Микола Гоголь

Дмитро Степанович Бортнянський народився 28 жовтня 1751 року в місті Глухові, що на Чернігівщині.
Зважаючи на виняткові музичні здібності Бортнянський був відданий в шестирічному віці у Співацьку школу, а через 2 роки відправлений до Петербурга до придворної співочої капели. Удача з дитячих років сприяла гарному розумному хлопчикові. Він став улюбленцем імператриці, разом з іншими співаками брав участь у розважальних концертах, придворних спектаклях, церковних службах, навчався іноземним мовам, акторському мистецтву.
Директор капели М. Полторацький займався з ним співом, а італійський композитор Б. Галуппі – композицією.
Відзначивши талант молодого музиканта, Галуппі сприяв тому, що в 1768 році Бортнянський був відправлений до Італії (до Венеції, де пробув 10 років).
Тут Бортнянський займається контрапунктом, грає на клавесині та органі, регулярно відвідує венеціанські театри, не пропускає жодної важливої прем’єри. Він вивчає музику А. Скарлатті, Г. Ф. Генделя, Н. Іоммеллі, твори поліфоністів венеціанської школи, а також успішно дебютує як композитор.
Тут з’являються його перші опери – 3 опери-seria: “Креонт” (1776 рік), “Алкід” та “Квінт Фабій”(обидві – 1778 рік), що отримали схвальні відгуки у вибагливої італійської публіки.
У 1779 році Бортнянський повертається до Петербурга. Його твори, піднесені імператриці Катерині II, мали величезний успіх, через що він отримує винагороду та посаду капельмейстера Придворної співацької капели.
У 1783 році, по від’їзді Дж. Паізіелло з Росії Бортнянський отримує посаду капельмейстера “малого двору” в Павловську.
Тут Бортнянський створює велику кількість хорових концертів, пише інструментальну музику – клавірні сонати, камерні твори, складає романси на французькі тексти, створює 3 комічні французькі опери: «Святкування сеньйора” (1786 рік), “Сокіл” (1786 рік), «Син-суперник» (1787 рік).
У 1796 році Бортнянський був призначений керуючим, а потім директором Придворної співацької капели, залишаючись на цій посаді до кінця своїх днів. На новій посаді він енергійно взявся за здійснення власних художніх та просвітницьких намірів. Він значно поліпшив становище співочих, ввів у капелі суботні загальнодоступні концерти, підготував хор капели до участі в концертах Філармонічного товариства.
Розпочав діяльність на новій посаді виконанням ораторії Й. Гайдна “Створення світу” та завершив її у 1824 році прем’єрою “Урочистої меси” Л. ван Бетховена.
Надзвичайні збори ради академії 1 вересня 1804 року прийняли Бортнянського в почесні академіки.
За свої заслуги у 1815 році Бортнянський був обраний почесним членом Філармонічного товариства. Знання та авторитет Дмитра Бортнянського визначили зміст ще одного найвищого «указу», підписаного імператором Олександром I 14 лютого 1816 року, згідно з яким до виконання в церкві допускалися або твори самого Бортнянського, або музика, що отримала його схвалення. Останні 30 років свого життя композитор присвятив перекладанню стародавніх церковних піснеспівів та написанню своїх знаменитих хорових концертів. Найвідоміші з них – 35 чотириголосних хорових концерти, написані на тексти псалтиря. Одним з перших у тодішній Російській імперії Бортнянський став писати кантати – “Любителю художеств”, “Сретение Орфеем солнца”, “Страны российски, ободряйтесь”, кантата-хор “Возведи окрест взор, Россия”. Поряд з кантатами композитор прославився своїми гімнами – “Предвечный и необходимый”, “Гимн Спасителю”, “Коль славен наш Господь”. Духовна музика Бортнянського і за життя композитора і після його кончини користувалася величезною популярністю. Її перекладали для фортепіано, псалтиря, постійно видавали. Помер Дмитро Степанович Бортнянський 27 вересня 1825 року в Петербурзі, та був похований на Смоленському кладовищі. У 1882 році було видане повне зібрання духовно-музичних творів Дмитра Бортнянського у 10-ти томах за редакцією П. Чайковського.

Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинцях на Тернопільщині в сім'ї священика Амвросія Крушельницького. Дитинство її пройшло у селі Біла під Тернополем. Маленькою навчилася грати на фортепіано, а в десятирічному віці співала в хорі " Руської бесіди" у Тернополі.

У 1891-1893 роках навчалася у Львівській консерваторії, яку закінчила зі срібною медаллю та дипломом з відзнакою. 15 квітня 1893 року дебютує у Львівській опері в партії Леонори (" Фаворитка" Г. Доніцетті) та Сантуцци в опері " Сільська честь" П. Масканьї. Після знайомства з італійською співачкою Джеммою Беллінчоні, що перебувала у Львові на гастролях, Крушельницька їде у Мілан, де навчається з травня 1893 року в студії професорів Конті та Фаусти Креспі.

1894 року підписує контракт із Львівською оперою, співає в операх " Фауст", " Трубадур", " Бал-маскарад", " Африканка", " Галька". Листується з письменниками Михайлом Павликом, Іваном Франком. З січня 1895 року співає у Львівській опері в " Манон Леско", згодом студіює у Відні у професора Генсбахера. Того ж року співає у Краківській опері. 1896 року здійснює гастролі в Кремоні, Зарі, Кракові, Трієсті.

З листопада 1896 року по березень 1897 року Крушельницька у складі італійської трупи брала участь у тридцяти п'яти виступах в Одеському оперному театрі. 1897 року гастролює у Південній Америці, Бергамо, Пармі. 1898 року запрошена до Варшавського оперного театру, співає у Петербурзі, Коломиї, Бережанах. 1902 року - гастролі у Парижі. 1906 року - успішні гастролі в Буенос-Айресі та дебют у " Ла Скала" в Мілані в опері Р. Штрауса " Саломея" під диригуванням Артуро Тосканіні. 1908 року Соломія Крушельницька приїхала на гастролі в Єгипет з театральною трупою і з композитором Дж. Пуччіні, виступала в його опері " Мадам Баттерфляй". 1910 року Крушельницька одружується з італійським адвокатом, мером міста Віареджо Чезаре Річчоні.

1920 року востаннє виступила у театрі " Сан Карло" (м. Неаполь) в операх " Лорелея" та " Лоенгрін", відтоді займається концертною діяльністю. 1925 року бере участь у концерті на запрошення королеви Італії. У січні-травні 1928 року здійснює велике турне по США та Канаді. 1929 року відбувся прощальний концерт співачки в Академії Санта Цецілія у Римі. 28 вересня 1936 року помер Чезаре Річчоні.

1939 року співачка приїжджає на батьківщину, провідати рідних, але у зв'язку з початком другої світової війни залишається у Львові. Після вступу радянських військ терпить злигодні, байдужість влади. У той час починає хворіти, просить дозволу виїхати в Італію, де залишився її будинок, але їй не дозволяють. 1944 року нарешті дістає місце професора у Львівській консерваторії, а в 1946 її понизили до в. о. пофесора. 26 грудня 1949 року у Львові відбувся прощальний концерт 77-річної співачки для земляків. 1951 року їй присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. До кінця життя Соломія Крушельницька викладала у консерваторії.

Померла від раку горла 16 листопада 1952 року. Похована у Львові, на Личаківському кладовищі.

Борис Романович Гмиря (* 23 липня (5 серпня) 1903, м. Лебедин, тепер Сумської області — † 1 серпня 1969, Київ) — український оперний і камерний співак (бас-кантанте). Народний артист СРСР (1951).
Біографія
Народився у бідній родині в місті Лебедин. З раннього дитинства заробляв на хліб, працюючи де доведеться.

1930 вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив 1935.

1939 закінчив Харківську консерваторію. Навчався вокалу у відомого педагога Павла Голубєва, учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас (від 1936) став виступати на сцені Харківського оперного театру.

1939—1957 — у Київському театрі опери та балету (з перервою). Від 19 вересня 1943 до 1 червня 1944 працював у Кам'янці-Подільському: спочатку в переведеному сюди німцями Полтавському музично-драматичному театрі, а після визволення Кам'янця-Подільського — в міському музично-драматичному театрі. Так, 14 квітня 1944 у Кам'янці-Подільському брав участь у постановці опери " Запорожець за Дунаєм" Семена Гулака-Артемовського, 30 квітня 1944 у великому концерті, присвяченому Першотравню, виконав пісню " Эй ухнем". Виконав партії в 39 різноманітних операх.

Мав голос широкого діапазону, м'якого, красивого тембру; був співаком високої вокальної культури. Відомий і як камерний співак українських і російських романсів, був прекрасним виконавцем багатьох українських народних пісень. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах контрольованих радянською Москвою. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала. Загалом дав майже 2000 концертів.

Поховано на Байковому цвинтарі. 1979 встановлено надгробок (скульптор К. Кузнєцов).

Квітка Цісик народилася 4 квітня 1953 р. у Квінті (Нью-Йорк, США) в сім'ї післявоєнних емігрантів із Західної України Іванни та Володимира Цісиків. Батько Квітки був скрипалем, музичну освіту здобув у Львові, з 1942 р. по 1944 р. був концертмейстером Львівського Оперного Театру, а після еміграції викладав в Українському музичному інституті в Нью-Йорку. Саме батько вчив її грати на скрипці ще з п'яти років. З дитинства Квітка дуже любила співати. Після школи вона вступила до державного університету Нью-Йорка на клас скрипки. Проте, через рік вона кинула університет і була прийнята в Mannes School of Music, де під керівництвом хранителя віденської оперної традиції професора Себастіана Енгельберга отримала знання з вокалу та відшліфувала свій голос – колоратурне сопрано. Навчання закінчила в 1974 році. Ще студенткою почала працювати, оскільки потрібно було оплачувати навчання та допомагати родині. Тоді вона і подалася в шоу-бізнес та дуже швидко зарекомендувала себе, як досконала вокаліста в будь-якому музичному стилі. Квітка обрала собі псевдонім Кейсі (Kacey – за першими літерами її імені та прізвища). Її почали навперебій запрошувати до роботи над своїми альбомами поп– та рок-зірки (Майкл Болтон, Боб Джеймс, Лінда Ронстад, Роберта Флек, Девід Санборн, Карла Саймон, Мікіо Масуо, Квінс Джонс, а з Майклом Джексоном Квітка співала в одному хорі). Квітка також виконувала заголовні пісні в фільмах.

Дуже швидко вона стала однією з найбільш високооплачуваних виконавиць рекламних мотивів для радіо та телебачення. Її голос звучав в рекламних роликах таких брендів як Coca-Cola, American Airlines, Mr. Pibbs, Sears, JC Penney, Safeway grocery stores and Starburst candies. З 1982 року Квітка була єдиним і незмінним голосом компанії Ford Motors. 1977 р. Квітка здобула нагороду Оскар в номінації " краща пісня для кіно" за саундтрек до фільму " You Light Up My Life". 1980 р. вона записала свій перший альбом " Songs of Ukraine" (" Пісні з України" ). 1989 р. – другий альбом, який отримав назву " Two Colors" (" Два кольори" ). Альбоми є родинними проектами: перший чоловік Квітки – композитор-аранжувальник Джек Корнер; другий чоловік Квітки Ед Ракович – інженер звукозапису, спродюсував їх; сестра Марія Цісик грала на піаніно, а мати Іванна стежила за чистотою вимови доньки; у записі брали участь близько 20 музикантів, які грали на понад 10-ти різних інструментах. Альбоми, яким немає рівних в українській легкій музиці, зібрали купу нагород у Канаді, а 1990 р. були номіновані на " Греммі" в категорії contemporary folk. Між записами альбомів відбулося розлучення з Джеком та шлюб з Едом (йому вона народила сина Едді).

1983 р. Квітка з матір'ю відвідали Україну, тоді її пісні ще заборонено було крутити по радіо, дуже мріяла дати серію концертів вже на незалежній Україні. Віктор Мішалов (австралієць українського походження), з яким Квітка навчалася в Консерваторії, приїжджаючи в Україну привіз платівку Квітки Цісик. Тоді з'явилася перша платівка " Квітка" і вона була дуже популярна. Альбом ходив на касетах, на бобінах, люди переписували, слухали, всі захоплювалися і дуже хотіли побачити саму Квітку. Свого часу Олександр Горностай (один з організаторів фестивалю " Червона Рута" ) запрошував Квітку Цісик до України 1989 р для участі у фестивалі, а 1992 р. для участі в концерті з нагоди першої річниці незалежності України. На жаль, жодного разу вона не змогла приїхати, хоч дуже хотіла. 29 березня 1998 р. Квітка Цісик померла від раку молочної залози у себе в Манхеттені.

Олександр Горностай: " Квітка була хороша, метка, проворна, цікава, доброзичлива, щира... Видно, що американське життя мало свій відбиток, а от родинний момент - ця українська ментальність - у неї зберігся. "

Навесні 2009 р. Міністерство культури і туризму України презентували у США в рамках III Фестивалю української культури конкурс української пісні пам'яті Квітки Цісик " Квітка". На американській землі в знак пам'яті про Квітку Цісик, її нев'янучий талант, засновано Фонд підтримки музично обдарованих дітей та на пам'ять про Марію – Фонд " Адже життя прекрасне" (акумулює кошти на закупівлю мамографічного обладнання для України).

Микола Гоголь

М. В. Гоголь народився 20 березня 1804 року в с. Великі Сорочинці, Полтавської губернії. Його батько писав п’єси, ставив театральні спектаклі. В дитинстві М. Гоголь багато читав художніх книжок, що сформувало літературні смаки майбутнього письменника. Дальше М. Гоголь навчався в полтавському училищі та “Гімназії вищих наук” в Ніжині, в якій він вчився з 1821 по 1828 рік. Серед його наставників був професор Н. І. Білоусов, що під його керівництвом М. Гоголь брав активну участь в випуску рукописного журналу “Північна зоря”. В цей час М. Гоголь створює першу свою поему “Ганц Кюхельгатен”. Успіху поема не мала.

В 1829 р. М. В. Гоголь закінчує гімназію і переїздить в Петербург. Надалі продовжує писати: повість “Балаврюк або ніч перед Івана Купала…”. На протязі початку літературної творчості М. Гоголь знайомиться з Жуковським, Дельвігом і головне з Олександром Пушкіним. Дружба з О. Пушкіним стала щастям для М. Гоголя. Геній благословив генія.

Гоголівські “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” перекликаються по духу з Пушкінськими “Русланом і Людмилою”. В ньому – свято народного духу. А згадаємо як починається “Майська ніч…” –

“Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Вдивіться в неї”.

Уже півтора століття читачі любуються персонажами “Сорочинського ярмарку”. В цей час М. В. Гоголь – викладач одної із кафедр Петербурзького університету – повен літературних задумів.

В 1835 р. буди надруковані його дві книги – “Миргород” і “Арабески”.

Ідеал художника виражається в повісті “Тарас Бульба”, в повісті, де оспівана духовна висота особистості і народу, що прагне національної і соціальної свободи.

В 1842 році світ познайомився з третім томом зібраних творів М. Гоголя – циклом петербурзьких повістей. Одну за одною створює М. Гоголь свої п’єси і повісті: “Каяття”, “Ніс”, “Старосвітські поміщики”, “Шинель”. Але ці твори не вичерпують художній спадок М. В. Гоголя. Він автор геніальної комедії “Ревізор” та монументальної епопеї “Мертві душі”. Створення цих творів є істинний подвиг письменника. Вони створили цілу епоху в художньому пізнанні життя.

Психологічна глибина, створених в них реалістичних типів, естетична неповторність гоголівських творів, історичний оптимізм письменника відносно майбутнього Росії, – все це є великим вкладом в духовне життя народу.

Цими шедеврами мистецтва Гоголь увійшов в світову літературу, і його ім’я стало в один ряд з такими іменами, як Сервантес, Мольєр, Шекспір, Гете, Бальзак, Діккенс і т. д.
Помер М. В. Гоголь в 1852 р.
В усьому світі зараз надзвичайно широкий інтерес до творчості М. В. Гоголя. Виходять з друку його книги, ставлять на сцені його п’єси, знімають кінофільми за мотивами його творів.

В неповторному єдинстві комічного і трагічного був виражений гуманістичний пафос Гоголя. Відкривши світу “всю Русь” перш за все її смішні і трагічні, драматичні сторони, – Гоголь створив книги, що є оригінальним відкриттям в художній літературі.

Іван Багряний
Справжнє прізвище — Лозов’ягін
(1906-1963)

Народився 2 жовтня 1906р. в м. Охтирці на Полтавщині у родині сільського робітника-муляра.

Навчався у вищій початковій школі, з 1920р. – у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну.

У 1924р. вступив до Охтирської філії організації «Плуг».

У 1925р. під псевдонімом Полярний надрукував свою першу книжку оповідань «Чорні силуети».

У 1926р. вступив до Київського художнього інституту, який не закінчив через матеріальну скруту.

Тоді під псевдонімом Багряний друкував поезії й оповідання в журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях» та «Плужанин».

Його прийняли до організації МАРС.

У 1929р. з’явилася збірка поезій «До меж заказаних»

У 1930р. з’являється історичний роман у віршах «Скелька»

16 квітня 1932р. заарештовано за контрреволюційну і націоналістичну діяльність.

16 червня 1938р. знову заарештовують.

У 1944р. змушений був емігрувати в Німеччину, залишивши дружину з дітьми вдома.

У 1945р. засновує газету «Українські вісті», бере участь у створенні організації МУР (Мистецький український рух), засновує ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).

У 1946р. кількома мовами за кордоном надруковано його памфлет «Чому я не хочу вертати на «родіну»? »

Знайшов порятунок душі у новій родині, де народилися син Нестор і донька Роксолана.

Помер на 57-му році життя 25 серпня 1963р.

Лесь Степанович Курбас (Олександр Зенон) народився в родині українських акторів С. і В. Яновичів. Дитинство і юнацькі роки пройшли в с. Старий Скалат (тепер Тернопільщина).

Навчався на філософському факультеті Віденського (1907 р. - 1908 р., 1911 р. ) та у Львівському (1908 р. - 1910 р. ) університетах. Викладав у Київському (1922 р. - 1926 р. ) та Харківському (1926 р. - 1933 р. ) музично-драматичних інститутах.

Лесь Курбас є засновником театральних труп, серед яких " Молодий театр" у Києві (1916 р. - 1919 р. ), Київський драматичний театр (1920 р. - 1921 р. ) та театр " Березіль" (1922 р. ) у Харкові, керівником якого був до свого арешту (1933 р. ) З 1935 р. - це Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченка.

Як актор створив на сценах ряду театрів образи Гонти, Гурмана, Астрова, Хлєстакова, Едіпа, Макбета, Збігнєва (в " Мазепі" Славинського ) та інші... Інсценізував ряд поетичних творів Т. Шевченка, П. Тичини. Вперше на українській сцені поставив вистави " У пущі" Лесі Українки, " Цар Едіп" Софокла, " Макбет" Шекспіра та п'єси М. Куліша: " Народний Малахій", " Мина Мазайло", " Маклена Граса".

Автор книги " Шляхи українського театру і " Березіль" (1927 р. ), агітп'єс, драм, численних статей з театрознавства. Переклав з німецької книгу " Мистецтво вмирає" В. Обюртена, драми і комедії, перекладав також з польської і французької мов. З норвезької переклав доленосний вірш " Березіль" Б. Бйорнсона.

На кіностудії ВУФКУ Лесь Курбас поставив фільми: " Вендета", " Макдональд" (1924 р. ), " Арсенальці" (1925 р. ).

Один з засновників журналів " Радянський театр", " Театральні вісті", " Барикади театру". Будучи в'язнем СЛОНа (Соловецкого лагеря особого назначєнія) здійснив постановки вистав " Весілля Кречинського (О. Сухово-Кобилін), " Аристократи" (М. Погодін), " Інтервенція" (Л. Славін), " Учень диявола" (Б. Шоу), " Пролог" (у співавторстві з С. Бондарчуком) та інші...

Леся Курбаса розстріляли 1937 року. А реабілітували посмертно 1957 року.

З 1987 р. ювілеї митця відзначаються за рішенням ЮНЕСКО. В Старому Скалаті відкрито Меморіальний музей митця (1987 р. ). 6 грудня 2012 р. в Київському Національному театрі ім. І. Франка відбувся вечір пам'яті до 125-річчя Леся Курбаса.

Олександр Довженко(1894-1956)

Народився 10 вересня 1894р. в с. В’юнище на Чернігівщині у родині неписьменних селян.

Навчався у місцевій початковій та вищій школах.

У 1911р. вступив до Глухівського вчительського інституту.

Після закінчення інституту у 1914р. учителював у Житомирі, Києві.

У 1917р. вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет.

Захопившись революцією, служить у петлюрівській армії. За цу у 1919р. засудили його до ув’язнення в концтаборах. Однак його врятували.

У 1920р. приєднався до КП(б)У, з якої згодо виключений.

У 1921р. направили за кордон на дипломатичну службу(Варшава, Париж, Лондон).

У 1922-1923рр. живе у Берліні, обіймає посаду секретаря генконсульства УСРР у Німеччині.

По поверненні в Україну, влітку 1923 року, оселяється у Харкові. Відвідує засідання «Гарту», невдовзі стає співзасновником ВАПЛІТЕ.

Згодом через ВАПЛІТЕ зближується з ВУФКУ, але у Харкові у той час єдиним драматичним мистецтвом був театр, а Довженка театр не цікавив.

З 1925 року р. стажист по агітфільму «Червона Армія».

Від’їжджає до Одеси закінчувати фільм, де влаштовується режисером на кінофабриці. У 1926р. створив за своїми сценаріями перші фільми «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання».

Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.

У 1930р. одружується з акторкою Юлією Солнцевою.

У 1933р. переїздить до Москви, а потім на Далекий Схід.

У 1935р. нагороджують орденом Леніна.

На початку війни потрапляє в Уфу та до Ашхабаду. Іде добровольцем на війну, як кореспондент газети «Красная армия».

У 1943р. завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін заборонив.

До останніх днів живе в Москві, працює на «Мосфільмі». 25 листопада 1956р. помер у Москві.

Богдан Ступка (Богдан Ступка)
Дата народження: 27 серпня 1941-22 липня 2012

Український актор кіно і театру.
Народився в селищі Кулікове, Львівська область, Україна.

Батько Богдана Ступки співав у хорі в оперному театрі, старший брат матері був солістом, тітка - головним концертмейстером.
Закінчив драматичну студію при Львівському театрі ім. М. К. Заньковецької (1961), навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка (1963-1965), закінчив театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. І. К. Карпенка-Карого (1984).
В 1961-1978 роках - актор Львівського українського театру драми ім. М. К. Заньковецької. З 1978 року - артист Київського академічного українського драматичного театру ім. Івана Франка.
У кіно Богдан Ступка дебютував роллю у фільмі Юрія Іллєнко " Білий птах з чорною відзнакою" (1970). На жаль, багатогранний талант актора довгий час не був належною мірою затребуваний. Більшість картин, в яких Ступка знявся за тридцятирічний період (70-ті, 80-ті, 90-ті роки), не стали помітними творами на екрані. Великий успіх прийшов до актора в 2004 році, після зйомок у фільмах " Водій для Віри" і " Свої".
У списку ролей Богдана Ступки - багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький " Чорна рада" (2000), Іван Мазепа " Молитва за гетьмана Мазепу" (2002), Богдан Хмельницький " Вогнем і мечем" (1999), а також Чингісхан " Таємниця Чингісхана" (2002) та багато інших.
Богдан Ступка займав пост міністра культури і мистецтв України в 1999-2001 роках, також був художнім керівником Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Зіграв понад 100 ролей у театрі і кіно, продовжує активно зніматися в художніх фільмах. Герой України (2011).
Серед інших робіт актора у кіно, ролі в таких фільмах як " Наперекір усьому" (1972), " Право на любов" (1977), " Данило - князь Галицький" (1987), " З житія Остапа Вишні" (1991), " Сірі вовки" (1993), " Кайдашева сім'я" (1996), " Схід-захід" (1999), " Китайський сервіз" (1999), " Коли сонце було богом" (2003), " Заєць над безоднею " (2006), " Три напівграції" (2006), " Троє і Сніжинка" (2007), " Сафо" (2008), " Серце на долоні" (2008), " Тарас Бульба" (2009) та інші.

Помер 22 липня 2012р.

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒