Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича

Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича створено за сприяння та фінансової підтримки Товариства вояків УПА в США ім. генерал-хорунжого Тараса Чупринки. Музей було відкрито 23 жовтня 2001 року за адресою м. Львів, вул. Білогорща, 76а.

Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича є сектором відділу Визвольних змагань України – завідувач В. П. Бойко, Львівського історичного музею - директор Б. М. Чайковський.

Будинок музею складається з двох поверхів. На першому поверсі знаходиться тематична експозиція, на другому – меморіальна. Експонати, розташовані на першому поверсі розповідають про рід Шухевичів, юнацькі роки Романа Шухевича, його військово-політичну діяльність та збройну боротьбу українського визвольного руху.

У першій залі представлено погруддя Романа Шухевича роботи видатного українського скульптора Михайла Черешньовського (1911-1994рр. ), виконане митцем у США у 80-х роках ХХ століття. Згодом його було передано товариству Вояків УПА в США, яке і подарувало погруддя музеєві. Увічненням пам’яті Романа Шухевича є також живописні твори Мирослави Ласовської-Крук (США) – портрет Романа Шухевича та алегорична композиція «Героїня УПА».

Окремо показано історію родини Шухевичів, що сприяє повнішому розкриттю постаті Головного Командира – людини, яка успадкувала кращі риси галицького інтелігента: патріотизм, освіченість, духовність, високу внутрішню культуру. Тут представлено галерею визначних представників роду Шухевичів, з якого вийшла велика когорта політичних, культурних, громадських та військових діячів. Про перекладацьку та духовну працю прадіда Романа о. Йосипа Шухевича (1816-1870 рр. ), пароха села Тишківці Городенківського повіту, свідчать експонована книга «Переводи і наслідування» (1883 р. ) з передмовою Івана Франка.

Безсумнівний вплив на формування національної свідомості Романа Шухевича мали дід Володимир Шухевич та бабуся Герміна. Володимир Шухевич (1849-1915 рр. ) залишив великий доробок науковця-етнографа, педагога, громадсько-політичного діяча. У музеї експонуються листи композитора М. Лисенка, письменника Б. Грінченка, етнографа Ф. Вовка, в яких ілюструються позитивні відгуки на написання В. Шухевичем п’ятитомної етнографічної праці «Гуцульщина».

Збірка фотографій розповідає про велику родину Шухевичів, представники якої були послідовними продовжувачами традицій боротьби за національну ідею, зокрема старший син Володимира та Герміни – Йосип (1879-1948 рр. ), батько Романа Шухевича. Він був учасником українсько-польської війни 1918-1920 рр., повітовим політичним комісаром ЗУНР, суддею у Краківці, згодом – у Львові.

Цікавими для огляду є шкільні та студентські документи Романа Шухевича та автобіографія, написана його рукою. Представлено експонати, пов’язані з пластовою діяльністю Романа Шухевича.

Комплекс документів у експозиції висвітлює період діяльності Романа Шухевича – «Дзвона» - бойового референта Крайової екзекутиви ОУН з 1930р. Також показано матеріали участі Романа Шухевича у боротьбі за Карпатську Україну та його керівництво українським легіоном Дружини Українських Націоналістів (ДУН).

Окрема зала присвячена зародженню УПА, її формуванні, та ролі Рамана Шухевича у її діяльності. Розділ завершується комплексом матеріалів про героїчну загибель Романа Шухевича 5 березня 1950 р.

Важливу частину експозиції становлять матеріали про долю родини Романа Шухевича, усі представники якої потерпіли від репресивно-каральної системи.

Експозиція другого поверху (сходи, криївка, житлова кімната) відтворює побут часів перебування Головного Командира УПА на цій підпільній квартирі (весна 1948 - початок 1950 рр. ) і є головним меморіальним об’єктом музею, оскільки там відбувся останній бій Романа Шухевича з підрозділом МДБ 5 березня 1950 року. У кімнаті, де безпосередньо мешкав і працював Роман Шухевич, знаходяться оригінальні експонати - меблевий набір: стіл, чотири стільці, фотель, виготовлені в середині 30-х років у Західній Європі, які подарувала музеєві дочка Романа Шухевича пані Марія Трильовська.

Інттервю

Скажіть, будь ласка, коли створено музей і за чиєю ініціативою? Адже про нього навіть у Львові не всі знають.

Наш музей відкрили 23 жовтня 2001 року. Його фундаторами є Товариство ветеранів УПА у Сполучених Штатах Америки. Місце теж вибрали невипадково: в цій будівлі на другому поверсі з весни 1948-го по 5 березня 1950 року була підпільна штаб-квартира головного командира з погодження власниці помешкання, вчительки Ганни Конюшик.

Діаспора надала величезні кошти для облаштування музею. До цього тут був комунальний будинок, в якому проживали три родини. Їм надали помешкання обласна, міська ради та залізниця. А кошти для облаштування та ремонту виділила, як я вже казала, організація ветеранів УПА у США.

Як складаються ваші стосунки із владою?

Із моменту відкриття музею влада не вклала в нього жодної копійки. Однак тепер, до ювілею, міська рада надала значну допомогу на ремонт будинку-музею головного командира УПА - 200 тисяч гривень. Це вперше за час існування ми отримали кошти від влади і за це їй дуже вдячні.

Як часто відвідують музей, і хто зазвичай?

Починаючи з осені, маємо великий наплив людей. Узагалі-то раді такій перевантаженості. Раніше відвідувачів було значно менше, але тепер ми потрапили в каталог музеїв. Приходять оглянути експозицію представники діаспори, з Польщі відвідують родини переселенців. Зі Східної України теж є, але мало, найбільше - із Західного регіону. За останній тиждень музей відвідали групи з Харкова, Дніпропетровська, Києва.

Яким способом ви здобували експонати?

Здебільшого шукали документи в державних архівах, неабияк допомогла родина Шухевичів - вони надали із власного архіву чимало світлин, документів. Поповнення експозиції - наша постійна мета. Загалом експозиція багатіє - люди приносять. Нині в музеї презентовано сімсот експонатів.

Роман Шухевич для всіх - визначна особистість часів визвольних змагань. Однак значно менше відомо про його рід. У музеї багато уваги присвячено саме цьому аспекту.

Так, адже рід Шухевичів давній і знаний, походить від Івана Шуха. В ньому були перекладачі, громадські діячі, письменники, духовенство. Осип Шухевич - батько головного командира, був повітовим суддею у Краковці. Його дружина, мати Романа Шухевича, Євгенія Стоцька, походила з родини священика.

Очевидно, Роман Шухевич реалізувався не лише як видатний військовик?

Його дитячі роки минули у Краковці, навчався у школі в Кам'янці-Струмиловій, згодом закінчив Львівську гімназію, а відтак Політехнічний інститут у Львові. Мало відомим, однак доволі красномовним фактом є те, що два брати Шухевичі - Роман і Юрій, окрім Львівської політехніки, закінчили також Львівський музичний інститут і разом давали концерти у Львівській опері: Роман Шухевич акомпанував, а Юрій співав. Улюбленими композиторами Романа Шухевича були Шопен і Гріг. В експозиції нашого музею є програмка концерту в Опері до сторіччя з дня смерті Бетховена, де, власне, й зафіксовано участь братів як музикантів.

У цьому будинку загинув чільник Повстанської Армії. Як це сталося?

5 березня 1950 року, в неділю, були вибори до місцевих рад. Уранці вчительку Ганну Конюшик, яка офіційно тут мешкала, посильний відвів на дільницю, оскільки вона була членом виборчої комісії. У приміщенні залишилися лише зв'язкова Марія Дидик і головний командир Роман Шухевич.

Коли спецслужби МДБ напередодні перехопили донесення про небезпеку, яке написала з-за ґрат зв'язкова командира Дарія Гусяк, за ніч із Волинської дивізії внутрішніх військ стягнули дві тисячі вояків, які оточили Білогорщу. Коли у двері постукали, присутні подумали, що це прийшли " запрошувати" на вибори (населення неохоче відвідувало дільниці, тому влада приводила людей під конвоєм). Роман Шухевич причаївся у сховку, а зв'язкова відчинила двері.

Марія Дидик під час допиту, звісно, " відводила" слід. Однак між нею та головним командиром була домовленість: коли пролунає постріл, то кожен відповідає за себе. Коли таки почула постріл зі сховку, скориставшись розгубленістю " візитерів", упала на долівку та прийняла ціаністий калій. Непритомніючи, вона почула лише вигук військових: " Роман застрелився". Та покінчити з життям жінці не вдалося - серед військових був медик, який надав необхідну допомогу. Після арешту та допитів Марія Дидик відсиділа ще 21 рік ув'язнення без права повернення в Західну Україну.

Після сигнального пострілу командир спробував прорватися з приміщення - від сховку на вулицю ведуть вузькі сходи. Однак на порозі зіткнувся з майором Ревенком, якого вбив пострілом у серце. Почувши постріли, до приміщення вбіг сержант Панін та автоматною чергою прошив Романа Шухевича. Останній іще при пам'яті, усвідомлюючи безвихідь ситуації, помер смертю героя, вистреливши собі у скроню.

Як поставилася влада до мешканців Білогорщі після таких подій? Адже Роман Шухевич пробув тут не один рік.

Як розповідають очевидці, на зібранні в клубі мешканцям погрожували репресіями та виселенням із села за те, що вони не виказали штаб-квартири. Проте за підтримки Семена Стефаника, голови Львівської обласної ради, жителі Білогорщі уникнули репресій.

Місцеві мешканці ще пам'ятають цей день?

Є дуже багато спогадів, які збираю, їх буде опубліковано. Внизу в будинку проживала вдова голови Білогорщанської сільради Дмитра Чалого Марія з трьома дітьми, саме в тому приміщенні, де тепер перші зали музею. Конспірацію було організовано на такому високому рівні, що, мешкаючи тут, в одній будівлі, вони жодного разу не бачили Головного командира.

Після загибелі Шухевича Марія Чала дев'ять днів відсиділа у Бригідках. У камері неможливо було навіть прилягти - ув'язнених було стільки, що всі стояли. Жінка не знала, що з її дітьми. Після безрезультатних допитів її відпустили додому. Однак не вірила в це, боялася, що її вб'ють, тому сіла на сходах в'язниці й не наважувалася йти геть. Її звідти просто вигнали, жінка повернулася додому, застала дітей живими. Вони мешкали тут до осені 1950 року.

А як ставляться до експозиції візитери з тих теренів, де досі активно пропагують образ упівця-бандита?

Із цим у нас немає жодних проблем. Відвідувачі патріотично налаштовані. Пам'ятаю лише один прикрий випадок - коли музей відвідали учні Львівської школи №17 (російської). Це було наступного року після відкриття музею. Вже після екскурсії хлопці пробралися на другий поверх і понаписували всіляку гидоту в книгу відгуків. Ну, і ще столичні журналісти інколи неадекватно та заангажовано висвітлюють у своїх репортажах постать головного командира.

⇐ Предыдущая 12