|
|||
Афганістан… Це слово наче вирок ⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3
Афганістан… Це слово, наче вирок… Афганістан… Це слово наче вирок Для юнаків, для їхніх матерів, Адже вони йшли на війну невпинну, А матері чекали їх з полів боїв. Хтось дочекався , хтось побачив сина, А хтось дивився на твердий граніт, Де очі, що хотіли жити, Там викарбувані навік. «А ще ж недавно жив на повні груди, Був повен сил, енергії, життя. Це було моє щастя, люди! Та вже немає вороття…» - Сказала мати й скинула хустину, А голова вже в неї сива Та їй немає сорока. Хоч як не плач, а доля вже така. Тихенько встала, попрощалась з сином, Поклала мальви, що із дому принесла І глянула на небо, птаха в вирій лине Подумала: «То синова душа…»
Автор: Мотузко Ксенія
|
|||
|