Найбільш важливі завдання щодо розвитку галузі у період до 2000 р. передбачені програмою діяльності Кабінету Міністрів України.

Металургійний комплекс являє собою базову галузь економіки України, яка об'єднує більш ніж 300 підприємств, у тому числі: 14 металургійних комбінатів та заводів, 7 трубних, 10 метизних, 16 коксохімічних, 17 заводів з виробництва вогнетривів, 26 гірничорудних підприємств, 3 феросплавних заводи, 20 заводів кольорової металургії, 35 підприємств вторинної чорної і кольорової металургії. В галузі станом на 01. 01. 98 р. працює близько 500 тис. робітників. Питома вага металургійного комплексу в загальному обсязі виробництва промислової продукції в Україні постійно зростає і в 1996 р. вона складала 25, 7 % проти 22, 8 % у 1994 і 20 % у 1992 р. У 1998 р. цей показник становив 27, 2 %, при цьому галузі металургійного комплексу забезпечили майже 40 % валютних надходжень до бюджету країни. Питома вага української металургії в об'ємі металургійного виробництва країн СНД складає: залізна руда — 56 %, кокс — 45 %, чавун — 43 %, сталь і прокат — 35 %.

Для нормальної роботи металургійної галузі велике значення має платоспроможність вітчизняного споживача металургійної продукції — підприємств машинобудування, будівельної індустрії, агропромислового комплексу. Але загальноплатіжна криза в народному господарстві негативно впливає на зростання обсягів виробництва, покращення фінансового стану металургійних підприємств. Відсутність обігових коштів та «живих» грошей на підприємствах галузі призвела до зростання таких форм розрахунків як бартер, робота за давальницькою схемою, які часом є збитковими для підприємств-виробників. На сьогодні частка внутрішніх бартерних операцій по гірничо-збагачувальних комбінатах складає в середньому 72 %, по металургійних підприємствах — 42 %, вогнетривкій підгалузі — 78 %. Найбільша питома вага виробництва з давальницької сировини відзначається в коксохімічній підгалузі, яка склала 99 %.

Основу експорту підприємств металургійного комплексу складає прокат чорних металів. Його частка в загальній вартості експорту постійно підвищується з 59 % у 1993 р. до 73 %, в 1998 р. Найбільше зростання мало місце у 1997 р. Разом з тим, за цей період (1993—1998 рр. ) у 6 разів скоротився експорт чавуну переробного. Це позитивні зрушення, оскільки вони свідчать про зменшення частки експорту сировинної продукції та підвищення частки продукції високого ступеню готовності. Погано, що продовжується експорт квадратної заготовки, тим самим погіршуючи умови на ринку готового прокату. Обсяги експорту труб в останні роки стабілізувались на рівні 870 тис. т, але спостерігається тенденція зменшення цін на них — з 400$ США у 1993 р. до 340$ США у 1998 р. Протягом останніх п'яти років спостерігається слабка тенденція до зменшення експорту феросплавів та підвищення експорту залізорудної сировини при майже стабільних цінах на них. Взагалі більшість видів експортної продукції українських підприємств реалізується за цінами дещо нижчими (на 10-20%) за світові. Причин тут декілька, але основними є нижча за світову якість продукції, незадовільна упаковка, залучення до реалізації продукції занадто великої кількості грейдерів, використання давальницьких схем та значних обсягів бартерних операцій при внутрішніх розрахунках.

Теперішній стан металургійного комплексу України характеризується технологічним відставанням у порівнянні з розвинутими країнами Європи та світу. Структура металопродукції недосконала, низька частка металу, тонкого листа, жесті, прокату з покриттям, гнутих профілів. Чорна металургія України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою серед яких було рішення центральних органів Радянського Союзу двадцятирічної давності, за якими були переадресовані інвестиції на розвиток лише східних і центральних підприємств Росії, що призвело до технічного та соціального відставання металургії Донбасу, Придніпров'я та Приазов'я, тому галузь потребує проведення модернізації та технічної перебудови виробництва, поліпшення структури металопродукції. Знос основних виробничих фондів металургійних підприємств складає 56, 4 %, коксохімічних — 57, 6 %, гірничорудних — 58, 2 %, трубних − 57, 2 %. На обладнанні з терміном служби вище нормативного виробляється 50 % усієї металопродукції. Різко зросли питомі витрати енергоресурсів на виробництво металопродукції. Рівень енергетичних витрат на виробництво кінцевої продукції на підприємствах гірничо-металургійного комплексу у 1, 5-1, 8 рази вищій за відповідний світовий показник. Тому одним із головних завдань є енергозбереження.

Беручи до уваги експортну спрямованість металургійного комплексу (у 1998 р. з 19, 5 млн. т прокату експорт склав 14, 2 млн. т) та вагомий внесок галузі до валютних надходжень в Україну (майже 40 %), передбачається здійснення першочергових заходів з технічного переозброєння та структурної перебудови галузі. Це знайшло відображення в розробленій програмі розвитку металургійного комплексу України.

Приоритетними напрямками програми розвитку металургійного комплексу визначено:

припинення подальшого падіння виробництва та впровадження техніко-економічних та організаційних заходів, які дозволять стабілізувати оптацію в галузі і сприяти підвищенню показників виробництва;

реструктуризація галузі з метою приведення потужностей підгалузей, підприємств та агрегатів у відповідність з кон'юнктурою внутрішнього та зовнішнього ринків;

вилучення з експлуатації морально та фізично застарілих агрегатів, нерентабельних виробництв;

організація виробництва на діючих підприємствах високо ліквідної імпортозамінюючої продукції;

завершення будівництва та реконструкції незакінчених об'єктів металургійного комплексу;

прискорення вводу до експлуатації та досягнення проектних показників нових потужностей, які підвищують експортний потенціал галузі та призначені для виробництва високо ліквідної та імпортозамінюючої продукції;

підвищення конкурентоспроможності продукції шляхом зменшення енерго- та матеріалоємності продукції, трудових витрат та удосконалення інфраструктури, впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

розвиток киснево-конвертерного та електросталеплавильного виробництва з розши-ренням обсягів безперервного розливу сталі.

Програма розвитку металургійного комплексу вже практично виконується. За останні 3 роки за рахунок усіх джерел фінансування витрачено на будівництво нових та реконструкцію існуючих об'єктів виробничого призначення близько 2, 5 млрд. грн. Це дозволило ввести в дію 15 великих об'єктів металургійного комплексу, найважливішими з яких є:

комплекс з виробництва 3450 тис. т сирої залізної руди, на заміну вибулої по концерну «Укррудпром»;
дротові стани «250-1», «250-6» на меткомбінаті «Криворіжсталь»;
реконструкція блюмінга «950» на блюмінг « 1050» на заводі «Дніпроспецсталь»;
обладнання для позапічної обробки сталі на заводах «Дніпроспецсталь» та Нижньодніпровському трубопрокатному і т. ін.

Оцінюючи стан справ в металургійному комплексі, слід відзначити, що цього явно недостатньо. Галузь потребує більш динамічних змін в техніці, в технології та взагалі — структурної перебудови.

Світовий досвід свідчить, що неможливо досягти успіху в структурній перебудові економіки, не залучаючи власні та іноземні інвестиції, без активного використання кредитних ресурсів. Згідно з пропозицією підприємств можливий потрібний обсяг інвестицій у розвиток металургійного комплексу на термін до 2000 р. складає в металургійній галузі 3, 1 млрд. $ США, залізорудній підгалузі — 2, 5 млрд. $ США. Загальний обсяг можливих інвестицій в металургійний комплекс до 2010 р. складає 13 млрд. $ США.

Джерелом інвестування перш за все може бути свій потенційний національний інвестор. Сьогодні він проявляє ініціативу і є приклади інвестування металургійної галузі. Це пов'язано, в першу чергу, з покращенням інвестиційного клімату в Україні.

Окремим суб'єктам підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти з залученням іноземних інвестицій, що здійснюється згідно з державними програмами розвитку приоритетних галузей економіки, соціальної сфери і території, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Як бачимо, є передумови для залучення іноземних інвестицій в промисловість України.

Найбільш важливі завдання щодо розвитку галузі у період до 2000 р. передбачені програмою діяльності Кабінету Міністрів України.

Згідно з цим приріст потужностей безперервного розливу сталі планується здійснити шляхом:

завершення будівництва на Дніпровському меткомбінаті ім. Дзержинського однієї машини безперервного лиття заготовок потужністю 850 тис. т на рік;

завершення будівництва на Маріупольському меткомбінаті ім. Ілліча однієї машини безперервного лиття заготовок потужністю 750 тис. т на рік;

будівництво двох машин безперервного лиття заготовок на меткомбінаті «Криворіжсталь» загальною потужністю 1, 5 млн. т на рік.

Створення потужностей для виробництва високоміцних нарізних труб нафтового сортаменту планується здійснити на ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод».

Збільшення виробництва якісних сталей планується здійснити шляхом реконструкції електросталеплавильного виробництва на заводі «Дніпроспецсталь» та Донецькому метзаводі.

Таким чином, на даному етапі без надання іноземних інвестицій нам важко буде вирішити проблему структурної перебудови галузі. Велику роль у реструктуризації галузі зараз повинні відіграти науково-дослідні та проектні організації.