“Беовульф” – короткий зміст

У Данії колись правив король зі славного роду Скільдінгов на ім’я Хродгар. Він був особливо успішний у війнах із сусідами і, накопичивши великі багатства, вирішив увічнити пам’ять про себе і своє правлінні. Він надумав збудувати чудову бенкетний зал для королівської дружини. Не шкодував Хродгар ні сил, ні коштів на будівництво, і найбільш досвідчені майстри збудували йому залу, рівної якій не було на всьому білому світі. Як тільки оздоблення чудової зали було завершено, Хродгар став бенкетувати в ній зі своїми воїнами, і вся околиця оголошувалася дзвоном дорогих кубків і піснями королівських співаків. Але веселі святкування славного Хродгара тривали недовго, недовго лилися рікою пінисте пиво і золотистий мед, недовго лунали веселі пісні … Шум застіль короля Хродгара долітав до лігва страшного величезного чудовиська Гренделя, що мешкав неподалік у смердючих болотах. Грендель ненавидів людей, і їх веселощі збуджувало в ньому злість … І ось одного разу вночі це чудовисько підкралося нечутно до залі Хродгара, де після довгого буйного бенкету розташувалися на відпочинок безтурботні воїни …

Грендель схопив тридцять витязів і потягнув у своє лігво. На ранок крики жаху змінили кліки веселощів, і ніхто не знав, звідки наскочило страшне лихо, куди поділися Хродгарови витязі. Після довгих сокрушении і здогадів безпечність взяла верх над побоюваннями і страхами, і Хродrap зі своїми воїнами знову затіяв бенкети в дивній залі. І знову нагрянула біда – жахливий Грендель став щоночі забирати по кілька витязів. Незабаром усі вже здогадалися, що саме Грендель вторгається вночі в залу і викрадає мирно сплячих воїнів, Ніхто не наважився вступити у двобій з диким чудовиськом. Хродгар марно благав богів, щоб вони допомогли йому позбутися від страшної напасті. Бенкети в залі припинилися, замовкло веселощі, і тільки Грендель зрідка забирався туди ночами в пошуках здобичі, сіючи навколо жах.

Чутка про це страшне лихо дійшов до землі гаутов (у Південній Швеції), де правив славетний король Хігелак. І ось самий знаменитий витязь Хігелака, богатир Беовульф, заявляє свого повелителя, що хоче допомогти королю Хродгару і вступить в боротьбу з жахливим Гренделем. Незважаючи на всі спроби відрадити його від задуманого, Беовульф споряджає корабель, вибирає чотирнадцять відважних воїнів зі своєї дружини і пливе до берегів Данії. Підбадьорює щасливими ознаками, Беовульф висаджується на сушу. Негайно до прибульців під’їжджає берегової сторож, розпитує їх про мету прибуття і поспішає з доповіддю на королю Хродгару. Беовульф із товаришами тим часом надягають панцери, розбирають зброю і дорогою, вимощеною строкатими каменями, направляються до піршественний залі короля Хродгара. І кожен, хто бачить припливли з-за моря воїнів, дивится їх міцному додаванню, химерним шоломів, прикрашеним зображеннями вепрів, блискучим кольчуг і широким мечам, важким списів, які богатирі несуть з легкістю. Заморську дружину зустрічає Вульфгар – один з наближених короля Хродгара. Розпитавши їх, він доповідає королю – мовляв, прибутку важливі гості, ватажок називає себе Беовульф.

Хродгару це славне ім’я відоме, він знає, що доблесний Беовульф силою дорівнює тридцяти могутнім витязя, і король велить швидше кликати гостей, сподіваючись, що з ними прийшло і позбавлення від великої напасті. Вульфгар передає приїжджим гостям королівське привітання і запрошення на бенкет.

Беовульф з дружиною, склавши списи в кут, склавши щити і мечі, в одних шоломах і броня слідують за Вульфгар; тільки два воїни залишаються вартувати зброю. Беовульф вітає Хродгара поклоном і розповідає, що ось, мовляв, я – рідний племінник короля гаутов Хігелака, почувши про біди, які терплять данці від страшного Гренделя, приплив битися з чудовиськом. Але, наважуючись на цей подвиг, Беовульф просить короля, аби тільки йому з товаришами можна було йти на чудовисько; у разі ж загибелі Беовульфа – щоб броня його (краще якої немає на всьому білому світі, бо кував її віщий коваль Вілунд) була відправлена королю Хігелаку. Хродгар дякує Беовульфа за готовність допомогти і докладно йому розповідає, як Грендель забирався в його зали і скільки витязів занапастив. Потім король запрошує Беовульфа і його супутників до загального бенкету і пропонує підкріпитися медом. За велінням короля негайно очищена для гаутов лава за столом, слуги пригощають їх медом і пивом, і співак тішить слух веселою піснею

Бачачи, з якою честю Хродгар приймає чужаків, багато хто з данців починають дивитися на них із заздрістю і невдоволенням. Один з них, на ім’я Унферт, насмілюється навіть звернутися до Беовульфу із зухвалими промовами. Він пригадує безрозсудне змагання між Беовульфом і Брек, їхню спробу здолати хвилі грізного моря. Тоді Брек переміг у змаганні, чому і страшно за життя Беовульфа, якщо той залишиться на ніч у залі. Вражаючи мудрістю всіх присутніх, Беовульф відповідає на нерозумні слова Унферта. Він пояснює, що плавання було задумано тільки заради захисту морських колій від чудовиськ, а ніякого змагання насправді не було. У свою чергу, бажаючи випробувати хоробрість Унферта, Беовульф пропонує йому самому залишитися на ніч у залі і тримати оборону від Гренделя. Унферт замовкає і більше не сміє задиратися, а в залі знову запанували шум і веселощі.

Довго б ще тривав бенкет, але король Хродгар нагадує, що гостям належить нічний бій, і всі встають, прощаючись зі сміливцями, Розлучаючись, Хродгар обіцяє Беовульфу, що він, якщо позбавить данців від тяжкої біди, може вимагати все, чого не захоче, і будь-яке бажання буде негайно виконано. Коли пішли люди Хродгара, Беовульф наказує замкнути двері міцними засувами. Готуючись до сну, він знімає обладунки і залишається зовсім беззбройним оскільки знає, що в битві з Гренделем ніяке зброя не допоможе і потрібно сподіватися лише на власну силу. Беовульф міцно засинає. Рівно опівночі до залі підкрадається жахливий Грендель, миттю вибиває важкі засуви і жадібно накидається на сплячих гаутов. Ось схопив він одного з них, розірвав тіло нещасного і ковтає здобич величезними шматками. Розправившись з першим, Грендель вже готовий пожерти і іншого воїна. Але тут могутня рука хапає його за лапіщу, та так, що лунає хрускіт кісток. Збожеволівши від страху, Грендель хоче бігти, але не тут-то було, могутній Беовульф стрибає з лави і, не випускаючи лапу потвори, кидається на нього. Починається страшний бій. Все кругом тріщить і руйнується, прокинулися воїни в жаху. Але Беовульф бере гору, він міцно схопив лапу Гренделя, не даючи йому викрутитися. Нарешті хрящі і жили у плечі чудовиська не витримують і рвуться, лапа чудовиська лишається в руці Беовульфа, а Грендель виривається з зали і біжить, стікаючи кров’ю, мертвіти на свої болота.

На ранок радості немає кінця. Всі датські воїни на чолі з Унферта шанобливо мовчать, поки Беовульф спокійно розповідає про нічне битві. Всі столи перевернуті, стіни забризкані кров’ю чудовиська, а на підлозі валяється його страшна лапа. Вдячний король Хродгар, знавець старовинних сказань, складає у пам’ять цієї битви пісню. І починається бенкет горою. Король з королевою підносять Беовульфу багаті дари – золото, дорогоцінне зброю і коней. Гримлять заздоровні пісні, пиво і мед ллються рікою. Нарешті, відсвяткувавши перемогу, все спокійно розташовуються на нічліг в дивній залі. І знову нагрянула біда. Жахлива мати Гренделя є опівночі мстити за сина. Вона вривається до зали, всі сплячі підхоплюються з місць, від переляку не встигнувши навіть одягнутися. Але й мати Гренделя перелякана такою кількістю людей і, схопивши одного лише воїна, мчить геть. Вранці горю немає межі – виявляється, загинув улюблений радник Хродгара Ескер. Король обіцяє щедро нагородити Беовульфа, слізно благає його погнатися за чудовиськом на болота, куди до цього ніхто не наважувався ходити. І ось дружина на чолі з Хродгара і Беовульфом вирушає до згубного болоту.

Спішившись, вони підбираються до краю болота там, де чіткіше всього видно кривавий слід. Поруч, на березі, лежить голова бідного Ескера. Вода кишить морськими чудовиськами, одного з них наздоганяє стріла Беовульфа. Звернувшись до Хродгару, Беовульф просить, якщо судилося йому загибель, переслати всі дари королю Хігелаку. Потім, узявши древній знаменитий меч, богатир стрибає в прірву, і хвилі приховують його. Цілий день опускається Беовульф, і морські чудовиська не можуть заподіяти йому шкоди, бо на ньому непробивні обладунки. Нарешті богатир досягає дна, і зараз на нього накидається мати Гренделя. Беовульф б’є її мечем, але товста луска не поступається звичайної сталі. Чудовисько стрибає на Беовульфа, тисне його всією своєю вагою, і зле б довелося витязь, не згадай він вчасно про величезний старовинний меч, викуваний ще велетнями. Спритно виринувши з-під чудовиська, він хапає меч і з усіх сил рубає мати Гренделя по шиї. Один удар вирішив справу, чудовисько падає замертво до ніг Беовульфа. Як трофей Беовульф забирає з собою голову чудовиська, хоче він взяти і старовинний меч, але від меча залишилася одна рукоять, бо щира він, ледве закінчилася битва.

Товариші Беовульфа вже зневірилися побачити його живим, але тут він з’являється з кривавих хвиль. Гучно і весело сіли в той вечір гості за стіл короля Хродгара, бенкетували далеко за північ і лягли спати, нічого тепер вже не побоюючись. На другий день гаутов стали збиратися додому. Щедро обдарувавши кожного, король Хродгар серцево розпрощався з ними. Після повернення Беовульфа всюди чекали шану і повагу, про його подвиг складалися пісні у його честь дзвеніли кубки. Король Хігелак обдарував його найкращим зі своїх мечів, землями і замком у довічне володіння.

З тих пір пройшло багато років. Король Хігелак з сином загинули в битві, і престол довелося сісти Беовульфу. Він мудро і щасливо правив своєю країною, раптом – нове лихо. У його володіннях оселився крилатий змій, який ночами вбивав людей і спалював будинку. Колись один чоловік, переслідуваний ворогами, поховав величезний скарб. Дракон розшукав печеру з скарбами і триста років охороняв їх. Одного разу нещасний вигнанець випадково забрів у печеру, але з усіх скарбів взяв собі тільки маленький кубок, щоб умилостивити ним свого невблаганного пана. Змій помітив пропажу, але викрадача не знайшов і став мстити всім людям, спустошуючи володіння Беовульфа. Почувши про це, Беовульф вирішує розправитися з драконом і захистити свою країну. Він вже немолодий і відчуває, що смерть близька, але все-таки вирушає на змія, наказавши викувати собі великий щит для оборони від драконова полум’я. У провідники був узятий той самий злощасний блукач.

Підійшовши до печери, Беовульф з дружиною бачать величезний вогненний потік, перетнути який неможливо. Тоді Беовульф починає голосно кличе дракона, щоб той виліз назовні. Почувши людські голоси, дракон виповзає, вивергаючи струменя страшного спека. Вид його так жахливий, що воїни рятуються втечею, кинувши свого владику на волю долі, і лише відданий Віглаф залишається при королі, марно намагаючись утримати трусів. Віглаф бере меча і приєднується до Беовульфу, що б’ється з драконом.

Могутня рука Беовульфа навіть у старості занадто важка для меча, від удару по голові дракона розжарений меч розлітається на шматки. І поки Беовульф намагається дістати запасний меч, змій завдає йому смертельну рану. Зібравшись з силами, Беовульф знову кидається на дракона і з допомогою Віглафа вражає його. Насилу притулившись до скелі знаючи, що вмирає, Беовульф просить Віглафа винести назовні забрала у змія скарби, щоб він міг помилуватися на них перед смертю. Коли Віглаф повертається, Беовульф вже впав у забуття. Насилу відкривши очі, він оглядає скарби.

Остання веління Беовульфа було таким: щоб поховали його на березі моря і насипали над ним великий курган, видний здалеку мореплавцям. Свої обладунки Беовульф заповідав Віглафа і помер. Віглаф скликав злякавшись воїнів, відчитав їх. За всіма правилами вони поклали тіло Беовульфа на похоронне багаття, а потім звели величний курган на березі моря. І моряки, видали спрямовуючи свої кораблі на цей пагорб, говорять один одному: «Он високо над прибоєм видніється могила Беовульфа. Честь і слава йому!