Варіант 30

1)Смертна кара(з-ни Хамурапі)-А)досить поширена. 2)а)агора. 3)За законами ману (бриття голови): Б)брахмана. 4)гром. права усіх римлянам: А)212р. н. е. 5)Родич карла мартела: г)внук.

6 ) У Салічної правді статті про аллод стосуються восновному його успадкування.
не Рухоме майно син і дочка наслідували у рівній частці. Але земляпереходила тільки до сина. В усьому цьому не було навмисної дискримінаціїжінки. Хотіли одного: зберегти земельну власність в цьому роді. Коли ж роду не стало, відпало і зазначене обмеження; едиктом короля Хільперіка (518-584 рр.. ) Встановлювалося, що за відсутності у померлогосинів успадковує дочка, а якщо і її немає - брат або сестра померлого, але не " Сусіди", як це було раніше. До рухомих речей, що знаходяться у власності окремих осіб або сімей, застосовувався термін «свій», на відміну від терміна «чужий». Рухоме майно уфранків безперешкодно відчужувалося, передавалося в спадщину одному зчленів сім'ї померлого або родичу з боку матері або батька.

7) Церковне право та церковна юрисдикція дістали загальнодержавне поширення. Такий експеримент був на перших порах надзвичайно успішним. Німеччина стала імперією, включивши до свого складу значні слов'янські, французькі, італійські території. Однак, у кінцевому підсумку церква відмовилася від ролі високопоставленого і високооплачуваного королівського слуги і виступила як самостійна опозиційна до королівсько-імператорської влади сила. Ейфорія могутності Х-ХІ ст. обернулася однією з головних причин феодальної роздробленості Німеччини у більш пізній період.

8) ) левелери (англ. levellers, від level – урівнювати) – радикальне дрібнобуржуазне демократичне угруповання в Англії під час буржуазної революції 17 ст., яке виступало за встановлення республіки, проведення деяких соціальних реформ, спрямованих па поліпшення становища народних мас. Левелери. Ядром лівих сил стає армія, в якій в 1646-47 складається партія політичних зрівнювачів (левелерів), підтримана дрібними міськими власниками. Ідейною основою їх рушення були доктрини природного права, народного суверенітету, суспільного договору, права на низложення тирана. Лідери левелерів Джон Лілберн, Уїльям Уолвін, Річард Овертон вимагають створення демократичних законів, що гарантують права народу і кожного окремого громадянина, демократичних свобод, скасування монархії і палат лордів, відповідальності парламенту і посадових осіб перед народом, недоторканості приватної власності. Під їх тиском в 1647 починається демократичний етап революції: ініціатива переходить до народних низів. У полицях обираються агітатори, які пропагандують вимоги своєї партії. Наказ парламенту про розпуск армії викликає різкий протест.

9) Конституція 1919 p., яка увійшла в історію під назвою Веймарської (за місцем її прийняття), стала однією з найдемократичніших конституцій, відомих на цей час буржуазним країнам. Вона розроблялася в умовах, коли революція в Німеччині ще не була придушена, що дістало вияв у демократичному, суто компромісному змісті її положень, у закликах до «громадянського миру», «співробітництва всіх класів», до «свободи» і «справедливості».

10) Основними потенційними інституціональними джерелами політичної нестабільності за президентської форми правління є подвійна легітимність, розділене правління і загальні вибори президента. Подвійна легітимність полягає в тому, що народ як єдине джерело влади в державі делегує шляхом виборів владні повноваження двом функціонально незалежним один від одного органам держави – парламенту і президенту, що породжує суперечність між ними, їх суперництво у здійсненні внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу держави.
Коли президентська партія має абсолютну більшість місць у парламенті, президент фактично стає одноособовим правителем у державі, очолюючи виконавчу владу і контролюючи законодавчу владу, що активізує боротьбу парламентської опозиції. Якщо ж абсолютна більшість місць у парламенті належить опозиційним стосовно президента політичним силам, то має місце розділене правління, що виявляється у протистоянні президента і парламентської більшості. Найвиразніше одноособове президентське правління і розділене правління виявляється за двопартійної системи. За твердженням відомого американського політолога Х. Лінца, США є єдиною державою з президентською формою правління і стабільною демократією. Усі інші держави світу, що обрали президентську форму правління, не уникли авторитаризму глави держави і протистояння між ним і парламентом, політичних потрясінь. На підтвердження цього в дисертації наводяться численні приклади з досвіду зарубіжних країн

11) «Великий березневий ордонанс» (фр. La Grande Ordonnance de mars) – документ, вершина діяльності Генеральних штатів, який був прийнятий «третім станом», це указ франц. дофіна Карла (спадкоємця франц. королівського престолу), виданий у березні 1357 р. в період розмаху народного руху 1356-1358 рр. у Парижі, очолюваного купецьким старшиною Етьєном Марселем. Згода Карла підписати ордонанс була вимушена. «Великий березневий ордонанс» був вираженням глибокого невдоволення городян політикою монархії в умовах Столітньої війни і повинен був здійснити глибоку реформу державного управління. Генеральні штати змусили спадкоємця короля Карла підписати цей документ. Зміст цих реформ був викладений у 67 статтях і зводився до такого:

· надавав право Генеральним штатам збиратися самостійно без дозволу короля для обговорення державних справ два рази на рік (§5);

· проголошувалася недоторканність депутатів Генеральних штатів;

· Генеральні штати отримували право контролювати податки та витрати державних коштів (§2);

· королівська влада без узгодження з Генеральними штатами не могла запроваджувати нові податки, укладати мир із супротивником, змінювати цінність монети (§39);

· запроваджувалася відповідальність посадовців за доручену їм справу;

· заборонялася незаконна конфіскація майна;

· контролю з боку Генеральних штатів підлягали рада короля, армія та державний апарат;

· змінювати цінність монети (§15).

· передбачалася реформа адміністрації та суду, скорочення кількості посадовців і зменшення витрат на їх утримання.

Королівські чиновники тепер не могли займати тільки одну посаду і передавати свої функції іншим особам. Ордонанс забороняв продавати на торгах посади суддів. Король був обмежений у праві помилування. Скасовувалася практика грошового викупу за 8 тяжких злочинів (як правило, представники « «третіх станів» це через відсутність коштів не практикували). Виникла можливість перетворити Генеральні штати на постійно діючий парламент. У країні півтора роки існувало двовладдя: влада дофіна і Генеральних штатів.

12) Новий статус домініонів було закріплено на імперській конференції 1926 р. У резолюції, яку підготували лорд Бальфур і канадський прем’єр-міністр ліберал Макензі Кінг, визнавалася незалежність домініонів, а слово " імперія" замінювалося на " співдружність". " Члени конференції є угрупованням самостійних держав, які мають рівноправний статус, не підпорядковуються одна одній ні за яким видом внутрішніх чи зовнішніх справ, об’єднані спільною вірністю британській короні та вільно згуртовані як члени Співдружності". У резолюції було передбачено перехідний період, під час якого в царині зовнішньої політики та оборони найбільша частка відповідальності припадала на британський уряд.
На конференції 1930 р. було ухвалено рішення, що суперечки між членами Співдружності розв’язуватимуться, як і раніше, " судовим комітетом особистої королівської ради" на чолі з лордом-канцлером. Крім того, на вимогу Південно-Африканського Союзу та Ірландії, одностайно визнавалося право домі ніонів на відокремлення.
Такий розвиток подій було кодифіковано 1931 р. ухваленням англійським парламентом Вестмінстерського статуту. Статут уточнював функції парламентів домініонів і скасовував закон 1865 р., за яким рішення, винесені колоніальними парламентами, не повинні були суперечити законам, ухваленим у Лондоні. Домініони отримали право анульовувати закони‚ прийняті в Лондоні. Статут було прийнято всіма членами Співдружності (ПАС та Ірландією — з деякими застереженнями).

⇐ Предыдущая 1 23