Від 1945 до 1970 р.

1939—45 рр.

Під час війни з Німеччиною совєти створили укр. школи для евакуйованих українців у Росії (71 в 1942—43 рр. ), Казахстані (64) й ін. аз. республіках. Також діяли 32 евакуйовані вищі школи УССР. У 1943—44 рр. створено вечірні школи роб. молоді (в м. ) і школи сіль. молоді (по с. для надолуження воєнних спізнень в О. ).

Від 1945 до 1970 р.

Труднощі повоєнної доби характеризує зріст вечірніх шкіл: з 876 1950—51 рр. до 2070 на 1964 — 65 у м. (у с. їх кількість на той час меншала). Діяли також вечірні школи для дорослих, вечірні й заочні проф. школи.

Кількість вищих шкіл зменшилася у висліді комасації з 173 шкіл 1940—41 рр. до 140 на 1958—59 рр. (при одночасному зростанні ч. студентів). Створено новий Ужгородський Держ. Університет (1945). Тільки 55, 7 % студентів у 1958 — 59 студіювали нормально (решта — заочно і на вечірніх курсах). Цей відсоток упав до 38, 7 в 1965—66 рр. у висліді реформ М. Хрущова, але згодом почало кращати.

Продовжувалося російщення шкільництва: відсоток рос. шкіл зріс з 14 у 1938—39 рр. до бл. 25 на 1955—56. Зі шкіл нац. меншостей залишилися тільки молд., угор. і поль. (разом 319 у 1950—51 рр. ). 1946 майже всі вищі школи (крім пед., мед. і мист. ) підпорядковано безпосередньо мін-ву вищої О. в Москві. Щойно 1955 відновлено мін-во вищої О. в Києві, але з обмеженими компетенціями.

Проведено перевишкіл учителів у Західній Україні, 2/3 яких визнано невідповідними сов. вимогам. Між 1945 і 1951 спроваджено бл. 36 400 вчителів зі Сх. України. Після змін населення відсоток укр. шкіл у Західній Україні став найвищим в УССР (у Галичині, на Волині і Буковині 93, 3 % в 1946 — 47 проти 86 % у 1940—41). Створено 22 нові вищі школи в зах. Україні, спочатку українізовані, але від 1949—52 рр. переважно зросійщені. Під час короткої «відлиги» 1950-их pp. секретар ЦК КПУ Л. Мельніков був усунений за надто явне російщення О. у Західній Україні.

Важливим етапом у розвитку О. в Україні став закон Верховної Ради СРСР 1959 р. «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток нар. освіти», на підставі якого інтенсивно посилено русифікацію укр. шкільництва. У дусі цього закону зреформовано семирічки і десятирічки на 8- (обов'язкові) і 11-річні «заг. -осв. політехн. школи з виробничою підготовою». Після закінчення сер. О. треба було відпрацювати щонайменше 2 pp. перед вступом до вищої школи (за винятком 20 % найздібніших учнів). Як й ін. реформи Хрущова, також цю частково скасовано 1964-67. Проте залишено обов'язок 8-річної заг. О., повернено, замість 11-річного, 10-річне навчання, залишено безплатність сер. і вищої О. і необов'язковість навчання української мови й літератури в рос. школах УССР. В атмосфері нового наступу на українську мову відсоток укр. шкіл упав з 85, 5 % в 1955—56 до 81, 1 % в 1967—68 рр.

1956 р. введено школи-інтернати з оплатою за навчання, а від 1960 — «школи продовженого дня» (півінтернати) від 1 до 8 клас заг. -осв. школи. Ці школи не є надто поширені, бо вимагають більше коштів.

У 1967—68 рр. ще половина учнів технікумів і проф. шкіл вчилася заочно і на вечірніх курсах. Найбільше вчилося у пром. і будів. професіях (45, 3 %). Порівняно з зах. країнами низький відсоток вивчав торгівлю, фінанси, адміністрацію і право (13, 3 на 1967—68 рр. ).

1964 р. створено Донецький Університет. Від 1958 наук. ступені затверджує Всесоюзна Атестаційна Комісія в Москві. Тоді як рівень навчання спеціалістів точних а природничих наук високий, то у гуманістичних і суспільствознавчих галузях він низький. Від 1967 р. встановлено пільги в прийманні до вищих шкіл кол. військовим і працівникам безпеки. Випускники вищих проф. шкіл мають обов'язок працювати 3 pp. на визначених місцях, часто поза Україною. В кін. 1960-их pp. УРСР мала на 1/4 менше студентів на 10 000 населення, ніж Росія. В 1968—69 рр. тільки 21, 8 % студентів жило в гуртожитках; більшість дістає стипендії. 1974 видано таємну інструкцію не приймати до університетів Зах. України більше 25 % місцевої молоді. Починаючи від 1960-их pp., помітна нац. активність студентів (демонстрації, арешти, усування з університетів). Від 1965 р. випускники проф. вищих шкіл мають право на постійну посаду.

1970—1985 pp.

З кін. 1960-их pp. посилено централізацію шкільництва в УРСР. 1969 відновлено Мін-во О. СРСР, яке є союзно-респ. Мін-во О. СРСР здійснює керівництво заг. сер. О., дошкільним вихованням та розвитком пед. наук. Завданням центр. мін-ва є визначення основних напрямів розвитку О., розроблення типових навчальних планів та програм, створення і видавання уніфікованих шкільних підручників та методично-навчальних посібників різного типу.

Гол. спрямуваннями в роботі шкіл за ці роки стають: трудове, воєнно-патріотичне й інтернаціоналістичне виховання, здійснення заг. сер. О. Останнє викликане потребою підвищення О. робочих кадрів (90 % спеціальностей чорної металургії, 80 % машинобудів. вимагають підготови в обсязі середньої школи).

Особливого значення надається трудовій підготові в сільських школах, які становлять 80 % усіх шкіл. Рівень навчання в сіль. школах значно нижчий від міських, що зумовлене поганою матеріальною базою шкіл, перевантаженням учителів позашкільною працею, віддаленістю від культ. центрів. Сіль. школи орієнтовані переважно на працю в колгоспному виробництві.

У нових програмах особливо наголошується завдання політ. виховання молоді. У шкільну систему 1972 введена обов'язкова початкова військ. підготова в усіх сер. школах. Практично учні (хлопці та дівчата) беруть участь у військ. -техн., фізкульт. підготові.

У зв'язку з тим, що нар. і проф. О. в СРСР виявила поважні хиби, як і тому, що послаб кол. потяг до О. і навчання взагалі, сов. органи заходилися на поч. 1980-их pp. коло нової шкільної реформи. 1984 ЦК КПРС опублікував постанову «Основні напрями реформи загальноосв. і проф. школи», які стали основою пізнішого респ. законодавства про шкільництво. В основному збережено дотеперішню систему шкіл, але в програмі кладено ще більший натиск на трудове навчання та оволодіння учнями конкретних знань з техн., екон. і суспільних наук. Наголошується практичне включення випускників сер. і проф. шкіл у суспільне життя і процес продукції. З цією метою госп. установи й підприємства повинні тісно співпрацювати з школами, беручи над ними шефство. Так само посилюється роля батьківських комітетів у допомозі школам й у вихованні. Очевидно, що одним з гол. напрямів залишається ком. ідеологічне виховання та дальше російщення нерос. шкіл.

Під гаслом покращення викладання рос. мови ухвалено низку постанов, що фактично зводять рідну мову до другорядної. В «Основах законодавства Радянського Союзу та союзних республік про нар. освіту» 1973 р. стверджується, що вивчення мови нац. республік в російськомовних школах залежить від бажання батьків.

Наказами мін-ва О. УРСР запроваджена програма удосконалення рос. мови в усіх школах; у дитячих садках нац. республік з 1979 введено обов'язкове навчання рос. мовою, починаючи з 5 pp. життя, як також висунено вимогу культивувати рос. мову в родинах. Уведено спеціальні програми, складені для початкових шкіл з поглибленим курсом рос. мови, введено години для факультативних зайнять за рахунок скорочення ін. предметів, посилено позакласні зайняття з рос. мови. Рекомендовано ввести викладання спеціальних та загальноосв. дисциплін рос. мовою, починаючи з 2—3 курсів в усіх вищих школах союзних респ.; введено обов'язкове вивчення рос. мови на перших 2 курсах всіма студентами (за рахунок ін. дисциплін). Ці заходи відсунули на задній план українську мову вже в нижчому і сер. шкільництві.

⇐ Предыдущая 123 Следующая ⇒