Друзі мої!

ПРОМОВА

Прощення, покаяння, примирення

Шановні гості, дорогі друзі!

Велика честь та привілей для мене сьогодні знаходитися серед Вас та мати можливість поділитися з Вами думками та особистими переживаннями.

Шановний конгресмене Адерхолт!

Шановний конгресмене Варгас!

Хочу висловити Вам глибоку вдячність за надану честь сьогодні виступити на цьому поважному та важливому зібранні.

Ваші зворушливі виступи навіяли мені мої життєві спогади.

Я з вдячністю згадала, як Даг Кол та в інший час конгресмен Джим Слеттері подолали понад 17 тис км для того, щоб приїхати в Україну, в Харків до мене у в'язницю та спробувати визволити мене з жорстокого політичного полону.

Я також зараз щиро дякую всім, хто багато років підтримував Україну, боровся за моє визволення, допомагав, коли я була за ґратами, хто допоміг мені повернутися до життя.

І саме зараз я згадала важкий епізод з мого тюремного ув'язнення, коли пізно ввечері троє дужих чоловіків з офіцерськими погонами зайшли до моєї камери, вивели всіх свідків, підійшли до мене, накинули на голову ковдру і, наносячи безжальні удари, потягнули мене з тюремної камери в невідомому напрямку.

Фізичний біль, приниження, ненависть, безсилля - це все викликало бажання помсти за моє понівечене життя, за страждання моєї літньої матері, за смерть батька, за щоденні сльози моєї доньки.

Зараз мені це неприємно згадувати, але в той момент я справді хотіла покарання для цих людей.

Але ось, зовсім нещодавно, я випадково довідалася, що відбувся суд і він позбавив моїх кривдників офіцерських звань і засудив їх до тюремного ув'язнення. Тюремники, які жорстоко били в'язнів, самі опинилися за ґратами.

І знаєте, що я відчула? Зовсім не задоволення від справедливого вироку чи радість від покарання винних... Я відчула глибокий сум і почуття провини, що люди, у яких є родини, діти, батьки, хай справедливо, але в тому числі й через мене опинилися за ґратами і що продовжилося це коло ненависті, ворожнечі, зла.

І це відчуття провини в моєму серці змусило мене діяти негайно.

Я знайшла як розірвати цей ланцюг ненависті, як втамувати цей внутрішній біль. Одразу я написала листа на ім'я Президента України з проханням про помилування цих людей і попросила його, щоб він якнайшвидше звільнив їх.

Так само я не хочу тримати в серці ненависть до усіх тих людей, які політично розправлялися зі мною, моїми друзями та однодумцями. Зрозуміло, що всі ці почуття образи, ненависті та помсти просто забирають життєві сили. Це безвихідь.

У свідомості постав шлях Ісуса на Голгофу. Спека, сморід, кров, біль. Каміння, яке летіло у Христа з рук добрих жителів Єрусалима, які ще декілька днів тому славили Спасителя.

Глухий стукіт молота, яким забивають цвяхи в тіло Христа. За що? За прохання до людей любити один одного? За безмежне добро, принесена людству? Який біль і яку несправедливість відчував Христос, але сказав лише одне: «Отче, прости їм, бо не відають, що роблять».

«Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватців наших». Ступінь нашої свободи залежить від того, наскільки ми здатні самі звільнитися від тягаря образ та несправедливості на нашу адресу. І це має бути особисте рішення, прийняте не напоказ, а в своєму серці, насамперед – для себе.

Друзі мої!

Революція Гідності, яка два роки тому відбулася в моїй країні – це приклад об’єднання і порозуміння людей, які живуть у різних куточках моєї країни, які росли і виховувалися в різних традиціях і навіть говорять різними мовами. Це була найважливіша перемога – над самими собою і своєю різністю. Але те, що наш народ на Майдані домігся зміни влади, ще не означало автоматичного переродження країни, автоматичного успіху.

Я переконана, що успіх моєї країни почнеться не зі зміни влади – то було лише однією зі складових, однією з умов і одним з кроків на цьому шляху. Успіх почнеться з внутрішньої зміни кожного з нас. Одні мають здолати в собі образу і простити. Інші мають зі свого боку забезпечити основу для цього прощення, адже воно має ґрунтуватися на щирому розкаянні всіх, хто припустився помилки. І тільки ці два фактори забезпечать зрештою примирення. Такий необхідний нам мир.

150 років тому Авраам Лінкольн, після перемоги в Громадянській Війні Сполучених Штатів Америки зміг піднятися над справедливою помстою та покаранням і проголосити перевагу примирення та прощення. Це стало переломним моментом в історії Америки і це служить нам прикладом сьогодні.

Як і в приватному житті, життя навколо – у світі, між корпораціями, структурами, державами у 21-му столітті принесло нам не тільки нові прогресивні технології, соціальні мережі для комунікації, глобальну економіку та інтеграцію, але завдало глобальних проблем. Напруженість і протистояння. Це виклики нам. Агресія, що зазнала моя країна, останні події на Близькому Сході, призводять до руйнування всієї світової системи безпеки. Мільйони біженців, тисячі вбитих і сотні тисяч поранених - це наслідок непомірних політичних амбіцій та бажань. Зовнішня агресія породила внутрішні протистояння. Безумовно, перемога буде на боці справедливості бо це Божа справедливість.

Але недостатньо лише посилювати озброєння, зміцнювати кордони та армії. Війна підсилює те погане, що є в людській природі, годує гріх: корупцію, непрощення, небажання примирення. Ці всі вади, гріхи прагнуть реваншу.

53 роки тому канцлер Німеччини Конрад Аденауер та президент Франції Шарль де Голль обійнялися на Єлисейських полях і примирили два великі народи, фактично ставши «архітекторами нової Європи». Цьому передувало глибоке і щире покаяння німців, які допустили гітлеризм…

Сьогодні – Іран робить кроки до ядерного роззброєння. Кроки до примирення здійснюються на основі відмови від створення зброї, що вбиває людство. Щодня спостерігаємо більші чи менші успіхи в цьому напрямку, але це є перші кроки, і це відповідальні кроки!

Я хочу, щоб і Україна стала таким прикладом прощення і примирення, який увійде в історію. Сьогодні ми, громадяни України - кожен з нас! – може стати «архітектором нової України», як Аденауер і де Голль були «архітекторами нової Європи». Кожен з нас - щиро розкаявшись у помилках, відмовившись від попередніх неправильних установок, від омани, в якій ми перебували одне стосовно одного – повторюю, кожен з нас може стати «українським Аденауером», «українським де Голлем», «українським Лінкольном», і послідовником великого українця Шевченка. Який закликав у посланні до нас (насправді до нас, бо так і називається «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні…»): «Обіймітеся ж, брати мої».

Україна протистоїть зовнішній війні. На неї тиснуть і ззовні, і зсередини – інформаційною пропагандою, відвертою неправдою, псевдореферендумами… Хтось піддався обману – розкажімо йому правду, повернімо до нашої великої української родини. Адже саме внутрішня єдність – попри культурне, світоглядне, мовне та інші розмаїття – дасть нам розправити плечі, здобути справедливу перемогу і встановити мир. А єдиними ми станемо тільки примирившись. Після взаємного розкаяння і прощення.

Нам треба повернутися до джерела прощення та примирення - до Ісуса з Назарета, нам треба іти за ним. Він кличе до покаяння, прощення і примирення.

Кордон між добром і злом.

Нехай же, як сказав Святий Апостол Павло «Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця наші та наші думки у Христі Ісусі», нехай ці ідеї стануть реальністю та будуть втілені у наше повсякденне життя.

Я вдячна, що Ісус мені дав таку свободу, і бажаю всім відчути її насолоду, а також відчути перевагу Божої любові.

Щиро Вам дякую.

12 3 4 Следующая ⇒