Тема 4. Склад і структура видатків Державного бюджету України

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

Тема 4. Склад і структура видатків Державного бюджету України

План

1. Поняття витрат держави та їх особливості.

2. Класифікація видатків

3. Видатки Державного бюджету України

4. Видатки місцевих бюджетів

5. Кошторисне фінансування

Література:

Алексєєв І. В. , Ярошевич Н. Б., інші Бюджетна система. – К., 2008. с. 91-109

Бюджетний Кодекс України. – К., 2008. – с. 23-24, 39, 48, 56-68

Коваленко Ж. Л. с. 25-32

Пасічник Ю. В. с. 443-454

1. Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу називаються витратами бюджету.

Видаткова частина бюджету, як і доходна, поділена на дві складові — видатки загального фонду та видатки спеціального фонду.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є:

• необхідність утримання державних установ;

• рівень розвитку регіонів держави;

• зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

• форми надання бюджетних коштів;

• інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків, в основі якого лежить визначення функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади і управління.

Функціональні повноваження поділяються на:

• власні повноваження;

• делеговані повноваження;

• неделеговані повноваження.

Видатки на здійснення неделегованих повноважень — це видатки на забезпечення конституційного ладу в державі, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевого самоврядування. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. До видатків на виконання неделегованих повноважень належать видатки на державне управління, законодавчу і виконавчу владу, утримання Секретаріату Президента, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні і прикладні дослідження, національну оборону, правоохоронну діяльність, державні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, засобів масової інформації, розвитку транспорту і зв'язку, загальнодержавні інвестиційні проекти, державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; створення і поповнення державних запасів, обслуговування державного боргу, проведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші програми загальнодержавного значення.

Видатки на здійснення делегованих повноважень — це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і бюджетних трансфертів. Розмежування видів видатків за делегованими повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності, з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх до безпосереднього споживача.

Видатки на здійснення власних повноважень — це видатки на реалізацію прав, обов'язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Розмежування видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності, з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача.

Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

• Перша група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

• Друга група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Вони здійснюються з бюджетів міст республіканського АР Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів.

• Третя група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Такі видатки здійснюються з бюджету АР Крим та обласних бюджетів.

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Видатки, що можуть потенційно вплинути на соціальне забезпечення мешканців області, закріплюються за обласними бюджетами. Йдеться про спеціалізовані середні заклади освіти для учнів з вадами розвитку, середні школи-інтернати, професійно-технічні училища та вищі учбові заклади, багатопрофільні лікарні обласного значення, спеціалізовану медичну допомогу, спеціалізовані установи соціального захисту для сиріт, інвалідів, літніх громадян та спеціалізовані спортивні програми.

Видатки, від яких опиняться у виграшному становищі мешканці компактно розташованого адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими та районними бюджетами. Зокрема, це загальна середня освіта, загальна медична допомога, включаючи програми санітарної освіти та соціального захисту для соціально незахищених у місцевому регіоні (соціальна допомога людям похилого віку).

Видаткові завдання суто місцевого значення закріплені за бюджетами міст, сіл та селищ. Усі ці бюджети відповідають за дошкільну освіту, первинну медичну допомогу, що надається місцевими клініками, фельдшерсько-акушерські пункти. У містах районного значення з середніми школами та районними лікарнями саме районні бюджети відповідатимуть за утримання цих установ.

Міста Київ та Севастополь наділяються всіма видатковими повноваженнями, закріпленими за областями, містами, районами, селами та селищами, з урахуванням законів України, які визначають спеціальний статус цих адміністративно-територіальних одиниць.

Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах:

• принцип відомчої підпорядкованості — суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органа управління цим бюджетом (наприклад, Національний університет «Львівська політехніка» фінансується з Державного бюджету України, оскільки університет підпорядкований Міністерству освіти і науки України);

• принцип територіального розташування — фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб'єкт фінансування.

2. За бюджетною класифікацією існують 4 класифікації видатків бюджету:

• функціональна;

• економічна;

• відомча;

• програмно-цільова.

Функціональна класифікація видатків будується відповідно до основних функцій держави:

• державні видатки на послуги загального призначення (державне управління, судова влада; міжнародна діяльність; фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; національна оборона; правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави);

• видатки на суспільні і соціальні послуги (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство; культура та мистецтво; фізична культура і спорт; засоби масової інформації);

• видатки на державні послуги, пов'язані з економічною діяльністю (організація роботи транспорту, охорона навколишнього середовища, розвиток окремих галузей тощо);

• видатки на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу, видатки з цільових, резервних фондів, видатки на проведення виборів і референдумів.

Таблиця 1. Функціональна класифікація видатків (приклад)

Код
	Загальнодержавні функції
	Вищі органи державного управління, органи місцевої влади та місцевого самоврядування, фінансова та зовнішньополітична діяльність
	Фінансова та фіскальна діяльність
	Фундаментальні дослідження
	…
	Економічна діяльність
	Сільське господарство
	Лісове господарство та мисливство
	…

Відомча класифікація визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На основі відомчої класифікації створюється реєстр розпорядників бюджетних коштів. Відомча класифікація видатків державного бюджету визначається відповідно до закону про Державний бюджет України (частина 2 статті 22 Бюджетного Кодексу України).

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Кошти бюджету, які отримують фізичні та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи, надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Бюджетним асигнуванням є повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. Бюджетне зобов'язання — будь-яке розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі.

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень, тобто їм надано право розподіляти бюджетні кошти між розпорядниками нижчого рівня. Ними можуть бути виключно:

• за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;

• за бюджетним призначеннями, передбаченими бюджетом АРК, — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради АРК та Ради міністрів АРК, а також міністерства та інші органи влади АРК в особі їх керівників;

• за бюджетним призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, — керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головний розпорядник коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, розробляє бюджетні запити (документ, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для діяльності розпорядника на наступний бюджетний період) і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу; здійснює контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і витрачання ними бюджетних коштів, одержує звіти розпорядників про витрачання ними бюджетних коштів, проводить аналіз ефективності витрачання бюджетних коштів розпорядниками.

Усі розпорядники бюджетних коштів діляться на 3 ступені.

Головні розпорядники бюджетних коштів є розпорядниками І ступеня, на рівні Державного бюджету — це керівники міністерств і відомств; на рівні місцевих бюджетів — керівники відділів державних адміністрацій, голови сільських і селищних рад.

Таблиця 2. Відомча класифікація видатків (приклад)

Код
З0	Державне управління справами
	Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України
	Державна судова адміністрація України
	Верховний Суд України
	Вищий господарський суд України
	Міністерство внутрішніх справ України
	Міністерство палива та енергетики України
	Державний комітет телебачення і радіомовлення України
	…

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів II та III ступенів.

Розпорядки II ступеня мають право на розподіл і переказ коштів розпорядникам III ступеню. На рівні Державного бюджету розпорядниками II ступеня є керівники середньої ланки управління, що мають у своєму розпорядженні установи та організації; на рівні місцевого бюджету розпорядників II ступеня не існує. Розпорядники III ступеня на рівні Державного бюджету і місцевого бюджетів — керівники установ і організацій. Приклад: розпорядник І ступеня — Міністерство освіти і науки України, розпорядник III ступеня — Національний університет «Львівська політехніка»; розпорядник І ступеня — Міністерство внутрішніх справ України, розпорядник II ступеня — Львівське обласне Управління Міністерства внутрішніх справ (УМВС); розпорядник III рівня — Пустомитівський районний відділ УМВС.

Для всіх розпорядників коштів Державного бюджету є обов'язковим здійснення операцій по видатках через органи Державного казначейства.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на:

• поточні видатки (код 1000) — усі платежі бюджету, що передбачаються на поточні цілі (видатки на утримання існуючих об'єктів);

• капітальні видатки (код 2000) — платежі з метою придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, землі та нематеріальних активів, а також капітальні трансферти (видатки на створення нових, розширення існуючих об'єктів);

• нерозподілені видатки (код 3000) — це видатки з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради Міністрів АРК, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад;

• кредитування з вирахуванням погашення (код 4000) — платежі бюджетів усіх рівнів з метою проведення економічної політики, в результаті яких у них виникають фінансові вимоги до інших суб'єктів господарської діяльності. При застосуванні категорії кредитування обов'язковою умовою є виникнення зобов'язання щодо повернення коштів (операції, пов'язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності і строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання перед бюджетом).

Кожен напрямок видатків має цільове призначення. Наприклад, поточні видатки (1000) за цільовим призначенням спрямувати: на оплату праці працівників бюджетних установ — 1100; нарахування на заробітну плату — 1120; видатки на відрядження — 1140, оплату комунальних послуг та енергоносіїв — 1160.

Залежно від економічного змісту видатки бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку.

До поточних видатків бюджетів належать видатки, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій, надання державою міжбюджетних трансфертів іншим бюджетам і окремим галузям економіки у формі дотацій та субвенцій на поточне функціонування.

Видатки розвитку або капітальні видатки — це видатки, що забезпечують інноваційну та інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; кошти, що надаються як бюджетні позички на інвестиційні цілі юридичним особам; видатки, при здійсненні яких створюється або збільшується майно, що знаходиться у власності держави або органів місцевого самоврядування; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Відповідно до поділу видатків на поточні і капітальні бюджет можна розділяти на поточний бюджет і бюджет розвитку. В Україні відповідно до Бюджетного кодексу відокремлення поточного бюджету від бюджету розвитку не передбачено.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом. Програмна класифікація видатків бюджету відповідно до вимог частини 3 статті 38 Бюджетного кодексу України щорічно визначається у законі про Державний бюджет України.

Видатки бюджету класифікують за такими критеріями:

1) за роллю у відтворенні виробництва:

• поточні;

• капітальні;

2) за суспільним призначенням:

• на виконання економічних функцій держави (видатки на економічну діяльність і науку);

• на виконання соціальних функцій держави (видатки на соціальний захист і соціальну сферу);

• на виконання оборонної функції держави (видатки на оборону);

• на виконання управлінської функції держави (видатки на органи державної влади та управління, правоохоронні органи, прокуратуру, судову владу, податкову, митну службу тощо);

• на обслуговування державного боргу;

3) за галузями економіки і соціальної сфери:

• видатки на промисловість;

• видатки на транспорт;

• видатки на сільське господарство;

• видатки на освіту;

• видатки на охорону здоров'я тощо;

4) за рівнем бюджетної системи:

• видатки Державного бюджету;

• видатки місцевих бюджетів;

5) за формами бюджетного фінансування:

• проектне фінансування (фінансування інвестиційних проектів);

• бюджетні кредити (надання фінансової допомоги суб'єктам підприємництва на поворотній основі);

• кошторисне фінансування (виділення бюджетних асигнувань на підставі кошторису);

• державні трансферти (субсидії, субвенції, дотації).

3. Видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 Бюджетного Кодексу України

Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу з Державного бюджету України здійснюються видатки на:

1) державне управління:

• законодавчу владу;

• виконавчу владу;

• Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні і прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

• загальну середню освіту, спеціалізовані школи державної форми власності, загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

• професійно-технічну освіту;

• вищі навчальні заклади державної форми власності;

8) охорону здоров'я:

• багатопрофільні лікарні і поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції;

• клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, поліклініки, госпіталі для інвалідів ВВВ;

• загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, спеціалізовані санаторії для дітей, ветеранів ВВВ;

• санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні станції тощо;

9) соціальний захист і соціальне забезпечення:

• державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям, працівникам органів внутрішніх справ);

• державні програми соціальної допомоги (соціальний захист інвалідів, відшкодування збитків громадянам кримськотатарського народу та осіб інших національностей, що були незаконно депортовані з України, допомога ветеранам ВВВ, державна програма протезування, грошова допомога біженцям);

• програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

• програми підтримки будівництва реконструкції житла для окремих категорій громадян;

• підтримка громадських організацій, що мають статус всеукраїнських;

10) культура і мистецтво:

• бібліотеки, музеї, виставки, заповідники національного значення;

• національні театри, філармонії, державні музичні колективи і ансамблі

• державну архівну справу;

• програму розвитку кінематографії;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

• підготовку резерву і складу національних команд;

• державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

• державні програми інвалідного спорту та реабілітації;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам 'яток архітектури державного значення;

15) програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій, стихійних лих, охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку;

18) створення і поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів і референдумів;

21) інші програми державного значення.

Перелік закладів освіти, охорони здоров'я, заходів культури, мистецтва, спорту та інших закладів і програм, що фінансуються з Державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за винятком видатків, що пов'язані з державною таємницею (таємних видатків).

Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.

Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України.

Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності,

У разі якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України.

У разі якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України має місце недоотримання доходів загального фонду Державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків від суми, передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період, Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України, розглянувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністром фінансів України.

Верховна Рада України приймає рішення щодо зазначеного проекту закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у двотижневий термін з дня відповідного подання Кабінетом Міністрів України. До прийняття Верховною Радою України відповідного рішення видатки провадяться з урахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень. Їх перелік визначається законом про Державний бюджет України.

4. Видатки місцевих бюджетів. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, з урахуванням економічного, соціального, природного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.

Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет (використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень; кошти спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення) і бюджет розвитку (кошти спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням). За наявності дефіциту бюджету першочергово фінансуються вичитки, які включено в поточний бюджет.

Видатки місцевих бюджетів закріплені ст. 88—91 Бюджетного кодексу. Розподіл видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності і поділяються на групи. Як і доходи, видатки місцевих бюджетів слід розділяти на ті, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферна, і ті, що не враховуються.

При визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів враховуються такі видатки з бюджетів сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань:

1) на утримання органів місцевого самоврядування;

2) на освіту (дошкільну освіту, загальну середню освіту);

3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні);

4) утримання сільських, селищних, міських палаців культури, клубів та бібліотек;

При визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів враховуються такі видатки з бюджетів районів, міст обласного підпорядкування, міст АРК:

1) державне управління:

- органи місцевого самоврядування міст республіканського АРК і міст обласного значення)

- органи місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту (дошкільну освіту, загальну середню освіту);

3) охорону здоров'я (первинну медико-санітарну: лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої допомоги, поліклініки, амбулаторії та програми медико-санітарної освіти);

4) соціальний захист і соціальне забезпечення (допомога сім'ям з дітьми, виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян; притулки для неповнолітніх, відділення соціальної допомоги на дому тощо);

5) державні культурно-освітні і театрально-видовищні заклади (театри, музеї, бібліотеки, палаци і будинку культури, виставки, школи естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту (утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл).

При визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів не враховуються видатки з місцевих бюджетів на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

4) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

5) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

6) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

7) заходи з організації рятування на водах;

8) обслуговування боргу місцевих органів самоврядування;

9) транспорт, дорожнє господарство:

• регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;

• експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);

• будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення;

10) культурно-мистецькі програми;

11) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

12) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

13) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;

14) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

15) управління комунальним майном;

16) регулювання земельних відносин;

17) інші програми.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів (Стаття 71. Бюджетного Кодексу України). Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 цього Кодексу);

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки, Крим та місцевого самоврядування

2) капітальні вкладення;

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

По загальному фонду місцеві бюджети можуть прийматися з дефіцитом шляхом внесення змін до рішень про місцевий бюджет за результатами річного звіту про виконання відповідного місцевого бюджету за попередній бюджетний період виключно на суму вільного залишку бюджетних коштів.

По спеціальному фонду можуть прийматися з дефіцитом виключно бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети у частині дефіциту бюджету розвитку, який покривається за рахунок запозичень. (Стаття 72 в редакції Закону № 1086-1V (1086-15) від 10. 07. 2003)

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів України.

Надання позичок з одного бюджету іншому забороняється.

Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов'язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку.

Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть, щорічно перевищувати 10 відсотків видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів по його обслуговуванню, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має право здійснювати запозичення протягом 5 наступних років.

5. Кошторис — це документ бюджетної установи, у якому встановлено обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіл. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Розрізняють такі види кошторисів:

• індивідуальний — для кожної бюджетної установи;

• загальний — по групі однорідних закладів (загальноосвітні школи, дитячі дошкільні заклади та ін. );

• на централізовані заходи, які проводяться відповідним органом управління;

• зведений — обсяги фінансування для окремого органу управління, об'єднує кошторис розпорядника вищого ступеня та підпорядкованих йому розпорядників нижчих ступенів (наприклад, зведений кошторис відділу освіти включає: загальні
кошториси по загальноосвітніх школах, школах-інтернатах, дошкільних закладах та на централізовані заходи).

Складання кошторису проводиться відповідно до економічної класифікації видатків.

Поточні видатки:

1) видатки на оплату праці працівників бюджетних установ;

2) нарахування на заробітну плату;

3) придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки (предмети, матеріали, обладнання, інвентар, медикаменти, перев'язувальні матеріали, продукти харчування, оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобів; поточний ремонт та технічне обслуговування обладнання, оплата послуг зв'язку; орендна плата тощо);

4) видатки на відрядження;

5) видатки на матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення;

6) оплата комунальних послуг та енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергії, природного газу, інших комунальних послуг);

7) виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями;

8) субсидії і поточні трансферти (підприємствам, органам державного управління інших рівнів, населенню, за кордон);

Капітальні видатки:

1) придбання основного капіталу (обладнання і предметів довгострокового користування);

2) капітальне будівництво/придбання (адміністративних об'єктів, житла);

3) капітальний ремонт, реконструкція, реставрація (адміністративних об'єктів, житла, пам'яток культури, історії, архітектури);

4) створення державних запасів і резервів;

5) придбання землі і нематеріальних активів;

6) капітальні трансферти (підприємства, органам державного управління інших рівнів, населенню, за кордон);

Кредитування за вирахуванням погашення:

1) надання внутрішніх кредитів (органам державного управління, підприємствам, установам, організаціям, інших внутрішніх кредитів);

2) повернення внутрішніх кредитів (органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями, повернення інших внутрішніх кредитів);

3) надання зовнішніх кредитів з вирахуванням погашення;

4) повернення зовнішніх кредитів.

Форми кошторисів затверджуються Міністерством фінансів України та Державним казначейством України. При складанні кошторису планування видатків на оплату праці здійснюється, виходячи зі специфіки галузей соціальної сфери; всі інші видатки плануються за стандартною методикою. Кошторис складається всіма бюджетними установами на календарний рік. Відповідно до затвердженого кошторису розпорядники бюджетних коштів складають план асигнувань коштів по місяцях. Кошторис складається з доходів і видатків і має дві складові — загальний фонд та спеціальний фонд.

Міністерство фінансів України та місцеві фінансові органи доводять до відома головних розпорядників інформацію про граничні обсяги видатків загального фонду відповідного бюджету на наступний рік. Головні розпорядники встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяг видатків із загального фонду бюджету, розробляють показники, яких розпорядники повинні дотримуватися при складанні кошторисів, розробляють вказівки щодо планування кошторисів та встановлюють терміни подання проектів кошторисів. Після подання розпорядниками нижчого рівня проектів їх кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити і подають їх Міністерству фінансів України чи місцевим фінансовим органам. Головні розпорядники повинні враховувати об'єктивні потреби у коштах кожної установи. Першочерговими щодо забезпечення фінансовими ресурсами вважаються потреби в коштах на виплату заробітної плати, відрахувань на соціальне страхування та на господарське утримання установи. Асигнування, які не є першочерговими (на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо) плануються лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат усіх розпорядників.

Після затвердження відповідного бюджету у двотижневий термін відповідні фінансові органи доводять до відома головних розпорядників лімітні довідки. Лімітною довідкою називається документ, який містить затверджені бюджетні призначення та їх помісячний розподіл. Головні розпорядники доводять до відома розпорядників нижчого рівня лімітні довідки. Розпорядники приводять у відповідність з показниками з лімітною довідкою проекти кошторисів і подають головним розпорядникам уточнені проекти кошторисів та уточнені плани асигнувань. Головні розпорядники складають уточнені зведені кошториси і уточнені зведені плани асигнувань і у тритижневий термін від одержання лімітних довідок подають зведені кошториси і плани асигнувань до фінансових органів. Фінансові органи складають і затверджують річний розпис призначень відповідного бюджету та помісячні розписи асигнувань, доводять до відома головних розпорядників витяги з цих документів. Після цього у 30-денний термін розпорядники повинні затвердити свої кошториси, плани асигнувань та штатні розписи шляхом підписів їх керівником і головним бухгалтером установи та скріплення гербовою печаткою установи.

Кошториси міністерств та інших центральних органів виконавчої влади затверджуються їх керівниками з погодженням з Міністерством фінансів України; кошториси обласних державних адміністрації, державних адміністрацій міст Києва та Севастополя, центральних органів управління державними цільовими органами, установ і закладів, яким бюджетні призначення встановлені безпосередньо в державному бюджеті (за винятком національних закладів освіти) — Міністерством фінансів України; кошториси міністерств і відомств АРК — Радою міністрів АРК; кошториси управлінь, відділів і підрозділів міських та районних держадміністрацій — міськими та обласними держадміністраціями.

Затвердження кошторису, плану асигнувань або здійснення видатків у сумах, що перевищують затверджені асигнування, передбачає відповідальність у встановленому законодавчо порядку. І бюджетна установа не має права здійснювати запозичення або надавати бюджетні кошти у позику юридичним чи фізичним особам.

Зміни до затверджених кошторисів вносяться рішеннями відповідної ради на підставі офіційного подання місцевого фінансового органу. Внесення змін до кошторису оформляється довідкою, яка затверджується і виконується у встановленому порядку; кошторис і план асигнувань перезатвердженню не підлягає. Про кожен випадок внесення змін до кошторисів повідомляють головного розпорядника, який проводить аналіз цих змін і готує зведення показників довідок.

Єдиний кошторис доходів і видатків установи складається з розділів: бюджетні асигнування; інші кошти та видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів. Кожний з цих розділів кошторису поділяється на доходну та видаткову частини.

У доходній частині єдиного кошторису визначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, що спрямовуються на утримання установи, а також надходження з інших доходних джерел.

Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних та інших позабюджетних коштів.

У видатковій частині єдиного кошторису зазначається загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з встановленням витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань і витрат, які планується здійснити за рахунок інших (позабюджетних) надходжень

Загальні кошториси складаються: за однотипними малими установами — клубами, бібліотеками, фельдшерсько-акушерськими пунктами тощо з невеликим обсягом фінансування; за однотипними великими установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано.

Зведені кошториси — це злиті воєдино індивідуальні кошториси однотипних установ і кошториси на централізовані заходи. У таких кошторисах передбачаються видатки за всіма установами даного відомства.

⇐ Предыдущая 12