Петро Калнишевський

Серед героїв України, що віддали своє життя за її майбутнє, ім’я П. Калнишевського – одне з героїчних і трагічних.

Народився він 1691 р. на Сумщині.

Дістав добру освіту, вільно володів іноземними мовами. Свою долю пов’язав із козацтвом. Пройшов шлях від простого козацького джури до військового осавула, який відповідав за стан і організацію війська, потім – військового судді. Набув великого військового та політичного досвіду. З 1762 р. якийсь час він був кошовим, а з 1765 р. по 1775 р. П. Калнишевський незмінний кошовий аж до ліквідації Запорозької Січі, чого в історії коша доти «із віку віків не бувало».

Кошовий мав заслужену репутацію будівничого.

Своїм коштом збудував п’ять церков (у Лохвиці, Ромнах, у Межигірському монастирі та ін.. ) Чимало власних грошей пожертвував власним монастирям і церквам.

Дбав про освіту. При П. Калнишевському в Запорозькій Січі існували 3 спеціальні та 16 загальноосвітніх шкіл. Школи були при церквах у центрах паланок, у слободах, селах. У школі при Святопокровській січовій церкві діти від 12 до 17 років навчалися письму, «цифірі», закону Божому, українській та старослов’янській мовам, іншим наукам. Юнаки – джури, яких козаки брали в походи, проходили в цій школі курс фізичного й військового навчання.

Навчання у школах провадилося українською мовою.

У 1769 р. кошовий разом із козаками у складі російської армії брав активну участь у бойових діях проти турків і татар. Він відзначився в численних битвах і особистою хоробрістю, і мудрим керівництвом.

Очолюване ним козацтво показало високе володіння воєнним мистецтвом. П. Калнишевський за хоробрість був нагороджений золотою медаллю з портретом імператриці, всипаною діамантами.

Катерина ІІ чекала слушного моменту, щоби зруйнувати Запорозьку Січ. Татари вже не загрожували Росії і Січ було підступно знищено.

25 червня 1776 р. кошового отамана П. Калнишевського під посиленою охороною відправили до Москви, а звідти – до Архангельська, до якого прибули 11 липня 1776 р. З Архангельська привезли в Соловки на довічне ув’язнення. Його помістили в один із найстрашніших казематів – Головленковську в’язницю. П. Калнишевський перебував у камері безвихідно, фактично був заживо похований. Стіни в камері були сирі, запліснявілі, повітря затхле. У цьому кам’яному мішку він просидів 16 років. Його виводили з камери лише тричі на рік: на Великдень, Спас і Різдво. Охороняли кошового троє солдатів. Після 16 років такого ув’язнення в камері-одиночці його перевели в дещо кращу камеру, в якій він просидів іще 9 років.

Вічна темрява казематів зробила свою справу: кошовий осліп.

Після смерті Катерини ІІ Олександр І указом від 2 квітня 1801 р. звільнив Петра Калшишевського.

Але той відмовився покинути монастир, в якому помер 31 жовтня 1803 р. на сто дванадцятому році життя.

Його могила знаходиться на головному дворі Соловецького монастиря перед Преображенським собором. І нині на ній лежить надгробна плита із сірого граніту.

Петро Калнишевський – це нескорена совість нашого народу. Він став жертвою колоніальної політики царизму, політики соціального і національного гноблення України. Запорозька Січ стояла на перепоні цієї політики, вела боротьбу за свої права, вольності й привілеї, за свої віру і землю. Саме тому її було знищено, а кошову старшину на чолі з Петром Калнишевським замуровано в монастирських в’язницях.

⇐ Предыдущая 12