СОРОЧЕ ПОЛЕ. У ПОЛЯХ

СОРОЧЕ ПОЛЕ

Находилися на лижах, накаталися, морозцем надихалися, аж почманіли. Коли б не вечірні сутінки, то й не вертали б додому. Вирішили, що неодмінно прийдемо сюди завтра. Та наступного дня у мене була невідкладна робота, а ще наступного — знову робота, а потім просто не випало. Вибралися тільки через тиждень. Прийшли і… — Чого це поле стало таке сорочаче? — питав Олег. Справді, на білій сніговій ковдрі — чорні плями: і там, і там, і там… Сонце хитренько усміхається — воно знав, хто це поле під сороку розмалював.

У ПОЛЯХ

Вчора підсипало ще сніжку, поземка війнула хвостом, підмела, пригладила — стало в полях, як у прибраній світлиці. І на лижах тепер любо-радо. Інна спинилася, каже: — Ми зараз тут одні на всі-всі поля. А просто перед її лижами враз вибухав сніговий фонтан. І поки Інна приходить до тями, здоровезний рудий зайчисько шугнув за невисокий горбок, вигаптувавши на білині крапчастий візерунок слідів. — От тобі й одні! — сміюся з неї. І показую на сусідній горбок. — А ген оті темні цяточки бачиш? — Там що, теж сплять зайці? — Інна здивовано зирить на мене. — Куріпки. Там їхня їдальня. Заєць уночі розгріб сніг, от на розгребені вони клюють озимину. — А чого не ворушаться? — Помітили нас і затаїлися. Сподіваються, що ми їх не завважимо. Зараз куріпкам із-під снігу важко добувати корм, тому вони кожну свою їдальню залишають з великою неохотою. Щоб не полохати птахів, ми навмисне повертаємо у протилежний бік. Нам же однаково, де кататися. У видолинку ще здалеку побачили на снігу щось чорне. Гадали-гадали, та так і не вгадали, що воно таке. Наблизилися — а це свіжонаточена купа землі. Виходить, кротові і взимку не до відпочинку. Лижі по снігу біжать швидко, легко. От лише день короткий: ще не встигли втомитися, а сонце до заходу хилиться, нагадує, що вже час додому. Певно, йому, сонцю, при хорошій погоді теж котитися легше.

⇐ Предыдущая 40 41 42 43 444546 47 48 49 Следующая ⇒