1958 р. став переломним в історії Франції. 1 червня 1958 р. де Голль отримав надзвичайні повноваження і відразу розпустив парламент. У вересні на референдумі французи схвалили конституцію, розроблену де Голлем. За новою конституцією були розширені права президента, який обирався на 7 років. Президент одержав право видавати ордонанси, які мають силу закону, призначати прем’єр-міністра та інших посадових осіб, розпускати національні збори. Президент є головнокомандуючим збройними силами. У країні було впроваджено нову виборчу систему. Був змінений адміністративно-територіальний поділ країни. Колонії перетворювались у заморські департаменти.
Голлізм
Голлізм
Політична філософія, поєднання французьких традицій з реаліями 40-60-х років ХХ ст.
Державно-правова доктрина, що була втілена в Конституції 1958 р.
Політична програми Ш. Де Голля.
Політична течія, що еволюціонувала від особистої партії де Голля до сучасного французького варіанту неоконсерватизму.
Французька модель держави процвітання.
Точний відбиток сучасного французького суспільства. («Паризьке метро о 18 годині, тобто точний відбиток французького суспільства» (А.Мальро))
Ідеологія «національної величі» Франції
Державно-правова доктрина
Оформлення президентської республіки:
- Посилення виконавчої влади при значній перевазі президентської, що є виразником загальнонаціональних інтересів;
- Персоніфікація політичної влади;
- Система подвійної відповідальності уряду перед президентом і парламентом;
- Прямі загальні президентські вибори;
- Розширення безпосередньої демократії (референдуми);
- Обмеження багатопартійної системи (мажоритарна виборча система);
- Обмеження повноважень парламенту.
Економічна доктрина
Пошук оптимальної економічної моделі, що враховує національну специфіку розвитку:
- Жорстке стратегічне планування;
- Жорстка податкова політика;
- Розширення державного сектору у базових перспективних галузях;
- Збільшення долі державного сектору в економіці;
- Активізація бюджетної інвестиційної політики;
- Включення в економічні процеси всіх прошарків населення;
- Монетарна політика.
Соціальна доктрина
Ідея «асоціації праці, капіталу і кадрів» як основа ”третього шляху» розвитку, орієнтованого на соціальне партнерство.
Працівники в капіталі
Підприємці Система участі в управлінні
Управлінці в інформації
Зовнішньополітична доктрина
Трансформація біполярної моделі світового порядку, створення «третього полюсу» впливу у системі міжнародних відносин.
- Національна воєнна доктрина «оборони по всім азимутам»;
- Формування вісі Париж - Бонн;
- Концепція західноєвропейської інтеграції «Європа вітчизні»;
- «Доктрина співробітництва» з колишніми колоніями;
- Мирне співіснування і діалог з наддержавами.
Найбільшою партією став деголлівський Союз за нову республіку. Друге місце посіли прихильники де Голля, які не увійшли в Союз – незалежні. Ці дві партії зайняли домінуюче становище в парламенті. У грудні 1958 р. де Голля було обрано президентом.
Головною проблемою П’ятої республіки відразу, звичайно, став Алжир. Головним своїм завданням де Голль вважав відновлення величі Франції. Вона вбачалась йому у вигляді могутньої держави з сильною владою, яка проводить незалежну політику. Колоніалізм він вважав перешкодою для вирішення цього питання. У 1960 р. була надана незалежність 14 африканським колоніям Франції. Тим самим де Голль відкрито заявив, що він проти колоніальної імперії. Але з Алжиром було складніше: потрібно було рахуватися з ультра (прихильниками збереження колоніальної імперії). І він наважився на конфлікт з ними. 16 вересня 1959 р. де Голль вперше в своїй промові урочисто визнав за алжирським народом право на самовизначення. Це був мужній крок. У відповідь в Алжирі 24 січня 1960 р. французькі офіцери підняли заколот. Завдяки рішучим діям заколот ультра було придушено. 22 квітня 1961 р. там же вибухнув ще більш небезпечний заколот, який очолив генерал Шаль. Заколотники захопили владу на значній частині алжирської території і заарештували представників уряду. У самій Франції знайшлись прихильники Шаля. Президент де Голль діяв твердо і рішуче. Заколот було придушено, а керівники заарештовані. Однак і після цього ультра не вгамувалися. На президента було влаштовано кілька замахів. І все ж алжирську проблему було розв’язано. У березні 1962 р. була досягнута Евіанська угода про припинення вогню. У тому ж році Алжир став незалежною державою. Рішуча позиція де Голля і підтримка більшості населення дали змогу Франції позбутись колоніального минулого. На руїнах Французької колоніальної імперії для збереження позицій у колишніх володіннях створювалось так звана Французька співдружність (Французьке співтовариство).
Зазначені заходи сприяли соціальній і політичній стабілізації Франції. У країні був встановлений режим особистої влади де Голля.
Стабілізації в країні сприяло і завершення у 60-ті роки модернізації французької економіки. Значну роль у цьому процесі відіграла держава, яка взяла на себе всі витрати на формування новітніх галузей економіки і визначення стратегічних напрямів розвитку. Державний сектор виробляв 10% промислової продукції. 10 найбільших (з 25) промислово-фінансових груп отримували значні державні дотації. Були закладені основи енергетичної незалежності Франції за рахунок будівництва атомних електростанцій (дають 25% електроенергії країни). Темпи її зростання поступались лише японським. Франція стала сучасною індустріальною державою з передовою багатогалузевою промисловістю. Домігшись значного збільшення експорту, Франція до середини 60-х років розрахувалась зі всіма своїми боргами і стала знову державою-кредитором. Було завершено модернізацію сільськогосподарського виробництва: французький селянин перетворився у фермера, а Франція стала найбільшим експортером сільськогосподарської продукції в Європі.
Водночас у країні накопичилась низка проблем. Стрімкий розвиток економіки під впливом НТР потребував значної кількості освічених інженерів, адміністраторів і т.д. Розвиток виробництва і модернізація сільського господарства стали причиною урбанізації. Сільська молодь, відірвавшись від традиційного світогляду і опинившись в маргінальному стані, стала сприятливим середовищем для поширення ультрареволюційних поглядів. Французькі підприємці, укріпивши свої позиції завдяки підтримці держави, почали гнітитись її жорсткою регламентацією (дерижизмом).
Профспілки, робітники теж були незадоволені надмірним контролем за трудовими відносинами з боку державних структур. Традиційні цінності, структура суспільства, політична влада – все потребувало змін.
Ці чинники і стали причиною кризи П’ятої республіки наприкінці 60-х років.
У березні 1968 р. розпочались студентські заворушення. Студенти виступали за демократизацію освіти і забезпечення реальних прав людини. Уряд силою вирішив придушити студентський рух, що стало детонатором масових безпорядків. У Сорбонну було введено поліцію. У відповідь студенти оголосили війну поліції. В ніч з 10 на 11 травня студенти захопили латинський квартал Парижу і збудували барикади. У Париж було стягнуто 2/3 сил жандармерії і служби безпеки, які штурмували барикади студентів. Під час сутичок було поранено до тисячі чоловік. Після цього студентські заворушення поширились на всю країну. У цей момент студентів підтримали профспілки і комуністи, почавши загальний страйк. Влада на деякий час була паралізована. Поступово дії студентів набирали екстремістського характеру в зв’язку з поширенням анархістських, троцькістських і маоїстських ідей та ідей "нових лівих". Прокотилася хвиля погромів, спалювали автомобілі тощо. Екстремізм став причиною розриву між студентським і робітничим рухом (в цей час страйкувало близько 10 млн. осіб). Тоді де Голль вдався до рішучих дій: «Реформам – так, безпорядкам – ні!».
25 травня 1968 р. уряд пішов на поступки робітникам. З профспілками було укладено Генеральний протокол: у промисловості заробітна плата підвищувалась на 35%, а у сільському господарстві – на 56%, скорочувався робочий тиждень, розширювались права профспілок. Однак страйки продовжувались.
29 травня 1968 р. де Голль заручився підтримкою військових і 31 травня під приводом загрози комуністичного перевороту розпустив парламент. У столицю стягуються війська. На підтримку дій уряду в Парижі відбулась демонстрація 500 тис. осіб. 12 червня було заборонено проведення маніфестацій і оголошено про розпуск студентських організацій. 16 червня армійські підрозділи вступили в Сорбонну. Наприкінці червня страйки припинились. Пішовши на поступки профспілкам і придушивши екстремістські рухи, де Голль домігся стабілізації, але ціною втрати довіри більшості французів.
Причинами студентських рухів були: конфлікт поколінь, болісний процес структурної перебудови економіки, який супроводжувався зламом традиційного життя, урбанізація, невідповідність існуючої системи освіти реаліям життя та поширення лівоекстремістських ідей.
Наслідками "студентської революції" стали демократизація освіти ("Закон про вищу освіту"), перелом у політичних поглядах французів, втягнення у політичну боротьбу нових соціальних прошарків суспільства (жінок і іммігрантів). поширення лівоекстремістських ідей, організацій у різних країнах світу: в Італії – «Червоні бригади», у ФРН «Фракція Червоної армії» і т.д.
У квітні 1969 р. де Голль пішов у відставку. На референдумі про місцеве самоврядування французи виступили проти позицій президента.
Де Голль, прийшовши до влади, взяв курс на вироблення самостійної зовнішньої політики, створення сильної Франції і Європи, як противаги США. За словами де Голля, комуністи менш небезпечні, ніж США. Щоб відігравати більш самостійну роль у НАТО і в знак протесту проти війни у В’єтнамі, Франція вийшла із воєнної структури цієї організації. Незалежність було надано всім французьким колоніям. У 1966 р. де Голль відвідав СРСР, встановив нормальні відносини між двома країнами. Щоб поставити Францію врівень з великими державами, почалось створення власної ядерної зброї. У лютому 1960 р. Франція здійснила випробування ядерної зброї, приєднавшись до "ядерного клубу" США, СРСР, Великобританії, створила національні ядерні сили, що включають стратегічні ракети, бомбардувальники, підводні човни. Водночас де Голль став одним з ініціаторів розрядки міжнародної напруженості.
Економічна доктрина
Зовнішньополітична доктрина