ОСІНЬ. ДОРІЖКА

ОСІНЬ

Приходжу до знайомого лісу і вражено зупиняюся: — О!.. І немає слів, щоб виразити захоплення. А ліс і собі ні шелесть. Дерева, стомившись протягом весни і літа тягнутися наввипередки до сонця, раптом зупинилися, опустили руки, оглядають одне одного, дивуються з власної краси: — О!.. Тиша-тиша. Тут звідкілясь об’явився невсида-вітерець: шш-шуг!.. Та дуби на нього невдоволено зашикали: «Тш-ш-ш!.. Тш-ш-ш!.. » І вітрець слухняно принишк, притулившись до стовбура уже безлистої осики.

ДОРІЖКА

Набурмосився сивий дощ та й не просвітляє. І ця доріжка в парку аж до самого краю тиха й безлюдна. А дарма! Бо якраз тепер доріжка найбільш показна, саме зараз настав її зоряний час: на ній лапато розпласталися мокрі кленові зорі. Так і відлискують щирим золотом та багрянцем на невідбіленому полотні грунтівки. Ступаю по такій, зірчастій… Чи ж то по доріжці ступаю? Чи ж то не сама царівна Осінь тягне шлейф свого плаття із жовтня в листопад?

ГАРНО!

Порпаюся серед усякого дерев'яччя, дошку до дошки примоцовую. Капосний підсвинок вщент розвалив хлівця, тепер ось треба спинати знову. Робота не клеїться. То цвяхів не знайшлося, довелося різне іржаве кривулля випростувати. То раптом десь молоток запропастився. А тут іще погода аж додолу хилить — чи то мжичка, а чи вітер такий холодно-липучий, мов слизень. Олег туди-сюди сновигає під ногами — не сидиться йому в хаті — і без угаву торохтить: — Чого ви цвях забиваєте скраю, а не посередині? — А нового хлівця свиня скоро розвалить? — Можна, я сам оцю дошку приб’ю? Відмахуюся: — Не заважай! Хлопчик врешті зрозумів, що настрій у мене кепський — примостився збоку, мовчки позирає. А де тому гарному настрою взятися? Чекав цього вихідного, щоб по гриби піти, вже й рюкзак з вечора налагодив, а вийшло ось — порпаюсь у ломаччі. Якби це хлівця з нового зводить, то не стільки вже тої мороки. А коли те струхло, те підгнило, а те ледь тримається — спробуй зробити щось путяще. Он уже скільки часу голови не підводжу, а похвалитися нічим. — Дядь, — чую, — дядь! Подивіться, як гарно! Повертаюся: — Га? Що гарно? — Ну, гарно. Все гарно… Не можу втямити, про що він. День похмурий, як і був. Верби в бережку насуплені. Хіба що вітер ущух… Хоча стривай: здається, потепліло. Звичайно, потепліло! Як для осені, то й дуже тепло… У вербах якась пташка чічівкає». По селу півні розспівалися, один поперед другого витинає… Димком запахло — діти, певне, картоплю печуть… Гм, таки справді гарно! Незчувся, як уже й собі щось під ніс мугикаю. І молоток веселіше цвенькає. Дошка до дошки — уже й толк якийсь виходить. Ось як воно, коли гарно!

⇐ Предыдущая 24 25 26 27 282930 31 32 33 Следующая ⇒