«DIDO CAN DANCE»

Рецензії Дідо

Гриць Семенчук- поет, промоутер, музикант групи drumТИатр

«DIDO CAN DANCE»

Те, чим оперує у своїй творчості синдикат «ПЕРКАЛАБА» не може просто поміститись у класичні рамки музичного розуміння. Адже професійність, потужний кач, зіграність та інші речі є важливими, але не похідними у сучасному мистецтві. Важлива ідея, як механізм того чи іншого професіоналізму. Бо руками у музиці рухає голова і гаряче серце.

Цілком зрозуміло і те, що за довгою історією і дискографією, найпомітніше у «ПЕРКАЛАБИ» видно її прогрес з українського масштабу до відомого європейського коллективу. Саме цю думку і підтверджує новий альбом під назвою «ДІДО».

Половину пісень з цього творіння віддані фанати мали змогу вже почути на концертах синдикату. Наприклад оперу у чотирьох частина присвячених головному герою диску – дідові, де дуже чітко можна прослідкувати, ще один додатковий магічний елемент – мову. Адже більшість нових і старих треків – це такі собі українські мантри. В поєднанні з якісним європейським звучанням і українськими традиційними мотивам, європейський слухач може побачити новий образ українця - magical modern Ukrainian.

Як на мене, цей диск не претендує на супер-концептуальний проект, з хитрою сценографією треків і образів. Проте, маємо унікальну можливість вперше почути не просто «ПЕРКАЛАБУ», як радіо - виставу, а заглянути набагато глибше. Бо там ми побачимо, те чим живе цей клан (у найкращому розумінні цього слова), що слухає, кого поважає і як прогресує. Це така собі поїздка у внутрішню Перкалабу, з усіма її жителями, героями і ландшафтом.

З особливостей диску – присутність на ньому багатьох спільних треків з відомими музикантами. Серед них – українські етнозірки «Даха-Браха», вокаліст німецького гурту «RotFront» Юрій Гуржі і навіть сам Євген Гудзь, з легендарного гурту «Gogol Bordello». Також на платівці можна знайти і кавери-респекти Кузі («Було Не Любити») і героям російського андеграунду «НОМ» («Любовь инженера»). Ці експерименти + ремікси інших музикантів дають зрозуміти, що колектив прогресує і дає змогу фантазувати з усіма, кого вони люблять і кого поважають. Це великий здобуток, бо після цих досвідів обов’язково виникає новий творчий пошук. І тому цей диск не тільки, показує «ПЕРКАЛАБУ» іншим, а й демонструє «ПЕРКАЛАБУ» собі.

Отже, маємо непересічну платівка з двох причин: 1) «ПЕРКАЛАБІ» вдається вдало підкреслити свій gutzul roots, і водночас – маємо цікаві, нові експерименти зі звучанням 2)сподіваємось що вдалий творчий пошук і співпраця з відомими музикантами додала синдикату можливості бути почутими у світі 3) попри всі нові елементи, «ПЕРКАЛАБА» досі залишається своєю для усіх: мелодійною, справжньою і зрозумілою, як для українців так і для іноземців. Бо це не музика, це «дух, що тіло рве…».

Тому, як сказали б на гуцульщині «ДІДО CAN DANCE». І від цього нас усіх попускає і ми набуваємося. Але тіко б ви виходили!

Михаил Расташанский (Москва)

Новый альбом ивано-франковской банды «Перкалаба» отчаянно нуждается в экранизации. После настороженно принятого аудиторией, но высоко оценённого критиками «! Чидро» музыканты выдали полноценный саундтрек к психоделическому комедийному боевику с элементами мелодрамы. Из ныне живущих, на роль режиссёра для подобного фильма, думается, подошёл бы Фатих Акин, как никто умеющий запрячь в одну повозку трепетную лань этнической самобытности и прагматичного коня европейского кино, и в этом они весьма схожи с участниками «Перкалабы».

На «Дидо» они почти окончательно отказались от местных привязок к творчеству - все треки звучат скорее по европейски, нежели «по-гуцульски», ещё больше внимания уделено аранжировке - звуковая палитра теперь включает аккордеон, виолончель и клавишные. Звучание стало симфоничнее и, если угодно – кинематографичнее. Перкалаба никогда не страдала отсутствием выразительности, но тут образы становятся по-настоящему осязаемыми. Вот оно, настоящее мольфарство! Музыканты, как хороший режиссёр не дают зрителю (зачёркнуто) слушателю заскучать – все треки отличаются по темпераменту и тональности, не теряя при этом характерной мелодичности. Целых два римейка собственных песен для большинства групп могли бы показаться непозволительной наглостью, однако у «Перкалабы» обе версии песен " Груба баба" и " Тико" звучат совершенно по-новому.

Отказав фанатам клубного угара первых альбомов в их чаяниях, музыканты в очередной раз продемонстрировали, что их интересует, прежде всего, музыка, а только потом - мнение публики. Однако сидеть на месте под «Дидо» точно не придётся: так, ещё один ковер, на песню побратимов Н. О. М. «Любовь инженера», исполнен в диско-панк манере, что оставляет серьёзные шансы для любителей «раскрыться в танце». Но самый плясовой трек это, конечно, " Дидо бородатый», спетый Евгением Гудзём из дружественной формации «Гоголь Борделло», прошивающий насквозь как автоматная очередь, причём этот самый " дидо" селится в голове слушателя очень надолго.

Всё говорит о том, что новая работа иванофранковцев придётся по вкусу как членам перкалабской секты (а с некоторых пор музыканты и фэны стали представлять собой именно что секту), так и тем, кто впервые откроет для себя одну из самых интересных на сегодняшний день украинских групп.

Официальный релиз альбома – 1 декабря 2011 года.

12 3 4 5 Следующая ⇒