Молоді роки

Роботу виконав:

учень 8 класу

Денишівської ЗОШ

Шлапак Денис

Дениші 2013

Молоді роки

Іван Сірко народився приблизно між 1605–1610 роками. Це засвідчують результати досліджень останків Сірка, згідно з якими кошовому отаманові на момент його смерті було 70-75 років. Від першого дослідника біографії Сірка, Дмитра Яворницького, пішла думка про те, що майбутній кошовий отаман народився в Слобідській Україні в слободі Мерефі. Однак Мерефа була заснована лише 1658 року, тобто після народження Сірка. Сучасні дослідники вважають, що Іван Сірко походив зі Східного Поділля, а місцем його народження було сотенне місто Брацлавського полку Мурафа за кілька кілометрів від Кальника.

За переказами, що були складені по смерті Сірка, майбутній отаман походив з козацького роду. Проте це твердження спростовують листи королів Речі Посполитої, в яких вони називали Сірка «уродзоним», тобто шляхтичем. Крім цього, в тогочасних джерелах під 1592 роком згадується ім'я подільського шляхтича Войтеха Сірка, одруженого з якоюсь Оленою Козинською, що можливо був родичем ватажка запорожців.

Іван Дмитрович Сірко – славний кошовий отаман Війська Запорозького Низового

Іван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер – зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко, про праву руку отамана, яка несла перемогу вже після його смерті тим, хто володів нею, і загалом про те, що Іван Сірко був найзнаменитішим і наймогутнішим козаком-характерником.

На жаль, про його життя і діяльність, так само як про багатьох інших видатних українців 16 – 17 ст., нам відомо мало. Вважається, що народився він між 1605 і 1610 роками. Місцем народження Івана Сірка до недавніх пір вважалася слобода Мерефа на Харківщині. Однак більш прийнятною видається сучасна версія про його народження на Вінничині [до речі, за однією з версій саме вихідці з Мурафи (тепер Шаргородського району Вінницької області) й заснували слободу на Харківщині]. Дослідники також схильні вважати, що Іван Сірко народився у дрібній православній шляхетській, а не козацькій сім’ї. Є згадки під 1646 р., що він як старшина загону запорожців, найнятого урядом французького короля Людовіка XIV, брав участь у здобутті фортеці Дюнкерк на півночі Франції. Учасник Національно-визвольної війни українського народу середини 17 ст. під проводом Богдана Хмельницького. У 1658–1660 рр. – полковник вінницький (кальницький). За гетьманування Івана Виговського діяльність Івана Сірка, на жаль, більше перешкоджала утвердженню незалежної Української держави. Тоді він перейшов на бік гетьмана Юрія Хмельницького, але після укладення 1660 р. Слободищенського трактату виступив проти нього. Після цього з’явився на Запорозькій Січі, 1663 р. став кошовим отаманом, до кінця життя не раз обирався на цю посаду (за різними підрахунками від 8 до 20 разів). Очолював боротьбу проти Кримського ханату й Туреччини, організував кілька успішних походів.

Десь у 1660-х рр. Іван Сірко заснував на Слобожанщині поблизу Мерефи хутір Сірківку (Сєрківку) – згодом цей хутір перейшов у спадок його доньці й за йменням її чоловіка – Івана Артемова, дістав назву Артемівка (з 1928 р. – складова частина Мерефи). Іван Сірко певний час був харківським полковником (ймовірно з 1664 або 1665 року), жив з родиною на своєму хуторі та в Мерефі. Коли 1668 р. на Лівобережній Україні вибухнуло повстання, організоване гетьманом Іваном Брюховецьким, який слав зазивні універсали і на Слобожанщину (цю сторінку нашої історії мало вивчено), Іван Сірко очолив тут виступ; до нього приєдналися мешканці й старшина Цареборисова, Маяцька, Змієва, Мерефи й Валок: воєвод у цих містах повбивали, укріплення зруйнували, але здобути Харків повстанцям не вдалося. Іван Сірко рушив на чолі війська до Дніпра, здобув перемоги над московським військом поблизу Охтирки й Полтави. Після скинення Івана Брюховецького з гетьманського уряду Іван Сірко підтримав гетьмана Петра Дорошенка, хоч невдовзі їхній союз розпався. З 1669 р. – знову на Запорожжі. За зв’язки з керівником селянського повстання в Московському царстві Степаном Разіним 1672 р. Івана Сірка заарештовано й заслано в Тобольськ. Влітку 1673 р. через зростання турецько-татарської загрози його було звільнено; повернувшись на Січ, організував відсіч турецько-татарській агресії, зокрема в 1677 і 1678 роках.

Помер уславлений отаман 1 (11) серпня 1680 р. на хуторі Грушівка (тепер с. Іллінка Томаківського району Дніпропетровської обл.; похований поблизу с. Каплунівки, тепер Нікопольського району тієї самої області).

В ЦДІАК України у ф. 1792, Чугуївська приказна ізба, зберігається група документів, що стосуються життя і діяльності Івана Сірка на Харківщині; це відписки російських урядовців з повідомленнями про події у цьому регіоні. Найбільший інтерес становлять документи щодо участі Івана Сірка і його однодумців у повстанні 1668 р. Саме деякі з цих документів представлено на виставці.

1668 р., березня [не раніше 8]. – Відписка в Бєлгород Г. Г. Ромодановському від Герасима Рогозіна з Чугуєва про відправлення чугуївських станичників з трьома “пушками железными” і ядрами для приборкання зрадників – зміївських черкас, які підпалили м. Зміїв, причому згоріла житниця зі збіжжям. Йдеться також про місцеперебування “изменника” Івана Сірка. ф. 1791, оп. 2, спр. 66, арк. 10.

1668 р., березня [не раніше 9]. – Відписка Герасиму Семеновичу від Лева Ситіна з повідомленням, що він ходив у слободу Мерефу на “изменника” Івана Сірка. Сірко з Мерефи втік, Ситін її спалив, а багатьох людей порубав. За указом государя Герасиму Семеновичу наказано прийти в Харків і вчинити “промыслъ” над зрадниками. Всіх, хто приїздив з листами від Івана Сірка та Івана Брюховецького, наказано страчувати. ф. 1791, оп. 2, спр. 69, арк. 17.

1668 р., травня 8. – Відписка в Тамбов Якову Тимофійовичу від Герасима Рогозіна з Чугуєва про напад полковника Івана Сірка з товаришами на міста Цареборисів і Зміїв, про спалення міст і полонення багатьох людей. Йдеться також про “изменника” Івана Брюховецького, який зазнавши поразки поблизу м. Колонтаєва, пішов вздовж р. Сіверський Дінець, розставивши по дорозі варту. ф. 1791, оп. 2, спр. 66, арк. 30.

1668 р., червня [не раніше 5]. – Відписка Герасиму Семеновичу від Лева Ситіна пор вісті з Богодухова: про прибуття в Полтаву “мурзъ съ татары”, а гетьмана Петра Дорошенка з козаками й ордою – до Говтви. Йдеться також про підготовку повстанців до походу на Мерефу. ф. 1791, оп. 2, спр. 69, арк. 7.

Документи

⇐ Предыдущая 1 23