|
|||
Явление 4
Терпилиха прядет, Наталка шьет.
Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Оп'ять щось тобі на думку спало?.. Н а т а л к а. Мені з думки не йде наше безталання. Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покойний твій батько довів нас до сього. Н а т а л к а. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват. Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорность. Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви біду терпите? Мамо! Т е р п и л и х а. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе - розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надежду? Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, як на мені сватались. Уже нічого сказать - хороші люди! Т е р п и л и х а. А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він і письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко - чому не люди? Кого ж ти думаєш -може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею. Н а т а л к а. Хотя б і протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!.. Та і всі письменні - нехай вони собі тямляться! Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нім ні слуху нема, ні послушанія. Н а т а л к а. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам'ятує об нас, та боїться вернуться. Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде. Н а т а л к а (подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).
№ 8 Ой мати, мати! Серце не вважає, Кого раз полюбить, з тим і умирає. (2) Лучче умерти, як з немилим жити, Сохнуть з печалі, щодень сльози лити. (2) Бідность і багатство - єсть то божа воля; З милим їх ділити - єсть щаслива доля. (2) Ой хіба ж я, мати, не твоя дитина, Коли моя мука тобі буде мила? (2) І до мого горя ти жалю не маєш, Хто прийшовсь по серцю, забуть заставляєш!.. (2)
(Пропевши, говорит).
О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй! (Плачет). Т е р п и л и х а (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна. Але що ж! Хто відає - може, де запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так буває, що одну нібито любить, а о другій думає. Н а т а л к а. Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер так бідні - о, з кінця світа прилинув би до нас на помощ. Т е р п и л и х а. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в світі, та і о Петрі так думай. А лучче, якби ти була мені покорна і мене послухала.
№ 9 Чи я тобі, дочко, не добра желаю, Коли кого зятем собі вибираю? Ой дочко, дочко! що ж мні начати? Де ж люб'язного зятя достати? Петро десь блукає, може, оженився, Може, за тобою не довго журився. Ой дочко, дочко! що ж мні начати, Де ж люб'язного зятя достати? По старості моїй живу через силу, Не дождавшись Петра, піду і в могилу. Ой дочко, дочко... и проч. Тебе ж без приюту, молоду дитину, На кого оставлю, бідну сиротину? Ой дочко, дочко... й проч.
Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідность, сльози і перебори твої положать мене в домовину. (Плачет). Н а т а л к а. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати. Т е р п и л и х а. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на світі! Прошу тебе: викинь Петра з голови - і ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вікна, чи не йде хто до нас? (Уходит).
|
|||
|