Психологічний напрям. Московська школа. Казанська школа

Психологічний напрям

Фундатором психологічного напряму був Г. Штайнталь. Згодом ідеї цього напряму розвинули український вчений О. О. Потебня і німецький учений В. Вундт.

Теоретичні засади мовознавчих поглядів Г. Штайнталя формувалися під значним впливом філософії мови В. Гумбольдта і, головним чином, психологічної концепції Йоганна-Фрідріха Гербарта. Лінгвістична діяльність Г. Штайнталя була спрямована проти логічної граматики (найвиразнішим представником якої був К. Беккер) і натуралізму в мовознавчих поглядах А. Шлейхера.

Московська школа

Засновником Московської школи був Пилип Федорович Фортунатов (1848—1914).

За переконанням представників Московської школи, загальне мовознавство обирає об'єктом свого дослідження не окрему мову чи групу мов, а взагалі мову людини, історію мови. А історичне вивчення людської мови передбачає порівняльне дослідження окремих мов. Московська школа вперше в мовознавчій літературі чітко сформулювала думку про мову як сукупність знаків, що існують для мислення, для вираження думки в мовленні, а також почуттів.

Вчення Московської школи найбільше вплинуло на сучасне українське мовознавство.

Казанська школа

Казанська школа бере свій початок з кінця 19 століття. Казанські мовознавці згрупувалися спочатку з метою ознайомлення з теоріями, ідеями, які виникали в час, коли мовознавці різних європейських шкіл спростовували універсальність законів звукових змін, відкритих молодограматиками німецької школи.Організатором Казанської лінгвістичної школи був російський і польський учений-славіст І. О. Бодуен де Куртене (1845—1929). До найвидатніших представників цієї школи належать два мовознавці — М. В. Крушевський (1851—1887) і В. О. Богородицький (1857—1941).

Неограматизм— напрям у мовознавстві 19 ст. Назва походить від слова "молодограматики" — назви групи нім. мовознавців; до її складу входили К. Бругман, Б. Дельбрюк, А. Лескін, Г. Остгоф, Г. Пауль. Концепцій М. дотримувалися К. Вернер (Данія), М. Бреаль (Франція), Ф. де Соссюр (Швейцарія), У. Д. Уїтні (США). В Росії близькими до М. були П. Ф. Фортунатов і О. О. Шахматов. Осн. завданням мовознавства представники М. вважали вивчення живих мов, а не реконструкцію прамови. Вони відкинули метафізичний натуралізм А. Шлейхера, М. Мюллера та ін., що розглядали мову як організм, розвиток якого нібито відбувається за законами природи. М. зібрали й опрацювали великий фактичний матеріал з багатьох мов, розробили методику мовного аналізу. Послідовники М. висунули положення про єдність мови протягом її істор. розвитку. Але мова при цьому не розглядалася як цілісна система, а вивчалася однобічно — переважно фонетика й морфологія. Хибними в М. були й теза про непохитність фонетичних законів, перебільшення ролі аналогії. Незважаючи на хибність деяких теор. положень М., його представники зробили значний внесок у порівняльно-історичне мовознавство. На поч. 20 ст. М. перестав бути осн. напрямом у мовознавстві.

⇐ Предыдущая 1 2 34