БЕРЕСТЕЙЩИНИ 20 страница

[214]

ксьондза Холевського» та «Маніфест (універсал-донос) ченців-францисканців на бурмистрів, ратманів, лавників та цехмістрів м. Пинська», в якому названо десятки прізвищ. Цінне джерело інформації про події в Пинську 1648.

Обуховський Юзеф, пол. вчитель, викладач географії в Пин. гімназії до 1939. Чимало причинився до розбудови Пин. краєзнавчого музею.

Овзичі, с., Іван., ср. Горбаська. Від зал. ст. Снітове 11 км.

Овид Гора, інша назва Видуум Гора, Лунинецький район, піщана гора, височіє над Прип’яттю біля гирла Цни. З ОГ пов’язаний міф етимологічного походження про перебування на Поліссі і смерть римського поета-засланця Публія Овідія Назона (43 р. до н. е. – бл. 18. р. н. е.).

Огинський канал, канал Огинського, гідротехнічна споруда XVIII ст. на Поліссі, з’єднує р. Щару (басейн Німану) з р. Ясельдою (басейн Дніпра), довжина 52,8 км. Споруджений 1765-1784 заходами біл.-лит. магната М. К. Огинського (1731-1800). ОК не діє, тобто непридатний до судноплавства, занедбаний. На території Пин. та Івацевицького району.

Огієнко Іван, після постригу Іларіон, укр. культ. та церковний діяч. Н. 15.01.1882, Брусилів, Жит. обл. П. 19.03.1972, Вінніпег, Канада. Закін. Київ ун-т. Проф. Київ. та Кам’ян.-Подільського ун-тів. Понад 1000 пр. У пр. «Укр. культура» (К., 1918), описуючи укр. етнічну територію, О. Згадав також Берестейщину – «значні простори в губерніях Мінській і Гродненській».

[215]

Огородники 1) с., Берез., ср. Соколовська. Від зал. ст. Бронна Гора 15 км. 2) с., Жаб, ср. Яківницька. Від зал. ст. Жабинка 10 км. 3) с., Кам., ср. Огородницька. Від зал. ст. Високо-Литовськ 8 км. 4) с., Кам., ср. Вовчінська, до ст. Високо-Литовськ 16 км. 5) с., Кам., ср. Дмитровицька, від зал. ст. Жабинка 45 км. 6) с., Кам., ср. Мазлозвідська. Від зал. ст. Лищиці 17 км; 7) с., Коб., ср. Батчинська. Від Кобриня 12 км. 8) с., передмістя Пружан.

Одрач Федір, укр. письменник. Н. 13.03.1912, с. Мисятичі, Пин. П. 3.10.1964, Торонто, Канада. Справжнє прізвище Шоломицький. З сел. родини. Вчився у Вілен. ун-ті. Вчителював. 1941-1942 працює в редакції «Ковельських вістей», 1942-1944 О. – боєць УПА. По війні в еміграції. Тв.: «В дорозі» (1954), «Щебетун» (1957), «Півстанок за селом» (1959), зб. оп. «Покинута оселя» (1960), «На непевному грунті» (1962), «Вощадь» (1969).

Одрач Ф. – ЕУ, т. 5, 1966, с. 1928.

Одрижин, у просторіччі Дрижин, с., Іван., від зал. ст. Янів-Поліський 27 км, 7 км від вол. межі. На березі Піщаного оз. Відомий з XVI ст. як власність кн. Курцевичів. У ХІХ ст. маєток в О. належав рос. кн. Щербатовим. 1941-1944 німці вбили в О. 78 жителів, спалили 113 дворів. В околицях О. до 1952 діяло укр. підпілля.

Одрина, приміщення в господ. дворі для складання сіна, соломи, госп. начиння. Те саме, що й клуня.

«Од села до села», уривок з поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», записаний на початку 60-х рр. ХІХ ст. в с. Чахець, Пруж., семінаристом А. Богушем як нар. пісня і як така опублікована 1866 в СПНТССЗК. Від Шевченкового оригіналу відрізняється кількома поліськими діалектизмами.

СПНТСЗК, с. 93-94.

Ожешко Еліза, пол. письменниця. Н. 1841, с. Мильковщина, біля Гродного. П. 1910. Тв. здебільшого про біл. село. Жила 1858-1863 в маєтку чоловіка с. Людвинові, Дорог. У листі до І. Франка писала: «Моє знайомлення з укр. мовою не робили мені багато труднощів, бо я народилася в Гродненській губернії і більшу частину життя провела на селі серед укр. людності тамтешніх сіл, а знайомство з мовою, як і мої симпатії до неї, сягають до світанків мого думання і почування». Про мову Полісся: «Діалект пинського люду відрізняється від наріччя надніманських селян: він зближується то до волинської, то навіть до укр. розмови. Тверда мова пинчука добре узгіднюється з його темним бородатим обличчям, наче з кам’яної брили витесаною постаттю».

Озерянець (Єзерський), урядовець губ. комісаріату УНР у Бересті 1918-1919. Укр. активіст.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.

Озяти, с., Жаб. Від Жабинки на пд.-сх. 20 км. Відомі добірки укр. пісень з О. у записах Г. і В. Андрасюків. Батьківщина етнографа Ю. Крачковського.

[216]

«Ой, за гаєм, гаєм», укр. нар. пісня, наявна в більшості зібрань пісенної класики України, відома також на Берестейщині. З огляду на останнє біл. музики намагаються пісню оголосити біл., у перекладі включають до репертуару зокрема ансамблю Біл. держ. філармонії.

Л. Макаренка. «Свята і яго будні», ЛіМ, 1986, 17. 10.

Окріпне, с., Дорог., ср. Немиржанська. Від Дорогочина на пн. 25 км.

Олекса, укр. будівничий XIII ст. Будував здебільшого у Вол. князівстві в добу Василька Романовича і Володимира Васильковича. О., згідно літопису, «муж хитр» у спорудженні міст, фортець, церков. 1279-1289 будує на землі Берест.: відбудовує Берестя, зруйноване татарами, спорудив тут церкву св. Петра і вежу («стовп»). На р. Лісній засновує нове м. Кам’янець з Білою вежею в ньому, які існують і дотепер. Аналогічні вежі О. збудував у м. Чорторийському і Стовпах.

М. Гр. ІУР, т. 3, 1905, с. 257; Олексій. – Сл. художники України, К., 1973, с. 165.

Олександра грамота, документ, виданий вел. кн. лит. Олександром 4.10.1495 в Гродні про надання Ф. Янушкевичу маєтку над Мухавцем у пов. Берест. Письмо пол., мова укр. оригінал зберігається в ЦДІА України у Львові.

Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 54-59.

Олександра Невського собор, м. Пружани, пам. архітектури. Збудований 1866 в стилі пізнього класицизму в його рос. варіанті.

Олександр Всеволодович, князь у Дубровиці, з пин. Юрійовичів. Учасник битви з татарами на Калці 1223, де й загинув.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 309.

Олександр Іноземцев, укр. церковний діяч. Н. 1889, Сибір. П. 1948, Мюнхен. У 1923-1939 єп., потім архиєпископом пин. і поліський. 1940 відмовився визнавати над своєю єпархією зверхність моск. патріарха, за що був позбавлений єпархії. Провів 1942 висвячення єпископату УАПЦ. Перший голова собору єпископів УАПЦ у Пинську. По війні в еміграції.

Олександр Іноземцев. – ЕУ, т. 5, 1966, с. 1840.

Олександрів Борис, укр. поет. Н. 1921, Ружан, Київщина. П. 21.12.1979, Торонто, Канада. Справж. прізв. Грибінський. З 1944 в еміграції. Зб. поезій: «Мої дні» (1946), «Туга під сонцем» (1966-1967), «Колокруг», «Камінний берег». Автор передмови до повісті Одрача про Полісся («Щебетун», Нью-Йорк, 1957), провівши паралель між «Щебетуном» і «Тінями забутих предків» М. Коцюбинського. Разом з Одрачем О. вірить, що «над Поліссям шумітимуть нові вітри».

І. Качуровський. Кілька слів про поета. – ж. «Дзвін», 1993, № 2-3, с. 10-14.

Олексюк Іван, поліський майстер художньої соломи. Живе і працює в с. Осся, Кобр.

Олельковичі, удільна княжа династія в Києві, Слуцьку і Пинську. Потомки лит. кн. Ольгерда. Батько династії О. – Олелько Володимирович, київ. князь. Син його, Семен Олелькович, знаний як захисник автономних прав Київ.

[217]

князівства та протидією татарам. Після його смерті 1470 лит. уряд силоміць скасував Київ. князівство, перетворив його на воєводство, а родину кн. Семена – дружину Марію з дітьми Василем та Оленою переведено до Пинська і Слуцька. Олена (Олександра) Семенівна 1488 віддається за кн. Ф. Ярославича з Городної на Поліссі. Укр. феодали, борючись за відновлення політ. незалежності України (Глинські), пов’язували династичні плани з О.

Олена Юріївна, княгиня, див. Дубровка.

Олесець, с., Берез., ср. Сигневицька. Від зал. ст. Береза Картузька 15 км.

Олесіюк Гнат, укр. педагог. Н. 1860, Підляшшя. П. 1940, Берестя. вчився у гімназії Більська. 1914-1918 у біженцях на сході. З 1918 у Бересті. Вчителював у школі ім. О. Стороженка. Батько Тимоша.

Олесіюк Тиміш, укр. сусп. і культурний діяч. Н. 1895, біля Володави. П. 1978, на еміграції. Вчився у Хар. ун-ті. Член комісії при Центр. Раді 1917-1918 у справах Холмщини. Автор карти укр.-пол. та укр.-біл. розмежування. Картою О. з поправками М. Грушевського користувалась укр. делегація на переговорах у Бересті 1918. Тоді ж О. від мін-ва освіти відряджено з групою В. Дмитріюка до Берестя, де О. організував при комісаріаті УНР відділ освіти та курси українознавства для вчителів, відкривав у краю школи, «Просвіти». 1919-1939 жив у Бересті, причинився до заснування укр. школи ім. О. Стороженка, вчителював у ній. 1939-1944 жив у с. Вишневичах на Підляшші, протестував з приводу пол. терору проти українців. По війні на еміграції, член Держ. центру УНР. Автор ст. «Дещо про «калагутів» (1959) та спогадів. Син Гната О.

Олешковичі, с., Кам., ср. Відомлянська. Від Берестя 30 км.

Олизарів Став, с., Жаб., ср. Степанківська. Від зал. ст. Жабинки на пн. 10 км.

Олизаровичі Федір, Клим, Сенько намісники лит. князів на Берестейщині на середину XV ст. Сенько на 1496 староста Берест.

Укр. грамоти XV ст. К., 1965, с. 54-59, 145.

Олтуське озеро, у Малорит. р-ні. з групи Шацьких озер.

Олтуш, с., Малорит., від Малорити на пд. 20 км. На березі одноімен. озера. У Преображенській церкві виявлено унікальні ікони XVII ст. – вивезені до Мінська.

Ольга Романівна, княгиня, з 1265 дружина вол. кн. Володимира Васильковича. Дочка Романа Брянського. Освічена, за дорученням чоловіка вела переговори з Конрадом Мазовецьким. У заповіті Володимира Васильковича з 1288 О. Р. заповіджено м. Кобринь, що є першою згадкою про поліське місто.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 78.

Ольгомель, с., Стол., ср. Оздамицька, долина р. Мостви, на межі з Гомельською обл. Від зал. ст. Горинь 64 км.

[218]

Ольпинь, с., Стол., ср. Велимицька. Від зал. ст. Горинь на сх. 47 км, у межиріччі Горині і Мостви-Льви.

Ольхівський Борис, укр. журналіст, есеїст Н. 1908, Полісся. П. 1944. Жив у Варшаві і Холмі. Співредагував ж. «Ми» (В-ва), «Бібліотеку укр. державника», «Трибуну молодих» (при ж. «Тризуб»), «Назустріч», «Наші дні». Для О. властивий реалізм, закоріненість у Поліссі, патріотизм. Пр. «Вітер у нетрях. З подорожнього нотатника на Поліссі» (ж. «Ми», кн. IV, В-ва, 1935). «Вільний народ» (1938), «На північних землях», «Полісся і Волинь» (ж. «Наступ», Прага, 1942, № 23, 34, 25), «Холм» (1940).

І. Сидорук. Проблема укр.-біл. мовної межі, Аусбург, 1948, с. 20; Ольхівський Б. – ЕУ, т. 5, 1966, с. 1851; Ольхівський Б. – зб. «Надбужанщина», Нью-Йорк, 1986, с. 117.

Ольхович Михайло, один з фундаторів берест. «Просвіти» у 1920-х рр., укр. активіст.

В. Ласкович. Доброго пути. – г. «Берестейський край», Берестя, 1996, № 1.

Ольшевський Анатоль, партпсевдо Юрко Пружанський, діяч КПЗБ. Н. 1904, м. Береза. П. 1937. У 20-х рр. в ЧА. Вчився у Комун ун-ті Свердлова в Москві. У 1925 засланий у Польщу, призначається секретарем ЦК КСМБ, потім КПЗБ. Ув’язнювався пол. владами. З 1928 знову в СССР. Розстріляний.

Омелюсик Микола, укр. військовий діяч, генерал-хорунжий. Н. 1889, Полісся. За освітою інженер-землемір. Кадровий офіцер рос. армії. З 1918 полковник армії УНР, командир гарматного дивізіону 7-ої гарматної бригади, вартовий отаман штабу Волин. військової групи. 1920-1939 учасник сусп. життя на Зах. Україні. 1943-1944 в штабі УПА-Північ керує операт. відділом. З кінцем війни на еміграції. Автор спогадів «УПА на Волині в 1943 р.»

Омелюсик М. – ЕУ, т. 5, 1966, с. 1852.

[219]

Омелянюк Григорій, укр. активіст. Н. бл. 1906, с. Лускали. Кам. Вчився 1927 на просвітянських, а 1928 на кооперативних курсах. 1940 вчився в Бересті на курсах педагогічних. Викладав укр. мову і літ. в школах Свищова, Лускал, Кощенників, Тростянця. Працював в укр. читальнях і кооперативах.

А. Петренко. Просвітянин Гр. Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», 1991, № 2, 27.05.

Онисимович Богдан, переписувач книг. Родом з Пинська. Згадується між 1598 і 1601, коли переписував відомий «Супрасльський ірмолай», можливо був ченцем у Супраслі.

І. З. Мицько. Острозька слов’яно-греко-латинська школа, К., НД., 1990, с. 94.

Онисим з Турова, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни між царством Московським і Річчю Посполитою на боці останньої.

Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06.

Онисій Московчин, козак низовий запорізький, брав участь у Лівонській війні з боку Речі Посполитої. Значиться в реєстрі 1581. Прізвище походить від назви с. Машковичі, Берез.

Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там само.

Онишкевич-Шаховський П., див. Шаховський-Онишкевич.

Онишко Євтимій, єп. турово-пин. на 1411-1415, учасник синоду єп. 1414 в Новогрудку, де повідомив, що в очолюваній ним єпархії діє 255 церков. На згаданому соборі на митрополита київ. під тиском лит. кн. Витовта було обрано Г. Цимблака. Сам О. мав клопіт з Витовтом через спробу хрестити литовців за правосл. обрядом.

А. Миловидов. О положении... с. 368; о. К. Панас. Історія Української церкви, Львів, 1992, с. 49.

Опадище, с. Іван., ср. Одрижинська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пд. 30 км. Поблизу вол. межі.

Опіль, с., Іван. разом з с. Мотолем, Тишковичами О. складає окремий мікрорайон з розвинутим нар. ремеслами – вишиванням, ткацтвом, кожу-

[220]

харством. Знайдено в О. стоянку свідерської культури (9 тис. рр. до н. е.). 1905 в О. сталась сутичка селян з царським військом, викликаним поміщиком, були жертви.

«Опісанє крулєвства польскєго», рукопис пол. мовою з др. пол. XVIII ст., знайдений Л. Паєвським і бібліотеці Жировицького монастиря (Білорусь). Анонімний. Чи зберігся невід. В «О» дано районування Речі Посполитою, в якому воєводство «Брест-Литовське» виокремлене в окремий Поліський район, поряд Литви, Білорусі і Русі Червоної.

Л. Паєвский. Жировицкий и Брест-Литовский архивы. – «Труды ІХ археологич. съезда», т. 1, М., 1893, с. 304.

Опоков Євген, укр. гідролог, болотознавець. Н. 1869, Київщина. П. 1938. Вчився у Київ. та Петербур. ун-тах. З 1929 академік УАН. Очолював Поліську (зах.) експедицію. Вивчав 1903-1913 гідрологічний режим рік басейну Дніпра, передовсім Прип’яті. Провадив меліоративні роботи в Пин. пов. Репресований.

Ор, інша форма Ір, с., Коб., ср. Дивинська. Від Кобриня на пд. 35 км. Неподалік вол. межі. Місцевість, де в 1942 формувалися перші відділи УПА.

Оранчиці, с., і зал. ст. на залізниці Берестя-Береза, ср. Линівська. Обслуговує Пруж. р-н.

Ордан Єжи Леслав, пол. поет. Н. 11.05.1934, м. Пинськ. Вчився на пол. філології Торун. ун-ту. Публікується в 1958. Кн.: «Цяло земі» (1964), «Поза жечи» (1967), «Єзьора нєспокуйне» (1972). Пише прозу і публіцистику.

Ордан Є. Л. – Л. М. Бартельскі. Польсци пісаже вспулчесні, В-ва, 1977, с. 257.

Орда Наполеон, пол. художник, композитор, мандрівник. Н. 11.02.1807, Ворочивичі, Іван. П. 26.04.1883, Варшава. Закінчив Свислоцьку гімназію 1823, вчився у Вілен. ун-ті. 1826 арештований у справі «зорян» (променистих). В еміграцій в Австрії, Швейцарії, Франції. У Парижі зблизився з Шопеном і Міцкевичем. Відвідував мистец. студію Жирара. З 1856 живе в Пинську, потім на Волині. Мандруючи по Україні і Білорусі, змалював десятки архітектурних пам’яток, уважав їх здобутком пол. культури. Альбом з акварелями О. видано у Варшаві 1973-1883.

Н. Орда. – УЗЕ, т. 2. с. 936; Н. Орда. – УРЕС, 1987, с. 589, т. 2.

Орди, шляхет. родина Пинщини і Волині XVI-XX ст. Татарського походження. Володіли дворищами і селами: у Достоєві, Дружиловичах, Ворочивичах. Посідали високі службові посади у воєвод. Берест. та ВкнЛ. Виступали здебільшого прибічниками пол.-лит. панування в Україні. Семен О. Яхович., на 1532 власник маєтку на Волині. Альбрехт Базилій, хорунжий Пин. пов. у XVII ст. Вікентій, інстігатор ВкнЛ, прибічник обрання пол. королем моск. царя. Констанція (Ордянка), учасниця пол. повстання 1863-1864. Й. Орда, публіцист, на сторінках «Газети Пінскєй» за 1933 обстоював тубільність пинчуків.

А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 55, 123.

Орел, с., Коб., ср. Городецька, на березі Дніпровсько-Бузького каналу. 22.12.1942 німці оточили с. О., вбили 18 мешканців, спалили 12 дворів.

Оріхівське озеро, в Малорит. р-ні, належить до групи Шацьких озер.

[221]

Оріхове, Оріхів, с., Малорит., на березі одноім. озера. Неподалік вол. межі.

Орлов, царський генерал, очолював каральну експедицію на Берестейщині 1905. За наказом О. застрелено 5 селян з с. Опіль, Іван.

Н. Рашевский. Брестская область, Мн., 1975, с. 23.

Орловський Кирило, сов. партизан і розвідник. З Білорусі. У гром. війну О. – чекіст, 1920-1925 очолював диверсійні сов. групи на території Польщі, зокрема на Поліссі.

К. Орловский. – БСЭ, т. 18, с. 31.

Оробейко І., див. Арабейко І.

Осендовський Антоні Ф., пол. публіцист, «поліщукознавець», автор кн. «Полєсє» (Познань, 1934) та повісті «В полєскєй джунглі» (Варшава, 1935). Висував думку, що поліщуки не українці, а окрема народність, найближча до поляків. Шовініст. З О. вів полеміку Б. Ольхівський.

Осип (Йосип) Московчин, низовий козак запорізький. Відбував Лівонську війну в козацькому загоні на боці Речі Посполитої. Записаний у реєстрі 1581. Прізвисько походить від назви укр. с. Машковичі, Берез., звідки ОМ був родом.

Реєстр 1581 року. – ЛУ, 1991, 13.06; Я. Дзира. Перший паспорт козацтва. – там же.

Осівці, с., Стол., ср. Видибірська, 5 км на зх. від залізниці Лунець-Сарни. Відомі О. з XVI ст. як вотчина Карповичів, предків письменника полеміста Л. Карповича.

Осмоловичі, с., Коб., ср. Городецька. Від зал. ст. Городець 2 км.

Особовичі, с., Пин., ср. Калавуровицька. Від Пинська 45 км.

Оссовський Лешек, пол. мовознавець. Н 1.04.1905, Варшава. Краків ун-т. Пр. з поліської діалектології: «Зе студиюв гварових з погранічча малорусско-бялорускєго» (1933), «Загаднєнє єнзикове Полєся» (1936), «О загаднєню украінско-бялорускєй граніци єнзиковей. Стан бадань» (1939), «Новше і старше звьонкі прасловянскє т.д+е на полуднє од сьрудковей Припєці» (1957). Укр.-біл. мовне розмежування О. проводить по ПРЛ.

Осся, с. Коб., від Кобриня на пд 50 км, від вол. Межі 5 км. У 30-х рр. в О. діяла філія «Просвіти», закладена й очолювана поетом М. Колосуном.

«Остап», див. Качинський С.

Остапкович Сац(ь), берест. міщанин, торгував худобою в Луцьку, 1562 мав конфлікт з митником луцьким Борзобагатим.

Торгівля на Україні, XIV- середина XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина, К., НД, 1990, с. 98.

Острів, с., Пин., ср. Ласицька. Від Пинська на пд. 45 км. XVI-XVII належав Достоєвським, Ордам, у ХІХ ст. – Яроцьким і Дубенським.

Остров’я, Острів, с., Малорит., ср. Чорнявська. Напередодні повстання 1863-1864 в О. жив з родиною Р. Траугутт.

Островичі, с., Пин., ср. Городищенська. Від зал. ст. Ясельда 1 км.

[222]

«Острозький літописець», 1500-1636. Містяться згадки про Полісся: «Того ж року (1527. - ВЛ) князь Констянтин у Ольшаниці (тепер Вільшана, Черкас. обл. – ВЛ) татар побив» – згадані татари вели з Полісся бл. 40 тис. ясиру. За 1590: «Терлецький, владика луцький і володимирський, всіяли єресь, призволячи на новий календар, і з’їзд був у Бересті». За 1619: «Князь Януш Острозький Александрович умер. На їх місце пановала сестра їх, дочка Александровая, которая пошла за Ходкевича і була гонителька на православних, церков у Острозі св. Ануфрія повели розметати, і уво Острожку, і в Турові так же» ... «Того ж року лісовці, йдуть до обозу, великої шкоди починали і під Остополем стали». За 1624: «Того ж року мор великий був у Бересті і Слуцьку».

Львівський літопис і Острозький літопис, К., 1971, сс. 62, 126, 130, 134, 136.

Острозькі, магнат. княжа родина в Україні XIV-XVII ст. Потомки пин. Юрійовичів-Рюриковичів. Федір, його володіння з центром в Острозі Ягайло вивів з-під юрисдикції Вол. князівства; Василь Красний, п. 1450, прихильник ВкнЛ, потім чернець Києво-Печ. монастиря. Костянтин Іванович, н. 1460 – п. 1530, вел. гетьман лит., відомий полководець, очолював низку успішних походів проти татар, 1508 завдав поразки повстанню Глинського, розбив росіян під Оршею. Василь Костянтин, н. 1526 – п. 1608. Присягнув Польщі в Люблині, учасник придушення повстань К. Косинського і С. Наливайка, водночас виступав на захист правосл. церкви від зазіхань католиків, особливо на соборі 1596 в Бересті; утримував Острозьку академію і друкарню, заснував школи в Турові і Давид-Городку. Його потомки покатоличилися. Рід О. вгас у перш. пол. XVII ст.

Острозькі українсько-польські переговори, переговори представників пол. уряду з урядом гет. П. Дорошенка в Острозі на Волині 1670. Укр. сторона домоглася приєднання до Укр. козацької держави Волині, Поділля і

[223]

Полісся, а також визнання церковної влади київ. митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського на всіх укр. та біл. землях Речі Посполитої. Поляки не погодилися з обґрунтованими вимогами українців.

Д. С. Наливайко. Україна в другій пол. XVII ст. у західноєвропейських історико-літературних пам’ятках. – ж. УІЖ, 1972, № 1, с. 13.

Остромечеве, с., Берест., ср. Лищицька. Від Берестя на пн.-зх. 30 км. 1905 в О. організовано бібліотеку з читальнею, названою ім. Павленкова. На території О. знайдено голову кам’яного ідола, тепер у Берест. краєзн. музеї.

Остромичі, до 1970 Остромичі Королівські, с., Коб., від Кобриня на пн.-сх. 15 км, на шляху Кобринь-Береза. Відомі з XV ст.

Отвержичі, с., Стол., околиці Столина. Відкрито 1955-1957 поховання з предметами зарубинецької культури, виявлене селище заліз. доби.

Отечизна, с., Жаб., на шляху Берестя-Кобринь. В О. 1941-1944 німці розстріляли 278 жителів, спалили 16 дворів.

Отчин, с., Малорит., ср. Хотиславська, поблизу вол. межі. Від зал. ст. Малорита 25 км, на вол. межі.

ОУН, Організація укр. націоналістів. Утворилася 1929. Мета: боротьба за незалежність. ОУН 1929-1939 протистояла пол. санації, 1939-1941 сов. окупації. Війна з німцями поставила питання про сформування УПА, першу сотню якої закладено в жовтні 1942 на Поліссі в Коб. р-ні. Опір Сов. імперії ОУН-УПА чинила до 1955, коли погинули останні повстанці. Перші осередки ОУН виникли в середині 30-х рр. Членами ОУН або під її впливом були відомі поліські інтелігенти С. Качинський, Ф. Одрач, Б. Ольхівський, І. Хміль, В. Пархотик, Й. Сацевич. За належність до ОУН або за зв’язок з нею на Поліссі 1944-1955 репресовано сотні патріотів. Ідея і боротьба ОУН справили помітний вплив на ментальність сучасного українства, підготували Україну до відродження державності 1991.

Охове, с., Пин., від Пинська на зх. 15 км. В О. здавна культивуються нар. худ. промисли.

Охрім Варнак, див. Василенко О.

Павленков Флорентій, рос. книговидавець. Н. 8(20).10.1839, Тамб. губ. П. 8(20).01.1900. За видання заборонених тв. карався в ув’язненні. В серії «Життя видатних людей», виданої П., окремі випуски присвячені Б. Хмельницькому та Т. Шевченкові. Безкоштовно розсилав свої видання нар. читальням, зосібна виданнями П. була укомплектована нар. читальня с. Остромечеве, Берест., та с. Кленики, Більський пов. Бібліотека в Остромечеві носить ім’я П.

Ф. Ф. Павленков. – БСЭ, т. 19, 60-61.

[224]

Павленкова Ф. імені бібліотека, бібліотека-читальня с. Осторомечева, Берест., утворена за ініціативою селян за участю вчителя А. Зенькевича та студентів С. Босякова і С. Романського в 1905. Основою книжного фонду БП стала література з фонду Ф. Павленкова, надіслана В. Яковенком. Перший бібліотекар А. Зенкевич. 1919-1939 БП перебувала під опікою т-ва «Просвіта».

Павлюх Антін, укр. політ. діяч. Н. 1874, Холмщина. П. 1945. За освітою юрист. 1917-1918 член Центральної Ради та Холм. губ. виконавчого комітету у Бересті. 1918-1919 уповноважений мін. судівництва УНР та ПЗЗ.

Павлюх А. – ЕУ, т. 5, 1965, с. 1921.

Паєвський Лев, священик, вчитель, автор ст. з історії, адепт «рідної західноруської історії», однодумець Кояловича. Учасник археологічних з’їздів у Вільні і Москві. У публікаціях П. уведено в обіг солідний фактичний матеріал з історії м. Берестя, приперчений антипол. та антикатолицьким сентенціями в дусі офіц. рос. доктрини. Наприкінці 80-х рр. П. розкопував могили з кам’яною обкладкою в поріччі р. Лісної. Пр.: «Жировицкий и Брест-литовские архивы (к вопросу о значении провинциальных архивов для Западноруского края)» та «Город Брест-Литовск и его древние храмы» (опубл. в Москві 1893 в «Трудах ІХ археологич. съезда в Вильно»).

Паліїв Дмитро, діяч укр. руху. Н. 1896, Галичина. П. 1944, під Бродами. Служив в УСС, потім в УГА. Член в УВО, УНДО. За політ. діяльність 1930 ув’язнений поляками до фортеці в Бересті. Один з організаторів дивізії «СС-Галичина». Загинув у бою.

ЕУ, т. V, с. 1926.

Палто Володимир, жертва сов. тоталітаризму. Н. в с. Мотоль, Іван., 1911. За Польщі П. – комуніст, двічі переходив нелегально пол.-сов. кордон, обидва рази вертався до Мотоля. 1940 арештований НКВД і без суду запроторений до концтабору в Комі. Одночасно сім’ю вислано в Акмолінську обл., де всі, крім дружини, повмирали. 1941 П. вступає в армію Андерса, з якого пройшов маршрут Близький Схід-північна Африка-Італія. Нагороджений хрестом «Монте-Касіно». 1947 повертається з Англії додому, 1951 повторно відправлений на заслання. Звільнений 1953. Жив у Дніпропетровську.

М. Крейдич. Долгая дорога домой. – г. «Заря» (Берестя), 1991, 31.01.

Панасовичі, с., Берез., ср. Сілецька. Від зал. ст. Береза Картузька 10 км.

Панасюки, с., Кам., ср. Дмитровицька. Від зал. ст. Жабинка 40 км.

Пантелевич Василь, берест. адвокат, активіст укр. табору, аматор вокалу, з церковним хором виступав на імпрезах берест. «Просвіти». Місцевими мистецькими силами П. поставив у Бересті оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», «Євгеній Онегін» П. Чайковського та «Гальку» С. Монюшка. Арештований 1943 гестапо як закладник, наклав на себе руки.

Спогади В. Дмитріюка. – зб. «Надбужанщина», Нью-Йорк, 1986, с. 796-797.

Пантера, укр. повстанець – «характерник» 1941-1944. З с. Повіття, Коб.

І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 227.

[225]

⇐ Предыдущая 46 47 48 49 505152 53 54 55 Следующая ⇒