Никто не исчезает. Хотя всё в прахе давно

Никто не исчезает

Хотя всё в прахе давно

…

Якою буде помста вечорів,

Яких себе ми лишили?

То буде «мері» чи «ледь є сили»

Прошепотіти те,

Що стіни незайнятих нами квартир

Надголосно всеСумно рознесуть

«Метелику, я тебе люблю,

З тобою пил Бетельґейзе я хочу зустріти!!.. »?

…

З тобою, пил Бетельґейзе я хочу зустріти!..

Іонно-тихим вечором в селі чи десь міста скраю

Де раєм буде «Тут» і «Зараз», «Там – де Ми»,

Будемо обіймати-ся,

Будемо милуватися

І шаленіти всім квазарам наших зустрічей «Учора»

Де існували Ти і Я: Колишні

Ось значення перетинають межу

Третьої навколоземної орбіти

Час і простір – підігнувши хвости

Створили (врешті-решт) світ альтернативи

Паралельні містки

За(з-)міщення надій відбулося,

Існуючі тіні миттю попадали ниць

*Пил після зірок в бузковому пурпурі офіолетив ніч

Та Депеш Мод, чомусь, ніхто не врубає.

*#Пил_після_зірок – Мой одноименный стих, как оказывается теперь, после написания этого Сочинения – имеет весьма двойственную, но гармоничную концептуальную значимость

Ибо: однако важен и входит в концепт раздела моей поэтической книги, Раздел посвящён моей музе «Метелику»

А также – имеет весьма апокалиптические (до-, подчас или после-) нотки, которые не могут и не будут мною упущены в существующем концептупальном разделе СТИХИ ДЛЯ ПОСЛЕДНИХ/ВІРШІ ДЛЯ ОСТАННІХ