Механізм державного регулювання

Змістовний модуль 3. Персонал, продуктивність праці та заробітна плата.

План:

Характеристика трудових ресурсів та персоналу підприємства.
Визначення чисельності персоналу на підприємстві та аналітична оцінка персоналу.
Продуктивність праці: поняття і види.
Поняття і види заробітної плати.
Тарифна система оплати праці.
Форми і системи оплати праці.
Оподаткування заробітної плати.

І. Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що мають бути залучені до праці у перспективному періоді).

Персонал підприємства – являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або_ мають досвід практичної діяльності.

СКЛАД ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Непромисловий персонал	Промислово-виробничий персонал
	Адміністративно-управлінський персонал	Робітники		Спеціалісти	Службовці
		Основні	Допоміжні

Рис. 14. Характеристика складу персоналу підприємства

Всіх працівників можна поділити на дві групи:

1) промислово-виробничий персонал – відносяться працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, лабораторій, охорони – тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні;

2) непромисловий персонал – входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не пов’язані безпосередньо з процесами виробництва (житлово-комунальне господарство, дитячі садки, учбові заклади, заклади охорони здоров’я та спорту).

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії:

1. керівники – займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів (директор, начальники, завідуючі, гол. бухгалтер);

2. спеціалісти – вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами (інженери, економісти, бухгалтера, адміністратори, соціологи);

3. службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (діловоди, обліковці, архіваріуси, секретарі):

4. робітники – безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносять двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників.

Всіх робітників можна поділити на основних – тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних – тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія – вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш вузька різновидність трудової діяльності в межах професії.

Наприклад, професія – лікар, а спеціальність – лікар-хірург, лікар-стоматолог тощо.

Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання функцій обумовленої складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій або іншій посаді.

ІІ. Персонал формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) та зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці).

На формування різних видів структур персоналу як на макро-, так і на мікрорівні в найближчі роки будуть впливати такі фактори та тенденції:

- перерозподіл працюючих з промислового та сільськогосподарського видів діяльності в інформаційну сферу та у сферу праці по обслуговуванню населення;

- включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим рівнем освіти;

- зростання попиту на кваліфіковану робочу силу;

- система освіти недостатньо враховує можливі та вже існуючі технологічні зрушення;

- входження економіки України в гіперінфляційний режим обумовлює нарощування безробіття.

ІІІ. Управління трудовими ресурсами, забезпечення їх ефективного використання викликає необхідність формування системи оцінки трудового потенціалу підприємства.

Перш за все слід відрізняти явочну та облікову чисельність працюючих на підприємстві. Явочна чисельність включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працюючих, що прийняті на роботу на строк один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі, у відпустці, відряджені, звільнені від праці за хворобою чи з інших причин. Облікова чисельність крім явочних включає тих робітників, що використовуються для заміни тих, які не виходять на роботу з поважних причин.

Для оцінки персоналу також використовують такі показники:

Оборот робочої сили по прийому (К_п):

К_п= Ч_п / Ч_сс, де

Ч_п – чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол.,

Ч_сс – середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол.

Оборот робочої сили по звільненню (К_з):

К_з = Ч_{зв. заг.} / Ч_сс, де

Ч_{зв. заг.} – загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол.

Коефіцієнт плинності (К_пл):

К_пл = Ч_зв / Ч_сс, де

Ч_зв – чисельність звільнених за влісним бажанням, за порушення трудової дисципліни, чол.

При визначенні чисельності на перспективний період необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища, а саме:

ü ринкове середовище;

ü циклічність розвитку економіки;

ü регіональні особливості ринку праці;

ü державні програми, замовлення;

ü юридичні аспекти, що регулюють трудові відносини, захищають інтереси окремих категорій населення та працюючих;

ü можливість використання тимчасового наймання працівників, надомної праці.

Розглянемо систему основних розрахунків чисельності персоналу:

1. Метод розрахунку чисельності робітників, що зайняті на роботах, які нормуються (Ч^н_пл):

Ч^н_пл = (∑ T_i*m_i) / (T_еф*К_вн), де

^і=1

t_i – планова трудомісткість одиниці і-го виду виробу, нормо-годин;

m_і – кількість виробів і-го виду, одиниць;

n – кількість видів виготовлюваних одиниць;

Т_еф – розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин;

К_вн – коефіцієнт виконання норм.

2. Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах (Ч^нен_пл.), розраховується за формулою:

Ч^нен_пл. = m_o*n_зм*К_яо/Н_об, де

m_o – кількість об’єктів, що обслуговуються;

n_зм – кількість змін роботи на добу;

К_яо – коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову;

Н_об – норма обслуговування одного об’єкту.

Коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову розраховується за формулою: К_яо = 100 / (100-f), де

f – плановий процент невиходів робітників на роботу.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення корисного фонду часу роботи одного середньоспискового робітника. Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньоспискового робітника. В балансі номінальний фонд робочого часу в днях визначають шляхом віднімання від кількості календарних днів вихідні і святкові дні. Ефективний фонд часу у годинах розраховується шляхом віднімання від номінального фонду у годинах невиходи на роботу, що плануються у годинах.

Таблиця 1. Розрахунок балансу робочого часу одного середньоспискового працюючого на 20___ рік.

Показники	Кількість
Показники	днів	годин
Кількість календарних днів
Вихідні і святкові дні
Номінальний фонд робочого часу
Невиходи на роботу, в тому числі:
- чергові відпустки
- учбові відпустки
- невиходи у зв’язку з захворюванням
- невиходи з дозволу адміністрації
Ефективний фонд часу
Тривалість зміни	-

Номінальний фонд робочого часу встановлюється Міністерством праці та соціальної політики виходячи з кількості календарних, святкових та вихідних днів, а також скорочених робочих днів у передсвяткові дні.

ІII. Продуктивність праці – показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).

Методи вимірювання:

- прямий – виробіток = обсяг продукції (послуг) / чисельність працюючих (трудовитрати в годинах)

- обернений – трудомісткість = трудовитрати в годинах (чисельність працюючих) / обсяг продукції

Показники рівня виробітку:

- вартісні;

- натуральні;

- трудові.

Фактори впливу на продуктивність праці можна поділити на зовнішні та внутрішні. До групи зовнішніх факторів відносяться ті, що знаходяться поза контролем окремого підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктуру, природні ресурси), а внутрішніх – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія і обладнання, персонал, система мотивації). Проте фактори, що є зовнішніми для підприємства, викликають його прямий господарський інтерес.

Фактори зростання продуктивності праці на підприємстві:

1) матеріально-технічні – вдосконалення техніки та технології, застосування нових видів сировини та матеріалів;

2) організаційні – поглиблення спеціалізації, вдосконалення системи управління, організації праці;

3) економічні – вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках;

4) соціальні – створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу;

5) природні умови та географічне розміщення підприємств.

IV. Оплата праці (заробітна плата) – це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник підприємства виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Основними видами заробітної плати (згідно економічної теорії) є номінальна і реальна. Номінальна – це сума грошей, яку отримують працівники за свою працю. Реальна – засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей.

Оплата праці складається з основної та додаткової заробітної плати.

Основна заробітна плата працівника визначається тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками.

Додаткова заробітна плата включає в себе доплати, премії, винагороди, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основними функціями заробітної плати є:

Відтворювальна – заробітна плата забезпечує нормальне відтворення робочої сили.
Стимулююча – оплата праці спонукає працівників до ефективних дій на робочих місцях.

Ріст заробітної плати можливий за умови збільшення продуктивності праці.

Державна політика оплати праці реалізується через механізм її регулювання.

Механізм державного регулювання
Оплати праці	Соціального захисту
через встановлення:	шляхом:
- мінімальної заробітної плати	- бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладів охорони здоров’я і фізичної культури
- інших державних норм і гарантій в оплаті праці (за роботу в надурочний час, святкові та вихідні тощо)	- участі у формуванні фондів соціального страхування (пенсійного, на випадок безробітті, медичної допомоги та ін. )
- міжгалузевих співвідношень в оплаті праці	- регулювання цін на товари першої необхідності
- умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах	- допомога сім’ям з низькими доходами
- рівня оподаткування підприємств і доходів працівників	- форми компенсації підвищення цін (індексація)
	- забезпечення функціонування дійової системи працевлаштування та допомоги по безробіттю

Мінімальна заробітна плата – це встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану працівником норму праці.

V. Основою організації заробітної плати на підприємствах є тарифна система оплати праці, яка містить такі елементи:

тарифну сітку;
тарифні ставки;
тарифно-кваліфікаційні довідники;
система посадових окладів.

Тарифна сітка є сукупністю кваліфікаційних розрядів і відповідним їм тарифних коефіцієнтів. Тарифна сітка містить 15 тарифних розрядів з діапазоном тарифних коефіцієнтів від 1 до 4, 1.

Розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати. Тарифні ставки інших розрядів (С_рі) визначаються множенням тарифної ставки першого розряду (С_р1) на тарифний коефіцієнт відповідного тарифного розряду (К_і):

(С_рі) = (С_р1) * К_і, грн.

Тарифно-кваліфікаційні довідники містять перелік цензів, яким повинні відповідати робітники певної професії і кваліфікації.

Система посадових окладів передбачає віднесення працівників до певної групи оплати праці на підставі відповідних характеристик.

VІ. Підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, а державні тарифні ставки можуть служити орієнтиром в процесі організації оплати праці. Найчастіше НП підприємствах використовують дві форми оплати праці: погодинну і відрядну.

Відрядна форма передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний проміжок часу.

Відрядна форма має такі системи:

1. Пряма відрядна – заробіток працівника розраховується шляхом множення кількості одиниць виготовленої продукції (V_пр.) на розцінку за одиницю продукції (Р):

З_{пр. від.} = V_пр. * Р, грн.

Розцінка визначається діленням годинної тарифної ставки по розряду робітника (С_год.) на норму виробітку (Н_вир.): Р = С_год. / Н_вир., або множенням годинної тарифної ставки на норму часу (Н_часу) (у годинах) на виготовлення одиниці продукції: Р = С_год. * Н_часу

2. Непряма відрядна – заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються. Ця система оплати праці застосовується для оплати допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників). При цьому заробіток розраховується за формулою:

З_{непр. від.} = С_год. * t * К_вн, грн., де

t – фактично відпрацьована кількість годин допоміжним працівником,

К_вн – коефіцієнт виконання норм.

3. Відрядно-преміальна система – заробіток працівника складається з відрядного заробітку та премії (m) за досягнення певних результатів.

З_{від. -прем.} = V_пр. * Р + m, грн.

4. Відрядно-прогресивна оплата праці – передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (n_о) за звичайними відрядними розцінками, а робіт, виконаних понад нормативний рівень (n_і) – за підвищеними розцінками (Р_і). Заробіток при цій системі оплати праці визначається таким чином:

З_{від. -прогр.} = Р * n_о + Р_і * n_і, грн.

5. Акордна система – полягає в тому, що працівникові або групі працівників розцінки встановлюються не на окремі роботи, а на весь обсяг робіт з визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт, але при цьому виникає необхідність суворого контролю якості.

Погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. Ця форма має такі системи:

1. Проста погодинна – заробіток працівника розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду на кількість відпрацьованих годин.

З_{пр. пог.} = С_год. * t, грн.

2. Погодинно-преміальна система – окрім тарифного заробітку працівник одержує премію за досягнення певних кількісних або якісних показників.

З_{пог. -прем.} = С_год. * t + m, грн.

Різновидом погодинно-преміальної системи є система оплати праці за посадовими окладами. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер (комірники, прибиральники, охоронці та ін. ).

VIІ. Підприємства на фонд заробітної (це заробітна плата всіх працівників підприємства за певний проміжок часу) плати здійснюють нарахування до спеціальних фондів. Відсотки внесків встановлює держава.

У 2016 році встановлено єдину ставку нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 22%. Ставка застосовується до всіх видів заробітної плати, допомоги з тимчасової непрацездатності та по вагітності і пологах.

Із заробітної плати робітників також здійснюються утримання до цільових фондів та до державного бюджету (податок на доходи з фізичних осіб). Відсотки також встановлюються та регулюються державою.

З 1 січня 2016 року із заробітної плати утримують:

- військовий збір в розмірі 1, 5% від нарахованої заробітної плати за всіма видами нарахувань (вийняток становить допомога по вагітності та пологах);

- податок на доходи фізичних осіб застосовується єдина ставка 18%.