7. Рекомендована лiтература

Мікроскопічне дослідження є найбільш інформативним і поширеним методом діагностики всіх видів лейшманіозів. Виготовлені мазки фіксують етанолом, метанолом або сумішшю Никифорова, забарвлюють за методом Романовського-Гімзи, мікроскопують під імерсійним об'єктивом. Цитоплазма амастиготів і промастиготів фарбується в голубий, а ядро, кінетопласт і джгутики - у червоний або рожево-фіолетовий колір.

При вісцеральній формі хвороби лейшамії виявляють у пунктатах кісткового мозку або селезінки у 95-100 % випадків, а в пунктатах лімфатичних вузлів - у 40-75 %. Іноді паразитів можна побачити і в мазках крові (при індійському вісцеральному лейшманіозі майже завжди). У хворих на шкірну і слизову форми лейшманіозу в крові збудників практично не виявляють; у мазках із виразок і уражених тканин їх також мало. Тому необхідно повторювати дослідження декілька разів.

Безджгутикові форми лейшамій (амастиготи) розташовуються переважно в цитоплазмі гістофагоцитарних клітин. При виготовленні мазків ці клітини часто руйнуються і паразити можуть знаходитись і поза клітинами. Вони мають кулясту або овальну форму, містять ядро, паличкоподібний кінетопласт, але джгутики відсутні. Наявність чітко окресленого ядра і кінетопласта дозволяє відрізнити лейшманій від інших утворів, що зустрічаються в мазках

Культуральні й біологічні дослідження. Якщо мікроскопічний метод дає негативні або сумнівні результати, проводять посіви взятих проб на NNN-агар. Одержати культури лейшамій при посівах крові вдається рідко, особливо у хворих на шкірну форму. Посіви інкубують при температурі 22 ⁰С протягом 2-10 днів, щодня перевіряючи ріст за допомогою мікроскопії колоній під об'єктивом 40х. Для цього виготовляють нативний препарат за методом надавленої краплі. У мазках із культур лейшманії набувають видовженої, веретеноподібної форми, розміри їх досягають 10-20 мкм завдовжки і 5-6 мкм завширшки. Вони обов'язково мають джгутики (промастиготи), часто розміщуються клубками. Якщо протягом 40 днів збудник не виявлено, видають негативний результат, але це не дає права виключити діагноз лейшманіозу. Лейшманії можна також вирощувати на хоріон-алантоїсній оболонці курячого зародка або в культурі клітин.

Порівняно рідко з діагностичною метою ставлять біологічну пробу. Для цього використовують білих мишей, ховрахів, золотистих хом'ячків. Тварин заражують внутрішньовенно або внутрішньоочеревинно пунктатами кісткового мозку, лімфатичних вузлів, рідше кров'ю хворих.

Серологічні дослідження широко використовують для проведення епідеміологічних обстежень населення в ендемічних регіонах, але для практичної діагностики захворювання вони мають допоміжне значення. Найчастіше ставлять реакції непрямої гемаглютинації з еритроцитарним діагностикумом, зв'язування комплементу та

імунофлуоресценції. В якості антигена для них використовують 15-30-денні культури L. donovani. Однак всі ці реакції недостатньо специфічні й можуть давати позитивний результат при трипаносомазах.

Останнім часом для діагностики вісцерального лейшманіозу розроблена тест-система для проведення імуноферментного аналізу, в якій антигеном служить нерозведений екстракт із культур L. donovani. Метод ІФА виявився більш чутливим, специфічним і економічним, ніж навіть непряма реакція імунофлуоресценції. Діагностичний титр становить 1: 400 і більше.

Алергічна проба. З метою ретроспективної діагностики а також при масових епідеміологічних обстеженнях населення ендемічних регіонів широко проводять постановку внутрішньошкірної проби з лейшманіном (реакція Монтенегро). Антигеном для неї служить поверхнева рідина або суспензія лейшманій, убитих нагріванням чи формаліном. Його вводять в об'ємі 0, 1-0, 2 мл. При позитивній реакції через 6-10 год на місці ін'єкції виникає гіперемія, набряк та інфільтрація. Максимум реакції настає через 48 год.

Лiкування паразитарних хвороб проводиться рiзноманiтними методами.

Iз сучасних препаратiв рекомендовано використовувати Вормiл, мератин в дозi 1000мг на два приймання протягом 5 днiв

7. Рекомендована лiтература

Основна:

1. Климнюк С. I., Ситник I. О., Творко М. С., Широбоков В. П. Практична мiкробiологiя. – Тернопiль, «Укрмедкнига», 2004.

2. Воробьев А. А. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. – М., 2006.

Додаткова:

1. Борисов Л. Б. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология. – М., 2005.

2. Микробиология: Руководство к лабораторным занятиям / И. Л. Дикий, И. И. Сидорчук, И. Ю. Холупяк и др. – К., 2004, С. 455-499.

3. Возiанова Ж. I. Iнфекцiйнi i паразитарнi хвороби: УЗ т. -К., 2000. -Т. 1. -С. 890-903.

4. W. Levinson, E. Jawetz. Medical microbiology and immunolody: examination and board review, 6 ed. The McGraw-HiLL Companies, 2000.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 Следующая ⇒