Соловейко

Соловейко

Десь зовсім близько від нас невгамовно виводив свою пісню

соловейко. Спершу, коли починав заливатися, здавалось, що в

горлечку в нього билася маленька співуча намистинка. Корот-

кий свист - і ось вона вже вискакувала з дзьобика і стрімко ле-

тіла над лісом, а за нею вискакували такі ж самі намистинки, і

всі вони нанизувалися у довгий невидимий разок. Потім нитка

на тому разку рвалася, і намистинки падали в лунке озеро.

Соловейкові жаль стало їх, і він заходжувався ойкати, схли-

пувати. Швидко заспокоївшись, розщедрювався і без жалю роз-

сипав навкруги коштовності: камінці-самоцвіти, бурштинові

бусинки, червоні коралі, срібні сережки, золоті колечка. А як

не ставало їх, радісно дзвонив у прозорі кришталеві дзвоники,

що висіли поряд на гілочці.

Соловейко сидів на тонесенькій калиновій гілочці, що схили-

лася від його ваги. Був дуже схожий на горобчика, лише тільце

мовби трішки витягнуте. Очі чорні, великі. Як співав, злегка згорбившись, трішки опускав крильця, широко відкривав тон-

кий дзьобик, у якому, ніби сердечко в дзвонику, бився гострий

язичок, і все його крихітне тільце тремтіло й здригалося.

(161 слово) За В. Комаром