Правила роботи з вуличними дітьми («дітьми вулиці») − Робота на вулиці

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 8

Анкета є одним із елементів систематизації матеріалу про вуличних дітей. При роботі з анкетою потрібно пам’ятати наступні речі:

А) Небажано заповнювати анкету в присутності дитини, оскільки:

− це викликає підозру і недовіру у дитини і ви, скоріше за все, отримаєте неправдиву інформацію;

− для цього потрібно отримати дозвіл дитини;

− це не дуже зручно.

Б) Перед початком заповнення анкети переконатися, що її (дитини) немає в базі даних;

В) Вносити лише інформативні запитання, анкета не повинна бути великою.

2. Атрибутика на одязі має велике значення, оскільки привертає увагу дітей, знижує у них відчуття страху, знімає запитання з боку перехожих і міліції, і можливо, захистить від сутенерів чи «власників дітей».

3. Робочі інструменти: мобільний телефон, записна книжка з ручкою, список адрес і телефонів організацій, які надають допомогу дітям (притулків, лікарень, громадських організацій і фондів, соціальних служб, релігійних притулків), ліхтарик (обстеження горищ, підвалів, закинутих будинків, і як предмет захисту).

4. Якщо є можливість, варто мати при собі спеціальні гроші «на кишенькові витрати», що дає можливість «розговорити» дитину, пригостивши булочкою і чаєм.

5. Техніка безпеки:

· працювати парами, особливо під час перебування в незнайомих місцях, підвалах, горищах, небезпечних квартирах тощо.

· не вступати в контакт з дітьми і дорослими, які перебувають у стані наркотичного, алкогольного чи токсичного сп’яніння.

· відкликатися на запрошення дітей відвідати місце їхнього перебування до того, як буде зібрано достатньо інформації, яка гарантуватиме вашу безпеку.

· мати при собі посвідчення працівника вашої організації задля запобігання неприємних конфліктів із перехожими і представниками МВС.

· звести до мінімуму тілесні контакти, щоб запобігти інфікування різноманітними захворюваннями. Після роботи ретельно помити руки з милом і почистити одяг.

6. Спілкування з дитиною. Стандартна форма представлення: «Мене звати... Я працюю в організації (програмі) для допомоги неповнолітнім (дітям). Наша організація вивчає ситуації, в яких ростуть діти і, можливо, деякі діти потребують допомоги».

Легкість і ненав’язливість спілкування, здатність пожартувати завжди полегшує спілкування. Розмовляти простою, зрозумілою для дитини мовою, але не використовуючи нецензурних виразів, навіть якщо дитина їх використовує. З більшою готовністю підліток іде на контакт, якщо до нього звертаються по допомогу, тому що про власні проблеми завжди говорити важче.

Відмова дитини від спілкування не повинна сприйматися як невдача. Продовження спілкування можливе наступного разу. Робота може розпочинатися лише тоді, коли дитина скаже про свою проблему. Проте розповідь про проблему може бути зініційована і самим працівником. У цьому допомагають «скеровуючі запитання». Це запитання на визначення стилю життя на даний момент, уявлення про майбутнє, мрії. Узгодження цих уявлень (про теперішнє, очікуване і майбутнє) може викликати роздуми про власне життя, про можливості його зміни. Дуже цікавим виявилось запитання: «Які в тебе є три потаємні мрії? ». Відповідь на нього, зазвичай, містить спроби розв’язання найбільш актуальних проблем дитини і відображає сферу її інтересів.

Не можна приводити в те місце, звідки дитина втекла (інтернат, притулок).

Не засуджувати і не таврувати. Не концентруватися на їхній діяльності (проституція, клей).

Дізнатися, в чому дитина успішна і проявляє талант.

Основне завдання працівника – бути доступним для дитини чи підлітка. Неповнолітній повинен знати, де він може знайти соціального працівника в разі необхідності, як з ним зв’язатися. Дитина повинна повірити в тривалі стосунки. Ініціатива дитини є найкращим показником успішної співпраці в подальшому.

7. Види стосунків із соціальними працівниками, працівниками громадських організацій:

· готовність до співпраці, готовність до зміни ситуації;

· відхід від проблеми (невизнавання її). Невиконання обов’язків;

· агресивне сприйняття. Часто це викликано агресивним ставленням до суспільства і його представників.

8. Для того, щоб дитина пішла на контакт, перш за все, що необхідно – змінити сформовані у неї стереотипи:

ü «Дорослий завжди вказує, що правильно, що неправильно (дорослий авторитарний)». Працівник не повинен оцінювати, а повинен ділитися своїми почуттями. Він не повинен забороняти, а повинен пропонувати альтернативи.

ü «Дорослому не цікаво, що в мене на душі. Дорослому я не потрібний». Робота буде ефективною лише в тому випадку, якщо працівник буде цікавитися світом клієнта. Він має вислуховувати розповіді дитини і демонструвати, що дитину зрозуміли. Може висловити свою думку, якщо дитина спитає. Він може надати інформацію, якщо це цікавить дитину. Дорослий, який спілкується з дитиною, цікавий дитині сам по собі, але відчуття власної гідності не дозволяє вступати в рівне спілкування, якщо дорослий не відчуває рівного спілкування.

ü «Дорослі нав’язливі». На початкових етапах краще поспілкуватися менше і вчасно піти, ніж змусити дитину сказати тобі про це. Якщо дитина не хоче спілкуватися, краще сказати: «Добре, я бачу, що в тебе немає сьогодні настрою розмовляти зі мною. Зустрінемось наступного разу. Я буду тут тоді-то. Якщо щось трапиться або тобі буде потрібна допомога, зателефонуй за таким-то номером телефону (домашній телефон давати небажано). Найкращий спосіб передачі інформації дитині – розповідь із власного досвіду життя чи роботи. Це не повинно бути вихвалянням, способом завоювання дешевого авторитету, а формою живого спілкування і обміну почуттями.

ü «Дорослий небезпечний». Цей стереотип зникне лише після довготривалого спілкування. Не потрібно прагнути переконати дитину, що немає небезпечних дорослих, вони є, але потрібно вибирати собі знайомих.

ü «Дорослого можна використовувати». Багато дітей намагаються грати на жалості, на співчутті. «Дайте на хліб…», не даси – злий, даси – дурень («лох»). Необхідним є співробітництво між працівником і дитиною. Якщо давати гроші, то укріпне усвідомлення того, що дитина на вулиці не пропаде. Потрібно не відповідати на ситуативні запити, а допомагати вирішувати реальні проблеми. «Ти зможеш отримати їжу чи одяг, якщо прийдеш в центр» (співробітництво – «ти отримаєш, якщо прийдеш».

9. Найоптимальніший вік працівників з «дітьми вулиці» – 25-30 років. Молода людина, яка сама недавно була підлітком, може краще зрозуміти своїх клієнтів-підлітків.

10. Власний дисфункціональний досвід. Часто особисте ставлення до роботи, сприймається як позитивний фактор. В процесі роботи нерідко зустрічалися випадки, коли працівник втрачав здатність підійти до проблеми, якщо зіткнувся з випадками, які сам переживав у минулому. Власний негативний досвід дає позитивний результат лише тоді, якщо він був пропрацьований, інтегрований і складна ситуація знайшла своє розв’язання якщо не у зовнішній, то в психологічній реальності.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 78