«Твір з історії української культури на тему «Відомі режисери та актори театру України та їх внесок у формування національної ідентичності»»

Аплікаційна форма

Прізвище	Фабров
Ім’я	Арчібальд
По-батькові	Ансарович
Адреса фактичного місця проживання	Автономна Республіка Крим, м. Евпаторія, вул. 60 років Жовтня, буд. 15 кв. 24.
Адреса електронної пошти	Archi50235@gmail. com
Номер мобільного телефону
Назва навчального закладу	Євпаторійська загальноосвітня школа 1-3 ступенів №2
Спеціальність, яку обрали	Актор театру	Фото

Я охоче вчу все що мені подобається. Для мене навчання це не збір енциклопедичних знань. Я більше схиляюся до практики, переживання всього на власному досвіді. Але й від книжки не цураюсь – читати теж люблю. Вільно володію англійською мовою.

Я веду активний та здоровий спосіб життя, регулярно тренуюся та намагаюся правильно харчуватися. У здоровому тілі здоровий дух!

Театр я обрав шляхом довгих пошуків, проб та помилок, але зараз я на сто відсотків впевнений що моє життя буде пов’язане з творчістю, і насамперед з театром. На сцені я почуваю себе щасливим, і це рішучий фактор у виборі моєї майбутньої професії

ОБОЖНЮЮ музику. Обожнюю слухати і співати, грати та складати пісні. Нещодавно Я придбав собі гітару, та за допомогою Інтернету навчився грати на ній. Маю музичний слух, почуття ритму. Усе життя музика поруч зі мною. Стати музикантом - одна з моїх мрій. Я повільно втілюю цю мрію у життя.

Арчібальд Фабров Ансарович народився 1994 році у м. Євпаторія. Батько – Бхатті Сані Ансарович, уродженець Пакистану. Мати - Фаброва Ганна Олександрівна, українка. Батько не проживає з сім’єю з 1999 року, і мати сама займається моїм вихованням. У 2002р пішов у перший клас загальноосвітньої школи №2 м. Євпаторії. Вчився на відмінно, брав участь у всіх шкільних заходах та творчих конкурсах. Займав призові місця на шкільних конкурсах читців. У 2005 році пішов у дитячий театр «Золотий ключик» у групу «Музичний театр», де й отримав перший повноцінний досвід сценічної гри. У Золотому ключику грав у спектаклях «Чукокола», «Ковбойська історія», «Веселий Роджер». У 2009 році, разом із колективом «Музичного театру» перейшов до міського центру дозвілля. На базі центру брав учать у п’єсах «Веселий роджер» «Якщо зорі загоряються». Приймав учать у міських заходах як актор та декламатор. У травні 2012 року спробував себе як актор оригінального жанру «Жива скульптура» на базі центру дозвілля. Брав участь у 4 чемпіонаті живих скульптур, де представляв образ Майкла Джексона. Разом з театром скульптур гастролював по містах України, був у Москві на фестивалі «Яскраві Люди». Також інсценував скульптури Чарлі Чапліна, Йога, Асклепія та ін. Літом 2012 грав у дитячому спектаклі «Спасіть мульти». Виконував роль Джека Горобця. З вересня 2012 року почав ходити на ходулях з всесвітньо відомим народним театром на ходулях «Шоу Велетнів». Мав значні успіхи, менше ніж через три місяці почав виходити на сцену та повноцінно виступати. З шоу велетнів бував у різних куточках Криму, України. На новій 2013 рік гастролював у Москві на новорічній ялинці. Отакої! )

Посилання Відео: 1. http: //www. youtube. com/watch? v=G852siIggNQ 2. http: //www. youtube. com/watch? v=C2onAvjVGX4& feature=youtu. be 3. http: //www. youtube. com/watch? v=dyIDtWCW7D8& feature=youtu. be 4. http: //www. youtube. com/watch? v=8lttPCCXHIw& feature=youtu. be Портфоліо: http: //www. radikal. ru/USERS/archi50235/portfolio? pg=1

«Твір з історії української культури на тему «Відомі режисери та актори театру України та їх внесок у формування національної ідентичності»»

Національна ідентичність - це самовизначення особи в національному контексті. Національно ідентична особистість усвідомлює власну причетність до своєї нації. Така особистість - частина народу, частина своєї країни. Такі люди й роблять історію. Не натовп, але національно ідентичні особистості. «Особистостей» Україна знає безліч: правителі, мандрівники, філософи, поети, воїни. Але як багато акторів та режисерів виховала Україна?

Український театр доволі молоде явище, і гідних українських «діячів мельпомени» можна перерахувати по пальцях. Але все ж таки є особистості, які зробили гідний вклад в українську драматургію. Сьогодні я хочу вам розповісти про Леся Курбаса, актора, драматурга, режисера і дуже обдаровану людину.

Внесок Леся Курбаса в український театр важко переоцінити. Саме з його руки був відкритий один з перших українських театрів «Березіль», на сцені якого ставилися переважно українські п’єси. І все це було у часи, коли за будь-який крок проти влади можна було отримати білет до Сибіру. А «малоросійські» п’єси – це крок, ще й відкритий.

Велику підтримку драматург отримав від свого товариша - письменника та режисера Миколи Куліша. Тандем «Курбас-Куліш» був неймовірно корисним для українського театру, а період їх співпраці називають кульмінацією творчих здобутків у театрі «Березіль».

Але і тут знайшлися підводні течії. Справа у тому, що багато творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Його п’єси недооцінювали та критикували. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом. Звісно, довго так продовжуватися не могло. Згодом драматург був наклепницьки обмовлений та заарештований. З посади управляючого театром його звільнили. Спочатку він був відправлений на будівництво Біломор-балтійського каналу, а потім на Соловки. У листопаді 1937 року після повторного суду Леся Курбаса було розстріляно. Я вважаю, що драматург помер за власну, сміливу думку. Гідна смерть. Вже цим Лесь Курбас робить вклад у формування національної ідентичності, даючи приклад вільності та сміливості думки.

Майже все своє існування Україна була під гнітом, а з нею придушувалася і Українська культура. У таких умовах діячам культури треба мати не тільки творчу душу та видатні здібності. Кожному українському актору та режисеру потрібно бути у першу чергу бійцем. Терпіти усі негаразди, переслідування, тортури, знущання, але не переставати творити на благо своєї батьківщини. Такою поведінкою вони подають нам приклад, як жити гідно. І кожен українець, який усвідомлює саму ідею українського духу, розуміє, що боротьба за своє власне щастя – невід’ємна частина життя, яка об’єднує всіх українців під одним прапором. Як письменники боролися за кожне печатне слово на рідний мові, так і ми, сучасні люди, боремося за своє щастя. І в цьому народ та культура ідентичні, цим ми надихаємося кожний раз, коли торкаємося до скарбу української культури.

⇐ Предыдущая 1 23