ХОЛОДНА ГОРА (ПРО СЕКСИЗМИ І РЕАЛІЗМИ. Читво 3-тє, трагічне)

Сіно було приємне на дотик, але трохи кололо шкіру, з непривички. Хоча потім приємно спостерігати відбитки трави на тілі. Дивишся де саме, пригадуєш – чи відчував поколювання, тертя на тому місці і чи відчувається це ж – після того як встав. Досить скоро я вже перестав відчувати його голки.

Це я на полянці лежу. Роздягнутий і легкий

Часто згадую…ні просто ловлю себе на думці, про те як мені добре і який я задоволений. Наситився Нею. Все ж – час іде.

Прийшла зима, яка після осені була особливо холодною.

Після нового року я ще все ще не зустрічався з моєю Мадам. Але все сталося знову-таки – раптово.

Навіть не пам’ятаю вже – як ми зустрілися. Зайшли на чай. А після чайної церемонії в наших очах знову запалали вогники жаги. Але ця зустріч була особливою.

Надто багато подій сталося за короткий проміжок часу, не надто крутих, а з хороших – короткочасних. Тому приємне хвилювання уступило місце палкому інтересу, азарту – втілити свої бажання в нашому побаченні – якнайповніше.

Хліб і пачка презервативів. Що буває більш стебно і пантелично за це?

Навіть якщо у вас і знайдеться своя відповідь, на той час, коли я підмітив цей натюрморт – це було неабияк по-розґільдяйські. Фото робив, але не зберіг.

В нашому кульку-закупці були: Хліб, Презервативи, якийсь віскарь.

Квартиру я знайшов офігенну – зняв на 2 дні, оптом…за хорошу репутацію

Ніч. Мороз. Вітер. Вона приймає ванну. Я тасую карти, готую картоплю, грію м’ясо, сервірую стіл в нашій однокімнатній зйомній квартирі.

Алла любить мене і хоче бути зі мною більше, аніж 2 дні. Байдуже, що вона часто зайнята. Для Нас – ми знайшли би час. Вона мене приймає як є, я вчуся в неї мудростям кохання і співжиття, хоча й сама цього потребує.

Наш вечір розпочався з дрібних справ, які моя жінка владнувала, щоби – таки провести зі мною ці 2 доби! Ну це в неї були деякі справи, а в мене – якась тривога, наче я її втрачаю з виду, загубив, хоча її відсутність була не довгою.

Нарешті прийшла, моя любов. Я вже після ванни. Ні, не гарячий – а свіжий.

Все парує, вечеря, віскарь, моя шкіра…

А через пару хвилин, починає запалюватися і Вона.

Скромна вечеря, скромні тости, розмова про Нас, про мене, про себе, натяки на спільне майбутнє. Її натяки на спільне майбутнє зі мною.

Я висуваю не складні умови – вони приймаються. А це: бачитися з ким завгодно, гуляти коли і де завгодно, писати про що хочу і взагалі – щоби мені писати і жити поезією, любитися лише зі мною.

Наче просто. Наче. Але в той час я відчував себе, все-таки – малим, не готовим до повного, нехай і цивільного життя з жінкою, якою захоплююся дотепер, був обмеженим психічно і по-всякому. Щось гнітило мене тоді.

Розрив. Секс не вдався. Розмова зайшла в глухий кут, точніше в кут я загнав її плани на мене. Бідолашна Алла. Її серце розбилося разом із планами, спокоєм.

Всі ці 6 років, вона чекала, хотіла і йшла до мене.

Ми розійшлися. Я залишив їй скло, вона – путівку в венерологічне.

Але в той момент і після – я був холодний. Байдужим до її бажань і планів на мене, бо був недозрілим чоловіком.

Хоча Вона пішла та в мене залишилася ціла ДОБА з пустою квартирою в моєму розпорядженні. Ночував я в себе, не в квартирі.

Ідучи з Холодної вулиці, до центру на тролейбус, я ненароком зустрів друга з його дівчиною (успішно співіснують і досі). Якийсь прозорий натяк, долі. Надто.

Але на вулиці було холодно, і я – охолов. Поздоровалися і розійшлися.

Наступного ранку, було близько -18 морозу, не менше. Дув вітер. На холодній горі – було холодно. Вітер, з морозом в -18. і все це – мені в лице, до гайморитного обмороження. Очі. Фіг з ним, гайморитом легкої стадії – прогрів і відійшло! Але за очі я переживав всерйоз. Вже уявляв їх вид з наступного ранку: кролячі червоні, липкі із набухлими віками, завбільшки з долю яблука.

Пронесло. Кон’юктивіту в мене не було. А сюрприз від Алли проявився лише через пів року.

Я повернувся в квартиру. Прийняв ванну. Кінчив. Здавши ключі в сховок (заодно з оплатою) пішов на свою тролейбусну. Коли під’їхав тролейбус, допоміг жінці з великим термосом на колясці – занести його в салон. І поїхали. Ми з нею їхали до кінечної.

Ця жінка була із тих хто на ринку з раннього смерку продає всім каву/чай з термоса (всі ми бачили таких людей). На останок – я допоміг цій жінці, вийняти коляску з термосом із тролейбуса і скоро був вже вдома.

Так я втратив свою панну, вишукану жінку, сумчанку, яку так прагнув знайти.

Далі буде.

2016-07-18