Іван Котляревський ЕНЕЇДА

(Поема)

Частина І

Після того як греки спалили Трою, Еней [один із героїв Троянської війни в античній літературі] з деякими троянцями, зробивши човни, поплив морем. Але Юнона, дружина Зевса [царя богів і людей, бога неба, грому і блискавки], була на стороні греків і дуже не любила Енея:

Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам, і щоб і дух не пах.

Не любила Юнона Енея за те, що був троянцем, і за те, що «мамою Венеру звав». Венера [давньоримська богиня краси і кохання] підчас Троянської війни була на боці троянців.

З неба Юнона побачила, що Еней на морі, взяла хліб із сіллю і помчала до Еола [бога вітрів], щоб той здійняв на морі бурю і потопив Енея і його людей, а за це пообіцяла:

За сеє ж дівку чорнобриву, Смачную, гарну, уродливу Тобі я, далебі, що дам.

Еол порозпускав усі вітри — Борея, Нота, Зефіра, Евра, — однак плата була дуже спокуслива, і він виконав прохання Юнони. Він зняв на морі страшну бурю, чим викликав «морську хворобу» у людей Енея, та і за борти багато попадало. Тоді Еней звертається до Нептуна [бога морської стихії], щоб той йому допоміг:

Я Нептуну

Півкопи грошей в руку суну,

Аби на морі шторм утих.

Нептун, почувши Енеїв голос, нагримав на вітрів, бо вони вторглися у його царство. Коли випогодилось, троянці почали готувати обід:

Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли...

Троянці любили поїсти і випити, а після цього і поспати. За штормом спостерігала Венера і вирішила піти до Зевса на поклон із проханням:

Зевес тоді кружав сивуху І оселедцем заїдав; Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав.

Венера запитала Зевса, чим так перед ним завинив Еней, що Юнона ледве не згубила її сина. Зевс не розумів тривоги Венери, оскільки доля Енея уже була вирішена і ніхто не мігїї змінити, бо Зевс велів йому їхати до Риму і:

Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство; Не малий буде він панок. На панщину весь світ погонить, Багацько хлопців там наплодить І всім їм буде ватажок.

За планом Зевса Еней заїде до Дідони [карфагенської цариці], там відпочине, погуляє, але все буде так, як Зевс сказав. Венері ж не має чого журитися, так заспокоював її Зевс.

В цей час Еней пливе морем, аж йому набридло, і він навіть пожалів, що не помер у Трої. Потім троянці побачили берег, до якого і пристали. Недалеко від берега Еней побачив місто:

В тім городі жила Дідона, А город звався Карфаген...

Побачивши троянців, Дідона запитала, хто вони, звідки і чого приїхали в її царство. Троянці розповіли, як і чому вони плавали з Енеєм, поки не пристали до Карфагена, і просили бути її милостивою до них, бо вони охляли, обірвались і зголодніли. Розчулена Дідона влаштувала на честь Енея і троянців бенкет, де їли з полив'яних мисок «свинячу голову до хріну», куліш, кашу і пили кубками слив'янку, мед, пиво, брагу, сирівець та інші напоїі страви. Гостей розважали музики (сопілка, дудка), які грали до танців. Весь день минув у танцях, розвагах, гуляннях:

Ввесь день весело прогуляли І п'яні спати полягали...

На ранок Дідона, гарно вбравшись, знайшла одяг і для Енея:

Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок.

І знову, як і минулого дня, загуляли:

... Дідона ж тяжко сподобала Енея так, що і не знала, Де дітися і що робить.

Закохана Дідона робила все, щоб Еней забув про своє лихо, вигадувала різні ігрища, — щодня пили і гуляли:

Були троянці п'яні, ситі, Кругом обуті і обшиті, Хоть голі прибрели, як пень.

Троянці ходили по вечорницях, веселились увесь час — отак і жили. Еней зовсім забув про Рим, куди мав їхати, щоб заснувати там своє царство. Зо два роки провів Еней у Дідони.

Аж якось ненароком Зевс з Олімпа глянув на землю і побачив, як гуляють троянці, розлютився і послав Меркурія [бога торгівлі, що виступав у ролі вісника Зевса] до Карфагена нагадати Енеєві, що він має робити. Меркурієві треба було доложити сил, щоб розлучити Дідону з Енеєм. Він прийшов до Енея і сказав:

А ну лиш, швидше убирайся, З Дідоною не женихайся, Зевес в поход тобі сказав!

Еней знав, який буває в гніві Зевс, тому зібрав троянців і наказав збиратися в дорогу. Асам склав свої речі і чекав ночі, щоб відплити і не прощатися з Дідоною, бо прощання було бтяжким. Але Дідона це розгадала і була напоготові, коли Енєй думав, що вона спить. Цариця дорікала Енеєві за таку відплату за життя у неї, плакала і лаяла Енея:

Мандруй до сатани з рогами,

Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами,

Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс,

Щоб ні горіли, ні боліли...

Щоб ви шаталися повік.

Еней побіг від розлюченої Дідони, сів у човен і поплив.

Дідона тяжко зажурилась, Ввесь день не їла, не пила; Все тосковала, все нудилась, Кричала, плакала, ревла.

Вона не могла забути Енея, страждала від кохання до нього. Одного разу вночі, коли місто спало, Дідона на своєму городі підпалила сухий очерет, розвела великий вогонь і сама себе спалила.

Покійниці не видно стало, Пішов од неї дим і чад! — Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад.

Частина II

Еней плив синім морем, тужив і обливався слізьми, почувши, що вона спалила себе, однак сказав:

Нехай їй вічне царство, Мені же довголітнє панство І щоб друга вдова найшлась.

Пливли троянці морем, аж ось одного разу знову на морі знялася буря і нагнала на них страху. Палінур, керманич Енейового війська, сказав, щодо Риму вони не допливуть, що потрібно пристати до берега і підкувати кораблі. Недалеко від них була сицилійська земля, де правив цар троянського походження на ім'я Ацест, що заснував на острові Сицилія місто Сегесту:

Ми там, якдома, очуняєм І, яку себе, загуляєм, Всього у нього вдоволь єсть.

Так і зробили. Ацест частував троянців від душі салом, ковбасою, хлібом, горілкою, гречаними з часником пампухами тощо. Цей день, коли Еней приїхав до Ацеста, був днем смерті Анхіза — Енейового батька. Еней «схотів обід справляти і тут старців нагодовати», тобто справити по Анхізу, який «згорів» від горілки, поминки.

Троянці підтримали бажання Енея і готувалися до поминок, закупивши їжу і горілку, варили страви і пекли:

Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, Досита щоб було всім їсть.

Щедро пом'янувши з народом батька, Еней «в одежі ліг і не роздігся, під лавкою до світу спав». Проснувшись, знову пили, влаштовували ігрища, бійки. Два богатирі: Дарес — троянець, та Ентелл — сицилійський герой, надумали вчинити поєдинок на смерть.

В цей час на Олімпі до Зевса зібрались на обід гості. Вони там пили, забавлялись, аж прибіг Меркурій і попросив богів втрутитися в земні справи в Сицилії. Побачивши бійку Дареса і Ентелла, Венера благала Зевса зберегти життя троянцю. А за Ентелла заступився син Зевса Ба-хус, бо полюбився йому Ентелл тим, що «сивуху так, як брагу, хлище». Зевс гримнув на Венеру і Бахуса і велів не мішатись до кулачних боїв. До знесили бились воїни, переміг Ентелл, якому Еней «трохи не цілу гривну» подарував [мідна монета, що у XVIII—XIX ст. дорівнювала 3 копійкам]. Потім Еней велів привести ведмедів, щоб забавляли народ. Поки народ гуляв, а боги дивились на це, Юнона пішла до Ірисі [посередниця між богами і людьми, прислужниця Юнони] і щось на вухо їй шепнула, щоб не почули боги.

Ірися спустилася в Сицилію, туди, де були троянські човни. Перетворившись на одну із жінок, вона порадила іншим підпалити човни, щоб досадити п'яним чоловікам:

Великий тяжко був пожар...

Еней, помітивши пожежу, велів всім бігти до човнів, а сам від страху так розлютився, що почав лаяти богів: і Венеру, і Зевса, і інших за те, що допустили пожежу. За все лаяв їх Еней, а потім попросив пустити з неба бурю. І тільки попросив — з неба пішов дощ і «в годину весь пожар залив». Не всі троянські човни згоріли, і тому Еней думав, що йому робити: чи пливти до Риму, як велів Зевс, чи зостатися тут, в Сицилії, бо Зевс допустив пожежу флоту, — і все ніяк не міг прийняти рішення. Охрім, з троянської громади, порадив йому поспати, а потім вже приймати рішення.

Заснувши, Еней побачив у сні батька Анхіза, який сказав синові, що його послали боги:

Щоб ти нітрохи не журивсь, Пошлють тобі щасливу долю, Щоб учинив ти божу волю І швидше в Рим переселивсь.

Батько радив залишити Сицилію і пливти, і не журитись, а також прийти до нього в пекло обміркувати якусь справу. Прокинувшись, Еней велів наступного дня збиратися в дорогу, а сам пішов до Ацеста подякувати за гостинність. Троянці цілий день збирались, а другого дня вранці вирушили морем до Риму.

Венера, побачивши троянців на морі, пішла до Нептуна на поклон, «щоб не втопив їх у волнах». Нептун пообіцяв Венері, ідо Еней на морі буде в безпеці.

Частина III

Подорож морем Енею вже добряче набридла, і він не вірив вже ні богам, ні батькові. Вітри дули вслід човнам, що гребці і весла положили та співали пісень «козацьких, гарних запорозьких»:

Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ...

Довгенько плавали по морю, а згодом і землю стало видно, до якої троянці і пристали. То була Кумська земля [Кум — місто—держава античних часів на півдні Італії]. Троянці швидко побратались із місцевими жителями (південна Італія) і почали гуляти. Знову вечорниці, ігрища:

Тут всі по волі забавлялись, Пили, і грали, женихались.

Еней же був зажурений, бо йому снилися батько та Плутон, бог підземного царства, і він залишив троянців гуляти, а сам пішов по полях шукати дорогу до пекла. Дійшов до лісу, а там:

На ніжці курячій стояла То хатка дуже обветшала І вся вертілася кругом...

Еней став викликати господаря. Через деякий час вийшла з хати «бабище старая»:

Крива, горбатая, сухая Запліснявіла, вся в шрамах, Сіда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса...

Еней, побачивши таку господиню, «не знав із ляку, де стояв». Це була Сівілла — жінка—пророчниця. Вона сказала, що давно чекає на Енея, що про його прихід боги сказали та і батько Анхіз до неї приходив. Сівілла давно живе на світі і багато всього знає. Вона повела Енея до каплиці помолитись, порадила Енеєві пообіцяти Фебові — богу сонця — телицю і золотого та і Сівіллі щось щоб дав, то і шлях до пекла покажуть.

Еней з Сівіллою молились, Сівіллу добряче трясло, що синя, наче бу-бен, стала, а коли трохи очуняла, то передала відФеба наказ, що доля нелегка чекає Енея і його військо, що не заспокоїлася ще Юнона, що ще намучаться троянці, але все буде так, як вирішили боги на своїй олімпійській раді.

Еней вислухав її, його ця промова не задовольнила і не дала нічого нового, тож він і попросив Сівіллу провести його до батька, за дві спідниці. Сівілла каже Енею про платню, щоб вона почала думати, як провести його в пекло:

Ти знаєш — дурень не бере; У нас хоть трохи хто тямущий, Уміє жить по правді сущій, То той, хоть з батька, то здере.

Сівілла радить Енеєві зломити з найвищого дерева в лісі гілку, бо без неї не можна буде вийти назад. Як Еней зламає гілку, то потрібно, не оглядаючись, повертатись назад. Еней так і зробив. Довго в лісі шукав кислицю високу [яблуню], потім за гілку смикнув і «одчахнув» і побіг з лісу до троянців. Відпочивши, велів троянцям збирати здобич в жертву Плутону і всім, хто пеклом править. І коли прийшла Сівілла, то веліла попрощатися з троянцями, взяти на плечі клунок із хлібом і йти до пекла. І ось Еней із Сівіллою вирушили у путь. Дійшовши до гори якоїсь, вони знайшли нору і «пішли під землю темнотою». Це була вулиця у пекло, на якій жили Дрімота, Зівота, Смерть, аза ними в ряд стояли: чума, війна, холод, голод і всі інші мирськії лиха. Були тут злі жінки, свікрухи, мачухи, сердиті чоловіки, шурини, брати та інші злидні. Були тут неправедні судді й ісправники, секретарі та інші чиновники, «квартал був цілий волоцюг, п'яниць, розпутниць».

Енеєві було страшно, і він хватавсь за Сівіллу. Згодом вони прийшли до річки Стікс, через яку була переправа до пекла. Перевізник Харон перевозив людей не всіх, а за своїм вибором, маленьким човном. Сівілла розказала Харонові, кого і для чого веде в пекло, і той перевіз їх, за роботу взяв півалтина [алтин = 3 коп. ] і показав, куди іти далі. Трохи пройшовши, Еней і Сівілла побачили пса, який мав три голови. Пес охороняв дорогу в пекло і, забачивши Енея, «почав гарчати». Еней злякався і тікати. А Сівілла кинула собаці хліб, і поки той його ловив — вони проскочили з Енеєму пекло:

Там все поблідло і поблекло. Нема ні місяця, ні звізд... Смола там в пеклі клекотіла... В смолі сій грішники сиділи І на огні пеклись, горіли Хто, як, за віщо заслужив...

Наприклад, пани там тяжко працювали, все робили, за те їх мордували, що людей вважали за скотів. За панами наглядали чорти і лупцювали їх залізним пруттям. Брехуни лизали гарячі сковороди, скупим вливали розтоплене срібло в рот; батьки, які синів не вчили, «кипіли в нефті в казанах... »

Еней там бачив щось немало Кип'ячих мучениць в смолі, Як з кабанів топилось сало, Так шкварилися сі в огні...

Еней побачив там Дідону, почав до неї говорити, женихатися, однак Сівілла наказала не відставати від неї. Далі Еней побачив своїх вбитих земляків—троянців, з якими теж почав реготати і розповідати всяку всячину. Гурт знову розігнала Сівілла. Нарешті дійшли до царського дому Плутона. Пішли з дарами до господаря. У Плутона у дворці теж жили грішники. І тут Еней запитує у Сівілли, чому ніде немає його батька. Та пояснила, що Анхіз — божої крові і за велінням Венери, «де схоче — буде там і жить».

Коли ж знайшли Анхіза, він забрав Енея до своєї господи, а ворожки переказали Енеєві його долю.

Од його має розплодитись Великий і завзятий рід; Всім світом буде управляти...

Повороживши, Еней попрощався з батьком, і з Сівіллою повернувся назад на землю до троянців.

Частина IV

Сівілла отримала від Енея 12 шагів [шаг — дрібна монета], розпрощалася з ним. Еней, щоб не мати більш неприємностей від Юнони, відплив із троянцями з Кумської землі. Деякий час вони пливли тихо.

На морі згодом піднялася буря, знову почало колихати човни, що дуже налякало троянців. Коли ж вітер вгамувався, вони лягли відпочити. А прокинулись від крику паромщика, який повідомив, що мандрівники припливли до острова цариці Цірцеї:

Цірцея, люта чарівниця І дуже злая до людей; Які лиш не остережуться, А їй на острів попадуться, Тих переверне на звірей.

Цірцея всіх людей перетворювала на чотириногих. А пропливти острів не можна — чарами Цірцея притягує кораблі до нього. У Цірцеї на острові французи обернені в собак, москалі — в кіз з бородою, цесарці ходять журавлями і т. д.

Біду побачив неминучу, Троянці всі і пан Еней.

Троянці проспівали молебень Еолу, щоб той вітрами відвернув їх від клятого острова. Еол молебнем задовольнився і відвернув троянців від біди.

Пливучи морем, Еней побачив русло річки Тібр [річка, на якій знаходиться Рим], а боги якраз і веліли пливти до берегів Тібру і тут засновувати царство.

Зійшовши на берег, троянці почали «копати, строїть... »

Це була латинська земля [центральна частина сучасної Італії], і правивтамцарЛатин [міфічний цар, син бога лісів та полів Фавна і німфи Маріки]. Він був скупим, мав дружину Амату та дочку Лавинію (Лавису).

Дочка Латина була вродливою дівчиною:

Дородна, росла і красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода.

У Лавинії було чимало женихів, але не кожний матері Аматі подобався. Серед всіх женихів і Латинові, і його дружині та дочці найбільше був до душі сусідній цар — Турн [цар рутульців — італійського племені]. Він був:

Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок; І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок.

Всі мешканці Латинової землі думали про майбутнє весілля. І якраз напередодні сватання сюди приплив Еней. Влаштувавшись трохи, Еней послав троянців до латинців, щоб із ними познайомитися. Коли троянці повернулись, то повідомили Енея, що латини розмовляють якоюсь дивною мовою, не зрозумілою троянцям:

І ми їх мови не втнемо; Слова свої на ус кончають, Як ми що кажем їм, — не знають, Між ними ми пропадемо.

Еней велів купити граматику латинської мови і:

Троянське плем'я все засіло Коло книжок, що аж потіло, І по—латинському гуло.

За тиждень вже всі знали латинську мову і розмовляли:

Енея звали Енеусом,

Уже не паном — домінусом,

Себе ж то звали троянус.

10 троянців, які найкраще знали латинську мову, Еней відправив послами до Латина, щоб познайомитись із царем. Послів із дарунками, бо Латин був дуже скупий, цар прийняв. Царський палац було прикрашено цінними картинами, наготували всіляких страв і напоїв. Посли передали такі дари: Лавинії — килим—самольот, Аматі — скатертину—самобранку та чоботи—скороходи — Латину. Подарунки сподобались, і Латин запросив Енея в гості і теж дарами наградив, і майже зятем називав, бо вирішив саме за нього віддати дочку.

З Олімпу за Енеєм і троянцями слідкувала Юнона. Ірися розповіла Юноні, як Енея приймають латинці, про мир та лад між ними. Юноні не хотілось, щоб Еней жив спокійно, і вона вирішила пролити кров троянську, використавши Турна. Змовившись із Тезіфонею [фурією], наказала їй:

Зроби ти похорон з весілля, Задай ти добре всім похмілля, Хоть би побрали всіх чорти.

Таким чином, фурія за змовою з Юноною вирішила всіх знедолити:

Сама троянців всіх поїм, Амату з Турном я з'єднаю І сим Енея укараю, Латину ж в тім'я дур пушу; Побачать то боги і люди, Що з сватання добра не буде, Всіх, всіх в шматочки потрошу.

Тезіфона спустилася з небес до Амати, яка тужила, що не Турн буде її зятем, і ще більше розпалила її серце проти Енея. Потім Тезіфона напусти-

ласоннаТурна, і бідолашному приснилося, ніби-то Лавися його зрадила. Прокинувся Турн розлючений і вирішив розправитись і з Енеем, і з Лати-ном. Він послав Енею листа, в якому запрошував на поєдинок «сам на сам», а Латину оголосив війну. Тезіфона була рада—раденька, але їй потрібно було ще і простий люд розізлити один на одного. І тут фурія використала цуцика няньки Амати, якого та дуже любила. Фурія зробила так, що підчас полювання на зайців собаки троянців розірвали цуцика. Розлючена стара зібра-ла своїх людей, і пішли вони бити троянців. А троянці:

... носа хоть кому утруть; І няньчину всю рать розбили — Скалічили і розпотрошили І всіх в тісний загнали кут.

Підбурені Аматою, Турном, латинці на вулицях кричали:

Війна! Війна! против троянців, Ми всіх Енеєвих поганців Поб'єм — іскореним їх род.

Латин не любив воювати, а тому зібрав своїх вельмож і намагався з'ясувати, з якої причини Турн оголосив війну:

Скажіть — з чого війна взялася? З чого ся мисль вам приплелася? Коли я тішився війной?

Латин сказав вельможам, що військо не готове, що для війни немає грошей, що він не хоче проливати людську кров, то щоб вельможі про війну і не думали. А:

Вельможі царство збунтували

Против царя всіх наущали...

І всі почали готуватися до війни.

Амата підбурювала жінок, щоб ті допомагали у війні, а ще щоб « Енеєві дочки не дать». А де вмішаються жінки:

Прощайсь навік тогді з порядком, Пішло все к чорту неоглядком, Жінки поставлять на своє.

Потім Турн посилає до всіх сусідніх царств послів, щоб ті прийшли:

Щоб Турнові допомагать: Не дать Енеєві женитись, Не дать в Латії поселитись, К чортам енейців всіх послать.

Енейове військо теж готувалось до війни.

Частина V

Еней роздумує, як знайти вихіді де отримати допомогу, щоб перемогти Турна:

Еней ту бачив страшну тучу, Що на його війна несла. В ній бачив гибель неминучу І мучивсь страшно, без числа.

День і ніч шукає виходу Еней, з проханням про допомогу «к олімпським руки простягав», але, видно, боги не спішили на допомогу. Еней блукає вночі, замислившись, і приходить на берег річки Тібр, де його зморює сон. Енеєві сниться старий дід, який пророкує йому пораду, як перемогти Турна:

З аркадянами побратайся, Вони латинцям вороги. Троянців з ними як з'єднаєш, Тогді і Турна осідлаєш, Все військо виб'єш до ночі.

Проснувшись, Еней прочитав богам молитви і велів спорядити два човни річкою Тібр, аж поки на березі не побачать під дубом білу свиню і тридцять білих поросят. Еней велів їх заколоти і принести в жертву богам, щоб ті не залишили його без підтримки, і поплив по Тібрудо царя аркадського Евандра просити допомоги.

В Евандра відбувалося свято, царство пило і гуляло, коли приїхав до них Еней. Син Евандра Паллант провів Енея до батька, перед яким той сказав, що латинці вороги і Енея, а він, кошовий троянець, маючи хоробре військо, яке натерпілося від злих людей і богів, хоче перемогти Турна, який веде з ним війну. У Турна більше військо і сили свіжі, а покоритись йому Еней не хоче.

Евандр, мовчки вислухавши Енея, відповів:

Дамо вам війська в підпомогу,

І провіанту на дорогу,

І грошеняток з якийсь міх.

Еней зі своїми людьми погостювали в Евандра на святі, де їли й пили різні страви та напої, на ранок збиралися назад в дорогу.

В цей час на Олімпі Венера пустила свої чари на Вулкана — коваля, щоб той допоміг зробити Енеєві зброю і міцну, і дорогу, яка б допомогла здобути перемогу. А оскільки ніхто не може встояти передчарами Венери, то і Вулкан залучив до роботи всіх майстрів, але все, про що просила Венера, виконав до ранку.

У цей час у Евандра споряджають у дорогу Енея. Дали всього:

Списів, мушкетів, палашів, На тиждень сала з сухарями, Барильце з срібними рублями, Муки, пшона, ковбас, коржів.

Разом з Енеєм Евандр відправляє і сина Палланта начальником своїх воїнів, бо хоче, щоб ледачий син навчився у Енея військовому ремеслу, хоробрості. До воїнів цар звернувся зі словами:

А ви, аркадці, — ви не труси, Давайте всім і в ніс, і в уси, Паллант мій ваш єсть атаман. За його бийтесь, умирайте, Енеєвих врагів карайте, Еней мій сват — а ваш гетьман.

Евандр попросив і Енея доглянути за сином і ще порадив йому звернутися до лідійського народу, який теж може стати йому при нагоді корисним. Після цієї розмови Еней із новими силами повертається до троянців у старий табір.

Вночі Енеєві сниться його матір, яка принесла йому зброю, що викував Вулкан:

До збруї що не доторкнеться, Все зараз лайнеться і гнеться, її і куля не бере.

На щиті були зображені всі богатирі (Котигорох, Іван—царевич, Кузьма—Дем'ян), які додавали йому казкової сили, здатної відбити ворога.

Еней збирався напасти на Турна зненацька. Однак тут вмішалася Юно-на і послала до Турна Ірисю, щоб та попередила його про Енеїв похід.

Ірися застала Турна у наметі, де він був у горі від любові до Лависі і пив горілку. Ірися висміяла Турна за те, що на відміну від Енея, той нічого не робить. Поглузувавши з нього, Ірися каже:

Швидше охмеляйся, Збирать союзних поспішайся, На нову Трою напади.

Послухавши її поради, Турн зібрав «і кінних, і піших» і повів їх на кріпость троянців.

Еней з допомогою ще не повернувся в кріпость, а тому троянці, забачивши військо Турна, на валу всі залягли і приготувались до відсічі ворогів. Турнові не вдалося взяти кріпость, і тоді він дав наказ спалити троянський

флот. Дим від його багаття дійшов аж до богів. Ця подія дуже вразила Ве-неру, яка боялась за сина, і прийшла Венерадо Цібелли [матері всіх богів] просити, щоб вона заступилась за троянський флот перед Зевсом. Цібелла поплакалась Зевсу, що троянський флот стоїть п ід її горою їдою, і що Турнові уроди [воїни] доберуться і до її царства, а тому Цібелла прийшла до Зевса просити захисту і втручання в земні справи, бо:

Мене ж стару, уб'ють, мов гниду, Тебе прогонять відсіля.

Зевс пообіцяв паніматці провчити всіх. Він своєю силою обернув кораблі троянців в сирен, а рутульці, побачивши таке диво, злякались і почали тікати в різні сторони. Вночі троянці пильно охороняли кріпость, бо Турнові не довіряли.

І ось у стані Турна стало тихо — всі спочивали вороги.

На варті троянців біля головної вежі на сторожі стояли Низ і Евріал — молоді, хоробрі, міцні воїни—земляки. Вони не були троянцями, а найнялися до Енейового війська і були хорошими йому воїнами.

У Низа виник план забратися в Рутульський табір і перерізати ворогів, і цим допомогти Енейовому війську. Низ хоче цей вчинок здійснити сам, бо у Евріала є стара мати, а в нього нікого немає, то якщо і загине, то за ним ніхто не буде плакати. Але Евріал не погоджується на це, вони ж разом Енеєві на вірність присягали, то:

Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять...

Своїм планом вони поділились з іншими троянцями і просили дозволу на його виконання.

І так, одважна наша пара Пустилася в Рутульський стан.

А в Рутульському таборі всі спали, «сивуха сну їм піддала». Низ і Евріал перерізали чимало війська Турна:

Так наші смілії вояки Тут мовча проливали кров; Од ней краснілися, мов раки,. За честь і к князю за любов.

І коли вже поверталися друзі назад, задоволені своєю роботою, натрапили на Волсентаз полком латинської дружини, що їхав в табір Турна. Латинці піймали Евріала, а Низ на вербу заліз і сховався. Побачивши товариша в руках ворогів, Низ кидає списа у ворогів і тим самим видає себе. Волсент відсік Евріалу голову на очах у Низа, і Низ йому прямо в серце меч всадив. Латинці вбили і Низа:

Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славнії услуги На вічність пам'яті своєй.

Турн думав про нову битву і як помститися троянцям за нічну різню. Він звелів надіти голови Низа і Евріала на списи і іти на штурм кріпості. Троянці впізнали голови своїх героїв, побачила це і стара мати Евріала, горе якої було безмежне. А рутульці «дралися» на стіни. Троянці ж після побаченого горя матері і долі своїх побратимів люто відбивали ворогів, не жаліючи їх. Тоді Турн приставив до брами таран із колод, і брама упала, подушивши багато троянців, однак вони зібралися з силами і зуміли пролом заложити, тому Турн із військом «не знав, що і робити». Двоє з троянського табору, Геленор та Лик, пішли на рутульців у рукопашню, і Лик навіть «тим і одличився, що як до Турна примостився, то з'їздив добре по зубах». Однак ці двоє загинули від рутульців, що ще більше озлило троянців.

І зав'язалась жорстока битва: Троянці, як чорти, озлились, Рутульців били наповал. Тріщали кості, ребра, боки Летіли зуби, пухли щоки, З носів і уст юшила кров.

Ремул — родич Турна — звертався так до троянців:

Чого прийшли ви, голодранці? Лигать латинськії потанці? Пождіть — ваш витісним ми дух.

Начальник троянців, Іул Енейович, почувши такі промови, прицілився і камінцем Ремулу влучив у лоб, і «хвастун бездушно повалився», а у троянців дух піднявся, і пішли кулачні бої:

Враг на врага сйкав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив.

Біля воріт брами стояли два міцних воїни — брати Битіас і Пандар, які ніби пропускали рутульців в місто, а хто заходив, тих вбивали — це була ще одна пастка для рутульців. Коли Турн це розгадав, то привів допомогу. Загинув Битіас, а Пандар, побачивши смерть брата, зачинив ворота. Але в кріпості вже був Турн. Пандар кидає в Турна камінь, і Турн загинув би, однак знову вмішалися боги — Юнона «заслоняє» собою Турна, а відчувши допомогу богів, Турн вбиває і Пандара. Окрилені перемогою Турн і рутульці б'ють троянців, що ті хотіли залишити кріпость, аж тут Серест — начальник артилерії — сказав:

Куди? Вам сорому немає! Хто чув? Троянець утікає! Чого наш славний ріддоживсь!

А князь наш бідний що помислить? Адже ж за воїнів нас числить, За внуків славнійших дідів!

Присоромлені троянці гуртом навалились на Турна, Турн відступив аж до річки Тібр, стрибнув у воду і «пустився вплав».

Частина VI

В цей час на Олімпі боги, богині і півбоги зняли ґвалт і сварки, чим викликали невдоволення Зевса, який у гніві сказав:

Поступки ваші всі не божі; Ви на сутяжників похожі. І раді мордовать людей; Я вас із неба поспихаю 1 до того вас укараю, Що пасти будете свиней.

І своєю владою Зевс забороняє богам вмішуватися до людей, сказавши:

... тих богів лишу чинів,

Які тепер в війну вплетуться.

Тоді Венера нагадує Зевсові, що це він послав Енея біля Тібра оселитись, то ж звідки там узявся Турн? Що це боги мстять Енеєві за те, що він Венерин син, і не дивлячись на наказ Зевса, розпалили на землі війну. І Венера просить у Зевса, «щоб жив Іул і жив Еней». Тоді в розмову вмішалась Юнона. Вона облаяла різними словами Венеру, що та доносить на неї її чоловікові — Зевсу. Юнона звинувачує у всьому Венеру. Між ними зав'язалась сварка перед Зевсом:

Одна другу хотіла бить. Богині в гніві также баби... І, як перекупки, горланять,

Одна другу безчестять, ганять

І рід ввесь з потрохом клянуть.

Тоді Зевс, щоб зупинити їх, на них нагримав і ще раз суворо попередив, щоб ніхто і ніяк не допомагав людям.

А на землі Турн знову повів своїх воїнів на кріпость. Битва була цілий день — «насилу розвела їх ніч».

А вночі до «городка, що Турн обліг», Еней з Паллантом і військом на-(иімжався. Еней не спав в човні, а думав:

Як Турна—ворога побити. Царя Латина ускромити І успокоїти народ.

Аж тут, дивлячись у воду, Еней бачить «видиво» — ніби одна істота у вигляді дівчини —мавки розповідає йому, що сталося з троянцями у його відсутність і про те, як ледь знову не згорів його флот, якби не Зевс. І лиш зажеврів день, як Еней «узрів свій стан в осаді», кинувся з новими силами на допомогу. Троянці з кріпості побачили його, і зав'язалась битва. Еней трощив ворогів. Мужньо бився і Паллант. Досвічені рутульці відразу помітили новачка, однак Паллант зумів розправитися з такими рутульськими воїнами, як: Даг, Гібсон, Ретій, Фарет, Демоток, Галес. У поєдинку Турна з Паллантом Паллант спочатку наніс сильний удар, але Турн зумів перемогти молодого лицаря і вбив його, а потім посадив мертве тіло на коня і відправив у стан троянців:

Таку побачивши утрату, Аркадці галас підняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всі лягли.

Еней з новим завзяттям кидається у бій, щоб помститися за смерть 1 Іалланта:

Махне мечем — врагів десятки Лежать, повиставлявши п'ятки: Так в гніві сильно їх локшив.

Еней убив Мага, Нума, Сереста, Тарквіта, Камерта, Луку та інших ру-тульських молодців. І ось Еней з Іулом возз'єднались:

Іул, як комендант ісправний, Енеєві лепорт подав.

Тобто розповів про все, що сталося в кріпості у його відсутність.

В цей час на небі Зевс поглядав на війну і намагався помиритися з дружиною Юноною, а хитра Юнона хотіла з цього мати зиск і упросила Зевса залишити життя Турнові. Домоглася Юнона свого любощами.

Юнона у вигляді Енея явилась до Турна. Турн, побачивши свого ворога, кинувся його вбити. Юнона (все ще в образі Енея) прибігла до моря

і сховалась у байдаку, а Турн шукав розправи з марою Енея, стрибнув у байдак — Юнона перетворилася на зозулю і полетіла, а Турн уже був серед моря:

Турн глядь, аж він усе средь моря, Трохи не луснув з серця — з горя, Та мусив плить, де жив отець.

А Еней тим часом побив багато ворогів і з приходом ночі «був п'яний, єлежив... »

На ранок троянці ховали мертвих, а Еней взяв доспіхи рутульсь-кого лицаря Мезентія та на пень для втіхи посадив, бо він подумав, що опудало Мезентія допоможе їм відкрити місто латинців. Віддавши останні почесті Палланту, Еней тіло з охороною відправив у столицю батька Палланта Евандра. Провівши тіло Палланта, Еней повернувся у кріпость, де його чекали посли рутульські з проханням віддати тіла мертвих, щоб «землі предати, нехай князь милость сю явить». На це Еней сказав, що навіщо рутульцям воювати з Енеем, який не держить на них зла, що його ворог — Турн. Це Турн не хоче, щоб Еней був латинським князем і одружився з дочкою царя Латина. Але який зиск рутульцям, хто буде князем: Турн чи Еней? І нехай поєдинок між ними вирішить долю цієї війни:

Ми зробим з Турном поєдинок, Про що всіх кров проливать?

Послам латинським ця пропозиція була до душі, і вони обіцяли донести її до Латина:

І мировую тут зробили, На тиждень, два або і три...

В цей час люди ремонтували місто, наводили порядки, гуляли, ховали воїнів:

Про Турна ж всі кричали сміло, Що за своє любовне діло Погубить даром ввесь нарід.

А в таборі царя Латина вельможі, порадившись із воїнами-героями, прийшли до угоди помиритись з Енеєм і відіслати йому дари. А лицарДран-сес наполягав, щоб:

Нехай лиш Турн, що верховодить І всіх панів за кирпи водить, З Енеєм порівня плеча. .

Також він пропонував, щоб Тури ніколи не приходив у латинську землю, а Енееві віддати Лавинію і цим сватовством укласти мир надійний:

Сим сватовством нам мир даруєш І царства рани урятуєш; Дочці ж з Енеєм буде рай. А Турнові сказав: Еней тебе лиш визиває, А нас, латинців, не займає, Іди з троянцем потягайсь. Коли ти храбрий не словами, Так докажи нам те ділами — Побить Енея постарайсь.

І хоч як цього не хотілося Турнові, він погодився на бій з Енеєм. А поки йшли ці всі дебати, троянці готувались до штурму латинського міста. Знову почалася війна, але вже біля брам латинців. Амата настояла на тому, щоб цар не віддавав дочки за Турна, кажучи, що така воля богів, боТурн не зробить дочку щасливою. А насправді сама була закохана в Турна і не хотіла мати його зятем. Однак вона і не хотіла, щоб Турн бився з Енеєм.

Другого дня вранця два табори займали позиції, щоб спостерігати за поєдинком Турна і Енея.

Тут Юнона знову вирішила допомогти Турнові. Вона посилає мавку вод Ютурну [сестру Турна] спасати брата. Ютурна робить так, що воїн—латин пускає в троянців стрілу і вбиває Гиллипенка, що родом із аркадців. Знову зав'язалась бійка:

Кричать, стріляють, б'ють, рубають, Лежать, втікають, доганяють, Все вмиг зробилось кулішем.

Еней намагався зупинити всіх, але якась стріла попала і йому в стегно — Енея поранено. Це помітив Турн, і почав вбивати сміливо троянців. «Побив багацько Турн заклятий».

Енея лічив Япід, і не без допомоги Венери, слова якісь наговоривши, зробив ліки і вилив на рану Енеєві. Чудотворні ліки подіяли, і Еней знову почав битися з ворогами. Ютурна ж вдалась до хитрощів і управляла кіньми Турна, спасаючи таким чином його від загибелі. Вона намагалась запустити камінь в Енея, але той вчасно ухилився. Це ще більше розпалило Енея, і він веде воїнів на приступ Латинового міста. Безліч стріл полетіло на місто, і воно почало горіти. Амата, подумавши, що Турн загинув, з горя повісилась. Смерть Амати всіх сполошила: Латин «ледве устояв на ногах», а Лавинія одяглася вусе чорне і перед дзеркалом «кривитись жалібно училась і мило хлипати в сльозах».

А Турн, дізнавшись про смерть Амати, виходить на поєдинок з Енеєм. Еней вибив меча з рук Турна, і ніхто не хоче допомогти царю:

Біжить пан Турн і репетує, І просить у своїх меча; Ніхто сердеги не рятує Од рук троянська силача!

Однак знову Юнона, рукою Ютурни, дає меч Турну. Зевс розгнівався на Юнону і сказав:

Уже ж вістимо всім богам: Еней в Олімпі буде з нами Живитись тими ж пирогами, Які кажу пекти я вам.

Тобто Еней стане безсмертним, як усі боги, а безсмертного не можна вбити, тому Зевс радить Юноні заспокоїтись. Нарешті Юнона погоджується з таким рішенням Зевса, але вимагає, щоб на царстві був Еней:

Но тільки щоб латинське плем'я Удержало на вічне врем'я Імення, мову, віру, вид.

Тоді боги «Ютурну в воду одіслали», щоб не допомагала брату, тим самим лишивши Турна його сили, і Еней списом майже вбив Турна. Турн прохав відправити його труп до батька, і Еней майже пожалів Турна і хотів залишити йому життя, однак тут побачив на плечі у Турна Паллантову ладунку, і в нього від гніву задрижали уста:

Так ти троянцям нам для сміха Глумиш з Паллантова доспіха І думку маєш буть живим?

З цими словами Еней, щоб помститися за смерть Палланта, направляє свій меч у рот рутульця і тричі повертає, «щоб більше не було хлопот»:

Душа рутульська полетіла. До пекла, хоть і не хотіла, К пану Плутону на бенкет. Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно, А більш, коли і совість жметь.

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
МОСКАЛЬ-ЧАРІВНИК

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Лихой - солдат.
Михайло Чупрун - селянин.
Тетяна - його жінка.
Финтик Каленик Кононович - писар з города,
приїхав на село.
Діється в хаті у Чупруна.

ЯВА І
Тетяна і Финтик сидять за столом в українській хаті. Перед ними пляшка з медом і склянка.
Тетяна. Ви-бо, паничу, не пустуйте, - сидіте смирно.
Финтик. Что ж я роблю, любезная Тетяно? Я, кажется, то есть из благопристойности не выхожу.
Тетяна. Уже ви із своєї благопристойності чи виходите, чи ні - до того мені мало діла; тільки знайте:
язиком, що хочеш, роби, а рукам волі не давай.
Финтик. Ах, батюшки мои! Сколько я об'яснял жарчайший пламень любви моей к тебе! Но ты все не догадуєшся, до чего мои ежедневные к тебе учащения относятся? Ей-ей, до того, чтобы насытиться твоим лицезрением, насладиться гласом уст твоих и возлобызати розы губ твоих!
Тетяна. А я ж хіба бороню ходити до мене, хоть би і не годилось вам так учащати? Бороню на себе дивитись, розговорювати і баляси точити? А цілуватись - вибачайте: це вже не жарти... А знаєте, що я вам скажу? Лучче, якби ви заспівали.
Финтик. Що-то сегодня голосу у меня нет. Вчера был у Епистимии Евстафиевны да, выпивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел на двор и на открытом воздухе сквозный ветер захватил шею и грудь, а теперь и дерет в горле. (Кашляє).
Тетяна. Та нуте лиш перестаньте кородиться. Випийте кубочок меду, то горло і прочиститься.
Финтик (наливає й п'є). Якую ж пісню заспівати?
Тетяна. Яку зумієте. Чи у вас же їх трохи єсть! Будто ви в городі перед панночками не співаєте!.. Нуте лиш!
Финтик Хіба-разві эту? (Наспівує самий голос пісні, тоді одкашлюється й співає).
Тобою восхищенный
Признаюсь пред тобой,
Что, быв тобой плененный,
Не властвую собой.
Ты суд мой и расправа,
Ты милый протокол,
Сердечная управа,
Ты повытье и стол.
Дороже ты гербовой
Бумаги для меня;
Я в самый день почтовый
Вздыхаю от тебя.
Перо ты лебедино,
Хрустальный каламарь!
Прорцы словцо едино -
И я твой секретарь.
Тетяна. Чудна ця пісня! Та й які ви здаєтесь чудні, як співаєте! Мов несамовиті... Мені аж сумно стало.
Финтик. Ах, эта песня весьма бойкая! Она моего сочинения. Тут очень-весьма нежно об'ясняется любовь со всеми воспалениями до милой персоны.
Тетяна. Та нехай їй цур, тій персоні з воспаленієм! Заспівайте пісню без запалу, і щоб не махали руками, і не витріщали страшно очей.
Финтик. Ей, не знаю, какую еще пропеть в твою угодность. Знаєш ли, прекрасная Татьяне, - заспіваймо обоє! Я окселентувать буду, а ты дишканта пой.
Тетяна. Я не потраплю з вами співати, а може й пісні такої не знаю, яку ви знаєте.
Финтик. Славні пісні, например: " Склонитеся, веки", " С первых весны", " Все забавы", " То теряю", " Не прельщай меня, драгая! ", " Почто, ах, не склонна"... Не знаешь ли из сих какой?
Тетяна. Ні, ні одної не знаю, а ви знаєте " Ой, не відтіль вітер віє"?
Финтик. Знаю трохи-немного.
Тетяна. Ну, заспіваймо цю, коли хочете. Ви беріте товще, а я тонше, та не спішіте. Глядіте ж, повагом співайте.
Финтик. Добре, хорошо...
(Співають).
Ой, не відтіль вітер віє, відкіль мені треба;
Виглядаю миленького з-під чужого неба.
Скажіть, зірки, скажіть, ясні, де він проживає?
Серце хоче вість подати, та куди - не знає.
Коли вірно мене любить, то йому приснюся:
Хоть і сонний, угадає, як за ним журюся.
Скажіть, зірки..
Нехай нашу любов згада, наше милування;
Нехай має в чужій землі добре пожинання.
Скажіть, зірки, скажіть, ясні, де він проживає?
Серце хоче вість подати, та куди - не знає.
Тетяна. Тепер, може, час вечеряти вже. Я справила вечерю за ті гроші, що ви вчора дали, та вам же далеко і додому йти.
Финтик. Рано еще. Мені очень-весьма не хочется з тобою розставатись.
Тетяна. Е, не хочеться! До мене швидко поприходять дівчата на вечорниці прясти, то нехороше буде, як вас тут застануть.
Финтик Я не усматриваю тут нічого нехорошого. Позволь, безподобная Тетяно, і мені остатись на вечорницях!
Тетяна. О, цього-то не можна! На мене богзна-чого наговорять. Ви й так щось дуже підсипаєтесь. Коли б і це даром минулось! Ви знаєте, що я замужня жінка.
Финтик. Так що ж! Хіба-разві замужней не можна любити?
Тетяна. Запевне, що не можна. То-то ви, учені та письменні, які ви лукаві! Буцім і не розберете, що гріх і що сором! Нехай уже ми, прості люди, коли і простудимось іноді, то нам і бог вибачить: а вам усе відомо, - за те вам буде сто погибелен! Та ви ж іще вмісто того, щобдругих поправляти, сами замишляєте лукавства і ні одної години не пропустите, щоб підвести кого на проступок.
Финтик. Быть не может!.. Мы кого любим, того і поважаєм.
Тетяна. Неправда ваша! Ви сами, Каленик Кононович, кажете, що мене любите; а для чого мене любите? Знаю всі ваші замисли і який у вас нежить. Тільки то вам горе, що не на плоху наскочили. Я боюся бога і люблю свого чоловіка, як саму себе. Я шаную вашу паньматку, - або, як ви кажете, матушку, - то і вам через те спускаю, що ви в'яжетесь до мене. Коли у вас єсть що мерзенне на думці, то викиньте з голови, бо після буде сором. Я дивуюсь вам, що ви приїхали додому для матері, а ніколи дома не сидите.
Финтик. Мне скучно сидеть дома и заниматься с матушкою. Она такая простая, такая неловкая, во всем по-старосвітськи поступает; рано обедает, рано спать ложится, рано просыпается, а что всего для меня несноснее, что в нынешнее просвещенное время одевается по-старинному и носит очіпок, намітку, плахту и прочие мужичие наряды.
Тетяна. І ви бога не боїтесь так говорити о своїй рідній? Хіба родителів почитати треба за їх одежу! Хіба не треба її уважати уже за те, що вона стара і старосвітських держиться обрядів?.. От які тепер синки на світі!
Финтик. Да для чого ж ей упрямиться?.. По крайней мере, хоть бы оделась по-городскому ради сына такого, як я. Ты видишь, как я одет. Можно ли мне смотреть без стыда и не закрасневшись назвать матушкою просто одетую старуху? Ежели бы мои товарищи и друзья повидеди меня с нею вместе, я сгорел бы со стыда по причине их насмешек.
Тетяна. Гріх. вам смертельний таким сином бути! Яка б мати в. аша. не була, но все мати. Вона ж у нас жінка добра, розумна і поважна; а що себе веде попросту, цього вам стидатися нічого. Ви думаєте, що паньматка ваша вже й гірша од вас затим, що ви письменний, нажили якийсь чинок, що одежа коло вас облипла і ви причепили, не знаю для чого, дворянську медаль? Та вона ж вас родила, вигодувала, до розуму довела: перше до дяка оддала вчитись читати, а після до волосного правленія писати. Без неї, може б, ви були пастухом, вівчарем або й свиней пасли...
Финтик. Пустое! Фрашки! Я - ветвь масличная от грубого корня. Іосиф во Египте сделался любимцем царя, и старый Іаков, отец его, должен был смиритися пред ним.
Тетяна. Отак наші знають! Ви себе рівняєте з Іосифом? Далеко куцому до зайця!.. Наш піп говорить, що Іосиф тим і щасливий був, що батька свого шанував і почитав по богові первого, а такий син, як ви, наведе на себе од бога немилость, а од людей проклятіє. Побачите, що вам буде за вашу гордість і неповагу до матері!
Финтик. Ничего, ибо я прав. Надобно сообразоваться времени и по оному поступки и чувства свои располагать.
Тетяна. Тільки не до родителів. Я не знаю, як вас терплять на службі? Мені здається - хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна, нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружніший між людьми, як паршива вівця в отарі.
ЯВА II
Ті ж і солдат
.

Солдат (напідпитку, входить до хати й кричить). Здравствуй, хозяин. Я - твой постоялец. Давай угол, да на ужин курицу, да нет ли и лавреников?
Тетяна. Хазяїна нема дома.
Солдат. Все равно. А это кто с тобой?
Тетяна (несміливо). Це?.. Це... губерець!.. (Набік). Що йойу казати?.. Цей мій родич.
Солдат. Все равно... (Набік). Врет баба... Ну, когда он твой родня, што ж он так оробел?
Финтик. Хто, я?.. Нет, то есть... (Боязко). Я... я губернский родич, то есть, сей хозяйки. Да тебе... вам, то есть, какая до того нужда?
Солдат. Мне какая нужда? Да знаешь ли, кто я? (Удає сердитого. Співає).
Меня зовут - Лихой,
Солдат я не плохой
И храбрости палата.
Хоть с места - докажу,
В капусту искрошу
Тебя, чернильна хвата.
Ну, стой, не шевелись!
На вытяжку! Бодрись!
Гляди повеселее!
А то-те карачун,
Бумажный ты шалун, -
Вмиг будешь почестнее.
(До Тетяни. Бере її за плече й підводить до Финтика).
И ты марш под ранжир!
У вас один мундир,
Вы храброго десятка.
Вас буду я пытать:
Должны вы мне сказать
Всю сущу правду-матку.
(До Финтика). Ну, кто ты? Отвечай!
Финтик (боязко співає).
Почтеннейший служивый,
Даю ответ правдивый:
Я есмь полиции писец.
Солдат. Зачем же здесь ты, сорванец?
Финтик (боязко).
Ей-богу, невзначай
Зашел я до суседы
Для дружеской беседы.
Солдат (до Тетяни). А ты что запоешь?
Тетяна. Ось послухай! (Співає).
Ой служивий, ой служивий, не тобі питати,
І я жінка не такая, щоб все розказати.
Гей, сама я не знаю, чом тобі спускаю!
Одчепись, не в'яжись, лукавий москалю!
Я - хазяйка, ти - пройдисвіт; що ж ти розхрабрився?
Оглядайся, щоб у чорта сам не опинився!
Гей, сама я не знаю..
Ти підкрався, як той злодій, до чужої хати;
Ти один тут, не до шмиги з нами бушувати.
Гей, сама я не знаю, чом тобі спускаю!
Одчепись, не в'яжись, лукавий москалю.
Солдат (заспокоївся, весело посміхається). Ладно, ладно, хозяюшка, ты права. Под чужой монастырь со своим уставом не суйся.
Тетяна. То-то не суйся! Ми не знаємо, що ти за чоловік. Бачимо на тобі солдатський мундир - через його тебе й шануємо. Адже вас не на те роблять воєнними, щоб ви в своїм царстві нівечили людей, а на те, щоб...
Солдат. Чтоб вас, мужиков, защищать от неприятелей... А вы должны нас уважать и ничего для нас не жалеть.
Тетяна. Нас, мужиків? А ти великий пан? Адже і ти мужиком був, поки тобі лоба не виголили та мундира не натягли на плечі. Якби я не жінкою була, може б була луччим солдатом, як ти. (Сміється).
Солдат (весело). Славно! Эдакая воструха!.. Ты, панич, зачем не идешь в военную службу? Не стыдно ли в твои лета, при твоем здоровье, а может быть и уме, пачкаться день и ночь в чернилах, грызть перья и жевать бумагу? Ну, скажи, что ты выслужишь в писарях? Да, говорят, что хоть век служи, а вашему брату до штаба не дослужиться.
Финтик. А почему же? Правда, без экзамена в науках не произведут в асессоры, то есть в ранг премьер-майора; но сей чин можно получить за отличие.
Солдат. За отличие?.. Да чем же и где писарь может отличиться?.. Да будь ты и секлетарь - все те запятая! У нас, брат, тоже есть в полку канцелярия и писаря - не вашим чета, а отличия нигде не показали.
Финтик. Ты рассуждаешь как солдат и отличие поставляешь в том, когда руку, ногу или голову потеряешь; а беспорочное прохождение службы, ревностное и усердное прилежание к исполнению своей должности - разве не есть отличие?
Солдат. Нет, это обязанность и долг служащих, а не отличие... Но военная служба, как ни говори, есть служба славная. Ну, когда ваша статская служба знаменита, зачем вас называют подьячими?
Финтик. Сие взято из древних предании; но у нас, по гражданской службе, есть много почетных людей, " имеющих статские чины и звания.
Солдат. И ведомо, как не быть? Но больше, я думаю, из таких, что служили первее в военной службе, а после отставки служат уже в статской. Таковы почтенны, да и поделом, ибо они посвятили всю жизнь свою на прямую царскую службу, а не для того, чтобы выслужить чинок так, как ты.
Тетяна. А що, договорився? То-то: не треба об собі багато в голову забирати і думати, що ось ми-то!
Финтик. Что ж! В 1812 году, во время нашествия на Россию Бонапарте, я хотел было пойти в ополчение, но батюшка и матушка - куда! - такой подняли галас и трохи не посліпли од сльоз.
Солдат. Эдаки чадолюбивые!.. Полно об этом! Скажи-ка, панич, зачем ты здесь и свой пост оставил?
Финтик. Я приехал в сие село домой для свидания с матушкою и имею отпуск на два месяца, а здешнюю хозяйку посещаю для ради скуки.
Солдат. Смотри-ка, чтоб от скуки не завелись крючкотворные шашни. Вить ваше братье - крапивное семя. У вас совесть купоросом подправлена. Недолго до беды!
Тетяна. Не турбуйся, мосьпане служивий! Знаю я, куди ви гнете. Вибийте хвіст об тин, - нужди мало, що чоловіка нема дома третій місяць!
Солдат. Я, право, дурнова ничего не думаю... Однак, хозяйка, нет ли у тебя чево поужинать или хоть так перехватить? (Позіхає, ніби спати хоче).
Тетяна. Далебі нема. Я одна собі живу, то до страв мені байдуже: для одної душі небагато треба.
Солдат. Ну, хоть горелки чарку! (Знов позіхає).
Тетяна. Горілки? цур їй! Я не знаю, коли і в хаті була.
Солдат. Ну (позіхає), так где ж мне спать ложиться? Я устал, а притом и с похмелья, - смерть спать хочется.
Тетяна. Оттам у запічку, коли хочеш, бо тут ніде більше.
Солдат. Ладно! (Позіхаючи, здіймає з себе підсумок та тесак і вішає на стіні, під якою поставив був рушницю). Прощайте, добрые люди! Бог с вами! (Набік). Я вас подстерегу! (Заходить за лаштунки біля печі).
ЯВА III
Ті ж, без солдата.
Финтик. Нехай голодний околіє, негодний азартник!
Тетяна. А мені жаль його. Но за те, щоб не бушував, нехай спить не ївши. У нас ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш.
Финтик. Та це ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирі хазяйку налякати, хазяїна вилаяти і гармидеру такого наробити, що не знаєш, де дітись... Коли ж ми і як вечеряти будем?
Тетяна. Пождіте, поки москаль добре засне. В мене єсть пряжена ковбаса, печена курка і пляшечка запіканої. Страва стоїть у коморці, під боднею, а запіканка - там (показує) у закапелочку... О! слухайте: уже харчить...
Финтик. Однако ж ты с ним после одна останется.
Тетяна. А вам що до того? До мене поприходять дівчата, а ви до того часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарошне впросила остатись, щоб не самій бути з москалем.
Финтик. А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?
Тетяна. То ми і ного попросимо. Сердитим треба угождати, а злого ласкою більше улагодиш, як сваром.
Финтик. Правда... Тс!... Щось застукотіло!
Тетяна. То, може, вітер. (Прислухається. За лаштунками чутно гомін і голос, що обзивається до волів. Тетяна прислухається коло вікна. Финтик, видимо, злякався).
Тетяна (перелякано). Пропала я! Чоловік мій приїхав з дороги!
Финтик (розпачливо). Що ж мені, то єсть, робити?
Де дітись?
Тетяна. Швидше лізьте під припічок! Я заставлю вас заслоною, а як усі поснуть, тоді випущу надвір.
Финтик ховається під піч. Тетяна заставляє заслоною і виходить
назустріч чоловікові.
ЯВА IV
Михайло та Тетяна.
Михайло (входить у світлицю). Здорова була, жінко, моя голубко. (Обіймаються). Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?
Тетяна. Слава богу, чоловіче! Як з тобою поводиться? (Обіймає чоловіка). Чого ти так довго барився? Я ждала-ждала та й годі сказала.
Михайло. В дорозі, знаєш, усього, буває; та, хвалить бога, все добре (побачив амуніцію). А це що таке, жінко?
Тетяна. Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже лишень гомони, щоб не розбудив! Недавно спати вклався.
Михайло. Може, сердитий дуже, крикливий?.. Давно ж він став у нас на квартиру?
Тетяна. Сьогодні ввечері прийшов. Та тут був таку бучу збив, що я не знала, що й робить! Давай йому горілки, курей та вареників!
Михайло. Нагодувала ж ти його?
Тетяна. Чим же я його нагодую? У мене нема нічого. Я одна, то для себе рідко коли варю.
Михайло. Тим же він і сердитий. Добре, що ще й не потасував тебе. Це диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки. Та й мені їсти хочеться. Чи нема чого?
Тетяна. Що ж мені на світі робити? Хіба паляниці або що?
ЯВА V
Ті ж ісолдат.
Солдат. Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали!
Михайло. Вибачайте, судир, будьте ласкаві. Я вернувся з дороги та з жінкою і розбалакався.
Солдат. Так ты хозяин? Ну, брат, здорово! Небось давно в дому не бывал?
Михайло. Дев'ятий тиждень, як з дому виїхав у Крим за сіллю.
Солдат. Это нехорошо - такую молодую и пригожую жоночку оставлять одну и на долгое время.
Михайло. Нічим же й перемінити. Як все з жінкою дома сидіть, то й їсти нічого буде!
Тетяна. Нам це не першина. Я вже привикла оставатись дома сама без чоловіка.
Солдат. И тебе не скучно одной?
Тетяна. Як то не скучно? Та помогти нічим.
Солдат. Эй, смотри! Мне что-то не верится, чтоб женщина не нашла для себя забавы в скуке!..
Тетяна. Про всіх не можна сказати. Буває так, що найневинніша, по своїй простоті, терпить поговір од людей; а яка і недобре робить, та вміє свої проступки хорошенько прикрити, така остається в мислях людей невинною.
Солдат (набік). Бой-молодица! Где здравый рассудок, там ожидать можно и прямой добродетели.
Михайло. Жінко! Та чи нема чого попоїсти?.. Далебі, аж шкура болить, так їсти хочеться.
Солдат. Чево, хозяин? И я не поевши спать лег. Да для меня это ничего, а для тебя, брат, накладно с дороги, после трудов.
Тетяна. Що ж я вам їсти дам? Коли б хоть не так нерано було...
Михайло. Дай же хоть хліба!
Тетяна виходить по хліб.
ЯВА VI
Солдат і Михайло.
Солдат. Жаль мне жены твоей. Ты, уезжая из дому, оставляешь ее без домашнево запасу. Ты, видно, скуп?
Михайло. Я скупий?! Нехай мене бог боронить... Та ще для такої жінки, як моя, Тетяна!.. У неї всього доволі, хіба птичого молока нема. Це так трапилось.

ЯВА VII
Ті ж і Тетяна, входить з білою паляницею та ножем і кладе все на стіл.
Солдат. Славный хлеб!.. Кабы да по чарке водки!..
Михайло. Жінко! Чи нема хоть по маленькій?
Тетяна (з досадою). Чудний і ти! Де б то в мене горілка взялася?!
Солдат (весело). -Хозяин, ты полюбился мне. Хочешь ли, я тебя и себя водкой поподчиваю?
Михайло. Як би то це так?
Солдат (бере обох за руки). Я признаюсь вам (з таємничим виразом), я - колдун.
Тетяна. Що це таке - колдун?
Солдат. Ворожея, чародей, то есть такой человек - что захочу, то сделаю, и чего захочу, тут и вырастет.
Михайло і Тетяна виривають у нього руки й одступають я острахом.
Солдат (сміється). Чево ж вы испугались? Я вам зла не сделаю: оно мне запрещено, а только могу добро сделать.
Тетяна. Та як же? Не своїм духом?
Михайло. Може, накладаєш з тим, що живе в болоті?
Солдат (сміється). Что вам до тово? Вы ничево не увидите и не услышите, что б могло вас перепугать или повредить.
Михайло. А що, жінко? Я не боюсь нічого. (Підморгує, що не вірить солдатові).
Тетяна. Та й про мене. Вже коли його (показує на солдата) не боюсь, то друге мені байдуже.
Солдат. Харашо. (Прибирає поважного вигляду). Сказывай, хозяин, как тебя зовут?
Михайло (неспокійно). Мене?.. Мене зовуть Михайло Чупрун.
Солдат (до жінки). А тебя? Тетяна. Адже ти чув? Тетяна Чупрунка.
Солдат (виймає шомпол, махає над головою й робить усякі знаки в повітрі). Тепер слушайте! (Співає).
Ну, знай. Чупрун,
Что я - колдун,
Ворочаю чертями
И самим сатаною
Командую, дружок!
Он служит предо мною,
Как маленький щенок.
Что прикажу, все здесь родится:
И пить, и есть, и веселиться
Мы примемся сейчас:
Зажмурьте правый глаз,
Скажите громко: шнапс!
Михайло і Тетяна (разом). Шнапс!
Солдат. Только и нада. Поди ж ты, хозяйка, в тот угол, там найдешь бутылку с славной запеканкой. Бери ее смело, принеси и поставь на стол, а после подай чарочку. Тут-то мы себя и покажем.
Тетяна. Я боюсь і з місця поступиться!
Михайло. Чого ж бояться, божевільна? Адже ми тут в хаті.
Солдат. Поди, хозяюшка, не бось, поди!
Тетяна (йде боязко до показаного місця, знаходить свою горілку і скрикує, буцім злякавшись). Ох!
Михайло. Чого ти? Піп там таке?
Тетяна. Ох чоловіче! . Далебі, пляшечка з горілкою!.. Це справді, чи не той, що - не при хаті згадуючи?..
Солдат. Полно блажить, хозяйка! Подавай-ка скорей сюда! Вот мы ее без страха отведаем.
Тетяна приносить горілку, ставить на стіл і подає чарку.
Солдат (наливає горілку). Здравствуй, хозяин с хозяйкой! (Випивши, наливає й подає хазяїнові).
Михайло. Жінко! Мені щось моторошно. Чи пити, чи не пити?
Тетяна. Про мене, як хочеш. Адже служивий випив і не здригнувся.
Михайло (бере чарку). А смачна дуже?
Солдат. Знатная запеканочка! Дай бог здоровья тому, кто ее смастерил.
Михайло хоче пити. Жінка здержує його.
Тетяна. Перехрести перше.
Михайло (до солдата). А можна'перехрестити?
Солдат. Не только можно, да и должно.
Михайло (хрестить і випиває разом, потім виявляє здивування та. задоволення). А!..
Солдат. Какова?
Михайло. Та я зроду не пив такої міцної. А налий іще!
Солдат. Погоди, хозяйку прежде попотчую. (Наливає).
Тетяна. Я горілки не п'ю, а чарівної й подавно.
Михайло. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!
Тетяна. Далебі, боюсь. Може, це така, - як вип'єш, то...
Солдат. Пей, не бось! Право, добрая водка!
Тетяна пригубила, - морщиться, здригається й ставить на стіл.
Солдат. Ин поднеси нам, хозяюшка.
Тетяна (з досадою). От, не видали! Буду їх частувати!.. Вип'єте, коли схочете, й самі.
Солдат. Экая спесивная! (Набік). Будешь посговорчивее. (Випиває й потім підносить хазяїнові).
Михайло (вже напідпитку). Служивий! Чи твоя рушниця стріля?
Солдат. Простачина! Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет неисправно? Да тебе на что это?
Михайло. Бо і я умію мітко стріляти!
Солдат. Где тебе стрелять! (Наливає й дає хазяїнові). Ну-ка, выстрели из этова ружья.
Михайло. Та то таки із сього, а то із твого хочеться стрельнути. (Випиває).
Солдат. Изволь. (Наливає й п'є). Давай я заряжу. (Виймає патрон із сумки й заряджає рушницю).
Михайло. Жінко, знайди угля або крейди.
Тетяна. От чорт надав забаву! Вікна повибиваєте і стіни подірявите або двері.
Солдат. Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь.
Тетяна виймає вуглину і подає чоловікові.
Михайло. Де ж би намалювати ціль?
Солдат. Я знаю. (Кладе рушницю на столі, бере у Михайла вуглину, іде до печі й на заслоні позначає крапку і круг).
Тетяна (підходить до столу). Ох, мені горе! Пропаде Финтик даром, і я без умислу буду виною його смерті.. Що тут робити? (Трохи замислилась. У той час Михайло біля солдата дивиться на ціль.. Тетяна намазує мерщій огниво лоєм із свічки й кладе рушницю на те саме місце).
Михайло. Добре так буде. (Підступає до столу й бере рушницю).
Солдат. Ладно! Становись здесь. Смотри же, целься харашо.
Михайло. Та ну вже, не вчи, будь ласкав (націляється, потім опускає руку). Покійний панотець маленьким іще вчив мене стріляти, і я, бувало, на льоту курей стріляю.
Солдат. Искусный же ты стрелок! Посмотрим теперь твою удаль.
Тетяна (до солдата). Ви богзна-що надумали: вночі в хаті стріляти! Коли за трьома разами не вистрелить, то більш і не треба.
Михайло. За трьома разами? Та я за одним разом так торохну, що й горшки з полиці полетять.
Солдат. Слушай, хозяин - я скажу: раз, два, три!.. По слову " три" тотчас пали!
Михайло. Чую. (Прицілюється).
Солдат. Раз.. два... три!..
Михайло (спускає курок - огню нема). Що це за причина?
Тетяна сміється. Солдат регочеться.
Солдат. Прикладывайся. Пусть жена твоя говорит: раз, два, три!
Михайло. Добре, - кажи, жінко: раз, два, три! (Націлюється).
Тетяна. Раз... два... три!
Михайло спускає курок, - знов нема огню. Регіт.
Михайло (гнівно). Та ну-бо, москалю, к чорту! Це твоя штука. Нащо ти замовив ружжо?
Солдат. Вот те на! Да мне какая нужда заговаривать ружье? Подай-ка, подсыплю пороху на полку: авось выстрелит!
Тетяна (до чоловіка). Та не стріляй! Нехай воно тямиться! Бач, москаль непевний. Розірве рушницю, то поранить із нас кого або і вб'є.
Михайло. Не хочу, не хочу! Не буду стріляти. Мосьпан глузує з нас (сідає)... А їсти притьмом хочеться.
Солдат. Ех, кабы теперь подала хозяйка лавреничков, этих, знаешь, треугольничков...
Михайло (сміється). Лавреничків! Який то у вас, москалів, язик лубяний! Скільки між нами вештаєтесь, а й досі не вимовиш: ва-ре-ни-ків.
Солдат. Ну, вареников... Да что ты. Чупрун, об москалях так плохо думаешь? Да я, как захочу, то по-хохлацки говорить буду не, хуже тебя.
Михайло (спокійно) Диво. Може і заспіваєш по-нашому?
Солдат. А почему ж и нет? Слушай в оба.
Михайло. Слухаю, слухаю. Прислухайся і ти, Тетяно!
Солдат (співає).
Ой, был, да нима, да поехал на мельницу.
Бедна моя головушка, одна дома осталась. (2)

Девчина моя, ти ж моя мати!
Довго ж мені, моє серце, без тебе скучати? (2)

Дівчино моя, Переяслівко.
Дай мені вечеряти, моя ластівко! (2)

Михайло з Тетяною довго регочуться. Солдат, на них дивлячись, теж сміється.
Солдат. Что ж вы смеетесь? Разве худо спел?
Михайло і Тетяна (разом). Гарно, гарно, нічого сказати.
Михайло. Утяв до гапликів! (Сміється).
Тетяна. Аж пальці знати! (Сміється).
Михайло. Де ти так вивчився? Це диковина! Не можна й розпізнати, - таки немистенно по-нашому! (Сміється).
Солдат. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э, брат, стал!
Михайло. Вашу? А яку? Може, соколика або кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку? Може, рукавичку або підпоясочку? Убирайся з своїми піснями!.. Правду сказати, єсть що й переймати!.. Жінко, заспівай же ти по-своєму ту пісню, що москаль співав. (До солдата). Сядьта послухай, як вона співає.
Тетяна. Добре, чоловіче, заспіваю. (Співає).
Ой, був та нема, та поїхав до млина.
Бідна моя голівонька, що я дома не була. (2)
Дівчино моя, ти ж моя мати!
Довго ж мені, моє серце, без тебе скучати? (2)
Дівчино моя, Переяслівко.
Дай мені вечеряти, моя ластівко! (2)

Я ж не топила, я ж не варила.
По воду пішла - відра побила. (2)
А додому прийшла - піч розвалила.
За те мене моя мати трохи не побила. (2)
Михайло. А що, яково?
Солдат. Ну, што и говорить! Вить вы - природные певцы. У нас пословица есть: хахлы никуда не годятся, да голос у них хорош.
Михайло. Нікуди не годяться? Ні, служивий, така ваша пословиця нікуди тепер не годиться. Я тобі коротенько скажу. Тепер уже не те, як давно було, іскра дотепу розжеврілась. Ось заглянь у столицю, в одну і в другу, та заглянь в сенат, та кинься по міністрах, та тоді й говори - чи годяться наші куди, чи ні!..
Солдат. Спору нет, что нынче и ваших много есть заслуженных, способных и отличных людей даже в армии, да пословица-то идет, вишь ты.
Михайло. Пословиця? Коли на те пішло, так і у нас єсть їх не трохи.
Тетяна. Годі вам споритися. Тепер чи москаль, чи наш - все одно: всі одного батька, царя білого, діти. Тільки в тім і разниця, що одні дуже шпаркі, а другі смирні... Чоловіче, вже не рано, - може, час спати лягати?
Михайло. Та щось і сон не бере, коли їсти хочеться.
Солдат. Да, с тощим брюхом плохой сон будет...
Михайло. Хоть би ти, Тетяно, заспівала. Може б, на животі полегшало.
Солдат. В самом деле, спой, Танюша, что ни есть.
Тетяна. Хіба московську, що мене одна дончиха вивчила.
Солдат. Нутка, ну, спой русскую; верно, так же споешь, как я вашу.
Михайло. Почуєш та й скажеш тоді, чи прийде тобі по нутру.
Солдат. А как эта песня начинается?
Тетяна. Больно сердцу...
Солдат. О! Эту и я знаю - начинай, хозяйка, и я стану подпевать.
Больно сердцу мила друга не иметь,
Скучно, грустно одиночкою сидеть.
Кто со мною час приятный разделит?
Кто слезою меня в горе подарит?
И цветочек лишь от дождика цветет,
Так и сердце лишь занятием живет.
Где для сердца мила друга мне найтить?
Чувства перед кем души своей открыть?
Ах! Люблю я - но сказать того боюсь,
Без уверенности я любви страшусь.
И без слов любовь мне можно доказать,
Сердце знает, как и друга испытать;
Буду молча нежно друга я любить,
Буду молча радость, скуку с ним делить.
Михайло. А що? Гарна пісня?
Солдат. Правда твоя; да и жена твоя славно поет.
Тетяна. Не дуже і славно, а так, як ти співав мильницю.
Михайло. А їсти все-таки хочеться.
Солдат. Хочеш, хозяйка, я тебя выручу и накормлю твоего мужа, тебя и себя?
Михайло. Ану, ну! Яким би то способом?
Солдат. Каким способом? Вить я чародей! Захочу - прикажу, вот и кушанье будет на столе.
Тетяна. Цур йому! Може, страшно буде або і страва богзна відкіль візьметься. (До чоловіка). От уже і ти - намігся їсти, мов мала дитина! (Обом). Лягали 6 спати, а я раненько встану та снідати наварю вам.
Михайло. Де те у бога снідання!.. А тут їсти хочеться, аж живіт корчить.
Солдат. Дай волю, хозяйка - вмиг будет кушанье! (Виймає шомпол, махає на всі боки, потім становить Михайла й Тетяну поряд). Стойте смирно, не шевелитесь, зажмурьте оба глаза и выговорите громко слова, какие скажу: " Бердень, Бердень, Ладога моя! "
Господарі проказують за ним і розплющують очі.
Солдат. Теперь объявляю вам, что жареная курица и колбаса в каморке у вас спрятаны. Поди, хозяин, сыщи и принеси сюда.
Михайло. В якім же місці спрятана? Тепер поночі - як її найдеш?
Солдат. Все вместе лежит под... Как бишь оно?.. Сказывай, хозяйка, что у вас там есть?
Тетяна. Мало чого там есть у нас!.. Ну - куфа?
Солдат. Нет.
Тетяна. Діжка, корито, ночви, горшки, макітра, поставець, гладушки, козубенька, кошик, діжа, підситок, решето?
Солдат. Нет, нет!
Тетяна. Більше ж нема нічого.
Михайло. А бодня?
Солдат. Да, да! В бодне или под бодней. Ступай скорей, хозяин, забирай кушанье и приноси сюда.
Михайло (чухає голову й виявляє неохоту). А чи не буде ж воно страшно?
Солдат. Отчево страшно? Ступай смело, не бось?
Михайло. Жінко, засвіти недогарок. (Тетяна світить недогарок і дає чоловікові, той одходить). Гляди ж, господа служивий! Як перелякаюсь, то не прогнівайся!
Солдат. Ступай, ступай! Да не съешь один колбасу!
Михайло з смішними гримасами виходить.

ЯВА VIII
Солдат і Тетяна.
Солдат (плеще Тетяну по плечу). Ну, хозяйка, каков я чародей?
Тетяна. Великий!.. Но більше хитрий, настоящий москаль.
Солдат. Да и ты лукава. Зачем ты мне ужинать не дала?
Тетяна. А нащо ти таку бучу зняв? Якби ти ласкою обійшовся зо мною, то я й нагодувала б тебе.
Солдат. Полно притворяться. Тебе досадно стало, что я помешал тебе...
Тетяна. Ти кривдиш мене, служивий. Правда, ти - сторонній чоловік, то, заставши мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково; а якби знав мене лучче, то б лучче обо мні й думав. Не хватайся ніколи осуждати.
Солдат. Нет, моя милая, я ничего дурного о тебе не заключаю. Я узнал тебя: ты женщина хоть и молодая, но умная и честных правил. Самая робость твоя и торопливость оказали твою невинность. Положись на меня: я избавлю тебя от хлопот. В свете часто случается; что и добродетель кажется подозрительною.
Тетяна. Зо мною так тепер і трапилось, і бог тобі порука, що в мене й на умі не було...
Солдат. Верю, верю, милая. Я и бедного арестанта скоро выпущу.
Тетяна. Мені до його нужди мало. Його треба б таки провчити, щоб не ліз осою і не піддурював чужих жінок. Він мені дуже надоїв.
Солдат. Изволь, проучу ево путем и отважу подлипать к чужим жонам.
Тетяна. Ти, може, його скалічиш? Не надсади йому бебехів!
Солдат. Не бось, я пользу сделаю ему, а не вред... Вот и муж твой идет.
ЯВА IX
Ті ж і Михайло.
Михайло (голосно за лаштунками). Одчини, жінко!.. одчини!
Тетяна (одчиняє). Що ти так галиш, неначе хто женеться за тобою?
Михайло (з досадою). Женеться! Так що ж, що не женеться? Так волос дибом становиться, і здається, неначе за шиворот хтось ловить. Та й недогарок погас.
Солдат (весело). Ну, хозяин, все ли так было, как сказано?
Михайло (ставить, що приніс, на стіл). Адже бач, що все так було! Курка печена, ковбаса пряжена під боднею найшлися, та ще либонь і в наших мисках... (Підозріливе). Жінко!
Тетяна. От тобі й раз! Всі люди на однім базарі купують миски і в одних гончарів, то і миски однакові!
Солдат. Ты вздор замолол, хозяин. Я лучше знаю все это. Выпьем-ка по одной перед ужином. (Наливає й п'є). Здравствуй, хозяин.
Михайло (наливає і п'є). Здорові були, господа служба! (їдять з солдатом ковбасу).
Михайло. Жінко, голубко, люба Тетясю! Чи нема чим запити смачної сеї ковбаси?
Тетяна. Чим же ти зап'єш? Хіба водою?
Михайло (наказуючи). Ні, не водою, а оставалась пляшка спотикачу. Піди ж, принеси, коли не вичастувала з ким.
Тетяна. Та єсть же. Кого б то я мала без тебе частувати! (Виходить).
ЯВА Х
Т і ж без Тетяни.
Солдат. У тебя жена добрая, хозяин.
Михайло. Чи ти жартом так говориш, чи навсправжки?
Солдат. Без шуток. Молода, пригожа и, кажется, тебя любит.
Михайло. Хіба що молода і хороша - міша мене любити? Вона у мене добра й вірна жінка, тільки дуже жвава, жартлива і глузлива. Вже коли попадеться їй хоть трохи тюхтюх-сердега, то такого і підніме -на зубки і рада довести до того, хоть би цьому йолопові й ворсу нам'яли. Достається од неї деколи, як поприїжджають, отим цвентюхам, канцелюжкам!.. Та й смішні-бо вони собі, такі необачні, такі легкодухі: всьому вірять, усьому дивуються, всього бояться.
Солдат. Однако к чужим жонам подлипать не боятся, словно как будто военные. Мне случалось их видеть храбрость при таких замашках.
Михайло. Вже я за свою скажу, що не боюсь нічого.
Солдат. Бывает и на старуху проруха. Не потачь, хозяин: у каждова есть свои блохи.
Михайло. Борони боже - якби я свою підстеріг в чім, тут би їй і доклав воза.

ЯВА XI
Ті ж іТетяна (ставить наливку на стіл).
Михайло Ану, судир! Ось і я вас почастую гарним спотикачем (наливає й підносить солдатові).
Солдат (п'є). Вот славная наливочка! Кто ее сделал?
Михайло. Жінка моя, Тетяна.
Тетяна. Я, я - іще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нічого не вмію.
Михайло (п'є). Вона, вона. Це у мене клад - не жінка!
Солдат. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає). За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є).
Михайло. Здорова, моя рибко, перепілко! (П'є).
Тетяна (наливає). Спасибі! За здоров'я москаля-чарівника!.. (Пригубила й оддала чоловікові).
Михайло. Здорові були, мосьпане-чарівник!
Солдат (наливши). Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є).
Михайло. Що вже моя Тетяна, то (п'є) чорнобрива, кохана. (Співає).
З того часу, як женився,
Я ніколи не журився,
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
За Тетяну сто кіп дав,
Бо Тетяну сподобав.
Ой, чук...
За Марусю п'ятака,
Бо Маруся не така.
Ой, чук...
Я веселий і здоров
Від Тетяниних бров...

Ой, чук...
Як Тетина засміється,
В душі радість оддається.
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
Солдат. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!
Тетяна. А ти думав, що у мене чоловік абиякий?.. Не бійсь, себе не видасть. (Співає).
Будь у мене мужичок з кулачок,
А я таки мужикова жінка...
Я за його захилюсь, захилюсь,
Та нікого не боюсь, не боюсь. (2)
Ой, до мене губерець підсипавсь
І любові добивавсь, добивавсь.
Я губерця любити не стала, -
Його трясця напала, напала. (2)

" Молодице, чия ти, чия ти?
Пусти мене до хати, до хати".
" Піди к чорту, убирайсь, убирайсь,
Коло воріт не шатайсь, не шатайсь! " (2)
Михайло. Воно так, вашеці проше: сучка санчата замчала; у нас ремінця за личко не виміняєш.
Тетяна. От тепер час уже спати лягати
Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?
Михайло. Потіш... та чим же і як?
Тетяна. Та годі вам утішатись: час спати!
Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?
Михайло. Старшого? Це б того, - що греблі рве?
Тетяна. Цур йому! Це б того, що - не при хаті згадуючи? (Плюється).
Солдат. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.
Михайло. В чоловічеськім? Якого ж чоловіка?
Солдат. Какого хотите? (Всі мовчать).
Тетяна. Знаєш, чоловіче, що? Нехай явиться таким, як я знаю і скажу москалеві... Побачимо, чи покаже!
Михайло. Добре, кажи, говори.
Солдат. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.
Тетяна. Нехай твій старший покажеться паничем Финтиком, що в нашім селі проживає, та щоб і в такій одежі, яку він носить.
Солдат. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его представить?
Михайло. В такім, яке носив сьогодні.
Солдат. Изволь.
Михайло (жінці). Я не вірю москалеві: він хваста.
Солдат бере вуглину і виймає шомпол, розставляє чоловіка і жінку по обидва боки сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками очі. Стає сам посеред сцени і питає поважно, міняючи голос.
Солдат. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?
Михайло (боязко). Нехай жінка каже.
Тетяна. З-під припічка.
Михайло (набік). О, хитра з біса!
Солдат. Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ни слова, не отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите; а не то - быть бедам!
Михайло. А з зав'язаними очима побачиш його?
Солдат. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.
Михайло. Господа служивий! Чи не можна, щоб ції потіхи не показувати? Мене циганський піт проймає.
Солдат. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте! (Поважно і помалу).
Тара, бара,
Гала, бала.
Во всех углах
Трах-тарарах!
Из печнова дна
Вылезай, сатана!
При цих словах Михайло смішно кривиться. Финтик вилізає з-під печі. Солдат йому помагає, затуляє піч, стає знов на своє місце й робить знак, щоб той мовчав; підходить до жінки, розв'язує їй очі, далі й чоловікові. Михайло, вгледівши Финтика, виявляє переляк і дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало. .
Михайло (опам'ятавшись). А можна, мосьпане, з ним і побалакати?
Солдат. Нельзя: голос его сильнеє грома, когда заговорит, из глаз засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.
Михайло. А жінка перенесе?
Солдат. Нет..
Тетяна. Неправда, перенесу! (Выходить з круга, до чоловіка). Чоловіче! Москаль жартував над тобою. Я тобі все тепер розкажу. Цей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.
Михайло. Як же то так?.. Чи ви мене справді морочите, чи на глузд піднімаєте? Я нічого тут не розчовпу собі. А горілка? А вечеря під боднею?
Солдат сміється.
Тетяна. Все то не чари. Послухай. Три неділі вже тому, як панич цей приїхав у наше село до своїх родичів і, дізнавшись, що тебе дома нема, почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нічого йому робити дома, аж ні: зачав мені говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловіка дома нема, то і другого не гріх полюбити, бо так у світі ведеться. Такими й гіршими розказами так " ієні надоїв і осоружився, що і мені здумалось над ним поглумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогодні. Я купила горілки, курку і ковбасу, та ще до вечері прийшов москаль. Я рада була, що на Финтиків кошт погодується служивий. Но цей служивий таку веремію підняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати голодного, но він, видно, не спав і підслухав, як я Финтикові розказувала, де сховала горілку і страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрощі піднявся і удавав, мов він чарівник. От тобі вся правда; а ти знаєш, що я перед тобою не брешу і не обманюю тебе.
Михайло. Так ось воно як... Е! (До солдата). Господа служба! Так ти не чарівник і панич цей не... дух святий з нами? Горілка і страва - не од того, що не при хаті згадуючи? Га?
Солдат. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.
Михайло. Та мені й самому здається, що од моєї жінки не треба б сподіватись городянського, вашеці проше, бешкету. Та тепер дивний світ...
Тетяна. Не гріши, чоловіче! Хто проступиться, то той виля, як собака в човні. Погляди на мене і на пани ча - і вгадаєш, хто грішний, а хто праведний.
Солдат. Вот оправдание, которое и строгий кригсрехт уважил бы. Поступим с виновным по воинским артикулам.
Финтик. Прошу милосердия, пощады и прощения! (Стає навколішки й співає).
Помилуйте, вас прошу:
Єй-єй же, покаюсь!
І прельщатися чужим
По смерть зацураюсь.
Я - бездельник, признаюсь,
І дурак письменный!
Я проныра і крючок
I хапун отменный...
Я спокутую гріхи
I, божусь, ісправлюсь
І любить чужих жінок
По смерть не отважусь.
Солдат. Как же тебе поверить, когда ты крючок! Тебе непременно нада сделать наказ на спине и на ребрах. (Показує на мигах).
Финтик (перелякано). Ой, ой, умилосердитесь!
Тетяна (до солдата). Не будьмо неумолимі для других, одним собі зазорного не прощаймо. (До Финтика). Слухай (співає).
Треба б дати
Прочухана,
Щоб ти научився;
Михайло.
Як обманювать жінок,
В другий раз страшився.

Тетяна.
Ти за чванство,
За лукавство
І попався в сітку
Михайло.
За те б треба
Дати хльосту
І спровадить к дідьку.

Тетяна.

Признавайся,
Оправдайся,
То не буде лиха.
Михайло.

Добрих людей не кусай
Явно, ні спідтиха.

Финтик.
О, горе мне, грешнику сущу,
Ко оправданню ответа не имущу!
Како и чем могу вас ублажити?
Ей, от сего часа буду честно жити!
Михайло. Гляди ж того! Встань та послухай сюди. Мені б треба більше за всіх проученіє тобі дати, но я непотребство твоєї душі прощаю тобі, тільки обіщай нам ніколи не забувати, якого ти роду, почитати матір свою, поважати старших себе, не обижати нікого, не підсипатись під чужих жінок, а мою Тетяну за тридев'ять земель обходити; бо колись за це дадуть тобі березової припарки такої, що й правнучатам будеш заказувати.
Солдат. И небо с овчинку покажется.
Тетяна. І в могилі боляче буде.
Финтик. Милостивые благодетели! Ваше великодушие проникло в мою совесть. Она пробудилась и представляет мне докладный регистр моих бесчинств. Стыжусь моих злых окаянств и сам себе кажусь презрительным, как за дурные поступки противу моих родных, равно и противу всех людей. Теперь все силы употреблю доказать на деле мое исправление. Буду всем рассказывать сегодняшнее мое приключение и москаля-чаривника, дабы пример мой послужил ко исправлению всех и каждого.
Солдат. Поэтому правда, что шутка, кстати сделанная, больше делает иногда пользы, чем строгие наставления.
Всі (хор).
Треба дружно з людьми жити,
Треба так жінок любити,
Щоб од бога не гріх,
Щоб і людям не в сміх. (2)
Финтик.
Всем теперь скажу я смело:
В прок не пойдет злое дело, -
Хоть удастся в один раз -
Попадешься в инчий час. (2)
Всі.
Треба дружно з людьми жити... (і далі).

Тетяна.
Паничі, остерігайтесь,
Не запальчиво влюбляйтесь,
Бо хто ласий до чужбин,
Той скуштує і дубин. (2)

Всі

Треба дружно з людьми жити,
Треба так жінок любити,
Щоб од бога не гріх,
Щоб і людям не в сміх. (2)
Завіса.

⇐ Предыдущая 12