коефіцієнт смертності — 7, 54 смертей на 1000 осіб населення[60].

Велика частина новозеландців постійно (або протягом тривалого часу) мешкає за межами країни. Найбільша новозеландська діаспора живе в Австралії (у 2000 році кількість новозеландців, які живуть в Австралії, становила близько 375 000 осіб[61]) і у Великій Британії (у 2000 році близько 50 000 осіб, при цьому близько 1 7% новозеландців мають або британське громадянство, або право на його отримання[62]). Традиційно новозеландці, які живуть за межами країни, підтримують тісні контакти з батьківщиною, і багато з них заслужено належать до видатних представників своєї країни (див. також: Відомі новозеландці).

За даними перепису населення 2006 року, більша частина населення (близько 56 %) сповідує християнство (2001 року таких було 60 %). Найпоширенішими деномінаціями християнства в країні є англіканство, католицизм латинського обряду, пресвітеріанство та методизм. Послідовники сикхізму, індуїзму та ісламу складають наступні найбільші релігійні громади Нової Зеландії. Близько 35 % населення країни в ході перепису не асоціювали себе якоюсь з релігією (2001 року таких було 30 %)[63].

[ред. ]Автохтонне населення

Вихідці з Полінезії, що почали заселення колись безлюдних островів Нової Зеландії приблизно у XI—XIV століттях, створили основу для формування самобутнього народу й унікальної культури маорі. Перша зустріч маорі й європейців відбулася 1642 року, коли корабель голландського мореплавця Абеля Тасмана підійшов до берегів Нової Зеландії.

[ред. ]Сучасна історія

Вождь маорі перед своїм племенем. Малюнок кінця XVIII століття.

Наступна зустріч відбулася лише 1769 року, коли до цих берегів підійшла експедиція Джеймса Кука. Загальна чисельність маорі в цей час становила, імовірно, близько 100 000 осіб. Вже до 1800 року європейські кораблі стали відвідувати Нову Зеландію досить часто, а до 1830 року у Новій Зеландії вже мешкало близько 2000 європейців. Їхнє становище серед маорі не завжди було рівним, багато з них були рабами чи напіврабами, але деякі посідали досить високе місце в ієрархії племен. Маорі традиційно не мали товарно-грошових відносин та торгівлі, але практикували товарообмін. Цю традицію вони поширили і на стосунки з європейськими моряками й китобоями. Одним з основних товарів, якими зацікавились маорі, стала європейська вогнепальна зброя, в результаті чого на початку XIX століття в країні спалахнула серія кривавих міжплемінних сутичок, що отримала назву Мушкетні війни, яка тривала з перервами до 1840 року. Міжплемінні конфлікти, знайомство маорі з алкогольними напоями, а також раніше невідомі хвороби, в основному кір, грип і венеричні захворювання, значно скоротили кількість корінного населення в Новій Зеландії, і 1896 року кількість маорі досягла своєї мініміму в сучасній історії — трохи більше 42 000 осіб[64].

Поселення маорі. Фотографія середини XIX століття.

1840 року Велика Британія й вожді племен маорі досягли угоди та підписали письмовий договір, що отримав назву Договір Вайтангі, відповідно до положень якого маорі передавали Нову Зеландію під опіку Великої Британії, але зберігали свої майнові права, а Велика Британія одержувала виключне право на купівлю у них земельних угідь. У цей період відбувалася активна взаємна інтеграція європейських переселенців, кількість яких зростала, і маорі. Об'єктом торгівлі в основному продовжувала залишатися земля, що належала маорі, але стали виникати і отримали розвиток власні ділові починання маорі.

Однією з проблем, що заважала створенню стійких механізмів продажу землі маорі й визначення її вартості стала розбіжність у фундаментальному тлумаченні права на землю між маорі та європейцями, яке посилилося неточністю формулювань перекладу Договору Вайтангі. Історично маорі ніколи раніше не продавали землю, але вожді племен могли передати її в користування тим, кому вона потрібна. Вочевидь, що такий справ кардинально відрізнявся від потреб і намірів європейських поселенців. Все це стало підґрунтям для серії збройних конфліктів між маорі та поселенцями й частинами британської армії в період між 1845 і 1872 роками, які отримали назву Новозеландські земельні війни. Більше 2000 маорі загинуло в цих зіткненнях. Результатом зіткнень стала конфіскація адміністрацією країни більше 14 000 км² земель маорі як покарання за підняті ними повстання.

Сім'я маорі. Фотографія кінця XIX століття.

На початку 60-х років XIX століття кількість маорі та європейців у Новій Зеландії майже зрівнялася — близько 60 000 тих і тих[64]. Аж до 20-х років XX століття кількість маорі або знижувалося, або залишалася на незмінному рівні, а кількість європейців 1921 року становила вже 1 200 000 осіб.

Незважаючи на значне зменшення своєї частки в суспільстві, маорі продовжували багато в чому залишатися соціально незалежними, хоча легко адаптувалися до умов європейської цивілізації. Стали з'являтися значні політики та підприємці з маорі. 1858 року на підставі спеціально підготовленого Указу в країні була відкрита субсидувана державою система шкіл для дітей маорі. 1865 року діяльність системи було припинено як покарання за Земельні війни, але двома роками пізніше її було відновлено. Аж до 1928 року в країні існували окремі програми навчання для маорі й для європейців. А з 1935 року освіта стала обов'язковою (до 15 років) і безкоштовною.

Починаючи з 1867 року маорі мають постійно зарезервовану квоту місць у Парламенті країни, обрання на які відбувається окремим голосуванням тільки серед маорі. Станом на 2008 рік сім місць (із загальних 69) належали таким членам Парламенту. Також маорі можуть обиратися до Парламенту й на основі загального голосування.

1900 року держава оголосила про створення програми з поліпшення охорони здоров'я маорі.

1928 року в уряді країни з'явився перший міністр маорі.

Маорі — учасники боїв біля Галліполі під час Першої світової війни. Фотографія початку XX століття.

У період Другої світової війни, попри те, що військовий обов'язок у Новій Зеландії не поширювалася на маорі, багато їх вступили в діючі підрозділи Збройних сил Нової Зеландії як добровольці і брали участь у бойових діях в Єгипті, в Італії і в Греції.

У 40-70-х роках XX століття почався активний процес урбанізації маорі, і починаючи з цього періоду більша частина маорі мешкає в містах. У 60-70-х роках того ж століття у зв'язку із загальним поліпшенням рівня освіти маорі і поліпшенням їх добробуту почалися процеси зростання національної самосвідомості, що призвело до необхідності визнання ролі маорі в розвитку і становленні країни. 1975 року було ухвалено державний указ, що закріплював статус Договору Вайтангі, і на основі його починаючи з 1977 року в країні став діяти Суд Вайтангі, що розглядає справи, пов'язані з поверненням земель та інших ресурсів і визначенням компенсацій за збитки, завдані народу маорі починаючи з періоду Земельних воєн. Суд Вайтангі не є судово-юридичною інстанцією, але створює механізм консультацій і переговорів між урядом країни й маорі у вище зазначених питаннях. Станом на 2008 рік сума виплачених компенсацій становила понад 900 млн. новозеландських доларів.

1987 року мова маорі стала однією з державних мов Нової Зеландії.

[ред. ]Сучасне демографічне становище

Сучасний етнографічний виступ маорі

Інформація даного розділу наводиться за даними перепису населення Нової Зеландії 2006[56][65].

Маорі становлять 14, 6 % населення країни. Загальна їх кількість — 565 329 осіб. За 15 років (1991—2006 роки) чисельність цього народу в країні зросла майже на 30 %. Близько 47 % серед них є нащадками змішаних шлюбів (в основному з європейцями). 51 % маорі, що мешкають у Новій Зеландії, — чоловіки, 49 % — жінки. З них 35 % — діти молодше 15 років. Середній вік маорі, що мешкають у Новій Зеландії, — близько 23 років. При цьому, середній вік жінок трохи більший за 24 роки, а середній вік чоловічого населення — трохи більше 21 року.

Близько 87 % маорі мешкають на Північному острові і близько 25 % живуть у місті Окленд або в його передмістях. Найбільша концентрація представників цього народу спостерігається на острові Чатем.

23 % можуть вільно спілкуватися мовою маорі. Близько 25 % не володіють нею взагалі.

Близько 4 % маорі мають університетську освіту (або вище). Близько 39 % усього населення маорі мають постійну роботу в режимі повної зайнятості.

[ред. ]Соціально-економічні проблеми

Станом на 2008 рік маорі становили близько 50% осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, а 42% кримінальних подій у країні трапляється за участю маорі[66]. Маорі серед усіх етнічних груп Нової Зеландії зберігають найвищий рівень безробіття[67], мають найменшу тривалість життя і найвищий рівень захворюваності[68].

Див. також: полінезійський період історії, Мова маорі і Традиційне мистецтво маорі.

[ред. ]Мови спілкування

Англійська мова, мова маорі і новозеландська мова жестів є офіційними мовами країни.

Англійська мова є основною мовою спілкування, і 96 % населення країни вживають її як таку. Більшість книг, газет і журналів видається нею, вона ж переважає в радіомовленні та на телебаченні. Мова маорі є другою державною мовою. У 2006 році мова глухонімих (New Zealand Sign Language) отримала статус третьої державної мови.

Новозеландський діалект англійської мови[69] близький до австралійського, але зберіг у собі набагато більший вплив англійської мови південних регіонів Англії. Разом з тим, він набув деякі характерні особливості шотландського та ірландського акценту. Певний вплив на вимову надала мова маорі й деякі слова цієї мови увійшли до повсякденне спілкування багатонаціональної спільноти країни.

Крім цього, в країні живуть представники ще 171 мовної групи. Найуживаніші мови після англійської та маорі — самоанська мова, французька, гінді та китайська. Українська мова та інші слов'янські мови маловживані у зв'язку з малою чисельністю населення, для якого ці мови є рідними.

[ред. ]Мова маорі

Покажчик з найдовшим топонімом у світі — назва гори на мові маорі, для стислості іменованої Таумата

Статус офіційної мови мова маорі (самоназва Te Reo Mā ori, те-рео-маорі) отримала 1987 року. Її використання стало обов'язковим у назвах державних департаментів та установ, а вживання її без обмежень стало можливим для співробітників і відвідувачів усіх державних служб, у судах, у громадських лікарнях, а також у підрозділах збройних сил. Вивчення основ мови маорі є обов'язковим курсом шкільних програм, а деякі навчальні заклади ведуть навчання двома мовами. Багато географічних назв у Новій Зеландії зберегли свої корені мовою маорі.

Мова належить до східнополінезійської групи мов. Рідною для себе її вважають близько 150 тисяч осіб.

[ред. ]Новозеландська жестова мова

2006 року новозеландській жестовій мові було надано статус третьої офіційної мови країни[70]. Новозеландська жестова мова — це мова, що виникла природно і яка вживається глухими або людьми зі слабким слухом з метою комунікації. Основою її послужила британська жестова мова, і її визнають одним з діалектів британської й австралійської жестових мов. У щоденному спілкуванні за даними 2006 року жестову мову вживали більше 25 тисяч осіб.

[ред. ]Культура та спорт

Важливим елементом культури остров'ян та фактором утворення нації є регбі. Збірна Нової Зеландії з регбі - All Blacks - є першим номером на світовій арені й відіграє у Новій Зеландії роль, подібну до релігії. У регбі тут грають усі, починаючи з трирічного віку. Регбі на островах усюди - у парках, на пляжах, на телеекранах, у пресі та ін.

Регбі посідає настільки домінуюче місце в культурі, що його не можна порівняти ні з якою країною світу, за винятком хіба що Уельсу.

Перша гра в Новій Зеландії відбулася ще 1870 року, у місті Нельсон, де зустрілися команди місцевого коледжу та регбійного клубу.

Тур збірної 1905 року до Великобританії набув майже міфологічного статусу, бо тоді Великобританія була домінантою у світовій політиці. Перемогу новозеландців над британськими командами було використано політиками для пропагування доброчесного, здорового та мужнього способу життя.

Відтоді регбі був неймовірно успішним. Рання новозеландська культура була дуже чоловічою – внаслідок значної переваги чоловіків над жінками, тому недивно, що такий чоловічий спорт став настільки важливим у житті суспільства. Регбійний клуб став сутністю малих громад. Зацікавлений у спорті, чи ні – все одно кожен ходить до клубу. Він фактично став центром громади.

[ред. ]Див. також