УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ НАРОДНІ ІГРИ В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

ТЕМА 3.

УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ НАРОДНІ ІГРИ В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Мета лекції: ознайомити студентів з особливостями взаємодії з родинами вихованців ДНЗ.

План лекції.

1. Значення гри у становленні особистості дитини.

2. Видатні педагоги про виховний потенціал народних ігор.

3. Різновиди українських народних ігор.

4. Методика використання народних ігор у роботі з дітьми дошкільного віку.

Література до теми:

1. Богинич О. М. Народна скарбниця / О. М. Богинич // Дошкільне виховання – 2002. – № 8. – С. 16-17.

2. Бурова А. І. Організація ігрової діяльності в дошкільному закладі /А. І. бурова // Дошкільне виховання – 2007. – № 10. - С. 8 -13.

3. Калуська Л. В. Дивокрай: вибр. дидакт. -метод. матеріали для працівників дошк. закл. : [у 2 кн. ] / Л. В. Калуська; [голов. ред.: Б. Фенюк; ред.: І. Дворницька]. – Т. : Мандрівець, 2006 – Кн. 1. – 2006. – 319 с.

4. Кіт Г. Г. Українська народна педагогіка: курс лекцій. / Галина Кіт, Галина Тарасенко; М-во освіти і науки України, Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського. – Вінниця: Едельвейс, 2008. – 301 с.

5. Луцан Н. І. Розвиток мовлення дітей засобами народних ігор / Н. І. Луцан; Півден. наук. центр АПН України. – О., 2007. – 255 с.

Дитяча гра є одним з основних видів діяльності малюків, що спрямована на практичне пізнання предметного довкілля і явищ шляхом відтворення дій та стилю взаємин дорослих. Діти всіх народів світу мають спільну характерну рису – вроджений потяг до гри. Відтак ігри здебільшого дуже схожі між собою, зазвичай і однакові. Зведіть до купи дітей з різних кінців земної кулі і вони швидко знайдуть між собою спільну мову – почнуть гратися.

Гра, забава, і передусім іграшка, належать до головних атрибутів дитинства. Діти граються скрізь, де тільки трапляється для цього нагода: в хаті, на вулиці, в полі, в лісі, на річці, на пасовиську, спортивному майданчику тощо.

Гра – явище соціальне, зумовлене трудовою діяльністю дорослої людини. Отже, гра – діяльність, що виникла у відповідь на потреби суспільства, в якому живуть діти, й активними членами якого вони готуються стати.

За своїм змістом ігри органічно зініційовані й обумовлені життям, працею і поведінкою дорослих членів суспільства. Сюжети ігор необмежено різноманітні й віддзеркалюють реальні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від змінюваності конкретних умов, під впливом специфіки входження дитини в реальний світ, збагачення її кругозору.

Народна педагогіка виділяє дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самотужки. У них діти наслідують функції дорослих, те, що в майбутньому стане для них серйозним обов'язком – трудовим, сімейним, громадським. Друга група – це ігри спеціально вигадані дорослими для розваги малюків.

Постійним супутником дитячої гри є іграшка – умовне відображення реальних предметів; річ, призначена дітям для гри і забави. Іграшка є відтворенням у спрощеній, узагальненій і схематизованій формі предметів з реального життя і діяльності суспільства, які пристосовані до особливостей дітей певного віку.

Перші записи та збірки українських народних ігор з'явилися в XIX ст. Це етнографічні праці Н. І. Маркевича (1860), П. П. Чубинського (1877), О. В. Богдановича (1877). Майже через сторіччя у Києві було започатковано Клуб друзів гри, учасники якого впродовж 10 років (1973-1983) вирушали в етнографічні експедиції для збирання й записування українських народних ігор. Вони зібрали й опублікували понад 400 українських народних ігор.

Виховна цінність народних ігор розкрита у творчий спадщині видатних педагогів. Так, на думку К. Д. Ушинського кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими.

О. П. Усовавідзначала, що: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».

Високу оцінку іграм надавав В. О. Сухомлинський: «Гра– це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості».

За переконанням М. Г. Стельмаховича ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбито сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею. Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

У практиці народного виховання до гри дитина залучається дуже рано. Її первинні форми з'являються вже в другому півріччі першого року життя і обумовлені розвитком орієнтації дитини в просторі. Це різні маніпуляційні ігри з багатьма предметами. У ранньому дитинстві (1–3 роки) ігри дітей набирають предметної форми, коли вони вчаться адекватно використовувати різні предмети, опановують т. з. предметними діями.

Під кінець раннього дитинства з розвитком самостійності зароджується рольова (творча) гра як основний вид ігрової діяльності дітей дошкільного віку. Рольовою вона виступає завдяки тому, що діти намагаються виконувати роль дорослої людини. Відтак вона є наслідуванням серйозних занять з життя людей. У них відображено все те, що доведеться робити дитині, коли вона стане дорослою людиною.

Народні ігри можна класифікувати за такими групами: дидактичні, рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом, рухливі хороводні ігри, ігри мовленнєвої спрямованості, обрядові та звичаєві ігри; ігри історичної спрямованості; ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Не можна переоцінити значення народних ігор у розвитку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образними словами.

Методику використання мовленнєвих етноігр досліджувала Н. І. Луцан. Автор виділяє такі групи ігор: на вдосконалення рухів з обмеженим мовленнєвим текстом, на розвиток діалогічного і зв'язного мовлення, на розвиток фонематичного слуху і звуковимови, на ознайомлення з трудовими процесами і т. ін.

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об'єднують від 10 до 20 і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об'єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставу, на луках і на річці.

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має неоднакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли... », «Мак», « Калина».

Так, в одному варіанті гри «А ми просо сіяли... » є приспів «Ой дід-ладо»:

А ми просо сіяли, сіяли, Ой дід-ладо, сіяли, сіяли...,

а в другому варіанті «Зеленая рута, жовтий цвіт»:

А ми просо сіяли, сіяли,

Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт...

Дидактичні ігри – це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливо, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока-ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «ДідМакар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «Іду, їду», «Звідки ти? », «Жмурки», «Горюдуб», «Котилася бочка... », «На чім стоїш? », «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірвугорішечки» та ін.

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому –слова, рухи – нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ойягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості передають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі... », «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі... », «Як було у баби... »). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батькой діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри-забавлянки (чи з двома-трьома дітьми). Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра-забавлянка«Горошок». Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізинця, промовляють: «Горошок, Бобошок, Сивочка, Курочка…» Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текстом забавлянки, повторюють слова.

З дітьми третього року життя народні ігри можна проводити на прогулянці з невеликою групою в 5 - 6 чоловік. Текст слів в іграх простий, це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди, сонечко».

Гра«Дощику-дощику» проводиться на прогулянці в переддощову годину. Діти стають у коло, піднімають руки, дивляться на хмари й промовляють текст за вихователькою.

У середній групі (четвертий рік життя) дітям доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки? », «Качечка».

Дітям п'ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходила... », «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у перепілки... », «Жили у бабусі... ». Наприклад, гра «Галя по садочку ходила... ».

Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на кілька груп. До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діалогом: «Кози», «Панас», «Чорне – біле», «Гуси», «У гусей», «Жмурки», «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Залізний ключ» та ін. Наприклад, гра «Жмурки».

До другої групи належать хороводні ігри зі співом. Текст цих ігор ознайомлює дітей з трудовими процесами, із звичаями українського народу. Це такі ігри, як «Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли, сіяли... », «Мак», «Задумала бабусенька» та ін.

Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відбито народні звичаї. Це ігри «Ягілочка», «Чий вінок кращий? », «Ходить Гарбуз по городу», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та ін.

Чимало народних ігор стануть у пригоді вихователю для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Довгоносий журавель» та ін.

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято чи розвага.

Переоцінити значення гри в житті дитини важко. Водночас як і уявити дитинство без гри неможливо. Окрім рольових ігор, у дитячому товаристві побутують вироблені народною педагогікою ігри з готовими правилами – рухливі й розумові, які сприяють їх фізичному й розумовому розвитку, підвищенню емоційного тонусу тощо.

⇐ Предыдущая 12