Вольфганг Амадей Моцарт. Реквієм

Асоціаційний етюд

Вольфганг Амадей Моцарт

Реквієм

Бал. Я так гадаю. Що ще це може бути? Жінки в пишних платтях, що так схожі на ті, що були в епоху «Відродження» й уся дія відбувається в місці, про яке я подумав – «Замок». Лише чоловіки порушують атмосферу того часу – вони в чорних смокінгах та білих сорочках. Усі танцюють, жодного обличчя не бачу, музику не чую. Моя зорова камера сфокусувалася лише на одному чоловікові, що був єдиний в білих рукавичках та білій масці з посмішкою. Він теж з кимось танцює.

Лише мить - і він вже біжить, але не по замку. По полю з квітами. Він радий, чи втікає? Озирнувся. Тепер я бачу причину. Чоловік. Інший. Весь в чорному, з чорним плащем, чорними рукавичками, чорній масці з червоною лінією, що згинається у страшну посмішку. Пістолет. Постріл. Втікач мертвий. З його серця ллється кров. Вбивця зняв свою маску. То був я. на моєму обличчі не було ні смуту, ні страху, ні злоби. Нічого не було написано на цьому обличчі. Наче він нічого не зробив… наче я нічого не зробив.