Інкруста́ція деревини́ — це оздоблення поверхні дерев'яних виробів вставками з інших матеріалів: скла, металу, перламутру, каменю тощо.

Художня обробка деревини

ІНКРУСТАЦІЯ

Художня обробка дерева - найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва. Виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. За формотворчими техніками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі: бондарство, деревообробне токарство, столярство та декоративне різьблення.

Матеріали. Деревина з давніх часів була улюбленим і цінним матеріалом. Вона міцна й пружна, має невелику питому вагу. Барвники, оліфа й лаки надійно захищають дерев'яні вироби від води і водночас посилюють декоративне звучання текстури. Глибоке розуміння й знання властивостей деревини та інших матеріалів в усі часи залишалися незмінною основою народного мистецтва.

За твердістю породи дерева різнять на м'які (липа, осика, вільха, горіх, черешня) і тверді (клен, дуб, бук, в'яз, тис, акація, явір, груша, слива, яблуня та ін. ). Твердість деревини залежить також від її вологості та напрямку зрізу: найбільшу твердість має торцевий зріз, найменшу - радіальний. На декоративні якості деревини впливають колір, фактура і текстура.

Колір деревини вказує на спектральний склад світлового потоку, відбитого деревиною. Він залежить від породи, умов росту, віку дерева. Породи помірного клімату України мають переважно бліде пофарбування. Південні і тропічні породи деревини наділені яскравим кольором - жовтим, червоним, вишневим, коричневим тощо. Інтенсивність пофарбування зростає з віком дерева.

Фактура деревини - це характер малюнку волокон серцевинних променів. Текстура різних порід дерева дуже різноманітна: у липи і вільхи - майже непомітна, а в горіха і сосни - чітко виражена.

Добираючи деревину для художніх виробів, ремісники з найдавніших часів строго враховували не тільки фізичні (твердість, розколюваність, гнучкість), декоративні (колір, текстура, фактура) якості, а й смакові властивості (дух) деревини. Дух має кожна порода. Ароматичними є переважно ефірні масла, смоли і дубильні речовини -таніди. Особливо сильно пахне свіжо зрубана деревина. З часом, при висиханні її запах послаблюється, а при нагріванні знову посилюється.

Деревина звукопровідна. Тому її використовують для виготовлення дерев'яних, струнних і смичкових інструментів. До резонансної деревини належить бук і ялина. Бук, придатний для музичних інструментів, повинен рости на кам'янистих гірських грунтах, на висоті понад 800 м над рівнем моря, віком більше 130 років.

Наявність різноманітних фізичних, декоративних, смакових та інших якостей деревини дає змогу поділити породи на такі, що найбільш придатні для 1) бондарства (верба, сосна, ялина, липа, дуб та ін. ); 2) токарства (осика, вільха, тополя, береза, груша та ін. ); 3) столярства (сосна, ялина, тис, дуб, горіх, шовковиця та ін. ); 4) різьбярства (липа, осика, явір, вільха, клен, груша, яблуня та ін. ). Народні майстри використовували також деревину сливи, кедра, тиса, користувалися й привозною сировиною - кипарис, червоне дерево (махагонь), лимонне дерево, палісандр тощо. З неї виготовляли невеликі коробочки, порохівниці, табакерки, пенали, хрестики, іконки і под.

З другої половини ХІХ ст. гуцульські майстри інкрустували вироби різноманітними кольоровими матеріалами, а саме: фарбованим деревом, " вареним" у природних барвниках (виварах цибулиння, лушпиння волоського горіха, настої з дикої яблуні, польового хвоща та ін. ), а також хімічних анілінових фарбах. Легко доступним був баранячий ріг, перламутр. На ярмарках можна було купити мідний і латунний дріт, бляху, бісер - порцеляновий (білий, синій, червоний) та скляний, тьмяніших кольорів. Усі ці матеріали давали змогу вирішувати різноманітні композиційні завдання колірного і фактурного характуру.

Техніки. У художній обробці дерева одні технічні прийоми і засоби виразності створюють цілісну функціональну форму предметів, інші мають лише декоративне спрямування і завершують художнє оформлення виробів. До формотворчих технік належать вирізування, видобування, виточування, бондарні та столярні прийоми.

Видовбування - одна з найдавніших технік - полягає у поступовому вибиранні деревини з масиву виробу, внаслідок чого утворюється заглибина, порожнина або отвір. За допомогою сокири, долота і видовбача майстри виготовляють передусім побутові предмети - човни-довбанки, ночви, ступи, черпаки, сільнички тощо. Вони вирізняються значною товщиною стінок, міцністю, округлою і масивною формою, внутрішнім заглибленням овальної та криволінійної конфігурацій.

Вирізування (витесування, вистригування) - різноманітні технічні прийоми, за допомогою яких майстри вручну моделюють з дерева форму побутових предметів та декоративних виробів. Необхідні інструменти: сокира, тесак, ніж, струг, різці та ін. Цими прийомами користуються не тільки теслі, а й столярі, бондарі, роблячи заготовки. Вирізування інколи поєднується з видовбуванням і переходить в об'ємне різьблення, часом сполучається з профілюванням.

Виточування - техніка обробки дерева і самостійна галузь народного художнього промислу (токарство). У процесі обертання дерев'яну заготовку на токарному верстаті обробляють пласкими і півкруглими долотами, фігурними різцями, гачками тощо. В історії токарства відомі такі конструкції верстатів: лучковий з почерговим рухом, ручний з поперечно-обертовим рухом, ножний обертовий, ножний обертовий з маховиком, механічний з кінним приводом, водяним, паровим, електричним двигунами. Поширення токарного виробництва в минулому було пов'язане насамперед із виготовленням дерев'яного точеного посуду.

Сучасні народні майстри й професійні художники широко використовують техніку виточування не лише для виробництва різноманітного посуду, а й при виготовленні жіночих прикрас, дитячих іграшок тощо. Ця своєрідна техніка дає змогу створювати нескінченну кількість пластичних художніх форм.

Поштовхом до цієї роботи, мене надихнули експозиції Коломийського музею " Гуцульщина".

Мені дуже сподобалися роботи народних майстрів нашого регіону, а особливо ще мебель, яка прикрашала інтер'єр хат.

Сподобалась різьба, точені елементи, вишуканість форм і об'ємів, текстура і художнє рішення.

Вони враховують породу дерева, поєднують різні різьби інкрустації, інтерції між собою.

І тому я вирішив зробити на дипломну роботу крісло.

Спочатку ескізи були пов'язані з різними стилями з бароко, готикою, роккоко. Але накінці я зупинився на " модерні".

І пов'язав його з елементами гуцульсьогої різьби і ажурної різьби, також з точеними речами.

Для роботи я використав матеріал: дерево і дуб. Тому що він міцний, не боїться вологи і має прекрасну текстуру.

Інструменти для різьби - це різці, фучок, мечековидний і косяк. Виконав такі елементи, як розетка, копанички, зубці. А для ажурної різьби використовував електролобзик і ручну електрофрезу.

Для точених речей використав токарний станок СТД - 20 м.

Також використовував клей ПВА для склеювання шипів, ЛАК світлий столярний.

І в кінцевому результаті в мене вийшло крісло в стилі " модерн" з елементами гуцульської і ажурної різьби.

В художньому оздобленні предметів найчастіше вживається інкрустація перламутром, кольоровим металом, бісером, різними породами дерева. Пізніше для цієї ж мети почали застосовувати різноколірний каучук і фарбоване дерево. Помітно ускладнюється рисунок орнаментальних мотивів і цілих композицій.

Часом перенасичення декором призводило до втрати природної фактури деревини. Орнаментальні мотиви, що виконуються інкрустацією, нерідко своїм зовнішнім блиском і мерехтінням відвертають увагу від прекрасно виконаних мотивів чистої різьби.

Інкруста́ ція деревини́ — це оздоблення поверхні дерев'яних виробів вставками з інших матеріалів: скла, металу, перламутру, каменю тощо.

Інтарсія — це оздоблення поверхні дерев'яних виробів вставками з інших порід деревини.

Інкрустація та інтарсія — це своєрідні види мозаїки для оздоблення деревини.

Маркетрі (фр. marqueterie) — вид мозаїки з фігурних пластинок шпону (різних по кольору і фактурі), що наклеюються на дерев'яну основу. Маркетрі використовують для виготовлення меблів, панно та інш.

Оздоблення вставками як самостійний вид декоративно-ужиткового мистецтва не дуже поширений в оздобленні предметів побуту через трудомісткість роботи. Часто інкрустація поєднується з геометричним різьбленням по деревині. Таке вдале поєднання надає предметам особливої неповторності, витонченості.

Вставки із каменю використовувалися ще в епоху дохристиянської Київської Русі для оздоблення ідолів. Часто виконували очі з півдорогоцінного каміння.

З розвитком торгівлі між Західними землями України та Європою збільшувався попит на оригінальні витвори декоративно-ужиткового мистецтва самобутніх майстрів Гуцульщини. Ділки та спекулянти для збільшення обсягів збуту пропонували, а нерідко і диктували умови, модний на той час в Європі оздоблення бісером. Інколи такі дії суперечили здоровому глузду. З'являлися вироби які були повністю всипані бісером.

Однак з часом майстри Гуцульщини вдало поєднують гуцульське різьблення із вставками з бісеру (пацьорки), дроту, перламутру. Одним із відомих майстрів є різьбяр з Косівщини Івано-Франківської області Марко Мегединюк (1842–1912). Він активно розвивав техніку інкрустації (викладки) кольоровим бісером і вважається батьком бісерної техніки. Бісер завозили з Чехії, Боснії та інших країн.

В 1887 р. на рільничо-промисловій виставці в Кракові Мегединюк демонстрував цимбали, багато прикрашені «пацьорками» і мідним дротом, за які одержав бронзову медаль. Він відвідує виставки у Львові, Парижі, Римі та переймає краще з досвіду інших майстрів. Не можна не згадати таке прізвище як Шкрібляк. Творчість різьбяра Юрія Шкрібляка (1822–1884) вражає своєю завершеністю і є досі актуальною та взірцем для сучасних майстрів. Разом із своїми синами Василем, Миколою та Федором розвивали техніку інкрустації, застосовуючи її в мотивах чистого геометричного різьблення.

Художні вироби В. Шкрібляка зберігаються в музеях Львова, Коломиї, Івано-Франківська, Косова та інших музеях України. Інкрустація твердими приклеєними вставками з рогу, перламутру, кістки бере початок від синів Шкрібляка Юрія.

Різьблення на виробах із дерева збагачувалася інкрустацією металом (металеві цітки — цвяшки, штифти). Цей спосіб інкрустації назвали «жированєм». Сини Юрія Шкрібляка ввели у металеву орнаментику інкрустацію мідним дротом, пластинками мосяжної бляхи та декоративними цвяхами. Технікою інкрустації металом захопилися Юрій та Семен Корпанюки. Вони поряд з уже відомими способами (мосяжні «цітки», цвяшки, пластинки) вводять кручений дріт (крученка).

Додаток 1

⇐ Предыдущая 123 Следующая ⇒