С.Д. Шапченко, кандидат юридичних наук,

С. Д. Шапченко, кандидат юридичних наук,

доцент Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

СКЛАД ЗЛОЧИНУ ЯК КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ФЕНОМЕН:

СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ФОРМИ ІСНУВАННЯ

1. Як предмет наукового дослідження і категорія науки кримінального права склад злочину має довгу і складну історію[1]. Важливими етапами його дослідження були праці видатних німецьких правознавців, провідних російських та радянських криміналістів, визначних представників науки кримінального права України. В межах цих досліджень накопичений значний масив конструктивних наукових положень («позитивних знань»), що дало підставу окремим науковцям говорити про відносно самостійне вчення (загальне вчення) про склад злочину. Водночас деякі підходи щодо конкретного розуміння складу злочину, в тому числі концептуального характеру (сутність, юридична природа, основний кримінально-правовий зміст), принципово відрізняються між собою, а інколи і виключають один одного.

2. Узагальнення та певна систематизація різних підходів до конкретного розуміння складу злочину, дозволяють, зокрема, зробити такі висновки:

1) існує домінуючий підхід в конкретному розумінні складу злочину; такий підхід проявляється, насамперед, у виділенні кількох однакових (або принаймні однотипних) ознак (характеристик), які, на думку більшості криміналістів, розкривають сутність цього кримінально-правового феномену;

2) в межах домінуючого підходу наявні деякі особливості; такі особливості стосуються окремих сторін цього кримінально-правового феномену або проявляються у різному розумінні окремих його характеристик;

3) мають місце окремі особливі (альтернативні домінуючому) підходи щодо конкретного розуміння складу злочину; порівняно з домінуючим підходом вони розкривають сутність цього кримінально-правового феномену принципово по-іншому.

3. Здійснюючи подальшу конкретизацію цих висновків та поєднуючи певним чином відповідні «авторські» формулювання, можна, зокрема, констатувати наступне.

Домінуючий підхід в конкретному розумінні складу злочину проявляється в таких його ознаках (характеристиках): а) склад злочину – це результат («продукт») пізнавально-оціночної діяльності людей; за своїм змістом він являє собою «сукупність (систему) ознак», «описання (нарис)», «правове поняття», за сучасною термінологією – «інформаційну модель», що певним чином характеризує злочин; б) така інформаційна модель (сукупність ознак) характеризує, як правило, злочин певного виду; як конкретний результат пізнання та оцінки вона надає певному типу девіантної (суспільно небезпечної) поведінки вигляду злочину окремого виду – крадіжки, хуліганства, зґвалтування тощо; в) відповідна інформаційна модель (сукупність ознак) злочину певного виду обов’язково відтворюється («об’єктивізується», «закріплюється») в праві, стає відносно самостійним елементом змісту кримінального права; лише після цього вона може виконувати функцію певного нормативного орієнтира.

Особливості конкретного розуміння складу злочину в межах домінуючого підходу вбачаються, зокрема, у тому, що: а) одні науковці наголошують, що склад злочину утворюють (мають утворювати) лише ознаки, які відображають зовнішню сторону злочину; інші вважають, що склад злочину включає ознаки, які характеризують як зовнішню, так і внутрішню сторони злочину; б) більшість авторів розглядає склад злочину виключно як «описання (нарис)» окремого виду злочину; є, однак, і такі, які розрізняють особливий склад – сукупність ознак окремого виду злочину і загальний склад – сукупність ознак будь-якого злочину (злочину «взагалі»); в) одні криміналісти підкреслюють, що склад злочину є сукупністю ознак, які характеризують злочин певного виду в цілому; інші допускають, що ця «інформаційна модель» може відображати і окремі різновиди злочину певного виду.

4. Особливі підходи щодо конкретного розуміння складу злочину – альтернативні домінуючому підходу – найбільш яскраво представлені в публікаціях Н. Ф. Кузнєцової та І. П. Малахова. В межах першого особливого підходу наголошується на необґрунтованості розуміння складу злочину як інформаційної моделі, законодавчого описання злочину і констатується: склад злочину – це «діяння, що містить описані в кримінальному законі ознаки злочину» [1, с. 98], або ж «сукупність фактів, з якою норма пов’язує кримінально-правові наслідки» [2, с. 131].

З позицій другого особливого підходу склад злочину – це «конструкція… суто теоретична, наукова абстракція, яку майже кожен автор, котрий торкається проблеми складу злочину, розуміє і тлумачить по-своєму» [3, с. 76]. Вона не має свого втілення ні в нормах кримінального права, які описують ознаки злочинних діянь, ні в самих злочинних діяннях. Як «теоретична побудова», створена до того ж з порушенням законів «діалектичної логіки», склад злочину не може виконувати юридично значущих функцій, зокрема, бути підставою кримінальної відповідальності [4, с. 37 – 43].

5. Подальше дослідження сутності складу злочину передбачає перш за все оцінку наведених вище підходів щодо його розуміння і на її підставі – уточнення, доповнення і, можливо, спростування відповідних конкретних характеристик. Окремими «фрагментами» такого дослідження можуть бути наступні положення:

1) на наш погляд, склад злочину у його сучасному розумінні дійсно являє собою певну модель злочину. При цьому як результат пізнавально-оціночної діяльності людей він поки що може існувати лише як словесна (мовна) модель. Словесна форма складу злочину є, так би мовити, первинною (матеріальною, «фізичною») формою його існування, без якої неможливі будь-які інші його форми;

2) як словесна модель злочину його склад містить певні змістовні характеристики злочину, виконуючи перш за все інформаційну функцію. Водночас, повністю «зняти» елемент оцінки, що мав місце при створенні складу злочину, такі характеристики не можуть – окремі з них мають форму так званих оціночних ознак. Під цим кутом зору склад злочину може розглядатись не лише як інформаційна, а і як інформаційно-оціночна модель злочину;

3) особливості кримінально-правового регулювання виключають можливість визнання поведінки людини злочином за якимись його загальними («родовими») характеристиками (наприклад, безпосередньо за рівнем суспільної небезпеки). Тому склад злочину завжди містить певний мінімум його видових характеристик, а якщо різне кримінально-правове значення надається окремим різновидам злочину певного виду, цей мінімум доповнюється характеристиками таких різновидів. Таким чином, склад злочину – це завжди модель злочину певного виду або його окремого різновиду;

4) будучи моделлю злочину, а не просто поняттям про нього, склад злочину набуває певних властивостей системи. Ці властивості проявляються, зокрема, в тому, що його характеристики мають структурну (елементи, зв’язки між ними) та змістовну (ознаки) сторони. При цьому важливо підкреслити: всупереч «буквальному» розумінню склад злочину може включати характеристики, які фіксують не лише «внутрішні» зв’язки між окремими елементами (компонентами) власне діяння, а і «зовнішні» зв’язки діяння з іншими юридичними фактами (типами юридичних фактів).

6. Якщо склад злочину як його словесна інформаційна (інформаційно-оціночна) модель «включається» в механізм кримінально-правового регулювання, він набуває кількох додаткових правових характеристик. Зміст кожної з них є специфічним – він визначається характером взаємодії конкретної моделі з окремими складовими (елементами) цього механізму. Відповідна специфічна правова характеристика надає такій моделі «статусу» відносно самостійного правового явища, яке, крім зазначених вище сутнісних (змістовних і структурних) характеристик, має особливу форму свого існування («юридичного» буття).

7. Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. Тому в межах правової системи України склад злочину як певна його словесна модель обов’язково набирає законодавчої (власне правової) форми. При цьому з урахуванням особливостей кримінального законодавства України така форма складу злочину має вигляд специфічної нормативної юридичної конструкції – юридичного складу злочину. Саме юридичний склад злочину має бути єдиним правовим (нормативним) орієнтиром для визнання конкретного діяння у поєднанні з іншими обставинами злочином певного виду чи окремим різновидом такого злочину.

8. Як специфічна нормативна юридична конструкція юридичний склад злочину є об’єктом пізнання і оцінки різних людей – пересічних громадян, юристів-практиків, правознавців. В процесі пізнання та оцінки відповідні його змістовні і структурні характеристики «переміщуються» у сферу свідомості зазначених суб’єктів і там обов’язково систематизуються, уточнюються, конкретизуються. В результаті цього з’являється окрема (відносно самостійна) форма складу злочину як певного елементу («фрагменту») індивідуальної і колективної правосвідомості. Важливо підкреслити: в індивідуальній і колективній правосвідомості та її «матеріалізованих» джерелах (коментарях, підручниках, монографіях тощо) склад злочину існує як своєрідна нормативно-теоретична юридична конструкція.

Теоретична складова такої конструкції перш за все включає загальні положення – в окремих джерелах їх називають загальним складом злочину, загальним поняттям про склад злочину тощо [5, с. 81]. Крім того в межах теоретичної складової систематизуються, конкретизуються та уточнюються окремі видові характеристики, що передбачені у складі злочину певного виду чи складах окремих його різновидів.

Очевидно, що теоретична складова складу злочину як елементу правосвідомості може містити окремі спірні положення. Однак повністю виключити нормативний зміст і тим самим перетворити цю його форму в суто теоретичну юридичну конструкцію суб’єкт не може – певний мінімум нормативних характеристик в ній завжди залишається.

9. Для окремих теоретичних джерел характерне спрощене розуміння ситуації, в якій вирішується питання про злочинність конкретного діяння. Воно зводиться, зокрема, до наступного: діяння у поєднанні з іншими юридичними фактами зіставляється з кількома юридичними складами злочинів (нормативними юридичними конструкціями) і з них обирається той, який найбільш повно і точно передбачає це діяння. В дійсності зміст такої ситуації значно складніший: оскільки висновок про злочинність діяння є результатом певних оціночно-пізнавальних процесів, що відбуваються у свідомості (правосвідомості) відповідного суб’єкта, зіставляються не реальні юридичні факти і нормативні юридичні конструкції, а певні інформаційні (інформаційно-оціночні) їх моделі як окремі складові («фрагменти») його (суб’єкта) свідомості (правосвідомості).

Якщо результатом такого зіставлення стає висновок про відповідність конкретної моделі фактичних обставин певній моделі юридичного складу злочину, така модель фактичних обставин відтворюється у відповідному процесуальному документі («досудовим слідством встановлено…»; «суд встановив…»). Саме ця модель фактичних обставин, по суті, – конкретизованих видових характеристик злочину певного виду чи його окремого різновиду і є ще однією формою складу злочину – так званим фактичним складом злочину.

10. Викладене вище дозволяє сформулювати наступні загальні висновки: 1) за своєю сутністю склад злочину є словесною інформаційною (інформаційно-оціночною) моделлю злочину певного виду або окремого його різновиду; 2) якщо така модель «включається» в механізм кримінально-правового регулювання, вона набуває певних правових (юридичних) властивостей, зміст яких визначається характером її взаємодії з відповідними елементами цього механізму; ці властивості зумовлюють «розщеплення» складу злочину на декілька відносно самостійних правових явищ, кожне з яких має свою форму існування («юридичного буття»); 3) як компонент (елемент) змісту кримінального права склад злочину набирає форми специфічної нормативної юридичної конструкції, існує у вигляді юридичного складу злочину; 4) будучи відображеним у свідомості людей, юридичний склад злочину зазнає певних змін: окремі його характеристики уточнюються, конкретизуються, систематизуються; тому як компонент («фрагмент») індивідуальної та колективної правосвідомості склад злочину набирає форми своєрідної нормативно-теоретичної юридичної конструкції; 5) при визначенні злочинності конкретного діяння відповідний суб’єкт обов’язково створює інформаційно-оціночну модель фактичних обставин (діяння у поєднанні з іншими юридичними фактами); якщо суб’єкт робить висновок про відповідність такої моделі певному юридичному складу злочину, він відтворює цю модель у відповідному процесуальному документі; така модель конкретизованих характеристик злочину певного виду чи окремого його різновиду набирає форми так званого фактичного складу злочину.

12 Следующая ⇒