Чарівна Ялинка. Берізка

Чарівна Ялинка

Жили собі дід Петро і баба Олеся. Біля дому в них росла Ялинка, яка була не проста, а чарівна. Довгий час вже росла вона з старенькими. Вони доглядали за нею, поливали її, і кожного Нового року прикрашали її іграшками. Тому кожного Нового року вона була дуже гарною і сіяла вогниками. За їх турботу Ялинка виконувала бажання стареньких в новорічну ніч.

Прийшов час, коли Ялинка зовсім зістарилась, а від того і почала висихати. Побачивши це, дід з бабусею почали хвилюватись і метушитись. «Що нам зробити, щоб врятувати тебе? » - запитали старенькі у Ялинки. – «Через деякий час на моєму місці почне рости нова Ялинонька. Якщо ви будете доглядати за нею так само, як доглядали за мною весь час, то вона бу такою ж чарівною, як я, і дяка її буде такою ж. »

Так сталось як Ялинкою сказалось. Виросла на тому місці нова чарівна Ялинка, яка виконувала бажання дідуся Петра і баби Олесі за їх турботу і добре до неї ставлення. Старенькі були раді тому, і щастя їх тривало ще довго.

Берізка

Жила-була собі висока і струнка Берізонька серед гаю широкого. Жила вона там не так довго. Їй подобалось жити там, тому що там було затишно й просторо. Кожного дня гілля її колихав вітерець, а їй від того було так добре, що весь світ здавався їй казкою.

Весною, в сонячний день, до цього гаю завітав Петрик з Оленкою, які жили в селищі, неподалік. До гаю вони завітали, щоб подивитись на сонце крізь листя дерев. Одразу зайшовши в гай, Петрик помітив цю чарівну Берізоньку. Вона була гіллястою, з безліччю листя, на якому відблискували промені сонечка. Петрику вона одразу сподобалась, тому він і побіг до неї, а за ним і Оленка. Вони лягли біля неї, і стали дивитись на сонце.

Кожного дня хлопчик з дівчинкою приходили до Берізоньки, вітались з нею та оздоблювали прикрасами. Вона від того почувала себе потрібною і вважала себе щасливою. Прийшовши одного дня до гаю, діти помітили там лісоруба, який хотів зрубати Берізоньку. Діти швидко побігли до Берізоньки, обійняли її й сказали, що вони не дадуть її зрубати лісорубу. «Відійдіть! » - голосно скрикнув лісоруб. – «Ми не відійдемо і не віддамо тобі Берізоньки». – сказали діти. Зрозумів лісоруб, що йому не зрубати Берізоньки і пішов додому. Таким вчинком діти врятували Берізку від гибелі.

Їжачок

Жив собі у лісі Їжачок. Він був дуже самотнім. Йому здавалось, що він нікому не потрібний, так як у нього не було друзів. Одного разу, під час прогулянки, Їжачок потрапив у пастку, а звідти все ніяк не міг вибратись. Як він не гукав на допомогу, але все без успіху, ніхто не приходив на допомогу. Вже розчарувавшись, Їжачок хотів здатись, а від того в його голову почали приходити думки про те, що він так і помре без допомоги, але тут несподівано з’явилась Білочка, яка стала допомогати йому звільнятись з пастки.

І врешті-решт, їм вдалося позбутися небезпеки, зусиллями спільної праці над проблемою. Так, після цього у Їжачка зявився друг Білочка, яка завжди допомогала йому, а він їй долати труднощі.

Ластівка

Було це навесні. Навкруги літала Ластівка, яка шукала собі комашок і хробачків аби поживитись ними. Після того як Ластівка поживилась, вона вирішила повернутись до гніздечка, але там її чекала несподіванка. У її гніздечку поселився Горобець. Він поводив себе неначе сам змайстрував те гніздечко, ніби він господар Ластівчиного дому. Ластівка побачивши це неподобство, почала сперечатись.

– «Що ти робиш у моєму гнізді? » - запитала Ластівка.

– «Я тут живу! » - відповів Горобець. – «Як це ти тут живеш? – запитала Ластівка. – Це я його змайструвала і мені тут жити».

– «Але де ж мені жити? » - обурливо запитав Горобець.

– «Там де збудуєш собі житло, там і житимеш. – мовила Ластівка. – Я ж собі збудувала, а значить і ти зумієш збудувати, якщо тільки дуже будеш хотіти».

– «Від великого бажання народжується діло» - сказала Ластівка Горобцю.

Зрозумів це Горобець, і полетів з ластівчиного гнізда будувати собі власне. З часом і у Горобця з’явився дах над головою.