§ 25. Чехо-Словаччина

1. Утворення Чехо-Словаччини. Т. Масарик

В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. збори чеських депутатів австрійського рейхстагу і земських сеймів прийняли декларацію, в якій, посилаючись на принцип національного самовизначення, зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави " у межах історичних чеських земель і своєї словацької парості".

Влітку 1918 р. Чехо-Словацький національний комітет у Парижі (очолював Т. Масарик) був визнаний Францією, а потім Великобританією і США як " першооснова майбутнього чехо-словацького уряду". Тоб-то уряд держави був визнаний ще до того, як держава була проголошена і створена. Зв’язок із цим комітетом установив Національний комітет у Празі, який об’єднав усі чеські політичні партії. Під керівництвом празького Національного комітету діяла створена у вересні Соціалістична рада, в якій об’єдналися соціал-демократи й Чеська соціалістична партія. Наприкінці вересня Національний комітет було створено і в Словаччині. Отже, з’явилися структури, які у сприятливий момент проголосили б утворення Чехо-Словацької республіки.

Провідну роль у боротьбі за незалежність Чехословаччини відіграв Томаш Гарріг Масарик (1850-1937). Своєю попередньою політичною діяльністю він підвів ідеологічний грунт під майбутню державу. Як твердив сам Масарик у своїх спогадах, у 1907 р. він остаточно переконався, що Австро-Угорщину реформувати неможливо і висунув ідею боротьби за незалежність чехів і словаків. У цій боротьбі він закликав спиратися не на Росію, як майже весь попередній чеський рух, а на країни Заходу (Францію, Англію, США). Поступово його ідеї стали пануючими серед чеської політичної еліти та населення. Також Масарику належить ідея єдиної Європи, в якій будуть враховуватися інтереси великих і малих націй, а кожен народ буде зберігати свою національну ідентичність, залишаючись в той же час європейським.

Т. Масарик

Авторитет Масарика був настільки високим, що 6 червня 1915 р. він від імені чеського і словацького народів оголосив війну Австро-Угорщині та її союзникам. Чеські солдати стали масово тікати з лав австро-угорської армії і переходити на бік союзників.

Своєю активною діяльністю в еміграції він зумів домогтися позитивного ставлення Франції, Англії та США до чеського і словацького національних рухів. Саме ідеї Масарика про самовизначення поневолених народів Європи лягли в основу «14 пунктів» В. Вільсона. Також Масарик переконав провідні чеські політичні сили, що майбутня чеська держава повинна базуватися на демократичних засадах.

Восени 1918 р. правлячі кола Австро-Угорщини, передчуваючи свою поразку, почали вивозити з чеських земель продовольчі товари, промислове устаткування, транспортні засоби. Це пограбування зачіпало інтереси всього населення. Національний комітет доручив Соціалістичній раді провести одноденний страйк протесту. Його учасники вступали в сутички з військами та поліцією, проголошували гасло " Хай живе Чехо-Словацька республіка! ", але Соціалістична рада не взяла на себе ініціативи створення Чехо-Словацької держави, вважаючи це справою Національного комітету. Лише 28 жовтня 1918 р., коли стало очевидним, що монархія Габсбургів припиняє існування, Національний комітет проголосив створення Чехо-Словацької республіки. 30 жовтня Словацька національна рада заявила про відділення Словаччини від Угорщини і визнала право словацького народу вирішувати свою долю на основі повної незалежності. Водночас вона проголосила словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному відношенні.

Перший уряд республіки сформувався на основі " всенародної коаліції" чеських і словацьких правих і націоналістичних партій та соціал-демократів. Він обіцяв провести " соціалізацію" промисловості, запровадити 8-годинний робочий день, визнати право на страйки. В умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, що встановив максимум земельного володіння у 250 га, або 150 га ріллі.

Конституція, прийнята Національними зборами 20 лютого 1920 р., закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. В її основу було закладено принцип захисту приватної власності. Всі громадяни одержали рівні права. Вищим законодавчим органом ставали двопалатні Національні збори, вибори до яких здійснювалися на основі загального виборчого права. Національні збори обирали президента на 7 років. Він мав широкі повноваження. Першим президентом обрали Т. Масарика.

Виходячи з тези про єдину " чехо-словацьку націю", конституція відкидала самобутність словаків. Рівноправність націй трактувалася лише як мовно-культурна. Отже‚ Чехо-Словаччина стала унітарною державою, що в подальшому і стало причиною розгортання сепаратистських рухів — адже з 13, 5 млн населення чехи складали 7 млн, німці — 3 млн, словаки — 2 млн, угорці — 750 тис., поляки — 100 тис., українці (русини) — 450 тис.

У квітні 1920 р. в Чехо-Словаччині відбулися перші парламентські вибори, на яких перемогли соціал-демократи й соціалісти. Кордони республіки було визначено повоєнними (1919-1920 рр. ) мирними договорами країн Антанти з Німеччиною, Австрією та Угорщиною. До складу нової держави за Сен-Жерменським договором було включено й Закарпатську Україну (на правах автономії, але реалізоване це право було лише 1938 р. ). У Чехо-Словаччині її називали Підкарпатською Руссю.

У квітні 1919 р. чехо-словацькі війська з дозволу Антанти перейшли кордон Угорщини з метою приєднати частину її земель. Проте угорська армія відкинула противника і в червні вступила на його територію. Під впливом революційних подій в Угорщині в Пряшеві 16 червня 1919 р. було проголошено Словацьку Радянську Республіку. Проіснувала вона до 7 липня. Словацький уряд запровадив 8-годинний робочий день, націоналізував промислові й торговельні підприємства, банки, транспорт, конфіскував поміщицькі маєтки й землі церкви розміром більш як 50 га. Але він не розподілив ці землі між селянами, а передав їх державним і виробничим господарствам, що об’єднували сільськогосподарських робітників і найбідніших селян. Уряд радянської Словаччини почав створювати червону армію для взаємодії з Угорською червоною армією. Проте СРР проїснувала недовго. З падінням радянської влади в Угорщині празький уряд остаточно опанував всю територію країни.

2. ЧСР у 20–30-ті рр.

Чехо-Словаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 20-30-х рр. перетворилася на високорозвинену європейську державу. Вона посіла місце в десятці найбільш промислово розвинених країн світу. Економічну і політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу — 13% працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність через вузькість внутрішнього ринку і залежність від експорту.

У важкій промисловості вело перед акціонерне товариство " Шкода", що випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80% виробництва взуття в країні. Значна його частка експортувалася. Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого складала 20% усіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. У них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень там був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.

У політичному розвитку Чехо-Словаччина була найдемократичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 основних партій. Найбільшою підтримкою користувалися центристські й лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т. Масарика з лідерами провідних партій, на яких усувалися найсерйозніші розбіжності.

У 30-ті роки впливовою політичною силою в країні стають національні партії (німецькі, словацькі, угорські, українські), які виступають за федеративний переустрій унітарної ЧСР.

На міжнародній арені Чехо-Словаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 рр. разом із Румунією та Королівством СХС створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918-1935 рр. був Е. Бенеш, якого після відставки Т. Масарика обрали президентом.

Е. Бенеш

Т. Масарик мав тісні зв’язки з Україною. Він з розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. В роки між двома світовими війнами у Празі постали та активно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України, у Подебрадах — Українська господарська академія.

У 1921 р. в Чехії проживало 370 тис. карпатоукраїнців, а в Словаччині — 85 тис. Хоча Чехо-Словаччина була найдемократичнішою з новоутворених держав, проте питання про автономію Закарпаття не вирішувалось.

Економічна криза 30-хроків завдала серйозного удару ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і тривалого спаду виробництва. Найбільше падіння виробництва випало на 1933 р. — 44% порівняно з 1929 р. Безробітних налічувалося близько 1 млн. Щоби вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75% підприємств. Було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом. Зрештою, становище пощастило стабілізувати, і з 1936 р. почалося зростання виробництва.

Під час економічної кризи 1929-1933 рр. загострилися соціальні, а ще більше — національні протиріччя в країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію на чолі з К. Генлейном, яка домагалась автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалася також Словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини.

К. Генлейн

На теренах Карпатської України та Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд із ними діяли політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської України.

3. Ліквідація Чехо-Словаччини

У березні 1938 р. Гітлер заявив, що не бажає миритись із гнобленням німців у Чехо-Словаччині. За наказом Берліна судетські німці почали висувати вимоги національно-територіальної перебудови Чехо-Словаччини, а також влаштовувати всілякі провокації, щоб довести світовій громадськості, пригноблене становище німців у ЧСР. Великобританія від початку заявила, що відмовляється надати гарантії Чехо-Словаччині та закликала її лідерів піти на поступки Німеччині. Така позиція Великобританії підштовхнула Гітлера до рішучих дій.

У травні 1938 р. Німеччина почала концентрувати війська на кордонах Чехо-Словаччини.

Чехо-словацький уряд виявив твердість і оголосив часткову мобілізацію. Гітлер вимушений був відступити. Але конфлікт не було ліквідовано. Для розв’язання кризи прем’єр-міністр Великобританії Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовилися, що справу буде вирішено на міжнародній конференції. Зустріч керівників урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії відбулась у Мюнхені 29-30 вересня 1938 р. Представників Чехо-Словаччини навіть не запросили. На зустрічі фактично прийняли німецькі вимоги, подані Чехо-Словаччині у вигляді ультиматуму. Головною з них була передача Німеччині судетських територій, де, за словами Гітлера, " катують" німців і їх треба захистити.

Чехо-Словаччина, залишившись віч-на-віч із Німеччиною, змушена була поступитися тискові. Виконання договору між СРСР і Чехо-Словаччиною, укладеного в 1935 р., залежало від дій Франції, яка, підписавши Мюнхенську угоду, фактично зрадила Чехо-Словаччину. Додатковий протокол до радянсько-чехо-словацького договору передбачав, що допомога у випадку агресії надаватиметься лише за умови, що Франція підтримає жертву нападу.

Президент Е. Гаха під час поїздки до Берліна

У жовтні німецькі війська окупували Судетську область. Польщі ЧСР вимушена була віддати Тешинську Сілезію. У листопаді 1938 р. за рішенням І Віденського арбітражу Угорщині було передано частину Словаччини і Карпатської України.

Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населенням 5 млн душ, а ще прикордонні укріплення і 40% промисловості. ЧСР було перетворено на федеративну республіку чехів, словаків та українців (русинів). Вона опинилась у залежності від Німеччини.

14 березня 1939 р. Словаччину було проголошено незалежною. Головою уряду став Й. Тісо.

Й. Тісо

15 березня було проголошено незалежність Карпатської України на чолі з А. Волошиним, але вона відразу зазнала агресії з боку Угорщини.

15 березня президент ЧСР Е. Гаха підписав акт про ліквідацію республіки, і на територію країни вступили німецькі війська. Чехію та Моравію було оголошено протекторатом Німеччини.

Схема: Чехословаччина у 20-30-ті роки

1918-1938 рр. 1938 р. 1938-1939 рр.

Чехословаччина (ЧСР) Мюнхенська угода Чехо-Словаччина (ЧСФР)

Перша республіка Друга республіка

Документи, матеріали

Із Декларації чеських депутатів австрійського парламенту. 30 травня 1917 р.

Депутати чеського народу, виходячи з глибокого переконання, що теперішню дуалістичну форму держави було створено… на шкоду спільним інтересам пануючих і пригноблених народів і тільки перетворення Габсбурзько-Лотаринзької монархії у федеративну державу вільних і рівноправних національних держав усуне будь-які національні привілеї та забезпечить всебічний розвиток кожної нації в інтересах імперії та династії.

В цей історичний момент, спираючись на природне право народів на самовизначення і вільний розвиток, посилене у нас, крім того, і невід’ємними історичними правами і повністю визнаними державними актами, ми на чолі свого народу будемо домагатися об’єднання всіх гілок чеської нації в чеську демократичну державу, включно зі словацькою гілкою нації, яка проживає в нерозривній єдності з чеською історичною батьківщиною.

Запитання до документа

1. Які основні вимоги лідерів чеського національно-визвольного руху? Чим аргументували вони свою позицію?

2. Яким способом мало відбуватися відновлення чеської державності згідно з декларацією?

Із заяви міністра закордонних справ Чехо-Словаччини К. Крофта послам Англії, Франції та Італії (вересень 1938 р. )

Для нас це катастрофа… Я не знаю, чи одержать ваші країни вигоди від прийнятого в Мюнхені рішення. В одному ми впевнені — ми, звичайно, не останні, після нас постраждають інші.

Запитання до документа

1. Аргументуйте позицію чеського міністра закордонних справ.

2. Які наслідки мала Мюнхенська угода для Чехо-Словаччини?

3. Хто був наступною жертвою агресорів?

Запитання і завдання

1. Як відбувався процес створення ЧСР?

2. Охарактеризуйте політичний розвиток ЧСР у 1920-1938 рр.

3. З’ясуйте особливості економічного розвитку ЧСР у міжвоєнний період.

4. Дайте оцінку політики чехо-словацького уряду щодо національних меншин у 20-30-х рр.

5. Чому стала можливою Мюнхенська угода?

6. З’ясуйте причини ліквідації Чехо-Словаччини.

Запам’ятайте дати:

28 жовтня 1918 р. Проголошення Чехо-Словацької Республіки.

Червень-липень 1919 р. Словацька радянська республіка.

15 березня 1939 р. Проголошення незалежності Карпатської України.

15 березня 1939 р.  Загарбання ЧСР Німеччи

Реферат на тему:
Чехословаччина після другої світової війни
План
1. Чехословаччина кінця 40-60рр. " Празька весна".
2. " Оксамитова революція" 1989р. і відновлення демократичного ладу.
3. Утворення незалежних держав - Чехії та Словаччини.
1. Одним із наслідків завершення Другої Світової війни було визволення від фашизму і возз'єднання Чехії та Словаччини та відродження єдиної Чехословацької республіки. Що правда, згідно з договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 року, Закарпатська Україна, що у міжвоєнні роки входила до складу ЧСР, була возз'єднана з Україною в складі СРСР. Утворений антифашистськими силами різної політичної орієнтації Національний фонд чехів і словаків (НФ) 5 квітня 1945 року в місті Кошице сформував коаліційний уряд і проголосив урядову програму дій. Вона передбачала проведення демократичних перетворень, в тому числі збереження політичного плюралізму і демократичних прав та свобод. Однак, комуністична партія Чехословаччини (КПЧ) за радянської підтримки поступово нарощувала свій вплив в державних структурах і суспільстві. В результаті перемоги на виборах Установчі національні збори (парламент) в травні 1946 року вона формувала новий коаліційний уряд на чолі з лідером КПЧ К. Готвальдом. Президентом республіки залишився Е. Бенеш. У цей період були націоналізовані великі підприємства, банки, ліквідовані великі землеволодіння. Щоб залучити на свій бік селян, КПЧ вимагала проведення радикальних соціально-економічних реформ, зокрема аграрної. Загострювалося протистояння комуністів з опозиційними демократичними партіями НР і президентом. З метою повного захоплення влади в Чехословаччині і встановлення " диктатури пролетаріату" за підтримкою СРСР велася активна підготовка до комуністичного путчу. З метою протистояти диктатурі КПЧ у лютому 1948 року міністри від опозиції подали у відставку, сподіваючись, що президент не прийме її і розпустить уряд. Однак, КПЧ, спираючись на незаконні озброєні формування народної міліції і створені ними заводські радіоробітники, змусила президента Бенеша прийняти відставку міністрів від опозиції і сформувати новий, здебільшого соціалістичний за складом уряд на чолі з Готвальдом. Наслідником лютневого комуністичного перевороту стали проголошення курсу на соціалістичне керівництво за радянським зразком, що знайшло відображення в прийнятій в травні 1948 року Новій Конституції ЧСР. Відмовившись від посади, Бенеш подав у відставку, а новим президентом ЧАС був обраний лідер чехословацьких комуністів Готвальд. З кінця 50-х рр. і до кінця 60-х рр Чехословаччина розвивалася успішно, завдяки значному економічному капіталу, що мала країна до війни. За рівнем добробуту населення ЧСР значно випереджала інші країни соціалістичного табору. Прагнення справжньої демократії в чехословацькому суспільстві посилилося після того, як на початку 1968 року перший секретар ЦК КПЧ став О. Добчик. Він був переконаним прихильником соціалізму, проте не в радянській його формі. Новий ж лідер та його однодумці розробили програму політичних і економічних реформ, покликані побудувати - " соціалізм з людським обличчям". Це означало, що засоби виробництва повинні бути передані трудовим колективам. У політичній галузі мало гарантувати демократичні свободи (слова, думку, мітингів, зборів). Терпимим мало бути ставлення до приватної ініціативи. Тобто йшлося про такий собі " ринковий соціалізм". Цю програму підтримувало населення, було знято ідеологічні обмеження на радіо, на телебачення, у пресі. Розпочалася загальна дискусія про подальший розвиток країни, в якій активну участь брали новостворені неформальні суспільно-політичні організації. Особливо активно демократизація відбувалася навесні 1968 року, тому ці події і отримали назву " Празька весна". Радянське керівництво зрозуміло загрозу цих подій для справи комунізму. Адже Чехословаччина могла розпочати відродження ринкової економіки - головного зла у спілці з точки зору комуністів. Чехословаччина могла подати поганий приклад для інших країн соціалізму. А що, як і вони забажають побудувати соціалізм не радянського зразка " соціалізм з людським обличчям". У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року плен держав членів ОВД (СРСР, Болгарія, НДР, Польща, Угорщина) ввели до Чехословаччини війська. Прикриваючись гаслом " загрози соціалізму", на практиці було застосовано " доктрину Брінквіла". О. Добчика заарештували. Інтервенція військ ОВД викликала негативну реакцію в Чехословаччині та всьому демократичному світі. Однак західні держави за проханням чехословацького керівництва не втрутилися в ситуацію і " Празька весна" закінчилася поразкою комуністів реформаторів. Комуністичну партію і країну очолив " вірний Брежнєвець" Г. Гусак. Нове парадоксальне комуністичне керівництво розгорнуло активні дії соціалістичної нормалізації партії та суспільства. Було відновлено світ економічних і політичних реформ, здійснило широку чистку КПЧ, з якої було виключено майже 500 тис. членів. Почалися роки застою та наростання кризових явищ в чехословацькому суспільстві.
2. Застійні явища в економіці, ідеологічний тиск КПЧ і політичні репресії влади стали основою для посилення дисидентського руху в Чехословаччині. На початку 1977 року група діячів культури виступила із програмною заявою з гострою критикою соціалістичної системи в Чехословаччині, яка дістала назву " Хартія 77". Її підтримала значна частина інтелігенції, яка утворила нелегальну організацію під тією ж назвою. Поступово їй вдалось здобути суспільну думку проти існуючого ладу. Через 21 рік після " Празької весни" у ході так званої " Оксамитової революції" - тобто ненасильницьким шляхом, комуністичний режим було повалено. Головна причина революції - відсутність демократичних свобод і економічне відставання від Заходу. Чехословаччина, яка в 1948 році була на 7 місці за рівнем економіки в світі, за 40 років соціалістичного будівництва опинилась на 40. Революція почалась 17 листопада 1989р. у Празі багатотисячних маніфестацій студентів, жорстоко розрізаної владою. Опозиційний громадський форум, головою якого був один з засновників " Хартії 77", відомий чеський драматург В. Гавел, і керівництво КПЧ пішли на переговори. Під тиском громадської думки керівництво КПЧ пішло у відставку. В грудні 1989 року був сформований Коаліційний уряд Національної згоди і оновлений склад Федеральних зборів обрав головою парламенту О. Дубчека, а президентом країни - В. Гавела. На вимогу словаків змінили назву країни на Чехословацьку федеративну республіку - (ЧСФР). Чехословаччина рішуче ставала на шлях демократичних перетворень. Акцент в політичних реформах робився на приватизації об'єктів державної власності за бізнес правом, що дало змогу підвищити ефективність виробництва і головне не допустити зниження життєвого рівня населення.
Після падіння комуністичного режиму в країні загострилося національне питання: в Словаччині дедалі сильніше ставав рух за її відокремлення від Чехії. Прагнення словаків до національної незалежності та економічні суперечності між двомакраїнами стали основною причиною поділу країни. 1 січня 1993 року Чехословаччина федерації за згодою двох сторін була поділена на дві держави Чеську і Словацьку республіки. Після " Оксамитового розлучення" в обох державах були проведені президентські вибори: президентом Чеської республіки став В. Гавел, який був переобраний і на другий термін, а Словацької - М. Ковач, якого на наступних виборах замінив Р. Шустер. В економічних реформах Чехія завдяки рішучим діям уряду правих партій В. Клауса, в першій половині 90рр. істотно випереджає Словаччину, де уряд лівих партій В. Меч'яра проводив поміркований курс реформ. З ініціативи Чехії була створена Вишеградська група країн (Чехія, Польща, Угорщина), метою якої є якнайкраще входження до ЄС. Чехія і Словаччина стали членами Ради Європи, бажають стати членами НАТО: у 1999 році - Чехія була прийнята до НАТО. Обидві країни мають добросусідські відносини з Україною. У Чехії проживають понад 15 тис. українців, у Словаччині - 240 тис. Активно діють різноманітні українські установи, організації.
Використана література
1. Дейчаківський Микола. На визвольних стежках Європи.. - К.: Юніверс, 1997. - 128с.
2. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - 77с.
3. Реформування поліції в країнах Центральної та Східної Європи. - К.: Задруга, 2005. -
4. Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу. - Львів: ЛНУ, 2002. - 150с.
5. Коріненко П. С. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945рр. ). - Тернопіль: астон, 2002. -
6. Іваницька Ольга Павлівна Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). - Вінниця: ФОЛІАНТ, 2003. - 560с.
7. Газін, Володимир Прокопович Новітня історія країн Європи та Америки 1945-2002 роки: Навчальний посібник/ В. П. Газін, С. А. Копилов; За ред. А. О. Копилова. - К.: Либідь, 2004. - 624с. - 14-53

⇐ Предыдущая 12