конспект лекцій з дисципліни  для студентів

1. Лекція № 1 Поняття, предмет і структура юридичної деонтології .... 4 – 14

2. Лекція № 2 Загальна характеристика юридичної діяльності……….. 16 - 21

3. Лекція № 3 Юридична практика……………………………………... 22 - 36

4. Лекція № 4 Професійна культура юриста…………………………. .. 37 - 43

5. Лекція № 5 Психологічна культура юриста. Конфлікти в юридичної

діяльності, та їх вирішення………………………………………….. . 44 - 54

6. Лекція № 6 Політична культура юриста …………………………….. 55 - 60

7. Лекція № 7 Правова культура юриста ………………………………. 61 - 67

8. Лекція № 8 Службовий етикет юриста ……………………………… 68 - 74

9. Лекція № 9 Юридична практична діяльність ……………………….. 75 - 78

10. Лекція № 10 Службові обов'язки …………………………………… 79 - 90

Лекція № 1.

Тема № 1: «Поняття, предмет і структура юридичної деонтології»

План

1. Поняття та риси юридичної деонтології

2. Передумови виникнення юридичної деонтології

3. Основні етапи розвитку юридичної деонтології

4. Предмет юридичної деонтології

5. Методологія юридичної деонтології

6. Співвідношення юридичної деонтології з юридичними та іншими суспільними науками

7. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна

1. Поняття та риси юридичної деонтології

        Юридична деонтологія — це галузь наукових знань про сутність та соціальне призначення юридичної професії, чинники, які впливають на її стан, а також про сукупність вимог, яким повинні відповідати професійні якості та практична діяльність юристів. Основне призначення юридичної деонтології полягає у виробленні на основі всебічного пізнан ня юридичної діяльності наукових рекомендацій, спрямованих на забезпечення підготов ки кваліфікованих спеціалістів юридичної професії, гарантування високої якості правових послуг, що ними надаються, узгодження юридичної прак тики з потребами суспільства в цілому та кожного з його членів.

  Власне, термін «деонтологія» утворений через сполучення двох грець ких за своїм походженням слів: «деонтос» (належне) та «логос» (наука), разом — «наука про належне». Він був введений у науковий обіг на почат ку ХІХ століття відомим англійським філософом, соціоло гом та юристом Ієремією Бентамом у його роботі «Деонтологія або нау ка про мораль», — першій спеціалізованій науковій праці з деонтологічної проблематики. Цей термін досить вдало відображує природу юридичної деонтології, яка є нау кою, що покликана з’ясувати оптимальну (на лежну) за певних суспільних умов нормативну модель юридичної прак тики та систему людських і про фесійних якостей, якими повинні володі ти юристи для успішної реалізації їхнього соціального призначення. Ви роблення такої моделі, тобто цілісно го уявлення про необхідні характеристики професійної юридичної діяль ності, ідеальний образ юриста-професіонала та її закріплення у відповід них правових документах, має виключно важливе значення. Серед іншого, це потрібно для визначення стандартів юридичної освіти, прийняття право вих та інших актів, які регламентують професійне призначення, права та обов’язки юристів, проведення періодичних перевірок їхньої професійної

                                                                                                                   5                  придатності (професійних атестацій), створення необхідних умов для пере навчання та самовдосконалення юридичних працівників тощо.

Юридичній деонтології, як науці, притаманні наступні риси.

Юридична деонтологія є суспільною наукою. Юридична професія являє собою один з різновидів суспільної діяльності, яка спрямована на упорядку вання за допомогою права різних форм взаємодії соціальних суб’єктів, найбільш важливих процесів, що відбуваються у соціумі. А отже, і юридич на деонтологія, що вивчає цю діяльність, формулює вимоги до її учасників та правила, за якими вона повинна здійснюватися, на лежить до числа сус пільних наук.

Водночас, юридична деонтологія, як про це свідчить і сама її назва, — наука юридична, оскільки юридична практика, певні сторони якої вона дос ліджує, разом з іншими державно-правовими явищами утворює предмет правознавства.

Юридичній деонтології притаманні риси комплексної науки. Це вияв ляється у тому, що вона не обмежується з’ясуванням тільки правових аспектів діяльності юристів, а й приділяє, крім того, значну увагу мораль ним, політичним, психологічним, естетичним та деяким іншим її характе ристикам. При цьому юридична деонтологія широко використовує знан ня, накопичені іншими суспільними науками (філософією, етикою, полі толо гією, загальною та правовою психологією, соціологією, естетикою тощо).

Юридична деонтологія — теоретико­прикладна наука. З’ясування належних якостей учасників юридичної практики та найбільш оптималь них способів її здійснення являє для неї несуто науковий інтерес, а має без посередньо сприяти реальним перетворенням у змісті та структурі юридич ної діяльності, перетворенням, метою яких є подальша гуманізація, усунен ня недоліків, підвищення результативності зазначеної діяль ності. Одним з головних завдань, яке на неї покладається, є вироблення на основі вивчен ня фактичного стану професійної юридичної діяльності, тенденцій її роз витку, потреб суспільства у праці юристів, ідеальних (тобто досконалих, позбавлених недоліків) образів цієї діяльності. Вик лючну важливість подібного моделювання відзначав ще І. Кант. За його думкою, ідеали, високі уявлення і цілі дають зразкову, правильну міру розуму, для якого поняття про те, що є в своєму роді повністю доскона лим, необхідно для оцінювання та вимірювання ступеня та недостатнос ті такої досконалості.

Юридична деонтологія є наукою антропологічної спрямованості. Навіть на тлі традиційно властивої для всіх інших юридичних наук гума ністичної

орієнтації їхніх досліджень юридична деонтологія вирізняється підвище ною увагою до людського виміру юридичної практики: особистісних

                                                                                                                        6

якостей її учасників, характеру стосунків між ними, внутрішньої мотивації їхньої поведінки, формами спілкування цих осіб тощо.

              2. Передумови виникнення юридичної деонтології

  Серед передумов формування юридичної деонтології слід насамперед відзначити певні особливості юридичної праці як специфічного різновиду професійної діяльності. Першою з них є підвищена суспільна значущість ро боти юристів, яка знаходить свій вираз у тому, що юридична діяльність має безпосереднє відношення до забезпечення, а інколи й до обмеження (наприклад, у вигляді санкцій за скоєні правопорушення) багатьох, вик лючно важливих для кожної людини, благ: життя, особистої недоторкан ності, свободи у різноманітних її проявах, честі, гідності, ділової репутації, власності тощо. При цьому є небезпека, що даним цінностям, внаслідок недостатньої кваліфікації, професійної недобросовісності та деяких інших негативних особистісних якостей представників юридичної професії, може бути безпідставно нанесена суттєва і часто непоправна шкода. Друга перед умова — це не завжди рівноправний характер стосунків, що складаються між юристами та особами, з якими вони контактують у процесі реалізації своїх службових обов’язків. Інколи це зумовлено наявністю у посадовців, які ведуть юридичні справи, владних повноважень, можливості приймати у відношенні їх фігурантів односторонні і, до того ж, обов’язкові для вико нання вказівки, як-то: приписи прокурора про негайне припинення дій, від верто порушуючих закон; рішення слідчого, який розслідує кримінальну справу, про обрання щодо підозрюваної або обвинуваченої особи одного із запобіжних заходів, передбачених кримінально-процесуальним законодав ством; вироки та рішення судів, за невиконання яких встановлена юридич на відповідальність. В інших випадках таке домінування юристів є резуль татом їх кращої обізнаності з право вих питань порівняно з громадянами, які не отримали систематичної правової освіти. Внаслідок цього останні, у разі звернення до юристів, не в змозі оцінити правильність їх рекоменда цій, а тому вимушені повністю покладатися на порядність та компетентні сть юридичних працівників. Третьою передумовою, що стимулювала видо кремлення юридичної деон тології як самостійної галузі наукових знань, є неухильне зростання, особливо останнім часом, в умовах розбудови право вої держави, впливу юридичної практики на перебіг громадського життя. Сьогодні юристи приймають активну участь у прийнятті та організації ви конання практично всіх скільки-небудь важливих рішень, що стосуються управління суспільними справами. Усі зазначені обставини, природно, вик ликали у суспільстві прагнення до створення відповідних запобіжних меха нізмів: розроблення та реалізації системи заходів, які б дозволили, з одного    

                                                                                                                     7

боку, звести до мінімуму випадки неналежного ставлення юристів до своїх професійних обов’язків, а з іншого — гарантувати дотримання певних стан дартів здійснення юридичної діяльності. У своїй основі такі спроби, які, до речі, є актуальними і в менш конфліктних, аніж юридична, областях суспі льного життя (наприклад, у відносинах, що виникають між лікарем та його пацієнтом, викладачем та студентом, виробниками та споживачами певної продукції, а також у галузі управлінської та деяких інших сфер людської діяльності), зводилися до намагання якось узагальнити, привести в систему накопичені людством знання про норми професійної поведінки, мистецтво прийняття правильних (оптимальних) рішень в умовах соціальних практик, де існує залежність однієї людини від іншої. Саме у руслі подібних зусиль з часом в етиці відбулося відокрем лення спеціального розділу цієї науки — деонтології, присвяченого проблемам обов’язку та моральних вимог. А дещо пізніше, через адаптацію даних вимог до певних видів професійної діяльності, — започаткування деонтологій окремих професій

                 3. Основні етапи розвитку юридичної деонтології

   Становлення юридичної деонтології відбувалося поступово та водно час за декількома напрямками. При цьому, на першому етапі її фор муван ня наукові дослідження деонтологічної спрямованості мали лише опосеред коване відношення до правової діяльності. Уже згадуваний вище І. Бентам розробляв вимоги професійного обов’язку, правила моральної професійної поведінки, головним чином, у контексті відносин володарювання (тобто стосунків, що виникають між суб’єктами, наділеними владою, і особами, на яких вона поширюється). До того ж, він розглядав такі вимоги та прави ла переважно в утилітарному плані, як засіб досягнення володарюючими професійного успіху, реалізації такої моделі соціальної взаємодії, яка б сприяла найвищому щастю найбільшої кількості людей. Деякі з деонтоло гічних проблем, задовго до цього, ще в XVІ столітті вивчалися камералісти кою (або, як її ще називали — поліцейською наукою) — наукою, яка займа лася на той час вивченням питань фінансів, економіки, господарства, управ ління. Суттєвий вплив на процес формування юридичної деонтології, внас лідок об’єктивної схожості деяких сторін праці медиків та юристів, здійсни ла медична деонтологія, — галузь деонтологічної науки та учбова дисцип ліна, яка сформувалася набагато раніше юридичної деонтології. Зокрема, ще за часів Гіпократа відомі такі актуальні вимоги до професійної поведін ки медиків, як презирство до грошей, совісливість, помірність в одязі та ін ших предметах побуту, повага до людей, рішучість у судженнях та діях. З тієї ж причини значну цінність для практичної діяльності юристів має й розроблена у медичній деонтології система вимог, що регламентують з ме

                                                                                                                    8

тою підвищення ефективності праці лікарів характер їхнього спілкування зі своїми пацієнтами. Не випадково, певні з положень медичної деонтоло гії, придатні в умовах юридичної практики, органічно увійшли до складу предмета юридичної деонтології.

  Другий етап розвитку юридичної деонтології пов’язаний з поглиблен ням правової орієнтації деонтологічних досліджень. Багато в чому цьому сприяли й зусилля юристів-практиків, найбільш активні з яких намагалися з’ясувати умови результативності юридичної праці, гармонізації професій них інтересів юристів із суспільними інтересами. У даному зв’язку заслуго вують на згадування американські юристи — судді Джордж Шарсвуд, який виклав свої судження про норми поведінки та професійну культуру юристів у виданому в 1854 р. курсі лекцій «Професійна етика», та Давід Гофман, що випустив у 1856 р. монографію під назвою «Курс правових досліджень», де, серед іншого, вивчалися проблеми оптимальної організа ції професійної юридичної діяльності. Важливий внесок у становлення юридичної деонтології як самостійного розділу деонтологічних знань був зроблений наукою процесуального права — однією із галузей юридичної науки, що вивчає порядок та дозволені засоби розслідування та вирішення різних категорій юридичних справ (кримінальних, цивільних, адмініст ратив них та ін.), компетенцію, права та обов’язки учасників юридичного розгляду, гарантії їхнього статусу тощо. Наприклад, відомий дореволюцій ний вчений-процесуаліст та цивіліст Є.В. Васьковський у роботі «Основні питання адвокатської етики», надрукованій у 1895 р., узагальнив найбільш важливі норми, з якими, на його погляд, повинна була узгоджуватися діяль ність осіб, що входять до складу цієї професійної групи.

      Третій етап формування юридичної деонтології охоплює перші спроби видання спеціальних нормативних документів, покликаних, за заду мом їхніх укладачів, визначити найбільш принципові особистісні якості, необхідні для обіймання відповідних юридичних посад. У числі документ тів такого роду слід відзначити розроблену у 20-х роках минулого століття Наркоматом юстиції УРСР схему атестації судових робітників. У ній були узагальнені декілька груп вимог, що висувалися відповідно до ідейно-полі тичних, моральних, розумових та адміністративно-організаторських якос тей претендентів на посаду судді. Цілий ряд актів аналогічного характеру видавалися й пізніше.  

Четвертий етап становлення юридичної деонтології, який триває ще й досі, розпочався у 70-х роках минулого століття, коли у вищих юридичних учбових закладах тоді ще СРСР було запроваджено викладання невеликого за обсягом учбового курсу «Введення у юридичну спеціальність». Мета да

                                                                                                                                               9

ного курсу полягала у формуванні у студентів первинного уявлення про їх професійне призначення, основні різновиди юридичної діяльності, у забез печенні засвоєння ними системи обов’язкових вимог, яким повинен відпові дати юрист. Приблизно у той же час відомий російський вчений — теоре тик права С.С. Алексєєв видав підручник за схожою тематикою. Ці дві об ставини суттєво прискорили процес подальшого розвитку юридичної деонтології.

Проте визначальною подією в її формуванні став вихід у 1987 р. за ре дакцією професорів В.М. Горшеньова та В.В. Комарова навчального по сібника «Юридична деонтологія» та введення одночасно з цим замість ви щезгаданого курсу для студентів Харківського юридичного інституту нав чальної дисципліни «Юридична деонтологія». Зараз юридична деонто логія являє собою швидко прогресуючу галузь юридичної науки, відпо відний учбовий курс якої викладається майже в усіх юридичних учбових закладах України, а також інших держав, що виникли на теренах колиш нього СРСР. Підтвердженням цього є поява великої кількості наукових пуб лікацій та нової навчально-методичної літератури з деонтологічної пробле матики, регулярного проведення наукових обговорень з цих питань.

                        4. Предмет юридичної деонтології

  Предметом юридичної деонтології, як і будь-якої іншої галузі науко вих знань, охоплюється певне коло явищ, процесів, проблем, вивченням яких вона безпосередньо займається. Слід відзначити, що серед вчених за раз немає единої точки зору з цього питання. Деякі з них вважають, що предмет юридичної деонтології включає у себе вельми широкий спектр різ номанітних явищ, пов’язаних з буттям права та право застосовною практи кою. Інші, навпаки, намагаються максимально звузити його межі, концент руючи увагу лише на окремих аспектах професійної діяльності юристів. Якщо абстрагуватися від деталей, то можна виділити три основні під ходи, що склалися на сьогодні з даного приводу.

Перший з них полягає у тому, що предметом юридичної деонтології є виключно або переважно проблеми професійного обов’язку юриста (його зміст, умови формування та реалізації), моральні вимоги до його професій ної поведінки, які формуються під впливом існуючих у суспільстві етич них норм.

Друга група авторів виходить з того, що предмет юридичної деонтології складають юридична наука, практика, освіта, їх взаємодія, а також про фесійні та особистісні якості юристів та механізми їхнього форму вання.

Прибічники третього підходу теж вважають, що юридична деонтологія повинна займатися вивченням нормативних вимог, які регламентують

                                                                                                                  10                                                                              ставлення юриста до власної праці, його клієнтів, колег, але, поряд з моральними, включають до її предмета ще й правові та інші норма тивні приписи (психологічні, політичні, професійні, естетичні), які в су купності визначають режим обов’язкової поведінки різних осіб у стані їх взаємоза лежності. Кожна з наведених позицій викликає певні заува ження. Зокрема, не можна погодитись з ототожненням предмета юри дичної деонтології тільки з проблематикою професійного обов’язку юриста та моральною мотивацією його поведінки. Дійсно, усвідомлення юристом свого професійного обов’язку та формування у нього необхід них моральних якостей є виключно важливим фактором, що впливає на стан і спрямованість юри дичної практики, її узгодження з інтересами людей. Водночас, хоча це і являє суттєву передумову належної організації профе сійної юридичної діяльності, але не замінює інших не менш важливих для здійснення правової роботи якостей, як то: глибокі та системні знання в галузі права, вміння професійно спілкуватися з людьми, наявність певних світоглядних уподобань, навичок управлінської діяльності, розвинутого естетичного смаку.

Відповідного коригування потребують також друга і третя точки зору. Так, викликає сумнів включення до предмету юридичної деонтології юри дичної науки та освіти як самостійних об’єктів вивчення в повному обсязі. Правильнішим, було б обмежити його з’ясуванням впливу, який мають ці види діяльності на юридичну практику. Так само предмет юридичної деон тології не може бути зведений лише до системи вимог, яким має підпоряд ковуватися професійна діяльність юристів. По-перше, таке вузьке його ро зуміння перешкоджає реалізації інших, не менш важливих завдань, що пок ладаються на юридичну деонтологію. Зокрема, це стосується вдосконален ня наявної структури та форм здійснення юридичної практики, прогнозу вання перспективних напрямів її розвитку тощо. По-друге, й саме з’ясуван ня складу та змісту згаданих вимог може відбуватися не інакше, як на осно ві ґрунтовних знань про юридичну професію, чинники, від яких залежить її стан, найважливішими серед яких, насамперед, виступають юридична нау ка та освіта. З урахуванням викладено го предмет юридичної деонтології слід охарактеризувати як комплексне утворення, що включає у себе юридич ну професію, юридичну науку та освіту, які розглядаються переважно в аспекті їхнього впливу на юридичну практику, інші чинники, що визнача ють її стан, а також систему вимог до професійних якостей та службо вої діяльності юристів.

       Предмет юридичної деонтології має досить складну структуру, то му доцільним є виокремлення у ньому кількох відносно самостійних бло

                                                                                                                                              11  

ків, кожен з яких, у свою чергу, теж вимагає різноаспектного розгляду.

     Перший з таких структурних блоків складають питання, пов’зані з висвітленням сутності, особливостей та закономірностей розвитку юри дич ної професії.

   Другий блок включає в себе вивчення юридичної діяльності та її спів відношення з правовою наукою та освітою. Воно може здійснюватись як у ретроспективному плані, так і з точки зору їх сучасного стану, а також у розрізі прогнозування подальших змін у зазначеній галузі. При цьому названі питання можуть досліджуватися в межах національної правової сис теми, на регіональному рівні, або ж у контексті світового досвіду, набутого у даній сфері.

До третього блоку входять найбільш широкі за обсягом та змістом пи тання, присвячені вивченню системи вимог до професійних якостей юрис тів та правил безпосередньої їх діяльності у правовій сфері. Дані вимоги та правила в залежності від конкретної форми закріплення та забезпечення по діляються на правові, етичні (моральні) і корпоративні (професійні). Право ві норми, що регламентують працю юристів, містяться, головним чином, у відповідних нормативно-правових актах, що видаються і забезпечуються в їхній реалізації уповноваженими органами держави. Прикладом таких норм можуть служити багато з положень законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», та інших подібних загальних та спеціаль них актів.  

                Зазначеним нормам притаманні такі риси:

ü поширення дії виключно на учасників даного професійного співтова риства;

ü регламентація ними тільки тих проявів діяльності цих осіб, які мають відношення до виконання покладених на них професійних функцій та завдань;

ü встановлення та забезпечення дотримання таких правил самими члена ми певної професійної корпорації.

                           5. Методологія юридичної деонтології

        Для вивчення свого предмета юридична деонтологія застосовує певні методи — зумовлені специфікою досліджуваних нею об’єктів відпо відні теоретичні принципи, прийоми та конкретні способи здобуття та упо рядкування отриманих при цьому знань.

      Вихідне значення для юридичної деонтології має діалектичний ме тод пізнання. Він полягає, серед іншого, по-перше, у динамічному

                                                                                                                     12

сприйнятті соціальної дійсності (зокрема, у врахуванні постійних змін, що відбуваються у різних сферах суспільства та відповідному пристосуванні до них юридичної практики, постійному коригуванні системи підготовки фахівців-юристів); по-друге, у виявленні найбільш суттєвих зв’язків, що існують між певними явищами (наприклад, між різноманітними стимулами у праці юристів та конкретними результатами, яких вони досягають); по-третє, у застосуванні таких законів діалектики, як перехід кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, єдності та боротьби протии лежностей.

     Доцільним є використання юридичною деонтологією історичного ме тоду.Зокрема, він дозволяє зрозуміти, що саме впливало на започаткування та розвиток тих чи інших правових установ, склад та функцію запобігання та обмеження негативних явищ, що зустрічаються в юридичній практиці.

      6. Співвідношення юридичної деонтології з юридичними

                          та іншими суспільними науками

    Як і багато інших галузей наукового знання, що формуються остан нім часом, юридична деонтологія виникла на стику цілого ряду юридич них та деяких інших суспільних наук. З огляду на це для з’ясування місця, яке вона посідає в їх системі, потрібно, з одного боку, простежити зв’язки юридичної деонтології із зазначеними науками, а з іншого, — відмежува ти її власний предмет від явищ, які ними вивчаються.

    Серед юридичних наук, з якими найбільш тісно взаємодіє юридична деонтологія, слід відзначити загальну теорію права і держави, а також пра вові науки, що вивчають юридичний процес (цивільний, кримінальний, адміністративний). Так, загальна теорія права і держави досліджує сутні сть, ознаки, структуру юридичної діяльності, її роль у механізмі правового регулювання суспільних відносин. Наука юридичного процесу спрямовує свої зусилля на розроблення досконалого правового порядку здійснення такої діяльності. Разом з тим і теорія права і держави, і юридичні науки процесуального циклу залишають поза межами своєї уваги особу юриста, питання, що стосуються рівня його знань, правових, моральних, психоло гічних, політичних та інших аспектів його праці. Навпроти, юридична деонтологія розглядає всі зазначені обставини у їх комплексі, створюючи тим самим необхідне наукове підґрунтя для всебічного удосконалення пра возастосовної практики. Досить плідним є співробітництво юридичної део нтології з правовими науками галузевого профілю — науками конституцій ного, цивільного, кримінального, адміністративного, трудового, екологічно го права тощо. Водночас, на відміну від цих наук, які орієнтовані на з’ясу вання особливостей правового врегулювання певних видів соціальних сто сунків, юридична деонтологія зосереджується, спираючись на отримані

                                                                                                                     13

нею знання, насамперед, на конкретизації вимог до професійної підготовки та організації праці юристів, що обслуговують відповідні напрями правової діяльності. Співвідношення юридичної деонтології з криміналістикою, су довою медициною, судовою бухгалтерією та іншими прикладними юридич ними науками виявляється, переважно, у визначенні юридичною деонтоло гією самої припустимості та меж застосування прийомів та способів розс лідування юридичних справ (наприклад, методик проведення допиту, обшу ку, пред’явлення для опізнання людей та предметів, здійснення медичного освідчення та інших подібних дій), які розробляються даними науками. Суттєвий вплив на визначення правил професійної поведінки юристів мають наукові положення, що формулюються етикою, — розділом філосо фії, що вивчає систему моральних принципів та норм, з яки ми повинні уз годжуватися взаємовідносини людей у суспільстві, разом з тим, предмету юридичної деонтології притаманна й власна специфіка, зумовлена певни ми особливостями застосування моральних норм в умовах правової діяль ності, необхідністю їхнього узгодження з іншими нормативними приписа ми, що регламентують цю діяльність. У процесі деонтологічних дослід жень часто виникає потреба в аналізі різних соціальних явищ (наприклад, суспільних потреб у фахівцях-юристах відповідного профілю, їхнього став лення до виконання своїх професійних обов’язків, ефективності роботи пев них правових установ), які входять до предмета соціології — науки про за кономірності функціонування та розвитку суспільства в цілому та його окремих інститутів. Проте якщо для соціології пізнання зазначених феноме нів становить безпосередню мету, то юридична деонтологія звертає ться до вивчення цих явищ лише у тій мірі, в якій це вимагає виконання її власних функцій. На аналогічних засадах здійснюється й взаємодія юридичної деонтології з політологією, психологією, естетикою.

           7. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна

    Юридичну деонтологію як певну галузь наукових досліджень слід від різняти від юридичної деонтології як учбової дисципліни. Завданням пер шої є вивчення за допомогою певних наукових підходів та методів всього кола питань, що стосуються призначення та змісту професійної діяльності юристів, забезпечення її відповідності наявним потребам суспільства, опти мальної організації юридичної праці, належного професійного відбору, ви ховання та навчання осіб, що її виконують, чинників, які впливають на ставлення юристів до своїх професійних обов’язків, не доліків юридичної практики та шляхів їх подолання тощо.

   Завданням другої є формування у студентів юридичних освітніх зак ладів первинних, але водночас, досить повних уявлень про обрану ними

                                                                                                                       14

професію, національні та міжнародні стандарти професійної юридичної діяльності, юридичну науку та освіту, які безпосередньо пов’язані з юри дичною сферою діяльності, а крім того, про важливість, склад, конкретні форми й напрями застосування правових та інших знань, які вони отри мують.  

За своїм міждисциплінарним статусом юридична деонтологія може бути охарактеризована як вступна навчальна дисципліна, своєрідна правова ен циклопедія, що виконує функції орієнтації студентів-юристів у навчально му процесі, визначення обсягу та змісту знань, необхідних їм у подальшій професійній діяльності, безпосередніх умов їхнього використання, скорочення розриву, який завжди об’єктивно існує між системою професій ної підготовки юристів та їх практичною діяльністю у правовій сфері.

До навчального курсу «Юридична деонтологія» крім розділу, присвяче ного загальній характеристиці юридичної деонтології,

входять розділи:

ü професія юрист, де розглядаються найважливіші передумови, етапи та тенденції її розвитку, головні принципи юридичної діяльності, риси, які вид різняють юридичну професію серед інших професій, призначення та напрями діяльності громадських об’єднань юристів та деякі інші питан ня;

ü основні юридичні професії, в яких надається більш детальна характе ристика окремих юридичних професій (судді, прокурора, слідчого, адвока та, нотаріуса та інших);

ü юридична наука та юридична освіта, де розкривається зміст відповідних напрямів діяльності, визначаються їх суб’єкти, об’єкти, завдання, засоби здійснення;

ü професійно­правова, політична, моральна, естетична культура юриста, в яких з’ясовуються сутність та структура (знання, вміння, навички) цих проявів особистісної культури юристів, а також висвітлюються фактори, які впливають на їх стан.

Контрольні питання до теми № 1

1. Назвіть риси юридичної деонтології та вкажіть її основне призначення.

2. Поясніть, що означає термін «деонтологія» та вкажіть, хто вперше увів його в науко   вий обіг.

3. Назвіть три передумови виникнення юридичної деонтології.

4. Вкажіть основні етапи формування юридичної деонтології як науки.

5. Які структурні блоки складають предмет юридичної деонтології?

6. Назвіть методи, які використовуються юридичною деонтологією.

7. Сформулюйте завдання юридичної деонтології як науки і як навчальної дисципліни.

8. Охарактеризуйте місце юридичної деонтології в системі юридичних наук.

Лекція № 2.

Тема № 2 « Загальна характеристика юридичної діяльності »

План

1. Поняття і види юридичної діяльності

2. Ос­новні ознаки юридичної діяльності

3. Функції юридичної діяльності

4. Система юридичної діяльності

                    1. Поняття і види юридичної діяльності

    Перед тим як розглянути поняття юридичної діяльності розглянемо визначення поняття соціальної діяльності.

Соціальна діяльність — це єдність теоретичного і матеріально-практич ного процесів, які здійснюються соціальними суб'єктами з ме­тою цілеспря мованого використання та зміни навколишнього середо­вища в інтересах людей.

Основними ознаками соціальної діяльності є такі:

• єдність теоретичного процесу, який поєднує пізнання явищ, предметів і матеріально-практичних дій, спрямованих на вико­ристання вивчених предметів та явищ в інтересах людей;

• соціальну діяльність здійснюють соціальні суб'єкти — індивіди або їх групи, наділені свідомістю та волею, здатні пізнавати і діяти;

• об'єктом діяльності є навколишнє середовище, тобто різно­манітні матеріальні та нематеріальні явища й предмети, які ото­чують людину;

• зміст діяльності полягає в цілеспрямованому використанні та зміні навколишнього середовища соціальними суб'єктами, тоб­то це завжди свідома діяльність, спрямована на визначення цілей та засобів їх досягнення;

• метою діяльності є задоволення матеріальних та духовних по­треб людей.

Різноманіття потреб людей зумовлює різноманіття видів соціальної діяльності, до яких належить і юридична діяльність.

Юридична діяльність — це один із видів соціальної діяльності. Поряд із юридичною існують: виробнича, духовна, культурно-виховна, по літична, організаційно-управлінська, дослідницька та інші види соц­іальної діяльності.

Юридична діяльність — це різновид соціальної діяльності, що здійс нюється юристами-фахівцями з метою отримання пра­вового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповід ності до вимог права.

                                                                                                                                17

Зміст юридичної діяльності у кожному конкретному випадку ста­нов лять конкретні дії.

Якщо взяти історію, то діяльність римських юристів включала в себе:

- відповіді на юридичні питання приватних осіб;

- консультації і допомога при укладанні угод (юристи складали нові позови та угоди);