Характеристика образів - цитати

Кайдаш вбілійсорочці з широкими рукавами. Кайдашстругаввісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-підрукавівбуло видно здоровізагоріліжилаві руки. Широкелицебулосухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високомулобінабігалигустідрібнізморшки. Кучерявепосіченеволоссястирчало на голові, як пух, і блищалосивиною.

СтарийОмелькобувдужебогомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; вінпонеділкував і постивдванадцятьп'ятниць на рік, перед декотримипразниками.

Вірив, щохто буде постить у ту п'ятницю, той не буде в водіпотопати.

Вінбувдобрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і зароблявдобрігроші, але ніяк не мігвдержатиїху руках. Грошівтікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашевісвійнапечаток.

Червоний перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину

Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди підстіжки: жнива кінчались, і начиналась возовиця. Старшого Кайдашевогосина звали Карпом, меншого— Лавріном.

Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум'яними губами.

Карпо бувширокий в плечах, з батьківськими карими гостримиочима, з блідуватимлицем. Тонкі пружки йогоблідоголиця з тонкими губами мали в собіщосьнеласкаве. Гострітемніочібулинібисердиті.

Лаврін овемолодедовгастелицебулорум'яне. Веселісині, як небо, очісвітилисьпривітно й ласкаво. Тонкі брови, русявідрібнікучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Вінбув схожий з виду на матір.

Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледвеволодав руками, морщив лоба, неначесердився на своговажкого й тупого заступа. Веселому, жартовливомуменшомубратовіхотілосьговорити; старший знехотя кидав йому по кількаслів.

Карпо бувбілявий, але волосся на йогоголовізвершечкубулотрохирудувате. Вінніколи не сміявсягаразд, як сміються люди. Йогонасуплене, жовтувателице не розвиднювалосьнавітьтоді, як губи осміхались.

Кайдашиха. Вона булавже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастимлицем, з сіримиочима, з тонкими губами та блідимлицем.

Маруся Кайдашихазамолодудовго служила в дворі, у пана. кудиїї взяли дівкою. Вона вміладуже добре куховарить і ще йтеперїї брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась одїхтрохи панства. До неї прилипла якасьоблесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілуватьїх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. Попаді й небагатіпаніїчастувалиїї в покоях, садовилипоруч з собою на стільці як потрібнулюдину.

Маруся пишала губи, осміхалась, сипалаоблесливими словами, начедрібним горохом. До природноїзвичайностіукраїнської селянки в неї пристало щосьвжедуже солодке, ажнудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот.

Мотря. Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона буланібинамальована на білійстіні. Загорілерум'яне лице щевиразнішемалювалось з чорними тонкими бровами, з темнимиблискучими, як терен, облитийдощем, очима. В лиці, в очах булорозлите. щосьгостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.

⇐ Предыдущая 12