До лекції-семінару

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

1. Семантико-структурні особливості односкладних структур. Головний член як компонент граматичної основи односкладного речення.

2. Класифікація односкладних речень.

3. Аналіз різних типів односкладних структур, у яких головний член речення формально співвідносний із присудком:

а) означено-особові речення;

б) неозначено-особові речення;

в) узагальнено-особові речення;

г) безособові речення;

д) інфінітивні речення;

4. Характеристика односкладних речень, у яких головний компонент формально співвідносний із підметом:

а) номінативні речення;

б) статус генітивних та вокативних речень.

Це речення, семантико-структурний тип якого має один головний член. Останній концентрує в собі певні реалії, явища, стан, вказує на відношення до дійсності і т. д. Відсутність другого головного члена не свідчить про неповноту структури чи семантико-синтаксичну недосконалість.

В окремий структурний тип виділив О. Шахматов (Ще в к. 19-п. 20 ст. такий тип не виділяли).

Головний член речення формально співвідноситься з підметом або присудком. В окремих односкладних реченнях підмет легко відтворити (Прийду завтра), в інших – він не відтворюється, хоча змістові особливості також можна відтворити двоскладною структурою (Сьогодні мені якось не думається → Сьогодні я якось не можу думати). Отож, основна відмінність одно- і двоскладних речень полягає у їх семантико-структурній природі і способі оформлення граматичного значення. Двоскладні – аналітичні граматичні основи, односкладні – синтетичні. Усі мовознавці акцентують увагу на тому, що односкладні речення – це окремий формально-структурний тип речень. Жовтобрюх: головний член в односкладних не можна доповнити іншим головним. Івченко: односкладні не слід плутати з неповними.

ТИПИ:

Мовознавці виділяють різну кількість. Щодо типів, то враховують, крім граматичних показників, і лексичні.

Особові: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові.

І Дієслівні

Неособові: безособові, інфінітивні.

ІІ Іменні: номінативні, ґенітивні, вокативні.

1. Означено-особові.

Головний член – дієслово 1 чи 2 особи одн. чи мн. (дійсного способу теперішнього або майбутнього часів, наказового способу): Не маю права на помилку. Разом ходімо в майбутнє. Не бійтесь заглядати у словник. Головний член може бути будь-якого типу (простий / складений): Спробуємо піти в бібліотеку ще завтра. Такі структури частіше бувають поширеними, аніж непоширеними: Сплю. Їм. Ходжу на побачення, зрідка – на пари. Односкладність окремих частин зберігається й у складних конструкція: Як захочемо, то вивчимо усе те, що недослухали на лекції. А підем у свята на прощу, не забудь чоботи зняти – взуєшся вже біля церкви. Питальна чи оклична інтонація не виводить речення із площини одно складності. За своєю семантикою означено-особові речення близько стоять до двоскладних і відрізняються лише стилістичними відтінками, підкреслюючи передусім дію, а не особу. Відмінність між односкладними і двоскладними стосується часового плану речення, а саме: форма минулого часу головного дієслівного члена виводить структуру із площини одно складності (→ двоскладне неповне), це ж стосується і форми 3 особи одн., порівн.: Читаю свої конспекти / Читав свої конспекти / Читає свої конспекти.

2. Неозначено-особові.

Головний член – дієслово 3 особи мн. (час, спосіб будь-який): Прийшли привітати Вас зі святом. У селі встають рано. Суб’єкт не названий, невідомий, але ситуативно домислюємо без проблем.

3. Узагальнено-особові.

Головний член виражає дію, яка може стосуватися будь-якої особи. Найчастіше головний член виражений дієсловом у 2 ос. одн., рідше – 3 ос. мн. дійсного способу теперішнього чи майбутнього часу та наказового способу: Науки не носять за плечима. Що посієш, те й пожнеш.

(? ) у поодиноких випадках – інфінітив: Лихо конем не об’їхати).

Основним критерієм виділення виступає не граматичний, а семантичний. Найпоширеніші у художньому стилі, розмовно-побутовому, передають позачасове протікання дій, процесів, станів. Рідше – у науковому стилі для позначення типових дій, звичних процесів та станів: Печиво випікають при температурі 220 градусів. За силою натягу каната визначають приблизну глибину водойми.

За значенням:

1) Власне узагальнені – виражають загальне судження, що може стосуватися будь-якої особи; стилістично – розмовно-побутовий, у фольклорі (приказки та прислів’я): Шила в мішку не сховаєш. Дарованому коневі в зуби не дивляться.

2) Частково-узагальнені – виражають стан або дію самого оповідача, яка має узагальнений характер (у художній літературі). Граматично – найчастіше теперішній або майбутній час у відносному значенні (за Русанівським – теперішньо-живописний, теперішньо-історичний): Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь бачиш зелене-зелене море верб, садків, конопель… (І. Нечуй-Левицький).

Категорія часу має важливе значення в тому сенсі, що дія, яку виражає головний член речення, є чинною стосовно всіх часів: речення такого типу наділені значенням поза часовості, тому структури на зразок: Купив кота в мішку – також оцінюємо як узагальнено-особові.

4. Безособові.

Найпоширеніший тип в СУМ. Головний член називає дію чи стан, які відбуваються незалежно від їх носія. Основними ознаками таких речень (за Куликом) є:

1) Носій дії чи стану, які приписуються його головному членові речення, не визначений; він не лише не виражений словесно, але й не домислюється.

2) Виражають, як правило, не діяльність суб’єкта, а фізичний, психічний чи інший стан, настрій тощо.

3) Неоднорідні щодо способу вираження головного компонента – різною мірою наближаються до двоскладних структур.

Спосіб вираження головного компонента:

1) Дієсловами:

- Безособовими: Хай щастить Вам у далекій путі! Вечоріє вже. Із минулого в майбутнє перекинуто мости.

Примітка: Варто розрізняти поняття безособових дієслів у граматичному та лексико-граматичному аспектах. Граматично безособові дієслова – форми на –но, -то (прочитано, прибито), безособові дієслова в лексико-граматичному аспекті – передають зміни в навколишньому середовищі, психічні, фізичні стани людини та мають неповну особову парадигму – вживаються лише у формі 3 особи одн. (таланить, вечоріє, світає).

- Особовими дієсловами в безособовому значенні: пахнути, зарябіти, полегшати, бути: Пахне травою.

За структурою співвідносні як з простими, так і складеними присудками: Надворі почало мрячити.

2) Прислівниками:

- Одиничними предикативними: Нам треба голосу Тараса. Немає в аудиторії світла.

- Предикативний прислівник + інфінітив (модель складеного дієслівного присудка): треба, можна, потрібно, необхідно, неможливо: З народом загравать не треба.

- Допоміжне дієслово + прислівник (модель складеного прислівникового присудка): До чого ж було гарно і весело там!

- Адвербіалізовані іменники у значенні предикативних прислівників (зв’язковий компонент – дієслово «бути», часто пропущений: біда, гріх, жаль, лінь, сором, шкода: Не сором сліз, що ллються од безсилля (Леся Українка).

5. Інфінітивні.

! У шкільному курсі інфінітивні речення зараховують до безособових.

Головний член – одиничним інфінітивом, який в семантичному аспекті має широкий діапазон модальних відтінків, передаючи як реальні, так й ірреальні значення дії, стану, процесу. Дія в таких реченнях логічно пов’язана з певною особою (на відміну від безособовим структур, у яких до складу граматичної основи входить інфінітив), найчастіше такі речення мають значення спонукання до дії, емоційно забарвлені: Залікові усім принести в деканат! Підкреслити головні і другорядні члени речення!

Виділяють два різновиди з погляду реальності / ірреальності дії та формальних засобів вираження інфінітива: 1) без часток Б, БИ: Не ридать, а здобувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі. 2) з частками Б, БИ: Все б Вам веселитися!

6. Односкладні іменні.

Номінативні (за шкільною програмою – називні).

Головний член співвідносний з підметом та виражений іменником у Н. в. Обов’язкові ознаки таких речень:

1) Крім предикативності, наділені і значенням буттєвості.

2) Стверджувальні.

3) Переважно позбавлені модальних модифікацій.

4) Ситуація, яку відтворюють, стосується лише плану теперішнього часу, порівн.: Осінь. / Була осінь.

Головний член може поширюватися додатками або означеннями: Зима. Криниця. Стук обмерзлого відра. Жіночі голоси і перегук дитячий. Наявність у структурі не присубстантивного додатка або обставини свідчить не про цей тип односкладних речень, а про двоскладне неповне речення з пропущеним присудком: Надворі осінь.

Типи номінативних:

1) Буттєві: Зимовий вечір. Тиша. Ми.

2) Вказівні: Ось і станція.

3) Оцінні (ускладнені частками який, такий, що за): Що за дівчина!

4) Спонукальні (накази, команди): Увага!

Не всі мовознавці визнають речення номінативні з модально-оцінним значенням (втрата буттєвості – основної ознаки номінативних) (= пунктам 3, 4). Суперечливо трактують синтаксичні конструкції з називним-уявлення: Місто… Воно живе в мені повсякчас. І. Слинько, П. Дудик вважають їх номінативними, дехто, вслід за російськими синтаксистами (Валгіною, Шведовою) – не визнають такі речення номінативними, вважаючи, що у таких реченнях не має значення буття, а лише певний уявний образ. Також по-різному трактують назви газет, журналів (Дудик визнає).

7. Ґенітивні.

Головний член виражений формою Р. в., передає не лише значення наявності, буттєвості, а й вказує на кількість: А кавунів! Вперше виділив О. Шахматов, в українському мовознавстві І. Слинько. Багато мовознавців не виділяють (оцінюють як неповні речення з неназваним головним членом, порівн.: А кавунів! / А кавунів вродило цього літа! ). Стверджувальні / заперечні: Ані крихти.

8. Вокативні.

Порівн.: Петре, іди сюди! / Петре! Іди сюди.

Література:

1. Баранник Д. Х. Про один актуальний спосіб синтаксичної номінації // Мовознавство. – 2006. - №2-3. – С. 50-54.

2. Бережан Л. До питання про інфінітивні спонукальні речення // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Зб. наук. праць. Серія: Філологія. 2001. Вип. 3. – С. 185-188.

3. Болюх О. В. Семантико-синтаксична структура безособового речення: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10. 02. 01 / АН України – К., 1992. – 16 с.

4. Борщ Е. Г. Безособовість як особлива властивість граматичної особи // Українська мова і література в школі. – 1973. – № 11. – С. 34-38.

5. Борщ Е. Г. Односкладні речення // Українська мова і література в школі. – 2000. – Ч. 18. – С. 8-11.

6. Брицин В. М. Односкладні речення в українській мові: до питання їхнього дослідження // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 81-87.

7. Горпинич В. О. Генітивні речення в українській мові // Українська мова. – 2009. - №3. – С. 3-9.

8. Горяний В. Д. Односкладні речення в українській мові. – К., 1983. – 165 с.

9. Дуденко О. Узагальнено-особові речення чи речення з узагальненим значенням? // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Зб. наук. праць. Серія: Філологія. 2001. Вип. 3. – С. 182-185.

10. Дудик П. С. Із синтаксису простого речення. – Вінниця, 1999.

11. Дудик П. С., Прокопчук Л. В. Синтаксис української мови. – К., 2010.

12. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного мовлення (Просте речення. Еквіваленти речення). - К., 1973.

13. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. - К., 1984. - С. 194–253.

14. Іваненко З. І. Односкладні речення як синонімічні паралелі двоскладних // Українська мова і література в школі. – 1985. – № 8. – С. 24- 27.

15. Іваницька Н. Л. Синтаксис простого речення: Складні випадки аналізу. - К., 1989.

16. Іваницька Н. Л. Теоретичний синтаксис української мови. Формально-граматична структура простого речення. Ч. 1. – Вінниця: ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 1999. – 155 с.

17. Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення. – К.: Вища школа, 1985. – 178 с.

18. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. - Ч. 2. - Синтаксис. - К., 1965.

19. Курило О. Про українські безпідметові конструкції з присудковими дієприслівниками на –но, -то // Збірник секції граматики української мови. Кн. 1. – К., 1930.

20. Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення. – К.: Наукова думка, 1966. – 324 с.

21. Рабанюк Л. Поширюючі члени у структурі генітив них заперечних речень // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Зб. наук. праць. Серія: Філологія. 2001. Вип. 3. – С. 199-202.

22. Савицький М. П. Український синтаксис з погляду діахронічної типології // Мовознавство. – 2006. – №2-3. – С. 45-49.

23. Сич В. Ф. Односкладні речення в українській мові // Українська мова і література в школі. – 1964. – № 1 – С. 24-28.

24. Слинько І. І. Парадигматика простого речення (односкладне речення) – Мовознавство. – 1980. – № 3. – С 22-29.

25. Слинько І. І. Чи є односкладні речення? // Мовознавство. - 1985. - № 4. - С. 48–53.

26. Слинько І. І., Гуйванюк В. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. - К., 1994.

27. Снісаренко І. Інтерпретація природи інфінітивних речень у сучасних мовознавчих студіях // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету. Серія: філологічні науки. – Вип. 89 (4). – С. 167- 170.

28. Сучасна українська мова: Синтаксис / За ред. О. Пономаріва. - К., 1994.

29. Сушинська І. М. Структурно-функціональні різновиди номінативних речень у сучасній українській мові: Автореф. дис…канд. філолог. наук: 10. 02. 01. – Дніпропетровськ, 2000.

30. Христіанінова Р. О. Вивчення односкладних речень у шкільному курсі синтаксису // Актуальні проблеми гуманітарних та природничих наук: Зб. ст. – Вип. ІІ. – Москва-Запоріжжя, 1991. – С. 31.

31. Христіанінова Р. О. Просте речення в шкільному курсі української мови. – К., 1991. – 160 с.

32. Чирва Г. М. Безособові речення // Українська мова і література в школі. –1974. – № 3 С 22-34.

⇐ Предыдущая 12