Залізний змій. ПРОЛОГ

Залізний змій

ПРОЛОГ

З а півгодини до півночі Майкл підійшов до входу в найбільшу на планеті таверну «Арток», що була центром мережі закладів закритого типу в системі Рамзеса. Біля воріт стояло двоє добряче озброєних охоронців, завданням яких було впускати всередину тільки певну кількість відвідувачів. Ранмі, власник цієї мережі, побажав, щоб ніхто мав права увійти, поки хто-небудь не вийде або когось не винесуть вперед ногами. Охоронці перезирнулись та простили Майкла позачергово. Коли ворота зачинились, Майк підійшов до інших охоронців, які стояли біля дверей в сам бар.

- Доброго вечора, - привітався один із охоронців.

Майк кивнув, поклав свій пістолет М3 на поличку із своїм іменем, після чого його обшукали і впустили всередину. Майк пройшов повз ряд столів в напрямку барної стійки, вітаючись по дорозі з присутніми. Підійшовши до стійки він покликав бармена.

- О, привіт, Джанар! - сказав він і потиснув Майклу руку, - ти сьогодні рано. Щось трапилося?

- Ні, - відмахнувся Майкл, - все як завжди…

- Тобі щось налити?

- Так, - Майкл підпер голову руками, - ти знаєш що.

- Зрозумів. Зараз буду.

Бармен зайшов за стійку в пошуках потрібної пляшки. Майкл повернувся на стільці і тоді ж до нього підійшла якась незнайома дівчина, що явно хотіла познайомитись. Але у Джанара не було бажання з кимось спілкуватись і тому він в найбільш дружелюбній формі попросив її іти на всі чотири сторони. Дівчина хмикнула, розвернулась на підборах і попрямувала до одного зі столиків. Там вона щось прошепотіла одному із відвідувачів, чоловікові з татуюванням на обличчі. Він підвівся та рушив в бік Майкла. Бармен повернувся і хотів було налити віскі в склянку, але Майк його зупинив: «Відійди».

Майкл розвернувся до стійки обличчям. Хлопець з татуювання підійшов до нього, стиснув за плече та повернув до себе. Майкл спокійно зміряв його поглядом – той ледве тримався на ногах.

- Ти образив мою дівчину.

- Ти про що? - здивувався Джанар.

- Ти знаєш про що я! - закричав він і вдарив кулаком по стійці.

Тепер підвелися з-за столу іще двоє його друзів, а сам Гвак спробував ударити Майкла в щелепу. Майк ухилився від його удару, схопив Маккабі за потилицю та вдарив його головою об стіл. Один із його друзів вихопив ножа і замахнувся на Майкла, який спритно(вдало) заблокував удар. Спантеличений нападник впав на коліна, тримаючись за щойно зламаний ніс. Поруч з ним через декілька секунд лежав на підлозі інший розбишака. «Все-таки військова практика знадобилась, - усміхнувся Джанар».

- А тепер можна і випити! - сказав Майк бармену.

Той налив в стакан віскі. Джанар за один ковток випив все і встав.

- Уже ідеш? - поцікавився бармен.

- Іще ні. Піду відвідаю твого боса, - Майкл показав на побитих хлопців, - скажи охоронцям, щоб забрали цих бідолах.

Бармен кивнув. А Джанар вирушив скрізь натовп до невеликого ліфта на протилежному кінці зали. Він піднявся на ньому на останній поверх(всього 3). Перед дверми в офіс Ранмі стояв боєць.

- Стій, - скомандував він і націлив свій автомат в груди Майклу, - ти хто?

- Тааак…- протягнув Майк, - ти тут недавно?

- 3 тижні, - здивовано відповів боєць, - а що?

- Ну тоді все зрозуміло, - хмикнув Джанар, - передай босу, що прийшов старий друг.

- Бос, - промовив він в навушник, досі тримаючи на прицілі Майкла, - тут до вас відвідувач. Каже, що він ваш старий друг. Впустити? - його очі розширились. - Добре, я його впускаю.

Охоронець опустив зброю і відійшов. Двері автоматично відкрились і Майк увійшов. Ранмі сидів у своєму кріслі та покурював сигару.

- О, Майк, як я радий що ти прийшов!

- І я теж радий тебе бачити!

Майкл підійшов до столу і сів у крісло навпроти Ранмі.

- Навіщо я тобі? Ти ж знаєш, що я більше не працюю.

- Так, я в курсі, - Ранмі випрямився на кріслі, - але тут така ситуація….

- Яка саме?

- Буквально вчора зі мною зв’язався якийсь вояка і попросив знайти тебе. Я погодився, - він витягнув із шухляди стола невеликий папірець і протягнув його Майклу, - ось це він просив передати тобі.

- А чому він не звернувся до мене особисто? - запитав Майкл, приймаючи папірець.

- Напевно тому, що ти не живеш на місці прописки…

- Дійсно… Іще щось?

- Начебто ні, - Ранмі заглянув у комп’ютер на столі.

- Якщо ні, тоді я піду, - Майкл протягнув руку, - бувай.

- Удачі, - Ранмі потиснув руку і сів в крісло. – Будь обережний. Мої, ще не втрачені, джерела інформації розповідають про рух в рядах бандитської братії.

- Зрозумів. Буду мати на увазі. До скорої зустрічі.

- Щасливо.

Майкл вийшов і спустився на перший поверх. Розбиту трійцю винесли, стільці і столи знаходились на місцях і нічого не нагадувало про недавню п’яну бійку. Джанар підійшов до стійки.

- Уже ідеш? - запитав бармен.

- Так, налий мені іще. А хоча ні, дай пляшку. Дякую.

Майкл підійшов до охоронців на головному вході, забрав пістолет і, трохи постоявши на проході, пішов в гуртожиток, де проживав. На сторожі біля дверей, як завжди, стояло декілька охоронців. Гуртожиток знаходився в доволі «веселому» районі міста. Майк проживав на останньому поверсі будівлі. В квартирці, яка більше нагадувала сарай, ніж квартиру, була невелика кухня, така ж кімната і душ. Майкл пройшов на кухню, попиваючи віскі, і виглянув у вікно. Нічого нового. Майкл поставив пляшку та зайшов в кімнату. Поклав пістолет на ліжко. Сів. Витягнув з нагрудної кишені записку, яку йому дав Ранмі. Зміст записки був короткий: «Зв’яжись з головним штабом ЗСФ(Збройних Сил Федерації). Попроси з’єднати з полковником Мартеном». Зв’яжемося, подумав Майк, але потім. Він відкинувся на ліжку, скинув взуття і практично одразу ж заснув.

Джанар прокинувся від пищання будильника, схопив пістолет та вистрілив. Від будильника залишилась тільки підставка. В наступну секунду хтось постукав у двері і запитав: «Все в порядку? ».

«Так, все нормально», - крикнув Майк у відповідь.

Він роздратовано відкинув пістолет, встав і підійшов до умивальника. Умився, знову сів на ліжко, витягнув з шухляди телефон та набрав номер приймальні головного штабу ЗСФ.

- Добрий день, - промовив жіночий голос, - ви набрали номер приймальні головного штабу Збройних Сил Федерації. Назвіться і назвіть причину дзвінка.

- Мене звуть Майкл Джанар. Мені потрібен полковник Мартен.

- Секунду. – Повисла пауза. – Говоріть.

- Полковник Мартен на зв’язку. Майкл, це ти? - сказав чоловік на тій стороні лінії.

- Так, це я. Привіт, полковник.

- Радий тебе чути. Тут потрібна твоя допомога. Для тебе замовлений рейс на Мантару. Скільки тобі летіти?

- Ну, години дві – три.

- Давай пакуй речі і лети сюди. Всі подробиці розповім на місці.

- А чому саме я?

- Хочеш дізнатись – прилітай.

- Через п’ять годин чекайте в гості.

- Чекаємо, - і полковник відключив зв’язок.

Майкл відклав телефон, встав та підійшов до шафи в протилежному куті кімнати. Відкрив, витягнув сумку і почав складати речі. Коли закінчив спаковувати сумку, то взяв з верхньої полиці свій армійський ніж, оглянув його і кинув в сумку, теж не забув про свій пістолет. А сам скинув свій комбінезон і одягнув камуфляжний костюм. Подивився на годинник. Дев’ята година ранку. Робочий день вже розпочався. Майкл взяв пляшку віскі, наполовину наповнену, вийшов з квартирки і спустився на перший поверх. Там він кинув ключ черговому, поставив на стіл пляшку, від чого черговий усміхнувся від вуха до вуха, і покинув будівлю. На зупинці Майк сів на монорельс, проїхав п’ять зупинок і вийшов біля космопорту. Народу було не дуже багато. Майкл пройшов перевірку, заодно показав свій дозвіл на носіння зброї та підійшов до каси. І піднявся на борт корабля.

Глава 1

На виході з космопорту Мантари Майк трохи постояв, спостерігаючи за навколишнім шумом і згадуючи карту міста. Тут до нього підійшов поліцейський.

- Добрий день, - привітався він, - покажіть мені ваші документи. О, мені пощастило. Майкл Джанар, мене прислав полковник Мартен. Це він просив передати, - солдат протягнув записку.

Майкл швидко прочитав записку і кивнув. Поліцейський махнув рукою в сторону своєї машини. Їхали недовго. Майкл вийшов перед воротами бази. Він підійшов і постукав кулаком по воротах. Раптом щось затікало з права. Майк повернув голову і помахав рукою в камеру. Ворота відкрились. За ними стояв полковник Мартен з двома солдатами.

- З поверненням додому! - сказав полковник.

- Дім, милий дім…- задоволено промовив Майк.

- Як добрався? - полковник обійняв бійця за плечі і повів через базу.

- Нормально. Так ви мені розповісте, навіщо мене покликали?

- У нас є достовірна інформація про терористичну атаку, яку готують бійці групи братів Монро.

- Монро?

- Так.

- І що потрібно від мене?

- Потрібно взяти їх живими і знайти інформацію про цю атаку.

- Я буду один?

- Ні. Я зібрав твій загін.

- Що? Весь?

- Так. Всі шестеро. Вони повинні прибути з хвилини на хвилину. А ось і вони.

В наступну хвилину над їхніми головами пролетів шаттл, який потім сів на посадкову платформу. З нього вийшло шестеро чоловік, які підійшли до полковника і Майкла Джанара.

- Ви тільки подивіться! Майкл Джанар власною персоною! - голосно сказав один із групи.

- А ти до сих пір не навчився жартувати? А, Козак! - засміявся Майкл. – Радий тебе бачити, бугай!

- Як і я, - вони потиснули руки і обнялися.

- А ти не змінився за три роки відставки…- сказала Джоана Нокар, підійшов до Майкла і гаряче поцілувала його. – Я сумувала.

- Джо, я теж сумував…

- А про мене ви забули? - запитав Ракнор Сорен.

- Ха, про вас забудеш! - вони потиснули один одному руки.

- Командир, я тут тобі подарунок привіз, - з заднього ряду вийшов Томас Отторт.

- Я вибирав, - за ним підійшов Джон Руквуд.

- Ми всі вибирали, - сказав Джек Де Норн.

- Дякую вам, друзі. – Майкл оглянув подарунок. Це був вакідзасі. Він витягнув його, оглянув.

- Стрілянина стріляниною, а рукопашний бій ніхто не відміняв, - усміхнувся Джек.

- Непогано, - сказав полковник, - але якщо закінчили здоровкатися, то ходімо в зал для брифінгу.

Всі пішли за полковником. Спочатку Майкл під руку з Джо, потім Козак з Джоном і Томом, і Сорен, який про щось сперечався з Де Норном. В залі вони розсілися за столом.

- Отже, наша ціль – брати Донін і Рональд Монро, - Мартен увімкнув екран і з’явилися два обличчя. – У них є гроші, які вони заробили на продажі наркотиків та зброї, та бійці, колишній колоніальний спецназ. Ми не знаємо, навіщо їм ця акція. Це вам і треба дізнатися.

- Скоріш за все, це замовлення, - висловився Джон, - тому, що тільки в цьому випадку вони б згодилися на подібне. Хтось пообіцяв їм таке, від чого вони не змогли відмовитися.

- Все можливо, - кивнув полковник. – Ваше завдання проникнути на сімейну віллу Монро, де вони влаштовують вечірку.

- Скільки у нас часу? - запитав Майкл.

- До завтра. До ранку. – Мартен потер потилицю. – Зробимо так: ви поділитеся на три групи. Завдання перших двох – захоплення Монро, друга буде займатися пошуком данних.

- Полковник, хто поділить на групи?

- А вони вже поділені, - полковник усміхнувся. – Перша – ти і Нокар, друга – Козак і Де Норн. А Руквуд з Сореном і Оттортом будуть шукати дані.

- Є іще щось, що ми повинні знати?

- Там буде не легко. Там буде повно охорони, і людей, які з радістю віддадуть життя за цю парочку.

- Ясно. – Джанар встав. – Можна йти?

- Так. У вас час до завтрашнього ранку, не забудьте.

Перед тим, як вийти з зали, Майк кинув погляд на годинник на стіні. Друга година. Пора обідати.

- Думаю, треба взяти обід і сісти в тій комірці, що нам виділив полковник, та обдумати наші дії, - запропонував Майкл.

Всі висловились «за». І через десять хвилин вони вже сиділи в кімнаті в одній із казарм.

- Отже, - Майкл прожував, - у нас є три позиції. Старший Монро – Рональд, молодший Монро – Донін і пошук даних. Так, як нас уже поділили на групки, зробимо так: я з Джо беру на себе молодшого, Джек, - Джек відірвався від їжі і подивився на командира, - ти з Козаком займешся Рональдом.

- Зробимо, - сказав Козак.

- А інші, - Майк повернувся до Сорена та Руквуда з Оттортом, - тобто, Ракнор, Джон і Том, проникають всередину і шукають дані.

- Наша легенда? - запитав Том.

- Ми з Джо – заміжня пара із однієї з прикордонних систем з кримінальним минулим. Де Норн також буде кримінальним авторитетом. Козак буде його охоронцем. А ви троє будете в якості прибиральників та охоронців.

- Нові імена?

- Так, - Майк запустив по столу невеликі КПК, - ось ваші документи.

- О, - охнула Джо, - я Кароліна Тавін.

- Я Отто Ваймурт, - сказав Де Норн.

- Я Сабіо, - здивовано пробурмотів Саша.

- А я – Джеймс Тавін. Все повинно виглядати так, що ми між собою не знайомі. Познайомимось на вечірці.

- Зрозуміло, - кивнув Джек.

- А що саме ми повинні шукати? - поцікавився Ракнор.

- Все, що зв’язане з терористичною частиною діяльності цих двох. Скоріш за все, що така інформація знаходиться на власному комп’ютері одного із братів, або вона поділена. В будь-якому випадку її треба відшукати. Це ясно?

- Ясно, як день.

- Транспорт буде чекати нашого сигналу. І всі повинні бути обережні. Також всередині не забуваємо зберігати радіомовчання. Про всяк випадок. Запитання є? Немає? Чудово. Тоді у нас залишилось, - короткий погляд на годинник, - 3 години. Потім відбій. Завтра нам знадобляться всі сили.

Коли група закінчила прийом їжі, всі розійшлись. Майкл пішов в кімнату командира і одразу ж упав на ліжко. За ним зайшла Джоана і закрила двері.

- Ну, що ж? - сказала вона, скинула куртку і комбінезон. – Почнемо?

- А ми хіба закінчували? - відповів Майк і вони поцілувались.

На цей раз будильнику пощастило, що Майклу під руку не попався пістолет. Зараз він тільки скинув будильник на підлогу. Протер очі. Поруч промуркотіла Джо. Майкл поцілував її в лоб і встав. В казармі чулися звук автомата, який складали, та розмова п’яти чоловік.

- Джо, вставай! Вставай, кому кажу. Нам потрібно вже вилітати. – Сказав Майкл.

- Що прямо зараз? - Джо встала з ліжка. – Може мені ще й в такому вигляді полетіти?

- Лети. – Майк подивився на неї через плече.

- Це не смішно.

- Не навіть не знаю. Одягни хоч форму, а в кораблі переодягнешся.

- Добре.

Вони вийшли в казарму. Там бійці чистили зброю, збирали спорядження і тихо розмовляли. Том, як тільки побачив командира, прошипів щось і вся група встала.

- Та сидіть, не вставайте, - махнув рукою Майкл. – Всі готові?

- Так, сер, - сказав Том. – Все перевірено двічі.

- Чудово. Тоді вирушаємо.

Група вийшла назовні та вирушила до двох кораблів. Судна скоріш за все були конфісковані. І у якогось дуже не бідного. Біля трапу першого стояв полковник і розмовляв з капітаном і, скоріш за все, його помічником.

Коли загін Майкла підійшов, капітан запнувся і вилупив очі на Джоану. Полковник повернувся.

- О, ви вже готові? Тоді Джанар з Нокар та пошукова група летять на цьому кораблі, - полковник показав на ближній корабель, - а всі інші – на он тому, - він показав на інший корабель. – Все взяли?

- Так, сер, ми готові, - сказав Майкл.

- В такому випадку всі на борт. І пам’ятайте - взяти живими. Двох.

- Нічого не можу обіцяти.

- Я знаю. Удачі.

Група віддала честь і розійшлась по кораблям. Коли злетіли, Майк зайшов на місток.

- Скільки нам летіти до місця призначення? - запитав він у капітана.

- П’ять годин. Точніше чотири, проте мені сказано зробити невеликий гак, щоб повернути біля…

- Я знаю навіщо цей гак, - перебив його Майкл. – Повідомте за годину до прильоту.

- Зробимо, - капітан потер потилицю, - іще щось?

- Більше нічого, Дякую.

Майк спустився в каюту. Там стояла Нокар і роздивлялась сукні, які лежали на дивані.

- Не знаєш, яке вибрати? - запитав Майкл та закрив двері.

- Ага, - відповіла Джоана, не повертаючи голову. – Іди-но сюди, допоможи вибрати.

- Краще вибери сама, - Майк відкрив бар і витягнув пляшку вина.

- Ні, я сказала іди сюди, - Джо схрестила руки на грудях

- Секунду, - Майк налив два бокали і підійшов до ліжка. – Ну чесно, я не знаю, що вибрати. Всі красиві.

- Ну-ну…- пробурмотіла Джо.

- А ти примір, - порадив Майк, взяв бокал та сів в велике м’яке крісло.

- Ну добре, - зітхнула Джо і теж взяла бокал, - умовив.

Рівно за годину в двері постукав капітан. «Скоро будемо на місці», - сказав він. Джо пішла в роздягальню приміряти сукню, а Майкл почав одягати костюм. Він ненавидів костюми. Йому ближче до душі була камуфляжна форма. Проте що поробиш. Треба так треба. Коли Джанар одягав піджак, з роздягальні вийшла Джо в сукні сліпучо – червоного кольору.

- Прекрасно виглядаєш, - сказав Майкл.

- Дякую, - Джо почервоніла, - хоча, щось мені підказує, що ти б сказав теж саме, коли я була б в іншому платті.

- Можливо, - Майкл усміхнувся.

- Допоможи застебнути, - Джоана підійшла до нього і повернулась спиною.

- А ти теж непогано виглядаєш, - вона знову повернулась і сказала. – Тобі пасує.

- Знаю. А іще ти знаєш, що я ненавиджу костюми.

- Ще б пак, - Джо піднялась на каблуках і поцілувала Джанара в губи.

Їх перервав капітан.

- Ви вже практично на місці. Ой, вибачте…

- Нічого, - сказав Майкл, коли Нокар повернулась до дзеркала. – Покличте сюди тих трьох бійців, які летіли з нами.

- Зараз зробимо, - капітан відкланявся і вийшов.

Вони прибули через декілька хвилин. Група весь політ знаходились рівнем нижче, у відсіку де зберігалась зброя.

- Ну, що ж, хлопці та дівчата, - сказав Майк, коли Джо закінчила причепурюватись. – Всі пам’ятають свої ролі? Чудесно. Зберігаємо радіомовчання. Його не порушувати без крайньої необхідності. Ясно?

- Так, - відповіли всі троє.

- Тоді на вихід.

Спочатку вийшли Сорен, Руквуд та Отторт, а потім Джанар з Нокар. Пілот посадив корабель на посадкову платформу біля вілли. Пошукова група вилізла через люк з протилежної сторони корабля, а Майкл, з Джо під руку, вийшов через головний вихід. В десяти метрах від платформи стояла делегація. Пара підійшла до них.

«Ми заходимо, повідомлю як закінчимо», - пролунало в навушнику Майкла.

Очолювали делегацію брати Монро. Майк запам’ятав їхні обличчя з фото, які отримали від полковника.

- Вітаю на Варгоні, Джеймс Тавін! - Рональд вийшов вперед і протягнув руку.

- Дякую, - Майкл потиснув руку, - я радий, що опинився тут.

- Це взаємно. А це ваша дружина? - він поцілував руку Джоані.

- Кароліна Тавін, - Джо злегка усміхнулась.

- Дуже приємно. Джеймс, знайомтесь, це мій брат Донін. Дон, підійди привітайся.

- Ой, вибачте, - Донін підійшов ближче, - радий познайомитися, - протягнута рука.

- Навзаєм, - Майк повторив жест.

- З вашого дозволу, - Рональд поклав руку Майклу на плече, - ми почекаємо останнього гостя. Чи ви хотіли вирушити на віллу зараз?

- Ні, - сказав Джанар і вони з Джо переглянулись. – Цікаво, хто це.

- Зараз побачите. А ось і він.

Другий корабель з Джеком і Олександром сів на платформу. З нього широким кроком вийшов сам Джек, а за ним, кидаючи не доброзичливі погляди, повз Козак.

- З прильотом, Отто Ваймурт, - Рональд підійшов до новоприбувшого.

- Отто Ваймурт? - здивовано викрикнув Майк і вийшов вперед. – Той самий, який відкрив як консервну банку один із головних банків Ліги?

- Так, це я, - Джек показав здивування. – Ми хіба знайомі?

- Ні. Мене звуть Джеймс Тавін, - Майк протягнув руку.

- Репутація вас випереджує. Радий знайомству. – Джек потиснув руку.

- Що ж я такого зробив?

- Контрабанда.

- Звичка – друга натура.

- Це правда.

- Вибачте, що перебиваю, - сказав Рональд, - проте нам треба повертатися. Нас вже зачекались.

Вся делегація вирушила на віллу. В приміщенні знаходилося приблизно чотири десятки чоловік. Майкл вийшов на балкон.

- Захід сонця…- тихо сказала Джо. – Краса неймовірна.

- І не посперечаєшся, - Майкл обняв її.

- Думаю пора починати?

- Вже?

- Так, - сказала Джо, вивільняючись з обіймів Майкла.

- Ну тоді пішли.

Вони повернулись в зал. Там уже грала музика. Всі почали танець. Довелось приєднатись. Потім Майкл розійшовся з Джо і почав знайомитися з людьми навколо. Як виявилось, сюди з’їхалась половина злочинного світу населеної галактики. Якщо б можна було накрити їх всіх разом. Але ні. Потрібні тільки брати. А до них не підберешся. Їх треба розділити. Рональд носиться з своїм братом, як з писаною торбою. Це треба виправити. Ось і шанс. Донін пішов на другий поверх один. Коли Майк пройшов мимо Джека, то непомітно вдарив його пальцем по руці. Джек поправив піджак в знак згоди. Майкл пішов на другий поверх за Доніном.

Навушник тихо затікав. Джанар так само тихо прокляв долю. Повернув в туалет.

- Що сталося? - прошепотів він.

- Нічого немає, - пролунало у відповідь. – Сервери і комп’ютери пусті.

- Тоді готуйтеся приймати подарунок.

- Бос, - сказав Том і Майк почув страх в голосі, - тут бомба.

- Що? - І в наступну секунду пролунало два постріли.

- Відбій операції. Всім на точку евакуації. Я дожену.

Майкл вибіг з туалету і побіг туди, куди зайшов Донін. В кімнаті за красивим столом із дуба хтось сидів, спиною до входу. Джанар витягнув свій М-3 і повільно повернув крісло до себе. І з переляку аж відстрибнув. В кріслі сидів Донін з двома дірками на місці очей. Через секунду вбігла охорона з Рональдом. Та іще через секунду вибух. Майкл, як тільки побачив тіні в коридорі стрибнув у вікно. Вікно якраз виходило на басейн. Проклинаючи все і всіх, він виліз з басейну. Навушник кудись випав. І тепер не зв’яжешся з групою евакуації. Проте Майкл знав, що вони його дочекаються, навіть якщо сама планета буде розвалюватися на шматки. І він не помилився. На точці стояв шатл. Але всередині нікого не було. В проході появився пілот і жестом покликав на борт. Як тільки Майкл піднявся на борт і захотів запитати, де всі інші з його групи, його грубо перервала автоматна черга. Потім розмиті обличчя. Біль і темрява.

Глава 2

Том прокинувся біля транспортника і відмахнувся від медика, який сидів поруч. Спробував піднятися. Ноги не слухалися. Тут з’явився Джон і допоміг сісти на ящик.

- Всі цілі? - прохрипів Отторт.

- Більш – менш, - якось похмуро відповів Джон.

- Де Майк? Що з ним?

- В тім діло, що ми не знайшли тіла. Скоріш за все його убило вибухом.

- Не може такого бути! Майкл вижив! - закричав Том.

- Спокійно, - заспокоїв його Руквуд. – Чому ти так думаєш?

- Одного разу в двох метрах від Майкла вибухнула граната. Він не був в укритті і на ньому не було захисного спорядження. І він вижив. Хоча і отримав опіки. Він живий. Уламки вже розібрали?

- Розбирають. Мені шкода, проте скоріш за все він загинув.

- Скоріше, лікаря сюди, - крикнув хтось зі сторони басейну.

- Що там? - запитав Том. – Джон іди, розвідай.

- Ми знайшли його! - закричав Джек.

Том підійшов до групки, яка несла когось на носилках. Майкл. У Тома на радостях аж голова закрутилась. Проте радіти було рано. У Майкла весь бронежилет був як сито. Права рука пошкоджена. Хто таке міг зробити?

Майкла доставили на Мантару у військовий госпіталь. Томасу та іншим заборонили заходити в операційну. Тому вони пішли на доповідь до полковника.

- Це дуже погано, що ви не схопили ні Рональда ні Доніна Монро. Ну хоч деяких кримінальних авторитетів вдалося взяти. Як там Джанар?

- Не відомо, - похмуро відповів Том.

- Потрібно знайти Рональда.

- А його не треба шукати, - сказав Ракнор.

- Що? Чому не треба?

- За декілька хвилин до вибуху ми знайшли пункт охорони. З охороною впоралися швидко, і я побачив на одному з екранів, як Донін заходить в кімнату. Через півхвилини почулися два постріли, потім туди забіг Майкл, а потім там з’явився Монро - старший з охороною. Думаю, він побачив, що там сталося, і вирішив, що це зробив Майк. Він не заспокоїться поки не упевниться, що Джанар вже не дихає. Він сам нас знайде.

- Ми поставимо охорону. Цілодобову.

- І він одразу ж дізнається про те, що він живий. А може він подумає, що убив його, - задумливо пробурмотів Джек.

- І знову я нічого не розумію.

- Коли його знайшли, його бронежилет нагадував сито. Хтось хотів його убити, - сказала Джо. – І підозрюю, що цей хтось – Рональд Монро.

- Почекаємо, поки майор Джанар прокинеться.

- Майор?

- Так, його підвищили в званні. Надіюся не посмертно.

- Як і ми всі.

Після операції до Майкла допустили відвідувачів. Майк іще не прокинувся від наркозу і спав. Джо сиділа ліворуч і тримала його за руку. Праву руку до ліктя довелося ампутувати, бо якщо б цього не зробили, Майкл б загинув. Місці руки тепер був протез. Так вони просиділи цілий наступний день. Потім вирішили зробити невелику зустріч зі своїми інформаторами. Ті в один голос стверджували, що не знають нічого про те, де Рональд Монро. Хоча це будо більш ніж дивно, що така велика птиця як Монро – старший не могла так зникнути. Чи могла. Поки Том розмовляв, йому на КПК прийшло повідомлення: «Майкл зник. Всім негайно прибути на базу». В палаті, лежав Майкл було знайдено записку.

«Не шукайте мене. Я сам знайду Рональда Монро і того, хто в мене стріляв, та уб’ю їх. Повторю – не шукайте мене».

Майкл прокинувся і оглянувся. Госпіталь. Сліпучо – білі стіни і стеля. Прилади біля ліжка. Але найбільше його здивувало не це. Його здивував протез на правій руці. Він наморщив лоб, намагаючись згадати, що сталося після того як він виліз з басейну. Проте нічого нового не згадав. Він пам’ятав тільки ту біль від пострілів. Напевно той «пілот», що він провалився, коли висадив в нього весь заряд автомата, поранив йому руку, щоб з кінцями вивести бійця зі строю.

«Ох, попадися ти мені, позбавлю всього що, росте з тулуба», - подумав Майкла.

Майк догадувався, що Рональд не заспокоїться, поки не побачить його мертвим, і не зупиниться ні перед чим, щоб досягнути своєї цілі. Тому Джанар вирвав листок із блокнота, який лежав на столику, і написав записку. Писав він протезом, тому вийшло криво.

«Нічого, - подумав він. - Звикну».

Майкл кинув записку на ліжко і підійшов до вікна. Другий поверх. Джанар сів на підвіконня і, довго не думаючи, стрибнув. Приземлився він вдало, хоч і трохи боляче. Майкл хвилину пострибав на місці для розминки ніг і крадькома вирушив в казарму, де були його речі. Після двадцяти метрів він заховався серед ялинок, які росли на клумбах. Мимо пройшов патруль. На відкрите вікно в госпіталі вони не звернули уваги, а якщо і звернули, то не показали цього. Майк перебіг дорогу і тихо побіг далі. Його надії виправдали себе: всередині нікого не було. Він заліз через вікно в свій кабінет, витягнув речі, швидко переодягнув халат на улюблений камуфляж, швидко спакував все інше та вийшов, як і зайшов. Продовжуючи тихе переміщення по базі, Майкл добрався до ангару, де стояли гравіцикли. Іще до відставки він зробив на базі декілька секретних проходів. Так, про всяк випадок. А зараз якраз такий випадок. Після успішного виходу за межі бази, Джанар увімкнув гравіцикл і поїхав в місто.

- Треба вислати за ним людей, - сказав Джон після того, як прочитав записку, - він не міг втекти далеко.

- Він не тікає. – Том стояв біля вікна і дивився на місто на горизонті. – Він відступає, щоб потім нанести удар.

- А що Майк мав на увазі, коли написав: «Того, хто в мене стріляв»? - запитав Саша.

- Він напевно вважає, що Рональд не наказував його убити, - пояснив полковник.

- Тобто це зробив хтось третій?

- Не знаю. Але що я знаю точно, це те, що шукати Майкла не потрібно. Якщо він не захоче, щоб його знайшли, ми його не знайдемо.

- І що будемо робити?

- Шукати Монро. Послухаємо, що він скаже. Все, до роботи.

Всі, окрім полковника, зібрались в тій самій кімнатці в казармі.

- Отже, - порушив мовчанку Ракнор, - з чого почнемо?

- Поділимося на дів групи. Перша буде шукати місця, куди міг вирушити наш командир. Друга – місце, куди провалився Монро. Ввечері зустрічаємось тут, – сказав Том.

- А полковник? - запитав Джон.

- З ним я домовлюся.

- Тоді я буду шукати Майкла, - сказала Джо і встала з-за столу.

- Я з тобою, - встав Джек.

- Я теж, - встав Олександр.

- От і домовилися, - кивнув Том, - інші зі мною будуть шукати Монро. Головне не видавайте себе і не налякайте здобич. Сьогодні ввечері. Не забудьте.

І вони вийшли. Кожен почав збирати речі, а Томас пішов до полковника.

Перша група вирушила в місто. Вони шукали всі можливі місця, де могли бачити Майкла. І сліди привели їх в космопорт.

- Ви ж самі бачите, що людина з таким ім’ям не проходила реєстрацію, - виправдовувався начальник космопорта, тикаючи пальцем в екран.

- А як він тоді сів на корабель і полетів? - із злістю в голосі запитав Козак, який навис на повним, як колобок, начальником.

- Псевдоніми, - сказала Джоана, якій стало на секунду шкода директора.

- Що? - Саша випрямився.

- Він пройшов реєстрацію під чужим іменем.

- Джо, іди сюди. По-моєму я щось знайшов, - покликав Джек.

- Що ти знайшов?

- Куди відправився Майкл і під яким іменем.

- І куди? Ім’я неважливе. Він двічі не буде користуватися одним і тим самим іменем.

- Логічно. – Де Норн кивнув. – Він полетів на Кронос.

Кронос. Вогняна планета. Гніздо контрабандистів. Зазвичай туди відправляються, щоб щось купити або зробити замовлення. Проте також це місце справедливо можна вважати «чорною дірою». Той, хто хоче зникнути, за хороші гроші може стати невидимкою. І відшукати його буде проблематично. Тільки були б гроші. А їх Джанар дістане звідки завгодно. Погана новина. Вечоріє. Треба повертатися.

Том зі своїми напарниками, Джоном та Ракнором, сиділи в архіві та досліджували особисті справи братів Монро.

Рональд Монро. З2 роки. Не одружений. Має двох братів: Донін та Джордж. Джордж загинув два роки назад під час сутички між бандами на планеті Пларо. Жорстокий бій за владу над планетою. Угрупування, яке протистояло бійцям Монро, називалось «Ножі війни». Після поразки угрупування розпалося. А Монро стали одноосібно правити планетою. Згодом вони вже контролювали поставки наркотиків в своїй планетарній системі. Було не мало спроб зруйнувати систему зсередини, проте всі вони були невдалими. Агентів висліджували і страчували. Навіть великі кримінальні барони питалися у них дозволу торгувати на їхній території. Донін Монро. 27 років. Також не одружений. Намагався пройти на пост в Капітолій, але йому відмовили. Донін розізлився, проте відкрито виступити проти Капітолія і армії ЗСФ Рональд йому не дозволив. Їхній бізнес процвітав. Інколи їм докучали маленькі групи «Ножів війни», але не довго.

І ніяких відомостей про сховища та бункери, де Рон може переховуватися. В підконтрольній Монро системі чотири планет. І треба всіх їх прочесати, не конфліктуючи з населенням.

- Отже, - розпочав брифінг Том, - розповідайте, що дізналися.

- Майкл скористався фальшивими документами і вилетів на Кронос. Ну, і там слід обривається, - сказав Джек.

- Ясно, - кивнув Том. – Ми перерили дані про Монро і не знайшли нічого особливого, - Джон і Ракнор закивали, підтверджуючи його слова. – Та перестаньте кивати головами, як коні! Ми в трьох вилітаємо в систему Дакоро і будемо виясняти, що стало з Рональдом. Ну а ви продовжуєте шукати Майкла.

- А чому ви?

- Тому, що в нас не бачили на вечірці, і, вірогідно, ніхто не знає хто ми.

- Ну добре.

- Тоді виліт завтра зранку.

Майкл прокинувся тоді, коли судно вийшло з гіперпростору. Корабель наблизився до космічної станції на орбіті планети. Взагалі таких станцій було шість, чотири були на рівні екватору з чотирьох сторін, іще дві – над полюсами. Після перевірки судно відправилося на планету. Напевно перевіряли наявність важкої воєнної техніки або вибухівки на борту. І нічого не знайшли судячи по тому, що судно до сих пір ціле. Корабель посадили на одній із платформ. Небагато чисельні пасажири розійшлися по своїх справах. Сам Майкл вирушив на пошуки таверни «Бум». Там зазвичай осідали капітани суден контрабандистів. А містечко тут не з найчистіше. Повсюди бідняки, перевернуті баки з сміттям. А в магазинчиках продають все, що тільки можна: від зубочисток та запальничок до бронежилетів та гранатометів. Шукаючи потрібне місце, Майк наткнувся на бордель. Повії, які стояли поруч, наполегливо кликали його зайти. Джанар відвернувся і запитав в одному із магазинчиків, де хлопчина швидко рубав тесаком м’ясо:

- Як мені знайти «Бум»? ».

Той показав своєю зброєю в сторону дороги.

- П’ятий перехід на ліво, потім на право два. Потім переходиш вулицю і ти на місці.

Майкл подякував і кинув йому декілька кредитів. Хлопчина зловив їх на ніж і скинув в мішечок на гачку. А Майк тим часом пішов по маршруту, який сказав хлопець з тесаком. Там і справді була таверна, над якою висіла вивіска «Бум». На порозі його зупинили двоє «биків».

- Стій! - сказав перший.

- Тобі навіщо туди? - запитав другий.

- Шукаю капітана судна. Хочу контрабандистом стати. – Майкл поправив сумку на плечі.

- Ти подивися на нього? Ха! В контрабандисти він хоче! - зареготав перший.

- Ти, хлопче, давай бери ноги в руки і топай звідсіля, - сказав другий.

- Я піду туди, - Майк показав на двері, - навіть якщо доведеться через ваші холодні трупи.

- Що ти сказав? - здивувався перший.

- Та я тебе…- замахнувся другий.

Джанар відбив його удар протезом і схопив руку та вивернув її так, що хруснула кістка. Перший замахнувся дубинкою, проте Майкл прикрився другим охоронцем і удар попав йому по голові. Майк кинув сумку першому в груди, відпустив другого і вдарив першого по коліні. Той впав на інше коліно, а потім упав обличчям вниз від удару в вухо. Вибіг хтось, схожий на директора бару.

- Що тут відбувається? - суворо запитав він, звертаючись скоріше до лежачих охоронців, ніж до Майкла.

- Вам потрібна краща охорона, - відповів Майкл замість них.

- А тобі чого? Заходь, поки я не передумав.

Майк слухняно зайшов. Всередині гучно грала музика, на підвищеннях крутилися голі дівчата. Майк підійшов до стійки бармена. Сів і мовчки став розглядувати стіл.

- Тобі чого? - запитав жіночий голос.

- Налий мені віскі і пива, - сказав він.

- Змішати?

- Так, - Майкл залпом випив. – Іще. Тебе як звуть?

- А навіщо мене звати? - Дівчина усміхнулась. – Я сама приходжу.

- І все ж таки?

- Лара.

- Дуже приємно. А я – Майкл.

- Взаємно, - Лара наповнила стакан. – Чому ти тут?

- Роботу шукаю, - Майк знову випив.

- Ну і як? Вдало?

- Ні. Поки що. Не наливай більше. Ти не знаєш, комусь тут потрібна іще одна пара рук?

- Є тут один, - Лара перегнулась через стійку, - он там сидить. Звуть Суам. Він два дні потому повернувся з рейду, вдалого до речі. Проте там він втратив одного члена екіпажу.

- Тут ж багато шукачів пригод, - Майкл відірвав погляд від грудей Лари і оглянув приміщення. – До сих пір не знайшов?

- Ніхто не хоче так ризикувати. Зачекай секунду, - дівчина відійшла на інший кінець столу, обслужила декількох і повернулась.

- Тобто ризикувати?

- Суам береться за найважчі і за найбільш високооплачувані завдання. Часто йому щастило. А зараз – ні.

- Ясно. Де, кажеш, він сидить?

- Он там, - вона показала в дальній кінець зали.

- А ти до якої години працюєш?

- Іще доволі довго, - з розчаруванням в голосі протягнула Лара, - проте, якщо треба, можу звільнитися по скоріше.

- Я зрозумів, - Майкл підморгнув їй.

- Ти ж не місцевий? - раптом запитала Лара. - І до того ж воєнний.

- З чого ти це взяла?

- З полиці, - вона хмикнула, - сидиш ти занадто напружено та і протез військового зразка.

- А звідки такі відомості? - Майкл встав.

- В брат був воєнним, обидві руки втратив на фронті. Ось звідки.

- Сумно.

- Знаю. Ти, коли будеш розмовляти з Суамом, вибирай слова. Не дуже хочеться, щоб тебе винесли вперед ногами.

- Буду мати на увазі.

- Удачі, - Лара нахилилась, поцілувала Майкла в щоку і пішла обслуговувати клієнтів, які вже зачекались.

Джанар оглянув приміщення іще раз. І пішов в напрямку того місця, яке показала йому бармен. Там за столиком сиділо четверо чоловік. Серед них, на велике здивування Майкла, було двоє жінок. Майк завжди думав, що жінка на кораблі до біди, проте тут їх аж дві. Один із чоловіків встав, коли побачив його.

- Чогось шукаєш? - запитав він.

- Я шукаю Суама, - Майкл опустив руки і завмер в проході.

- Навіщо він тобі? - запитав іншій чоловік азіатської зовнішності, граючись метальним ножем.

- Шукаю роботу.

- Шукай в іншому місці, - азіат кинув в нього ніж.

Майкл схопив ніж у себе перед носом і зворотнім рухом пришпилив хлопця до крісла. Інші троє схопилися за зброю. Майкл вирішив не витягувати пістолет і відпустивши сумку на підлогу, вихопив свій вакідзасі.

- А тепер всі заспокоїлися і сіли, - скомандував чоловічий голос ззаду.

- Але, бос, він…- пробурмотів той перший, хто заговорив з Майклом.

- Я все бачив. Гуно, я сказав, що ти сховав пістолет. Ти оглух?! - азіат сховав пістолет.

Майкл витягнув чохол для меча, спостерігаючи з Гуно.

«Треба бути обережнішим. А то при першій необхідності він може мене пристрелити», - подумав Майк, засовуючи меч.

- Тебе як звуть, а, хлопець з протезом? - запитав капітан.

- Джей Вакарі.

- Зрозуміло. Я – Суам, - він показав на стілець. – Сядь. В ногах правди немає. Розповідай, навіщо я тобі здався?

- Мені потрібна робота.

- Вона всім потрібна. Кому ти вже напакостив, Джеймс?

- Всім.

- Похвально. А по точніше?

- Ви знайомі з Монро?

- Не мав честі потиснути цим двом покидькам руки, а то б ходили вони б з протезами як ти. Але чув про них. І навіть деякий час співпрацював.

- Так от, їх тепер на одного менше.

- Ти?

- Ні. Але останній з Монро думає інакше.

- І досі живий?

- Рональд.

- А мені починає це подобатися, - Суам відкинувся на спинку крісла, почесав кучеряву бороду. – Я думаю, ти зможеш нам знадобитись. Проте якщо ти, задумав потім нас здати, вояка, то я тебе пристрелю, як тільки зрозумію, що щось не так. Ясно?

- Ясніше бути не може.

- Ну і домовились. Завтра о сьомій на четвертій платформі. Довго чекати не будемо.

- Я буду.

- Тоді іди. І передай привіт Ларі.

Майк здивувався, проте виду не подав. Знову підійшов до стійки бармена, під злісні погляди групи Суама та всіх, хто бачив його з мечем.

- Ну і як? - запитала Лара. – Домовився? А що за залізяку ти там витягнув?

- Так, домовився. А це був вакідзасі.

- Круто. Подарунок чи зняв з убитого?

- Подарунок.

- Красивий. Ну то як? Мені йти відпрошуватися чи ти передумав?

- А ти як думаєш?

- Я уже пішла.

Іще один будильник ледве не постраждав від Майкла, але тепер він ліг з іншої сторони. І тому він виключив будильник спокійно, без різких рухів. Так само встав і почав шукати одежу, яка була розкидана по всій кімнаті. Майк одягнув штани і вийшов з кімнати на кухню. Витягнув з холодильника пляшку якогось спиртного, етикетки не було, випив. Виявилось, що це було кисле вино. Майкл поставив пляшку на місце і повернувся на звук. В дверях стояла Лара.

- Уже біжиш? - запитала вона, підходячи до нього, по дорозі зав’язуючи халат.

- Я в процесі, - сказав Майк і обняв її.

- Якщо хочеш встигнути, краще поспіши, - вона вивільнилась, заглянула в холодильник та нахилилась до нижньої полки.

- Ну, якщо ти так кажеш, - задумливо промовив Джанар.

- Я кажу візьми ось це, - Лара вручила йому пляшку пива і підштовхнула до кімнати, - та іди.

Майкл повернувся в кімнату, відшукав футболку і куртку, перевірив гаманець, про всяк випадок, та сумку. Він вийшов з кімнати і дорогу перегородила Лара. Вона обняла його і наступні декілька хвилин вони простояли, цілуючись. Потім Майк відпустив її.

- Я буду чекати, - сказала Лара на прощання.

- Я постараюся не померти в найближчій сутичці, - Джанар поцілував її і пішов вниз.

До потрібного місця він добрався швидко. Якраз залишалось п’ять хвилин. Майкл піднявся на ліфті і, виходячи, ледве не зіткнувся з робітниками, які переносили ящики на судно. Воно виглядало двояко: з однієї сторони, корабель був настільки старий, що судна такої конструкції більше не випускають, та і випущено було лише з два десятки таких. А з іншої, туди вантажили доволі сучасне обладнання. Обходячи ящики і вислуховуючи скарги робітників, зокрема на себе, Майкл підійшов до корабля. На борту було графіті, яке зображало перехрещені пістолети, та іще одне. «Крилатий». Очевидно це назва. Смішно. І не дуже. Головне не сказати лишнього при капітані.

- Що? - з-за ящиків вийшов Суам з планшеткою в руках. – А це ти. Оцінюєш судно?

- Щось таке, - коротко відповів Майк.

- Це суденце у три рази швидше швидкості світла. При потребі може обігнати патрульний катер федералів. Є навіть система маскування. Хоча і трохи застаріла. Ходімо, - капітан поклав йому руку на плече і повів всередину, - покажу, де ти будеш жити в найближчі декілька місяців, а може й років.

- Не зрозумів…

- Та все ти розумієш, - Суам оглянувся, чи немає когось. – Я ж розумію, навіщо ти нас знайшов. Ти хочеш убити Рональда Монро, поки він не убив тебе. Я правильно говорю?

- І що далі?

- А далі ми будемо працювати і заробляти гроші. А зі своїми проблемами кожен справляється сам. А потрібна допомога – допомагати чи ні, ми вирішуємо разом. Зайвий раз ми не ризикуємо. Це ти зрозумів?

- Так точно.

- Ось твоя каюта, - Суам відкрив двері, - кидай сумку і пішли допоможеш мені з документацією та ящиками.

Місця в каюті було доволі багато. Майк кинув сумку на лежак і пішов за капітаном назад.

Повернулись інші члени команди.

- Отже, - сказав Суам, - Джей, я у минулу нашу зустріч не представив тобі моїх підопічних. Це Іган, - він показав на того, хто стояв поруч, смуглявого, темноволосого чоловіка європейської зовнішності, - он там стоїть тобі вже знайомий Гуно, - азіат встав, коли почув своє ім’я. – Це дві прекрасні діви – сестри Вала і Ніла, - дві прекрасні діви синхронно кивнули, а Ніла, напевно молодша, підморгнула.

- Мене представляти немає потреби, - пробурмотів Майк.

- Коли виліт, капітане? - запитав Іган.

- Через десять хвилин, - відповів Суам. – Вала, підготуй корабель до старту. Ніла, перевір спорядження. Іган і Гуно, іще раз перевірте вантажний відсік.

Майкл краєм ока побачив, як повітря біля одного із ящиків раптом змінилося. Щось там рухалось. Тепер це невідоме щось підняло.

- В сторону! - крикнув Майкл, і меч полетів в ящик, де, як він думав, і стояло те саме щось.

Меч застряг в десяти сантиметрах від ящика і повільно сповз вниз. Майкл підійшов і поводив рукою там, де вакідзасі зіткнулось з твердим предметом. Знайшов кнопку. З’явилось тіло в скафандрі.

- Стелс – костюм «Хамелеон», - сказав Майк. – Погано зроблений.

- Чому ти так думаєш? - запитав Гуно, досі з пістолетом в руці.

- Якби це був військовий зразок або зразок, виконаний професіонально, ми б його не побачили. В такому випадку він легко міг порізати нас на шматочки.

- А ти спостережливий, - усміхнулась Ніла.

- Напевно, - Джанар усміхнувся у відповідь.

- Думаю, тобі треба змінити зовнішність. Тепер ти станеш контрабандистом по імені Джей. І все.

- Як скажете.

- Тоді треба летіти. Джей, забери його зброю. На борту подивимось.

Команда виконала накази капітана. Після перевірок судно злетіло.

- Все чисто, - доповів Іган, коли всі зібрались в кают – компанії. – На борту ні душі, окрім нас.

- Отже, пані та панове, - Суам показав на крісла за столом, - ваші думки на рахунок цього, - капітан поклав на стіл автомат.

- Скоріш за все він прийшов за мною, - задумливо сказав Майк.

- Що? - хором запитали всі в кімнаті. Суам злегка усміхнувся.

- Поясни, - попросив капітан.

- Якщо ви не забули, - розпочав Джанар, - то я говорив, що мене підозрюють в убивстві Доніна Монро.

- І що з того? - фиркнув Гуно.

- У доволі жорстокому убивстві, - продовжував Майк, як ніби його й не перебивали. – І також я сказав, що я цього не робив. Мені хтось підставив.

- Ну побреши іще щось цікаве, - не відставав Гуно.

- Гуно, друже, якщо ти іще раз його переб’єш, я тебе пристрелю, - зі спокійним обличчям сказав капітан. Гуно замовк.

- І той хто це зробив, позбавив мене руки.

- І як ми будемо діяти далі, капітане? - запитала Вала.

- Закінчимо завдання, поділимо гроші та попрощаємося з Джеєм, - не змінюючи виразу обличчя, сказав Суам.

- А до тих пір він буде нашим напарником. А тепер…

Не встиг він договорити, як пролунав сигнал тривоги.

- Як таке можливо? Ми ж замасковані, - здивувався Іган.

- Всім зайняти пости. Бігом, - прокричав Суам.

Сестрички побігли в кабіну пілота, капітан пішов на носову гармату, Іган з Гуно – на бокові, а Майк - на кормову. Їх оточило чотири військових фрегата і два крейсера. Вала і Ніла керували судном як могли, проте не могли відірватись. Після чергової спроби перейти в гіпер – простір, Майк плюнув і побіг у відсік гіпер – двигуна. На вході зупинився. Розтяжка. Він переступив і побачив від’єднанні дроти на панелі.

«Весело живемо», - подумав Майк, поки з’єднував дроти та знімав розтяжку.

Коли вдалось втекти, всі знову зібрались в кают – компанії.

- Комусь із нас, - сказав Майкл, - точніше, із вас, хтось заплатив за мою голову.

- Та як ти смієш! - Іган силою посадив Гуно на крісло.

- Я вирішив. – Капітан стукнув долонею по столу. - Після поділу здобичі ми розходимося з тобою, Джей, чи як тебе там. І все. До місця летіти довго. Будьте обережні. Вільні.

Гуно з ненавистю глянув на Майкла і вийшов. За ним вийшов Іган. Капітан вийшов останнім. Майк закрив двері і пішов в каюту. Через декілька годин вийшов в кабіну пілота. Сів, почав розглядати карту галактики. Хтось зайшов в кабінку. Майкл підстрибнув і вихопив пістолет.

- Спокійно, - підняла руки Ніла.

- Я ж міг вистрілити, - сказав він якось винувато, ховаючи пістолет.

- Але не вистрілив…- усміхнулась вона.

- Гуно убили, - прокричав Іган, забігаючи в кабіну.

- Що? Хто? - запитав Майкл.

- Ти! - Іган кинувся на нього, проте Майкл його випередив.

Він відштовхнув його в прохід, і після того, як той упав, в проході з’явився Суам.

- Що тут відбувається? - суворо запитав він.

- Ось цей хлопчина думає, що я убив Гуно, - сказав Майкл, опираючись на дверку.

- Ні, це був не ти, - сказав капітан.

- Ну а я про що…- усміхнувся Майкл, але тут запнувся. – Що?

- Я сказав, що це не ти. Це зробила вона, - Суам показав на Нілу.

- Що за? - Майк отримав удар в живіт і відкинувся в кабіну.

Ніла відштовхнула капітана і побігла до рятувальних човників. Проте її схопила і повалила на підлогу Вала.

- Сестра, як ти могла? - кричала вона.

Їх ледве розняли.

- І хто? - запитав Суам, коли Нілу пристебнули наручниками до крісла.

- Не скажу, - Ніла відвернулась.

- А якщо добре подумати? - Майк роздивлявся свій меч. – Хоча ні, не треба. Я вже знаю відповідь. Рональд Монро. Так. Ти тільки кивни. Не говори нічого.

Ніла кивнула.

- Ну ось, - Майк заховав вакідзасі.

- І якими буде наступний наш хід? - запитав Іган.

- Нічого міняти не будемо, - сказав капітан. – Але я дам тобі лінію зв’язку з нами, - сказав він Джанару, - про всяк випадок.

- Ми підлітаємо, - сказала Вала.

На Пларо, як і на Валро і Цубро, ніяких слідів Рональда Том не знайшов. Джон з Ракнором прочесали ледве не кожен сантиметр планети. Пусто. А от на Каро знайшлось дещо. Коли вони прибули на планету, їх обшукали з ніг до голови. Відібрали пістолети і мисливські ножі, воєнних вирішили не брати. А планета була наполовину заповнена джунглями, а наполовину покрита сірим покривалом промислових зон. Скоріш за все, що якщо, Рональд тут, то засів в густих джунглях. А туди практично ніхто не ходить. Рослинність там настільки густа, що навіть зі супутника не можна побачити, що там. Хоча є іще один варіант. Як кажуть в одній приказці: «Хочеш щось заховати, поклади на відкрите місце». Може він ховається десь під носом. Все ж таки треба перевірити. Поки Отторт з Руквудом та Сореном блукали по місту, до них підійшов якийсь чоловік в камуфляжному костюмі під колір джунглів та в плащі такого ж кольору.

- Я чув, що вам потрібен провідник в джунглі. Можу допомогти.

- І що? - запитав Том.

- Вам напевно потрібно відшукати руїни старого міста?

- І ти можеш нас туди відвести? - сказав Ракнор.

- А як же. Тільки давайте відійдемо звідси.

Після двох чи трьох кварталів вони повернули в якусь Богом забуту квартирку.

- Присядьте, - запропонував чоловік в камуфляжці.

- Ми постоїмо, - сказав Том. – Може хоч скажеш, як тебе звати.

- Сулейман.

- Араб, - фиркнув Джон.

- Так вам потрібна допомога чи ні? - Сулейман сидів, не рухаючись.

- Потрібна, - погодився Том. – Скільки?

- Що скільки?

- Смієшся значить. Скільки коштують твої послуги?

- Зроблю вам подарунок. Завтра тут же о восьмій. Дорога туди і назад оплачу я, але спорядження купляєте самі. Гроші є? Бачу, що є. Тоді, - араб протягнув Джону записку, - купіть все, що є тут. Як, до речі, вас звуть?

- Купимо, - Том взяв записку. – Завтра о восьмій. А мене називай Боб. Імена інших тобі знати не обов’язково.

- Ну тоді до завтра.

- До зустрічі.

Бійці вийшли на вулицю.

- КПК всі взяли? - запитав Том у Джона і Ракнора.

- Так, - відповів Ракнор. Джон кивнув.

- Тоді зробимо так: Ракнор іде зі мною на закупи, а ти, Джоне, підшукай нам кімнату на трьох на ніч, не більше. Ясно?

- Зробимо, - Джон витягнув КПК. – Ну тоді до зв’язку.

- До зв’язку.

Під вечір зібрались в кімнаті всі троє. Том сидів і читав дані про те старе місто, куди їх хоче відвести той араб. Руїни як руїни. Нічого особливого. Та ї той Сулейман якийсь занадто добрий. Щось тут не так. Ну, але хто не ризикує, той не п’є шампанське. Спробувати треба. Джон тим часом пакував рюкзаки. Ракнор тихо хропів на ліжку.

- Якщо він не перестане хропіти, я його пристрелю, - пробурмотів Том.

Джон штовхнув Сорена в плече і той перевернувся та перестав хропіти.

- Дякую, - Том кивнув.

Зранку Том знову прокинувся від храпу. Але тепер хропів Джон. Отторт кинув в нього подушку.

- А ну, бійці, підйом, - Джон і Ракнор по підстрибували на ліжках.

- Ну що ти так одразу, а, Том? - буркнув Джон, протираючи очі.

- Давайте вставайте. Пора йти.

- Мені такий хороший сон снився…- пожалівся Ракнор.

- Потім будеш про сни думати. А зараз треба ділом зайнятися.

Ракнор і Джон збирали речі. Вони покинули готель, де перебули ніч. Том кинув швейцару іще декілька кредитів надбавки, щоб він зробив вигляд, що їх трьох в готелі не було.

Сулейман чекав їх на домовленому місці. Він теж був зібраний і готовий.

- Пан Боб, радий вас бачити! - усміхнувся араб.

- Залиш свої ласкаві привітання. Ми їдемо чи ні? - сказав Том.

- Так. Ось машина, - провідник показав на фургон.

До краю міста їхали близько години. Увесь цей час Сулейман наспівував собі під ніс якусь жахливу мелодію. Джон спав з Ракнором на плечі, який теж спав.

« Вколоти би їм щось на подобі адреналіну. Ох бігати будуть», - подумав Том.

Проїхали КПП. Сулейман залишив фургон біля лінії дерев і махнув рукою групі Тома. І вони пішли, водночас знаючи і не знаючи куди ідуть.

Джо вже два дні сиділа до ночі і шукала місця, куди міг провалитися Майкл. Але ніде ні сліду. Вона навіть просила Козака і Де Норна оглянути старі місця, про які їм було відомо. Проте іще багато чого Джоана просто не встигла запитати у Майкла. Наприклад, те, де він був і що робив цілий рік, який він був у відставці. Але одне відомо точно – Майкл шукає Рональда Монро. Тому, якщо треба знайти Майкла, треба шукати Рональда. Цікаво, як там справи у Тома. Відкрились двері і в кімнату, де вони втрьох сиділи: вона, Саша і Джек, зайшло півтори дюжини солдат при повному озброєнні. Олександр з Джеком майже синхронно взялись за зброю, проте їх найбільш грубим способом обеззброїли. Нокар теж потягнулась за пістолетом під столом, але зупинилась під дулом автомата. Зайшов офіцер.

- Бійці загону спеціального призначення орбітальної піхоти 4-го батальйону 5-ї дивізії орбітальної піхоти ЗСФ, ви заарештовані за порушення наказу, відданого генералом Монтра, про захоплення Доніна Монро і Рональда Монро. А також за здійснення нападу на високопоставленого офіцера. На мене.

Джо підняла голову. Перед нею стояв генерал Монтра.

Майкл розпрощався з екіпажем «Крилатого» і, після поділу грошей, яких виявилось доволі багато, вирушив на Орус. В космопорті його зустрів хлопчина, який був одягнений в настільки яскраву одежу, що був схожий на клоуна.

- Ранмі, - здивовано запитав Майкл, розглядаючи хлопця, - що ти тут робиш?

- Тебе шукаю, - Ранмі оглянувся.

- Навіщо?

- Всі бійці твоєї групи схоплені.

- Якого? Як?

- Одна група з трьох чоловік схоплена на Каро, а інша сидить в ізоляторі на Мантарі. Знайдеш одних, з іншими можна попрощатися.

- Можливо. Де сидить група на Каро, ти в курсі?

- Давай відійдемо. Вони сидять під наглядом двох чи трьох десятків вояк. Про це мені повідомив один араб, якому вдалось втекти звідти.

- Не дарма я тебе не здав в тюрму. Передай тому арабу, щоб він мені на очі не попадався. Ні, не говори. Я знаю, що їх теж охороняють. Але мені потрібні імена, тих хто за цим всім стоїть.

- Вибач, брате, але цього я не знаю.

- Не хочеш говорити чи чесно не знаєш?

- Майкле, ти ж знаєш, що говорю чесно. При чому ти один такий, з ким я говорю чесно.

- Ну, добре, повірю на слово. Тримай, - Джанар протягнув руку з грошима, - а тепер зникни.

Через хвилину Ранмі зник, як не було. Майкл підійшов до комп’ютерного терміналу та увів необхідні дані для здійснення дзвінка. Закрив двері та відкрив канал зв’язку.

- Привіт, Джей, як поживаєш? - привітався Суам.

- Здоров, Суам. Я сам не погано. І називай мене правильно. Ми ж знаємо, що Джей – не моє справжнє ім’я, - сказав Майкл.

- Так, знаємо. Навіщо подзвонив, Майкле?

- Потрібно, щоб ти звільнив трьох чоловік на Каро.

- А нагорода?

- У тебе в боржниках буде офіцер ЗСФ. А грошову винагороду обговоримо пізніше, - і Майкл усміхнувся, коли побачив, як округлись очі Суама.

- Відомо, де вони?, - запитав контрабандист.

- На руїнах якогось древнього міста. Мені сказали, що воно там єдине.

- Я знаю, що це за місце і де воно. Там було сховище для таких мисливців для наживою, як ти і я. Було, але тепер його окупували вояки. Це буде важке завдання.

- Я тебе не змушую.

- Це факт. Але мати в боржниках такого як ти, вартує того.

- Потрібно їх витягнути без зайвого шуму.

- Я спробую.

- І не раніше, ніж через п’ять годин.

- Добре.

- Удачі. Вона тобі знадобиться.

- І тобі, Майкле.

Майкл відключив зв'язок, встав з-за термінала, очистив дані про здійснений дзвінок і вийшов. В космопорті було багато пасажирів. Джанар просувався до потрібної каси. Тут його хтось штовхнув у плече і Майк відчув щось паперове в руці. На записці було тільки два слова: «Генерал Монтра».

« Я пристрелю його, як останню собаку», - подумав Майк і оглянувся в пошуках смітника.

Проте треба було перевірити все самому. А щось підтвердити чи спростувати міг тільки сам Монтра. Джанар купив квиток на зореліт до Мантари і через десять хвилин вже летів.

- Ну нарешті, - генерал сидів за столом, на який закинув ноги. До слова, Монтра був наймолодшим із офіцерів на цьому посту. – Я вже було почав думати, що ти не прибудеш.

- Та що ти таке говориш? - Майкл роздивлявся підошву свого чобота. – Ти умієш думати?

- Ха. Як смішно!

- А по мені видно, що я жартую? Я от одного не розумію – навіщо?

- Твій загін – вінець підрозділу орбітальної піхоти. На вас рівняються всі. А мене рідко хто слухається, не дивлячись на мій пост. А іще влада. Я думав поставити на пост генерала армії себе, а на пост адмірала – свого племінника і влаштувати військовий переворот. А тепер запитаю я, - тепер уже колишній генерал зняв ноги зі столу, - чому ти прийшов? Ти ж розумієш, що не вийдеш звідси живим.

- А ти ж розумієш, що наговорив собі на довічне ув’язнення? - Майкл усміхнувся.

- Ну і хто ж мене заарештує? Ти? - Монтра поклав руки на стіл.

- А ти тут іще когось бачиш?

Після цих слів Майкл змахнув руками і два метальних ножа з приглушеним свистом полетіли в двох охоронців позаду колишнього генерала. Він не встиг забрати руку, як Джанар пришпилив її до столу своїм вакідзасі.

- Де Рональд? - закричав Майкл.

- Я тут.

Майк повільно повернувся. В порозі стояв Рональд Монро і цілився в нього з пістолета.

- За що ти убив мого брата? Тільки це я хочу дізнатися перед тим, як я тебе уб’ю.

- Це був не я, - сказав Майк спокійно. – Він наказав комусь із своїх убити твого брата.

- Не може такого бути. Я ж бачив тебе над тілом.

- І підкажи будь ласка – навіщо мені було б стояти і спостерігати за людиною, яку я тільки що убив?

- Не знаю.

Монро на підняв пістолет і натиснув на курок. Але постріл увійшов в стелю. В дверях стояв Том. Він зайшов, а за ним увійшли всі інші. Всі тиснули йому руку, вітали, а Джо просто підійшла і поцілувала. Так відверто вона іще його не цілувала.

На виході із підвалу головної будівлі бази на Мантарі їх чекала делегація, яка складалась з полковника Мартена, іще шістьох офіцерів та з дві дюжини бійців з двох сторін дороги. Троє офіцерів були в генеральській формі, а інші троє – в адміральській.

- Ми на слухались достатньо, - сказав полковник. – Заберіть його і помістіть в одиночну камеру на «Грос». – Чотири бійця покинули стрій і повели затриманого. – А ви, майор Майкл Джанар, тепер підвищені в контр-адмірали і тепер командуєте флотом ЗСФ.

- А ви, полковник? - запитав Майкл.

- А я тепер генерал.

- Я відмовляюсь.

- Що?

- Я не бажаю бути адміралом. Як хочете, поставте командиром якогось підрозділу, проте не більше батальйону. Але для адміралом я не буду. Занадто молодий. Знав я одного молодого генерала – так він зараз в тюрмі.

- Ти упевнений? - перепитав генерал Мартен. – Іншого шансу може не бути.

- Так. Я упевнений.

- Нехай буде так. Панове офіцери, прошу за мною. Майор Джанар, завтра о дев’ятій ви повинні бути у мене в кабінеті.

- А ми можемо піти з ним? - запитала Джо.

- Це буде вирішувати новий командир.

Група Майкла повернулась в свою казарму.

- Ну що ж, друзі, збирайте речі, завтра відправляємося на нове місце служби.

- Отже ти все таки вирішив нас взяти з собою? - запитав Том.

- Мені ж потрібні помічники, - Майк усміхнувся.

На наступний день Джанар явився в кабінет генерала Мартена.

- Викликали?

- Так, полковник, - Мартен намагався не дивитися на здивоване обличчя Майкла. – Раніше ти командував невеликим загоном всередині великого. Ми з вищими офіцерами порадились, і вирішили, по-перше, як ти встиг побачити, тебе, як і всіх твоїх бійців, підвищено в званні. По-друге, ми виділили тобі бійців для створення батальйону «Гамма».

- Вибачте, але не розумію...

- Я даю тобі батальйон найкращих бійців. Твоє завдання зробити з них кращий батальйон орбітальної піхоти. І, звісно, командуєш ти.

- Коли приступаємо?

- Бійці вже на місці. Вилітайте на Орус прямо зараз. До речі, на рахунок вашого прохання надати кошти на оплату допомоги контрабандиста.

- А що з ним?

- Кошти вже переведено.

- Можна йти?

- Удачі.

Епілог

Пройшов рік.

- Полковник Джанар, - увімкнувся відео-зв’язок.

- Доброго дня, генерале, - Майкл розкинувся в кріслі. – Я до ваших послуг.

- Ваш батальйон потрібен для захисту форпоста на планеті Варгон. Годину назад з ним перервався зв'язок. Виясніть, що там.

- Зробимо.

Бій спецбатальйону «Гамма» на Варгоні в історії буде записаний як Варгонський котел, в якому «зварилось» близько 5 тисяч бойовиків. Також там полягло 2/3 батальйону «Гамма». Загинули Джек Де Норн, Ракнор Сорен, Джон Руквуд. Важкопораненого Томаса Отторта з бою виніс Олександр Козак. Джоана Нокар теж вижила. Але Майкл Джанар не повернувся. Він ринувся у вирішальну атаку, щоб прикрити відступаючих до бази зв’язку. І там і залишився. Нарешті зв'язок було полагоджено. І терористи, які, вірогідно, мстили за когось(була теорія, що це – помста за братів Монро), були знищенні практично повністю. Невелика частина, яка уціліла, здалась у полон.

Після бою Джо подала у відставку, а Том, після того, як його поставили на ноги, разом з Олександром, очолив відновлений батальйон «Гамма», який в наступні роки перетворився в дивізію.

А всіх інших похоронили на братській могилі там, на Варгоні. Майклову могилу довелось залишити пустою, бо тіло ніхто не знайшов. В надгробній плиті зробили невеликий отвір для вакідзасі Джанара. Коли церемонія закінчилась і всі поверталися на кораблі, Джо повернулась до могили, і побачила, що меч зник. І ні душі навколо. Але меч повинен бути тут, в отворі, подумала Джоана. Якщо тільки…

Через декілька місяців після бою на Варгоні у світі піратства та контрабанди з’явився новий гравець. Його називали «Залізний Змій». Ходили слухи, що він змінює зовнішність, і тільки члени його команди знають, хто він насправді. І була іще одна деталь, більш явна – він був з механічною рукою. Проте було достовірно відомо ім’я друга і наставника, який навчив «Залізного Змія» всьому. Його звали Суам.

⇐ Предыдущая 12