[ред.]Членство в міжнародних організаціях 3 страница

Керуючись принципами Загальної декларації прав людини Нова Зеландія у своїй зовнішній політиці особливо акцентує увагу на питаннях захисту прав і свобод особистості. Контроль за дотриманням прав людини здійснюється Новою Зеландією на умовах двосторонніх угод з рядом країн, у рамках здійснення регіональної політики і на рівні міжнародних правозахисних організацій.

Сучасна міжнародна ситуація змушує Нову Зеландію більш уважно стежити за питаннями як власної, так і регіональної безпеки. У рамках міжнародних та національних програм країна активно бере участь у миротворчих акціях і в координації зусиль протидії міжнародному тероризму.

[ред. ]Регіональні питання

Офіційна зустріч прем'єр-міністра Нової Зеландії Гелен Кларк і президента США Джорджа Буша, 2007 рік.

Серед регіональних пріоритетів міжнародної політики одним з основних для Нової Зеландії є регіон південної частини Тихого океану. У рамках двосторонніх і регіональних угод з сусідніми країнами, Нова Зеландія бере активну участь у розвитку торговельно-економічних зв'язків у регіоні, в роботах по захисту природного середовища, в організації та управлінні промисловим рибальством у регіоні та в координації робіт з усунення наслідків природних катастроф у регіоні.

Враховуючи географічну близькість і спільність історичної та культурної спадщини, Нова Зеландія протягом всієї своєї історії особливу увагу в міжнародних відносинах приділяє розвитку співробітництва з Австралією. Угода про вільну торгівлю між Новою Зеландією та Австралією характеризується Світовим банком, як найбільш комплексна, послідовна і різностороння. В наш час[Коли? ] країни ведуть роботи зі створення єдиного економічного ринку.

Відносини між Новою Зеландією і США характеризуються як відмінні[15], Нова Зеландія має статус основного союзника США поза НАТО. Відносини між двома країнами отримали свій початок у 1839 році, коли США відкрили перше консульство в Новій Зеландії. У період Другої світової війни, коли значення Великої Британії і її участь на Тихоокеанському театрі військових дій стало менш помітним в порівнянні з США, розвиток двосторонніх взаємин став принциповим для Нової Зеландії. Введення без'ядерного статусу Новою Зеландією ускладнило відносини між країнами особливо в питаннях взаємної безпеки та участь в Тихоокеанському пакті, але, тим не менш, не завадило зберегти їх на високому рівні і залишило можливість для подальшого розвитку. Нова Зеландія протягом довгого часу наполягає на можливості укладення двосторонньої угоди про вільну торгівлю, а в наш час[Коли? ] обидві країни беруть участь у переговорах про регіональну угоду про вільну торгівлю за участю Нової Зеландії, США, Брунею, Чилі та Сінгапуру.

Відносини країн Європейського Співтовариства і Нової Зеландії мають давні історичні корені і важливі для Нової Зеландії[16]. Двосторонні консультації між Новою Зеландією і ЄС мають постійний характер, а в 2007 році була укладена Спільна декларація про взаємовідносини та співробітництво, що обумовлює як політичні, так і економічні питання двосторонніх взаємин. Між Новою Зеландією й НАТО підписано угоду про взаємний обмін розвідувальною та закритою інформацією.

Дипломатичні відносини з СРСР було вперше встановлено 1944 року. Однак 1949 року дипломатичну місію в Москві було закрито і знову відкрито лише 1973 року. У 1979—1991 роках міждержавні відносини переживали складний період і країни не обмінювалися послами, хоча дипломатичні відносини зберігалися.

Дипломатичні відносини між Україною й Новою Зеландією було встановлено 3 березня 1992 року. У цей же час Уряд України підтвердив згоду на акредитацію Посольства Нової Зеландії в Росії в Україні (за сумісництвом). 2008 року в Києві було відкрито Почесне консульство Нової Зеландії, що надало сприяння розвитку торговельних і ділових стосунків між двома країнами[17]. Водночас візове забезпечення здійснює консульський відділ Посольства Нової Зеландії в Москві. З лютого 2007 року по жовтень 2010 року в Новій Зеландії діяло Почесне консульство України в Окленді. Після смерті Почесного консула України Анатолія Лиха, з жовтня 2010 року повноваження Почесного консульства України в Окленді були призупинені до призначення наступного Почесного консула України в Новій Зеландії[17].

[ред. ]Членство в міжнародних організаціях

Нова Зеландія є членом і/або учасником наступних міжнародних і регіональних організацій: АБР, АНЗЮС, АСЕАН, АТЕС, ВМО, ВООЗ, ВОІВ, СОТ, ВФП, ВПС, ГЯП, Рух неприєднання, ЄБРР, ЮНКТАД, МАР, МКВП, ІМО, Інтерпол, ІКАО, МОМ, ІСО, МОП, МТП, МФК, МАГАТЕ, МЕА, МБРР, МВФ, МГО, МКЧХ, МКС, МТС, МФСР, ООН, ЮНІДО, План Коломбо, ФАО, СПС, УВКБ, ФТО, СПАРТЕКА, Британська Співдружність.

[ред. ]Міжнародні рейтинги

Нова Зеландія належить до найрозвиненіших країн світу, постійно посідає провідні позиції у світових рейтингах рівня життя й економічного та соціального розвитку.

Дослідження Позиція в рейтингу

Світовий показник спокою[18], 2010 рік 1 з 149

Індекс розвитку людського потенціалу[19], 2009 рік 20 з 182

Індекс сприйняття корупції[20], 2009 рік 1 з 180

Рейтинг конкурентноздатності економіки[21], 2009—2010 року 23 з 133

Індекс бар'єрів для ведення бізнесу[22], 2010—2011 року 3 з 183

[ред. ]Державна символіка

[ред. ]Державний прапор

Докладніше: Прапор Нової Зеландії

Прапор Нової Зеландії являє собою прямокутне полотнище у співвідношенні 1: 2. В обмеженому застосуванні прапор такого дизайну став використовуватися починаючи з 1864 року і отримав статус державного прапора 24 березня 1902 року. Синій фон прапора асоціюється з блакитним кольором неба і моря, що оточують країну. Зірки Південного хреста проводять зв'язок з місцем розташування країни в південній частині Тихого океану. Символіка прапора Великої Британії говорить про історичну спадщину і є загальноприйнятою для багатьох країн — колишніх Британських колоній[23].

[ред. ]Державний герб

Докладніше: Герб Нової Зеландії

Перший державний герб Нової Зеландії було запроваджено 1911 року, нині чинний герб було ухвалено 1956 року. Герб являє собою щит, утримуваний з одного боку білявою жінкою з прапором Нової Зеландії в руках і з іншого боку — воїном маорі. Над щитом височить корона святого Едуарда. Під щитом розташовано дві гілки папороті. Герб асоціюється з єдністю всіх культур і народів, що населяють країну, і з прихильністю новозеландської монархії[24].

Державні символи Нової Зеландії

Державний прапор

Державний герб

[ред. ]Державний гімн

Докладніше: Гімн Нової Зеландії

Два гімни визнані державними в Новій Зеландії — «Боже, захисти Нову Зеландію» (англ. God, Defend New Zealand) і «Боже, бережи королеву» (англ. God, Save the Queen). Хоча обидва мають рівний статус, «Боже, захисти Нову Зеландію» вживається частіше.

Текст «Боже, захисти Нову Зеландію» було написано 1870 року Томасом Бракеном (англ. Thomas Bracken). Переможцем конкурсу на музику до тексту, проведеного в 1876 році, став Джон Джозеф Вудс (англ. John Joseph Woods). Пісня отримала популярність, і 1940 року уряд країни придбав на неї авторські права й визначив як національний гімн. Але лише 1977 року пісню законодавчо затвердили як другий державний гімн.

Текст гімну «Боже, захисти Нову Зеландію» складається з п'яти куплетів. Оригінал тексту написаний англійською мовою, офіційна версія має також переклад на мову маорі. Під час державних урочистостей виконується лише перший куплет: спочатку звучить версія мовою маорі, потім — версія англійською мовою[25].

[ред. ]Географія

Докладніше: Географія Нової Зеландії

[ред. ]Основні географічні відомості

Нова Зеландія, вид з космосу.

Нова Зеландія розташована в південно-західній частині Тихого океану в полінезійському трикутнику в центральному районі півкулі води. Основну територію країни складають два острови, що мають відповідні назви — острів Південний та острів Північний. Західне узбережжя островів омивається Тасмановим морем, інші береги країни — Тихим океаном. Острова Південний і Північний розділені протокою Кука. Крім двох основних островів, Новій Зеландії належить близько 700 островів значно меншої площі, більшість з яких безлюдні. Найбільшими з них є острів Стюарт, острова Антиподів, острів Окленд, острови Баунті, острови Кемпбелл, архіпелаг Чатем та острів Кермадек. Загальна площа країни становить 268 680 км². Це робить її трохи меншою за своїми розмірами, ніж Італія чи Японія, але дещо більшою Великої Британії. Довжина берегової лінії Нової Зеландії становить 15 134 кілометра.

Південний острів — найбільший острів Нової Зеландії та 12-й за величиною острів на планеті, його площа становить 151 215 км². На острові мешкає приблизно четверта частина населення країни. Уздовж острова з півночі на південь тягнеться хребет складчастих гір Південні Альпи, найвищою вершиною яких є гора Кука (43°35′ 44. 69″ пд. ш. 170°08′ 27. 75″ сх. д. (G), інша офіційна назва — Аоракі) висотою 3754 метри. Крім неї на Південному острові є ще 18 вершин заввишки більше 3000 м. Східна частина острова більш рівнинна і практично повністю вкрита сільськогосподарськими угіддями. Західне узбережжя острова заселене набагато менш щільно. Тут збереглися значні площі практично недоторканої природи з незайманим рослинним і тваринним світом. Західна частина відома також численними національними парками, фіордами та льодовиками, що спускаються зі схилів Південних Альп прямо в Тасманове море. Найбільше озеро острова — Те-Анау (друге за площею озеро Нової Зеландії).

Північний острів, площею 115 777 км², 14-й за величиною острів на планеті. Острів значно менш гористий, ніж Південний, і зручніший для створення населених пунктів і морських портів, саме тому на ньому мешкає більша частина населення і тут розташовано найбільші міста країни. Найвищою точкою Північного острова є активний вулкан Руапеху (39°16′ пд. ш. 175°34′ сх. д. (G)) висотою 2797 метрів. Північний острів відрізняється високою вулканічною активністю: з шести вулканічних зон країни п'ять розташовані там. У самому центрі Північного острова розташоване озеро Таупо, найбільше озеро у Новій Зеландії. З нього бере свій початок річка Уаїкато, довжина якої становить 425 кілометрів, що робить її найдовшою річкою у Новій Зеландії.

[ред. ]Природа

[ред. ]Рельєф

Рельєф Нової Зеландії представляє в основному височини і гори. Більше 75 % території країни лежить на висоті більше 200 м над рівнем моря. Більшість гір Північного острова не перевищують висоту 1800 м, 19 піків Південного острова вищі 3000 м. Прибережні зони Північного острова представлені просторими долинами. На західному узбережжі Південного острова розташовані фіорди.

[ред. ]Клімат

Острів Вайт — один з багатьох діючих вулканів країни.

Клімат Нової Зеландії змінюється від теплого субтропічного на півночі Північного острова, до прохолодного помірного на півдні і в центральних регіонах Південного острова; в гірських районах переважає суворий альпійський клімат. Ланцюг високих Південних Альп розділяє країну навпіл і, заступаючи шлях переважним західним вітрам, поділяє її на дві різні кліматичні зони. Західне узбережжя Південного острова — найвологіша частина країни, східна частина, що перебуває всього за 100 кілометрах від неї — найсухіша.

Східно-Австралійська течія, що проходить через Тасманове море між Австралією й Новою Зеландією, робить клімат островів і східного узбережжя Австралії більш теплим і вологим, тропічним замість субтропічного; сприяє поширенню тропічної морської фауни в субтропічні області вздовж південно-східного узбережжя Австралії й Нової Зеландії.

На більшій частині Нової Зеландії рівень опадів становить від 600 до 1600 міліметрів на рік. Вони розподіляються відносно рівномірно протягом року, за винятком сухішого літнього періоду.

Середня річна температура становить від +10 °C на півдні, до +16 °C на півночі. Найхолодніший місяць — липень, а найтепліші місяці — січень та лютий. На півночі Нової Зеландії відмінності між зимовими і літніми температурами не дуже значні, але на півдні і в передгірних районах різниця досягає 14 °C. У гористих районах країни із збільшенням висоти температура різко знижується, приблизно на 0, 7 °C кожні 100 метрів.

В Окленді, найбільшому місті країни, середньорічна температура становить + 15, 1 °C, при цьому найвища зафіксована температура склала +30, 5 °C, а мінімальна − 2, 5 °C. У столиці країни, Веллінгтоні, середньорічна температура становить +12, 8 °C, максимальна зафіксована температура +31, 1 °C, мінімальна − 1, 9 °C[26].

Кількість сонячних годин у році відносно висока, особливо в районах, захищених від західних вітрів. У середньому по країні вона становить не менше 2000 годин. Рівень сонячної радіації дуже високий на більшій частині країни. Снігопади вкрай рідкісні в прибережних районах півночі країни і в західній частині Південного острова. В інших регіонах незначні і нетривалі снігові опади можливі в зимові місяці. Нічні заморозки в зимовий час бувають на всій території країни.

[ред. ]Геологічна будова

Вершина гори Кука.

Місто Роторуа — на знімку добре видно пар з численних гейзерів.

Острови, що утворюють Нову Зеландію, розташовуються в кайнозойській геосинклінальній області між двома літосферними плитами — тихоокеанською та австралійською. Впродовж тривалих історичних періодів місце розлому між двома плитами піддавалося складним геологічним процесам, постійно змінюючи структуру і форми земної кори. Саме тому, на відміну від більшості островів Тихого океану, острови Нової Зеландії утворені не тільки в результаті вулканічної активності, але і в результаті скидів і складені з геологічних порід різного складу і різного віку.

Активна тектонічна діяльність в земній корі цього регіону продовжується і на сучасному геологічному етапі формування нашої планети. І результати її помітні навіть за історично короткий термін з початку освоєння островів європейцями. Так, наприклад, внаслідок руйнівного землетрусу 1855 року берегова смуга поблизу Веллінгтона піднялася більш ніж на півтора метра, а 1931 році, також внаслідок потужного землетрусу біля міста Нейпір на водну поверхню піднялося близько 9 км² суші.

Розташування Нової Зеландії історично пов'язано з активною вулканічною діяльністю на її території. Дослідники припускають її початок у період раннього міоцену, а період формування сучасних зон підвищеної вулканічної активності був завершений в період пізнього пліоцену. Найбільші вулканічні виверження, імовірно, мали місце в період пізнього пліоцену — раннього плейстоцену, коли приблизно 5 млн кубічних кілометрів породи могло вивергнутися на поверхню Землі.

На сучасному етапі зоною підвищеної тектонічної активності і сполученою з цим високим числом землетрусів є західне узбережжя Південного острова і північно-східне узбережжя Північного острова. Щорічна кількість землетрусів у країні становить до 15 000, більшість з них невеликі і лише близько 250 щороку можуть належати до помітних або сильних[27]. У сучасній історії найсильніший землетрус зафіксовано 1855 року поблизу Веллінгтона, силою близько 8, 2 бала; найбільш руйнівним став землетрус 1931 року в районі Нейпіра, що забрав 256 людських життів.

Вулканічна активність у сучасній Новій Зеландії, як і раніше висока, і на території країни активні 6 вулканічних зон, п'ять з яких розташовані на Північному острові. У районі озера Таупо імовірно 186 роек до н. е. відбулося найбільше в історії людства вулканічне виверження[28]. Наслідки виверження записано в історичних хроніках таких віддалених місць, як Китай і Греція. На місці виверження тепер розташовпно найбільше в тихоокеанському регіоні прісноводне озеро, своєю площею порівнянне з територією Сінгапура.

[ред. ]Корисні копалини

Відкрита розробка вугілля на Південному острові.

Нова Зеландія розташовується на кордоні індо-австралійського і тихоокеанського сейсмічних кілець. Процеси їх взаємодії, в тому числі швидке підняття гірських масивів і активна вулканічна діяльність протягом двох мільйонів років, визначили геологію земельного масиву островів.

Незважаючи на різноманітність природних копалин, промислово розробляються лише родовища газу, нафти, золота, срібла, залозистого пісковика і кам'яного вугілля. Крім перерахованого вище, є великі запаси вапняка і глини (в тому числі і бентонітова глина). Алюміній, титановий залізняк, сурма, хром, мідь, цинк, марганець, ртуть, вольфрам, платина, барит і цілий ряд інших корисних копалин, що часто зустрічаються, але розвідані промислові запаси їх невеликі.

Особливо слід відзначити, що всі родовища і весь видобуток нефриту з 1997 року віддано під управління маорі, у зв'язку з тією важливою історичною роллю, яку вироби з нефриту (маор. Pounamu) відіграють у культурі цього народу.

Підтверджені запаси золота в Новій Зеландії становлять 372 тонни. 2002 року видобуток золота становив трохи менше 10 тонн[29].

Підтверджені запаси срібла в Новій Зеландії становлять 308 тонн. 2002 року видобуток срібла становив майже 29 тонн[29].

Підтверджені запаси залозистого пісковика становлять 874 млн. тонн. Його промисловий видобуток розпочато в 60-і роки XX століття. 2002 року видобуток становив близько 2, 4 млн. тонн[30].

Підтверджені запаси природного газу в Новій Зеландії становлять 68 млрд. м³. Промисловий видобуток газу розпочато 1970 року. 2005 року видобуток його становив приблизно 50 млн м³ [31].

Запаси нафти становлять орієнтовно 14 млн. тонн, промисловий її видобуток розпочато 1935 року. Видобуток нафти в країні помітно знижується в останні роки[32]. У 2005 році видобуток нафти в країні склав трохи більше 7 млн. барелів[33].

Обсяги видобутку вугілля неухильно підвищувалися багато десятиріч, стабілізувалися на початку XXI сторіччя завдяки програмам, спрямованим на зниження споживання твердого палива. Близько третини видобутого вугілля нажходить на експорт. У країні продовжують діяти 60 вугільних шахт[34].

[ред. ]Зовнішні моря

Узбережжя недалеко від міста Веллінгтон.

Нова Зеландія ізольована від інших островів і материків великими морськими відстанями. Тасманове море, що омиває її західне узбережжя, відокремлює країну від Австралії на 1700 км. Тихий океан омиває східне узбережжя країни і відокремлює країну від найближчих сусідів: на півночі — від Нової Каледонії (1000 км); на сході — від Чилі (8700 км); на півдні — від Антарктиди на 2500 км.

Довжина прибережної смуги Нової Зеландії становить 15 134 км. Територіальні води країни простягаються на 12 морських миль, виняткова економічна зона — до 200 морських миль. Площа морської ексклюзивної економічної зони становить приблизно 4 300 000 км² [35], що в 15 разів перевершує площу земної поверхні країни.

Поблизу Нової Зеландії є дві постійні морські течії — тепла Східно-Австралійська й течія Західних Вітрів. Східно-Австралійська тече на північ і північний схід, омиває західну частину Північного острова. Течія Західних Вітрів помітна на півдні і її основний потік проходить південніше Південного острова у східному напрямку.

У прибережних водах країни розташовано до 700 невеликих островів, більшість з них лежить на відстані до 50 км від основних. Лише близько 60 з них придатні для життя або заселені.

[ред. ]Внутрішні води

Докладніше: Список річок Нової Зеландії та Список озер Нової Зеландії

Таупо — найбільше озеро країни.

Завдяки особливим геологічним та географічним умовам у Новій Зеландії багато річок і озер. Більшість річок короткі (менше 50 км), беруть початок у горах і швидко спускаються до рівнин, де уповільнюють свою течію. У країні тече 33 річки довжиною понад 100 км і 6 річок довжиною від 51 до 95 км. Уаїкато — найбільша річка країни довжиною 425 км. Загальна довжина рік та інших внутрішніх водних шляхів у країні становить 425 000 км.

У Новій Зеландії 3 280 озер з площею водного дзеркала більше 0, 01 км² [36], 229 озер мають водне дзеркало більше 0, 5 км² [36] і 40 — більше 10 км² [37]. Найбільше озеро країни — Таупо (площа 623 км² ), найглибше озеро — Хауроко (глибина — 462 метри)[38]. Більшість озер Північного острова утворені в результаті вулканічної діяльності, а більшість озер Південного острова утворені льодовиковою активністю.

Нова Зеландія — одна з небагатьох країн південної півкулі, що має на своїй території льодовики (Тасманський, Фокса, Франца-Йосипа та ін. ). Тасманський льодовик утворює вузький крижаний язик протяжністю 27 км, шириною місцями до 3 км; загальна його площа 52 км². У деяких частинах він досягає товщини 610 м і є найбільшим льодовиком Нової Зеландії.

[ред. ]Водні ресурси

Середньорічний обсяг поновлюваних водних ресурсів за статистичними даними 1977—2001 років у Новій Зеландії оцінюється в 327 км³, що становить близько 85 м³ /рік на одного мешканця[39]. У 2001 році ресурси річкового стоку і озер склали близько 320 км³, ресурси льодовиків близько 70 км³, ресурси атмосферної вологи близько 400 км³ та ресурси підземних вод оцінювалися приблизно в 613 км³ [40].

Охорона та управління водними ресурсами і системою водопостачання населення та об'єктів економіки в Новій Зеландії перебуває у віданні органів місцевого самоврядування. Вартість основних виробничих фондів водогосподарського комплексу оцінюється більш ніж в 1 млрд. новозеландських доларів. Системи централізованого водопостачання забезпечують питною водою близько 85 % населення країни. Близько 77 % споживаної в країні прісної води використовується в іригаційних системах[41].

[ред. ]Ґрунти

Вершина гори Таранакі.

У цілому ґрунти країни відносно мало родючі й небагаті гумусом. Найпоширенішим типами ґрунтів є:

Гірські типи ґрунтів — становлять близько половини території країни (з них близько 15 % позбавлені рослинності).

Буро-сірі типи ґрунтів — в основному зустрічаються в міжгірських рівнинах Південного острова (малопродуктивні для продуктивного землеробства, використовуються в основному як пасовища).

Жовто-сірі типи ґрунтів — характерні для степових районів і змішаних лісів і використовувані для активного землеробства.

Жовто-бурі типи ґрунтів — характерні для горбистої місцевості.

[ред. ]Тваринний світ

Птах ківі — національний символ Нової Зеландії.

Какапо, або совиний папуга (Strigops habroptilus).

Орел Хааста нападає на моа (малюнок).

Тривала історична ізоляція і віддаленість від інших континентів створила унікальний і багато в чому неповторний природний світ островів Нової Зеландії, що відрізняється великою кількістю ендемічних рослин і птахів.

Ще близько 1000 років тому, до появи на островах постійних поселень людини, історично повністю були відсутні ссавці. Виняток становили два види летючих мишей і кити, що мешкали в прибережних водах, морські леви (Phocarctos hookeri) та морські котики (Arctocephalus forsteri).

Одночасно з приходом на ці землі перших постійних жителів, полінезійців, на островах з'явилися полінезійські пацюки (Rattus exulans) і собаки. Пізніше перші європейські переселенці привезли свиней, корів, кіз, мишей і котів. Розвиток європейських поселень у XIX столітті викликав появу в Новій Зеландії все нових і нових видів тварин.

Поява деяких з них справила вкрай негативний вплив на флору і фауну островів. До таких тварин слід віднести щурів, кішок, тхорів, кроликів (завезених у країну для розвитку мисливського промислу), горностаїв (завезених в країну для контролю над популяцією кроликів), поссумів (завезених у країну для розвитку хутряної промисловості). Не маючи природних ворогів у навколишній природі, популяції цих тварин досягали розмірів, що становили загрозу сільському господарству, здоров'ю населення, і ставили на межу вимирання природних представників флори і фауни Нової Зеландії. Лише тільки в останні роки зусиллями природоохоронних відомств Нової Зеландії деякі прибережні острови і були позбавлені від цих тварин, що дозволило сподіватися на збереження там натуральних природних умов.

З представників фауни Нової Зеландії найвідомішими є птахи ківі (Apterygiformes), що стали національним символом країни. Серед птахів також необхідно зазначити кеа (Nestor notabilis) (або нестор), какапо (Strigops habroptilus) (або совиний папуга), такахе (Notoronis hochstelteri) (або безкрила султанка).

Тільки в Новій Зеландії збереглися рештки винищених близько 500 років тому гігантських нелітаючих птахів моа (Dinornis), що сягали висоти 3, 5 м. Трохи пізніше, імовірно всього близько 200 років тому, було винищено й найбільшого серед відомих видів орлів — орла Хааста, що мав розмах крил до 3 метрів і важив до 15 кг.

Серед рептилій, що мешкають у Новій Зеландії, можна відзначити гатерію (Sphenodon punctatus) та сцинка (Scincidae).

Єдиним представником комахоїдних, якого завезено в країну та адаптовано до вільних умов проживання в ній, є їжак європейський (Erinaceus europaeus).

У Новій Зеландії немає змій, і з павуків отруйні тільки катіпо.

У прісних водоймах країни мешкає 29 видів риб, 8 з яких перебувають на межі зникнення[39](як наприклад, новозеландський прототрокт). У прибережних морях мешкає до 3000 видів риб та інших мешканців моря.

[ред. ]Рослинність

Флора Нової Зеландії налічує близько 2000 видів рослин.

Ліси країни поділяються на два основних типи — змішані субтропічні й вічнозелені. У лісах домінують подокарп (Podocarpus). Збереглися, хоча й значно скоротилися за час промислового освоєння лісів, зарості агатіса новозеландського (Agathis australis) та дакридіума кипарисового (Dacrydium cupressinum).

У штучних лісах, площа яких загалом становить близько 2 млн. гектарів, росте здебільшого сосна промениста (pinus radiata), завезена до Нової Зеландії в середині XIX століття. Насадження променистої сосни в районі Kaingaroa Forest створили найбільший у світі штучно вирощений ліс.

Нова Зеландія має найбільшу кількість печінкових мохів у порівнянні з іншими країнами. На території країни їх налічується 606 видів, 50 % з них складають ендеміки.

Поширені листостеблові мохи, бріофлора Нової Зеландії налічує 523 види листостеблових мохів.

Серед приблизно 70 відомих у природі видів незабудок (Myosotis), близько 30 є ендеміками Нової Зеландії. На відміну від незабудок в інших місцях планети, лише два види цих рослин у Новій Зеландії мають синій колір — Myosotis antarctica та Myosotis capitata[42].

З 187 видів квіткових трав'янистих рослин природної флори Нової Зеландії 157 — ендеміки.

У Новій Зеландії зустрічається незвичайно велика, у порівнянні з іншими територіями зі схожими кліматичними умовами, кількість папоротей. Циатея срібляста (Cyathea dealbata) (також відома в країні як срібнп папороть) є одним з національних символів, її зображено на гербі країни.

[ред. ]Екологія

Гора Кука, Південний острів.

Одним з основних символів Нової Зеландії є її зелений і чистий (англ. Green and Clean New Zealand) та 100 % чистий (англ. 100% Pure New Zealand) імідж, що старанно оберігається[43]. Саме тому питання захисту і охорони навколишнього середовища є одними з пріоритетних у розвитку країни.

2005 року Нова Зеландія стала першою в світі країною, де було запроваджено вуглецевий податок[44]. Як один з важливих перспективних напрямків Нова Зеландія планує вже до 2020 року стати першою в світі країною, що має нейтральний баланс викиду вуглецю в атмосферу, і таким чином домогтися визнання за собою статусу найчистішої країни в світі[45].

Законодавство країни визначає близько 60 типів природних територій, що підлягають захисту та збереженню, серед них найбільшими й значущими формами є національні парки (зокрема, морські парки), природні, наукові, екологічні і туристичні заповідники та резервати. У країні створено 14 національних парків[46], 4 морських парки[47], 21 морських і прибережних заповідників[48] і більше 3 000 резерватів. Загальна площа національних парків, заповідників та природних територій, що знаходяться під захистом, становить близько 6, 5 млн. га або близько 25 % від загальної території країни[49].

У країні функціонує кілька зоопарків та ботанічних садів, найбільшим серед яких є відкритий 1922 року Оклендський зоопарк, що утримує понад 170 видів тварин. Крім цього, великі зоопарки відкрито в містах Веллінгтоні та Окленді, і єдиний зоопарк з вільним утриманням тварин працює в Крайстчерчі. Унікальний парк створений недалеко від міста Фангареі, спеціалізується на збереженні тварин підродини великі кішки.

[ред. ]Міста

Докладніше: Міста Нової Зеландії

Найбільші міста і населені пункти Населення (2007) Координати Мапа

Окленд 1 294 000 36°50′ 48. 2″ пд. ш. 174°45′ 54. 59″ сх. д. (G)

Веллінгтон 379 000 41°17′ 11. 44″ пд. ш. 174°46′ 34. 78″ сх. д. (G)

Крайстчерч 378 700 43°31′ 53. 89″ пд. ш. 172°38′ 11. 92″ сх. д. (G)

Гамільтон 163 900 37°47′ 13. 65″ пд. ш. 175°16′ 58. 46″ сх. д. (G)

Данідін 114 600 45°52′ 28. 41″ пд. ш. 170°30′ 12. 2″ сх. д. (G)