Соціалізм Прудона

Відомий французький економіст і філософ П'єр Жозеф Прудон (1809—1865) народився у м. Безансоні у сім'ї дрібного міського ремісника. Закінчивши навчання у коледжі він працював робітником у типографії, сам утримував невеличку типографію, після банкрутства якої найнявся секретарем до заможного городянина. Активно займався самоосвітою.

Захоплювався літературною працею, яка стала з часом основним джерелом його заробітків. Водночас вороже ставлення П. Ж. Прудона до усіх партій позбавляло його підтримки преси. Доходи публіциста були незначними, він вимушений був кілька років працювати управляючим торговельної фірми. У 1840 р. П. Ж. Прудон опублікував свою знамениту працю " Що таке власність", у якій проголосив власність крадіжкою. У 1846 р. вийшла у світ ще одна праця вченого " Система економічних суперечностей, або Філософія злиденності ", яку відомий український економіст М. І. Туган-Барановський назвав найціннішою у науковому плані. Ця робота, писав український вчений, справила величезний вплив на сучасників; в Німеччині швидко з'явилось три її переклади, і навіть вчені буржуазного табору, такі, як, наприклад, один із засновників історичної школи Бруно Гільдебранд, визнали Прудона видатним економічним мислителем епохи.

Після Французької революції П. Ж. Прудон став депутатом Національних зборів від паризьких робітників. На розгляд зборів він вніс проекти податкової реформи та створення Народного банку з метою реформування обміну та подолання існуючих соціальних суперечностей. Однак проекти не були прийняті. Виступаючи в опозиції як до радикалів, так і до консерваторів, П. Ж. Прудон зазнав невдачі на теренах політики, його діяльність закінчилась трьома роками тюремного ув'язнення за нападки на президента республіки Луї Наполеона.

На думку багатьох дослідників, відомий афоризм П. Ж. Прудона " Власність — це крадіжка" не був абсолютно новим і оригінальним. У середні віки ця думка була висловлена Гейстербахом, який писав про те, що кожний багатий є злодій або спадкоємець злодія. Про власність як крадіжку писав також один із діячів французької буржуазної революції Ж. П. Бріссо у роботі, опублікованій у 1782 р.

Таким чином, П. Ж. Прудон визнавав дрібну власність, яка існує у " помірних і розумних" розмірах. Водночас він був переконаний, що велику приватну власність необхідно знищити з метою встановлення всезагальної справедливості, заснованої на загальній рівності. Обґрунтовуючи цю думку, вчений писав про те, що " Несправедливість та гноблення полягають не в тому, що людина захоплює знаряддя праці або земельну ділянку, а в тому, що одна людина позбавляє всього цього інших людей. Оскільки володіння однієї людини не порушує прав іншої, постільки власність є цілком правомірною формою користування знаряддями і предметами господарювання. Але існуюча історія власності незмінно базувалася на насиллі та експлуатації. Приватна власність була найглибшою причиною суспільної нерівності і, відповідно, всіх революцій, з допомогою яких люди прагнули відновити рівність".

Рішуче засуджував комунізм, зазначаючи, що в " суспільстві, про яке мріють соціалісти, слабкі пригноблювали б сильних, ліниві і нездібні жили б за рахунок трудящих та здібних. Комунізм є система рабства, оскільки спільність володіння вимагає примусової організації праці, позбавляє членів суспільства свободи дій і перетворює їх всіх на рабів держави".

Свобода і рівність були основними політичними догмами П. Ж. Прудона. Він не погоджувався пожертвувати жодною з них. В ім'я рівності він заперечував приватну власність в наявній формі; в ім'я свободи він відкидав соціалізм. ... Він вважав, що істинне вирішення проблеми власності дане слов'янською расою, яка створила общинну власність, за якої земля належить всій общині, а право користування окремими земельними ділянками — кожному члену общини.

Критикував експлуататорську природу існуючого на той час капіталістичного суспільства. П. Ж. Прудон виходив з того, що капіталісти " ніколи повністю не винагороджують" робітників, оскільки винагорода робітника " не перевищує його постійних витрат і не забезпечує йому винагороди в майбутньому, тоді як капіталіст знаходить в знарядді, продуктивному працівникові запоруку незалежності і забезпеченості в майбутньому" Розмірковуючи над природою прибутку, вчений висунув концепцію " помилки в рахунках", згідно з якою капіталісти оплачують вартість індивідуальної праці робітників, привласнюючи при цьому продукт їх кооперованої (колективної) праці. Останній перевищує суму індивідуальних зусиль працівників, оскільки " Найнезначніший статок, найменше підприємство вимагають такої різносторонності, яких одна людина ніколи не може проявити".

" Капіталіст каже, що заплатив робітникам поденну плату, — зазначав у зв'язку з цим П. Ж. Прудон. — Однак справа в тім, що він не оплатив величезної сили, яка виникає завдяки співробітництву робітників, завдяки одночасності і гармонії їх зусиль".

Специфічність капіталістичної експлуатації вчений вбачав у стягненні позичкового процента, зумовленого пануванням грошей як капіталу. Він стверджував, що власники капіталу експлуатують робітників, перетворюючи гроші у невичерпне джерело власного збагачення і підриваючи тим самим трудові доходи. Промислові і торговельні капіталісти, в свою чергу, експлуатують робітників як покупців, встановлюючи надбавки до вартості.

Обґрунтував теорію " конституйованої вартості", яка стала наріжним каменем побудованої вченим системи економічних суперечностей. На думку П. Ж. Прудона, розвиток потреб викликає необхідність вдосконалення виробництва. Оскільки ніхто не в змозі виробити усе необхідне самотужки, виникає поділ праці та обмін. Відтак потреби людей у споживних вартостях породжують обмін та мінові вартості.

Проголошуючи вартість вічною категорією, вчений розглядав її як носія двох абстрактних ідей:

· споживчої вартості (втілення достатку, багатства);

· мінової вартості (відображення винятковості, рідкісності).

Досліджуючи взаємодію двох видів вартості, П. Ж. Прудон зазначав, що між міновою і споживчою вартостями існує внутрішня суперечність, оскільки зростання пропозиції товарів збільшує загальну суму їх корисності, знижуючи водночас їх ринкову ціну. Скорочення пропозицій, в свою чергу, підвищує ціну, але при цьому загальна корисність запропонованих товарів зменшується.

На думку вченого, суперечності між двома складовими вартості долаються за умов еквівалентного обміну шляхом утворення " конституйованої вартості". Саме обмін об'єднує усі елементи багатства, створені окремими виробниками, в одне ціле, забезпечуючи примирення, синтез, взаємопроникнення суперечностей. Водночас у процесі обміну відбувається своєрідний відбір товарів. Пройшовши через ринок і отримавши суспільне визнання, вони стають " конституйованими вартостями". Водночас нереалізований надлишок споживчих вартостей не включається до складу суспільного багатства, оскільки не є санкціонованою обміном " конституйованою вартістю".

Таким чином, теорія " конституйованої вартості" П. Ж. Прудона заснована на визначенні двох джерел цінності: обміну та праці. Прагнучи поєднати трудову та мінову концепції вартості, вчений визначав конституйовану вартість не лише як синтетичну, але і як пропорційну.

Виклав власне розуміння таких економічних категорій, як поділ праці, конкуренція, кредит, торговельний баланс тощо.

Вчений стверджував, що поділ праці започатковує соціальну еволюцію та сприяє накопиченню багатства і знань, оскільки при диференціації професій кожен може вибрати вид заняття відповідно до своїх здібностей та бажань. Ця ознака поділу праці становить " позитивну" сторону категорії. Водночас є і протилежна, " негативна" ідея поділу праці, яка полягає у тому, що " поділ праці поневолює робітника, робить його сліпим знаряддям в руках хазяїна, збільшує злидні та неосвіченість нижчих класів народу і веде до зосередження всіх благ цивілізації у невеликої групи обраних".

Розмірковуючи над природою нової категорії, здатної подолати негативні сторони поділу праці, зберігши його позитивні ознаки, П. Ж. Прудон аналізував поняття машини, яке він уважав " логічною антитезою поділу праці". При цьому вчений був переконаний, що " Машини так само як і поділ праці є за існуючої системи соціальної економії одночасно джерелом багатства і постійною та фатальною причиною злиденності".

Подібні методологічні підходи вчений застосовував до аналізу понять вільної конкуренції та монополії. Характеризуючи монополію як " фатальне завершення конкуренції", він дійшов висновку, що " колективи робітників, об'єднані монополістом, виробляють більше, ніж окремі робітники. Але монополія є водночас потужною причиною суспільного занепаду... Монополія прагне не до створення найбільшої суми суспільного добробуту, а до отримання найбільшого доходу монополіста. Заради збільшення своїх доходів монополісти готові зменшити суму продуктів, що виробляються, — іншими словами, пожертвувати загальним добробутом заради свого власного. Монополія докорінно протилежна рівності".

Обґрунтував необхідність подолання внутрішньої суперечливості вартості шляхом реформування сфери обміну.

Відстоюючи приватну власність та товарне виробництво як вершину особистої свободи і незалежності, вчений пропагував необхідність переходу великих промислових підприємств та залізничного транспорту в руки асоціацій робітників і службовців, підкреслюючи необхідність збереження індивідуальної власності у дрібній промисловості й сільському господарстві.

Стверджуючи, що панування дрібного товарного виробництва сприятиме обміну продуктами праці за трудовим еквівалентом, він висунув проект організації обміну без грошей шляхом заснування спеціального Народного банку.

Завданням останнього був прийом товарів у безпосередніх товаровиробників і видача бонів обміну (робочих, трудових талонів), які б засвідчували кількість праці, витраченої на виробництво товарів. Бони обміну, в свою чергу, давали б право їх власникам на отримання необхідних їм товарів, еквівалентних виробленим за затратами часу.

Запровадження безгрошового товарного господарства, на думку П. Ж. Прудона, гарантувало б збут товарів за їх конституйованою вартістю, уможливлюючи знищення капіталу та експлуатації. На основі того, що кожен отримував би стільки, скільки виробляв сам, у суспільстві панували б рівність і справедливість. У свою чергу відсутність нетрудових доходів забезпечувала б безмежну реалізацію та гармонійний розподіл, сприяючи зростанню багатства і добробуту кожного громадянина і суспільства в цілому.

Розглядаючи процент як єдину форму втілення неоплаченої праці робітників, вчений розвивав ідею " дармового" (безпроцентного) кредитування робітників та дрібних власників через Народний банк. Він був переконаний, що зниження процента сприятиме утвердженню справедливості, оскільки унеможливить отримання нетрудових доходів держателями капіталів і зведе власність до володіння, ліквідувавши тим самим експлуатацію трудящих.

Міновий банк П. Ж. Прудона був, безсумнівно, утопією, хоча зовсім не соціальною. П. Ж. Прудон сподівався зберегти недоторканною індивідуальну свободу виробника і водночас позбавити робітника від влади підприємця шляхом безпроцентного кредиту. Але де знайти капітали для необмеженого кредиту? П. Ж. Прудон повторює тут помилку багатьох буржуазних економістів, які приписували кредиту чудодійну властивість створювати багатство з нічого.

Виступаючи за організацію Народного банку та визволення робітників допомогою виробничих, споживчих та кредитних асоціацій, заснованих на принципах взаємодопомоги (" мутуалізму" — взаємності послуг), вчений дійшов висновку, що за цих умов відбудеться урівноваження діючих у суспільстві соціальних сил і відпаде необхідність у державному управлінні. Він стверджу що ліквідація нетрудових доходів, справедливість в обміні та рівність на основі злиття класів у один (трудящих) зробить уряд непотрібним. Відтак урядова система, на думку дослідника, зіллється з економічною, що уможливить анархію (відсутність уряду, державної влади), а рушійною силою економічного розвитку стане клас дрібних власників, не об'єднаний ні в яку суспільно-державну організацію.

Економічні ідеї П. Ж. Прудона справили значний вплив на економічну думку другої половини XIX ст. Відзначаючи внесок ученого у розвиток економічних уявлень та ідей, видатний український вчений М. І. Туган-Барановський писав, що у працях П. Ж. Прудона " вперше з повною ясністю та різкість висловлена думка, що центральним правовим інструментом сучасно суспільства, інститутом, на якому все засноване, з якого все виходить, хороше, і погане, що становить цивілізацію, якою ми так пишаємося, інститут приватної власності. Водночас учений зазначав, що " Економічні суперечності" П. Ж. Прудона " містять у собі таку глибоку критику капіталістичного устрою, що більшості наступних критиків капіталізму залишалося лише розвивати або видозмінювати думки Прудона. Не підлягає сумніву, що, незважаючи на пристрасну критику Прудона Марксом, " Капітал" Маркса створювався під безпосереднім впливом " Економічних суперечностей" 2.

Прудонізм набув значного поширення у другій половині XIX ст. у Франції, Іспанії, Бельгії, інших європейських країнах.

⇐ Предыдущая 1 23