БЕРЕСТЕЙЩИНИ 11 страница

Гюбель К. – САП, т. 3, с. 127-128; Н. Рашевський. Брестская область, Мн., 1975, с. 19-20.

Давид, чернець. Див. Демид Володимирович, князь.

Давид-Городок, містечко, Стол. На р. Горинь, за 20 км від її гирла. Річковий порт. 10 тис. жит. Відомий з 1127, хоча археологія свідчить про давнішу хронологію селища. Одна з місцевих легенд веде мову про київське находження городчуків. Назву пов’язують з ім’ям кн. Давида Ігоревича. ДГ належав до Тур.-Пин. князівства. Брав жваву участь у прип’ятській торгівлі. В середині XVII ст., припускається, мав Магдебур. право. ДГ брав активну участь у подіях 1648-1660 – оголосив себе полковим містом Укр. козацької держави, був центром Пин.-тур. козацького полку, полковники: І. Богдашевич, Чорний, К. Виговський. 1918-1919 належав до УНР. Під Польщею в ДГ точилося укр. самодіяльне життя. Пам’ятка церковної архітектури – Георгіївська церква. Мова городчуків перехід укр.-біл.

Давидгородський козацький полк, адм.-військове формування в складі Укр. козацької держави. Утворений повсталим населенням 1648, полковники І. Богдашевич, Чорний. Інші назви Пин. козацький полк, Пин-тур. коз. полк.

БелСЭ, т. 4, с. 110.

Давидгородський район, адм.-тер. одиниця в складі Пин. обл. під БССР. Скасований 1954.

Давид Дмитрович Городецький, можливо Городнянський, князь на Погорині, йому приписується заснування Давид-Городка.

М. К. Любавський. Областное деление и местное управление в Литовско-Руском государстве, М., 1892, с. 23.

Давид Ігоревич, вол. князь. Н. 1059. П. 1112. Син Ігоря Ярославича, княжив у Дорогобужі 1084-1097, у Володимирі 1097-1110. Підбурювач князів і учасник осліплення Василька Теребовлянського, за що позбавлений стола у Володимирі, звідки його перевели до Городної на Погорині. ДІ також приписують заснування Давид-Городка.

І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 16, 24, 26, 29, 68-70, 81, 155.

[112]

Давидюк Георгій, біл. сов. філософ. Н. 1923, с. Шляхетський Камінь, Кобр. Закінчив 1952 Мін. пед. ін-т. З 1969 доктор філософ. наук. Праці: «Ленінізм – вострая зброя барацьбы з рэвізіанізмам» (1960), «Основные черты современного ревизионизма» (1961), «Несовместимость религиозной идеологии и коммунизма» (1963) тощо.

Г. П. Давідзюк – БелСЭ, т. 4, с. 106-107; Г. П. Давидюк – ж. «Неман», 1988, № 10, с. 107.

Данелія Петро, берест. художник, скульптор. Н. 23.01.1920, Махачкала, Дагестан. Виставляється з 1945. Живе в Бересті. Пише переважно пейзажі. Тв.: «Хмари плинуть» (1957), «Моя Берестейщина» (1965), «Зимова казка» (1968). «Осіння дзвінкість» (1971) «Мирне мереживо» (1978), «Квіти на камені» (1981), «Портрет дочки – роздум» (1979). Автор монументальних розписів: «Мистецтво окрилює» (пин. будинок культури, 1976), «Поліська пісня» (берест. комбінат побут. хімії). Автор пам’ятної медалі з нагоди 950-річчя Берестя (1969).

Данелія. – ЭЛМБел., Т. 2, с. 267-268.

Данило Дмитрович, пин. князь на початку XIV ст. Мав клопіт з Вкн.Лит.

А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 64.

Данило Корсунський, укр. письменник XVI ст. Був архимандритом монастиря в с. Корсунь, Дорог. У 90-і рр. XVI ст. ходив у Палестину на поклін до св. місць. Залишив записки під назвою «Книга бесіди о путі Єрусалимськом», зберіглося кілька списків. На записках ДК помітний вплив «Ходіння» Д. Паломника. У мові «Книга бесід» розсипано рясні діалектизми Полісся.

Історія укр. літератури, К., 1967, т. 2, с. 290-291; Данило Корсунський. – Укр. письменники. Біо-бібліограф. Словник, К., 1960, т. 1, с. 299-300.

Данило Романович Галицький, видатний держав. діяч України-Русі, князь гал.-вол., король Русі. Н. 1201. П. 1264. Провадив об’єднавчі заходи до всіх укр. земель. Неодноразово бував на Поліссі, вів активну північну

[113]

політику. Його рішучі дії проти литовців і ятвягів забезпечували північним землям спокій, викликали в народі схвалення: «І була радість велика в городі Пинську»

І. Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство, К., 1984.

Данилов Іван, учений в галузі гематології і переливання крові. Н. 27.09.1924, с. Лежитковичі, Дорог. Закінчив 1955 Мін. мед. ін-т, 3 1973 зав. кафедри пропедевтики внутр. хвороб у Мін. мед. ін-ті.

Данілаў І. П. – БелСЭ, т. 2, с. 613.

Даниловичі, див. Достоєвські.

Даниловичі, див. Романовичі.

Дань (Данило?), відомий вол. воєвода за князювання Володимира Васильковича. Є думка, що історія Д. знайшла відображення у рос. билинах, де Д. виступає як Дунай Іванович.

М. Гр. ІУР – ж. «Київ», 1991, № 9, с. 131.

Дардюк Олексій, нар. поліський музика-скрипаль. Н. 1915. с. Нові Борки, Малорит. Виступає з концертами в своєму селі, в Малориті, в Бересті, в Мінську. У репертуарі Д. здебільшого народні мелодії.

М. Горскі. Мелодыі чароўнаго смычка. – ЛіМ, 11.10.1985.

Дацько Васильович, Дацик, Данило, овруцький козацький полковник, керівник поліських повстанців, які діяли по всьому Поліссі, 1664 загрожували Пинську. 1665 ДВ арештований Брюховецьким і за виступи проти гетьмана засланий до Сибіру, остання згадка припадає на 1670, коли ДВ знаходився в Даурії.

А. П. Игнатенко. Борьба белорусск. народа за воссоединение с Россией, Мн., 1974, с. 84-85; Белоруссия в эпоху феодализма, Мн., 1960, т. 2, с. 170; Літопис Самовидця, К., 1971, с. 32, 99, 175.

Дашкевич-Горбацький Гедеон, укр. церковний діяч. Н. 1724. П. 1785. У роках 1769-1781 гр.-кат. (уніат.) єпископ у Пинську, 1781-1785 помічник митрополита Я. Смогожевського. У листі до Радзивілла ДГ стверджує 1779, що ще князь Володимир Великий опікувався пин. Ліщинським монастирем, подарував йому зокрема с. Вільчу. Окупувавши Полісся, росіяни конфіскували в ДГ 885 десятин землі.

Горбацький Г. – ЕУ, т. 2, Львів, с. 410; П. Жукович. Сословный состав населения Западной России в царствование Екатерины Второй. – ЖМНП, 1915, №№ 1, 2, 5.

Дашкевича-Горбацького Гедеона грамота, грамота пин. гр.-кат. (уніат.) єпископа і помічника митрополита, від 5.06.1780 на підтвердження висвячення Ф. Крехівського і призначення його до Павлоцької протопопії Київ. митрополії. Мова церковнослов. Оригінал зберігається в ЦДІА у Києві.

Каталог колекцій і документів Київ. археографічної комісії 1369-1899, К., 1971, с. 143.

Дворище, 1) с., Берез, ср. Здітівська. Від зал. ст. Береза Картузька 39 км; 2) с., Іван., ср. Одрижинська. Від зал. ст. Янів Поліський 27 км. на пд.; 3) с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити на пд. 15 км.

[114]

Дворище, окреме господарство в складі двох і більше сімей, володіло до 200 га землі. Члени Д. пов’язані між собою родинними, трудовими та побутовими стосунками. Д. виникло на сиву давнину і найдовше протривало на Поліссі – до початку ХІХ ст.

А. Я. Ефименко. Дворищное земледелие в Южной Руси. – «Южная Русь», СПб., 1905; В. Владимирський-Буданов. Форми селянського володіння землею в Литовсько-Руській державі у ХVI в. – РІБ, т. 22, Львів, 1902, с. 4-34.

Дзержинський, укр. активіст 1919-1939 рр. у воєвод. Поліському. Пол. поліцією підозрювався в належності до підпільної організації «Відродження Полісся».

В. Ласкович. Нагнетание страха. – г. «Берестейський край», 196, травень, с. 4.

Деламарс Адам (Старший), митець і архітектор. Н. 1660. П. 1729, Берестя. Єзуїт. Оздоблював костел єзуїтів.

Тэмперны жывапіс Беларусі канца ХV-XVIII ст., Мн., 1986, с. 190.

Демкович Марія, поліська ткаля, автор високомистецьких рушників. Жителька с. Мотоль, Іван. Твори Д. під етикеткою «білоруські» виставлялися у Мінську, Москві, Монреалі.

ЛіМ, 1967, № 26.

Демид Володимирович, пин. князь Р. н. невід. П. 1325, Новгород (над Волховом). Згадується в Гал.-вол. літописові на 1262, коли з братами Федором і Юрієм вітав під Неблем (територія Пин. князівства) вол. князя Василька з перемогою над литовцями. Удруге згадується ДВ там таки на 1292 – був присутній у Пинську на похороні брата Юрія. Довший час ДВ обертався при дворі вол. князів, де отримав добру освіту. Там таки, у Володимирі, постригся в ченці під ім’ям Давида. ДВ приписується поліські вставки в Гал.-вол. літоп. За тим самим припущення ДВ на початку XIV ст. переїздить до Пскова, відбуваючи послух в Пантелеймонівському монастирі, де переписав власноручно 1307 «Апостола», у післямові якого міститься простора цитата зі «Слова о полку Ігоревім», що дало підставу приписувати авторство поеми ДВ.

А Резанович. «Мудрий разумеет...» «Слово о полку Игореве» раскрывает свои тайны? – г. «Заря», Берестя, 1991, 1.02 і 2.02; В. В. Михайлов. Раскрытые тайны «Слова о полку Игореве».

Демченко М., організатор і керівник мандолінового оркестру в зал. технікумі в Бересті в 20 і 30-і рр.

Денисюк Микола, громадянин Берестя з Тришина. Після 1945 витримав тиск з боку місцевої біл. адміністрації і не погодився на зміну запису національності в паспорті з українця на білоруса.

А. Цвид. Не «гаворка», а мова. – г. «Голос Берестейщини», 27.06.1991.

Денисович Іларіон, укр. письменник першої половини XVII ст., з 1629 ігумен монастиря в Куп’ятичах біля Пинська. Автор оповідань про чуда куп’ятицької Богородиці, виданих 1638 в Києві пол. мовою.

А. Филипович. Діаріуш. – РИБ, т. ІV, СПб., 1878, с. 52; УЗЕ, т. 1, с. 1043.

Деревляни, древляни, протоукр. плем’я VII-XII ст. жило на правобережжі Прип’яті. Чинили опір київ. князям, захищаючи племінну належність.

[115]

Існує думка, що в територію розселення Д. належали також північна Волинь, Холмщина, Підляшшя і Полісся.

М. Брайчевський. Походження Русі, К., 1968.

Дзекання, властивість біл. консонантизму – фонема «д» у м’якій позиції переходить у «дз»: дзєд, дзєці, дзяўчына. Укр. говіркам Берестейщини Д. не властиве.

Дзендзелівський Йосип, укр. мовознавець, професор Ужгород. ун-ту, автор праць про говірки Закарпат. обл. Як член Поліської діалектологічної експедиції записував матеріал у с. Залісся, Кобр. Відгукнувся рецензією «Два сборника о Полесье» (ж. «Сов. Славяноведение», 1969, № 6, с. 80-85) про видані в Москві зб. «Полесье» і «Лексика Полесья». Прорецензував «Дыялекталагічны атлас беларускай мовы», викривши практику упорядників біл. атласу препарувати говірки Берестейщини під біл. Тим часом приналежність цих говірок «до укр. мовного масиву, – пише рецензент, – ніколи не викликали сумніву». Д. покликається на думку Карського, Михальчука, Дурново.

ж. «Мовознавство», К., 1968, №1.

Дивин, с., Кобр., 40 км на пд від Кобриня, 10 км від вол. межі. Відомий з 1441 як м. у Кобр. князівстві. Від 1642 мав статус Магдебур. права, яке згодом утратив. 1918-1939 точилося бурхливе укр. життя – діяла

[116]

«Просвіта», хор, ставилась опера М. Лисенка «Наталка Полтавка». У 1942 в околицях Д. створюється перша сотня УПА. Пам’ятка архітектури – церква Параскеви П’ятниці.

Дивинське озеро, див. Любанське оз.

Дивинський район, адм.-тер. околиця Берест. обл. 1940-1959 з центром у Дивині, 1959 скасований, територію віднесено до Кобр., Малорит. і Дорог. районів.

«Дике», гідрологічний заказник у верхній течії р. Нарви, в околицях сіл Сухопіль і Борки, Пруж.

Дифтонг, двозвук, сполучення двох голосних фонем в одному звуці, утворився, як подовження «о», «е» в новоутворених закритих складах та зі старого ъ: вуоз – віз, вуон – він, принуос – приніс. Д. існує тільки в окремих говірках пн. діалекту укр. мови, у тому числі на Берестейщині.

«Дыялекталагічны атлас беларускай мовы», зб. карт БССР, на яких методом лінгвогеографії відображено діалектні особливості біл. мови; вид. ін-т мовознавства АН БССР 1963 в Мінську. У двох частинах. У першій на 971 с. міститься довідковий матеріал, друга складається з 338 карт, що за допомогою різних символів картографують визначальні рівні мови в їх територіальному поширенні. Обстежено 1027 нас. пн., у тому числі з Берестейщини. Методи опрацювання укр. матеріалів з Берест. обл. ненаукові, тенденційні, білорусифікаторські: до укр. говірок застосовано біл. транскрипцію, між матеріали окремих поліських сіл довільно вводяться не властиві білорусизми з аканням, цеканням, дзеканням. У коментарях і примітках упорядники ДАБМ відверто стверджують, що говірки Берестейщини – це мова біл., хоча абсолютна більшість матеріалів самого атласа стверджує українство мови краю. Майже на всіх картах простежується межа між двома мовами укр. і біл. (ПРЛ).

Й. Дзендзелівський. Рец. на ДАБМ – ж. Мовознавство, 1968, № 1, с. 84-87.

Дідівська Пуща, лісовий масив біля с. Сілець, Берез., над р. Ясельдою. Знищена на початку 80-х рр., на її місці утворено штучне озеро з рибгоспом «Силець».

В. Супрунчук. Затанула Дзедаўская пушча. – ЛіМ, 1987, 13.02.

Дідовичі, с., Іван., ср. Мотольська. Від зал. ст. Янів-Поліський на пн. 25 км. Над Ясельдою. У Д. поширені нар. худ. промисли.

Дітковичі, с., Дорог., на пн.-сх. від Дорогочина 25 км.

Дітовеччина, с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 43 км. Територія Біловезької Пущі.

Дмитро Юрійович, пин. князь в останніх роках ХІІІ ст. – перших ХІV ст.

А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 1, К., 1901, с. 64.

Дмитріюк Василь, укр. діяч, будитель Полісся. Н. 1.01.1890, с. Костомолоти, Білопідляській пов. П. 11.11.1973, Баффало, США. За освітою лікар. 1917-1918 лікар Слобідського Гайдамацького коша. З 1918 Д. у Бересті, працює в губ. комісаріаті УНР у відділі здоров’я. Організував мед. лабораторію і шпиталь на Граївці. З окупацією Зах. України Польщею

[117]

Д. працює лікарем, обирається послом 1922-1927 до пол. сейму від Поліського воєвод. У сеймі боронить інтереси всього українства. Зусиллями Д. відновляється берест. «Просвіта», яку він очолює. Ініціює заснування в Бересті укр. школи ім. О. Стороженка. Після др. світ. Війни в еміграції. Автор спогадів.

Д-р Василь Дмитріюк. – зб. «Надбужанщина», Нью-Йорк, 1986, с. 796-797; І. Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 230-235.

Дмитріюк Карпо, укр. діяч Холмщин і Берестейщини. Н. 1886, с. Костомолоти, Білопідляській пов. П. 1921. Брат Василя. Очолював 1917 Холмське об’єднання в Москві. За УНР 1918-1919 Д. – губерніальний комісар освіти у Бересті. Організував на Поліссі шкільництво.

Дмитріюк К. – ЕУ, Париж, т. 1, с. 527

Дмоховський Тадей, пол. художник. Н. 1858, Пин. пов. Вчився в Петербурзькій АН, у Кракові – у Матейка. Картина «Лісова глушина» навіяна поліськими спогадами. Більшість тв. Д. присвячена подіям і постатям пол. історії.

Дмахоўскі Т. У. – ЭЛМБел., т. 2, с. 337.

Дмухайло Іван, біл. художник. Н. 10.09.1914, с. Топчин, Січеславщина. Вчився у Дніпропетр. худ. училищі. З 1945 живе у Мінську, пише переважно на біл. теми. Є картина «Сказання про Біловезьку Пущу» (триптих, 1978).

Дмухайла І. С. – ЭЛМБел., т. 2, с. 337.

Дніпровсько-Бузький канал, гідрологічна споруда на Поліссі, судноплавний, з’єднує Вислу і Дніпро, завдовжки 196 км. Рівень води в ДБК регулюється шлюзами. Порти: Пинськ, Кобринь, Жабинка, Берестя. Початок будівництва 1775-1784, закінчення 1837-1848.

Добре, с., Малорит., ср. Оріхівська. Поблизу вол. межі.

Добучин, с., Пруж., ср. Хорівська. Від Пружан 5 км на пн. Від зал. ст. Оранчиці 24 км. До 1410 Добучином наз. Пружани.

Довбизна, с., Кам., ср. Верховицька, 5 км на сх. від кордону між Польщею і Респ. Білорусь. У березні 1863 рос. карателі розстріляли в Д. кількох мешканців за підозрою у співчутті до пол. повстанців.

[118]

Довге, 1) с., Пруж., ср. Смолянська, від Пружан на сх 20 км., на р. Винець. У XVIII-ХІХ ст. Д. належало панам Крашевським, батькові і братам пол. письмен. Ю. І. Крашевського. 2) с., Пруж., ср. Криницька, 30 км на зх від Пружан, околиця Біловезької Пущі.

Довнар-Запольський Митрофан, біл. історик, етнограф, фольклорист. Н. 14.07.1867, м. Річиця, Гомельська обл. П. 1934, репресований. Вчився і довший час працював у Київ. ун-ті. Член Біл. Нац. Ради. Праці про Берестейщину: «Берестейское староство в ХVI ст.» (1898), «Свадебные песни Пинчуков» (1893), зб. «Белорусское Полесье. Песни Пинчуков. С приложением карты северной части уезда и статьи о говоре» (К., 1895). ДЗ властива тенденція відносити Берестейщину до Білорусі, що вже тоді викликала нищівну критику з боку А. Кримського.

Довнарович, пол. діяч, воєвода Поліського воєводства до 1924. Затриманий комуністич. повстанцями з загону Орловського в потязі на зал. ст. Парохонськ прийняв ультиматум про відставку.

Доктуровський Володимир, укр. ботанік, Н. 1884, Миколаїв. П. 1935, Москва. Завідував ботанічним відділом торфяного ін-ту 1922-1930. Склав детальну характеристику болотяних масивів європ. частини імперії, в тому числі Полісся. Автор пр. «Орошение болот Полесья и изменение растительности на них» (СПб, 1913).

Доленга-Ходаковський Зоріан (справж. прізв. Чарноцький Адам), пол. і укр. фольклорист, етнограф, археолог. Н. 4.04.1784, с. Підгайне, біля Слуцька, Білорусь. П. 17.11.1825, Твер. губ. Запис. пісні пол., укр., біл., рос., з 3 тис. записів, укр. – 2 тис. Тривалий час жив і мандрував по Україні від Берестя і Перемишля до Новгород-Сіверського. Провадив археол. дослідження в околицях Берестя. Серед укр. пісенних записів бл. 50 має позначку «Під Брестом Литовським».

Зб. ДХ «Укр. нар. пісні в записах Доленги-Ходаковського (з Галичини, Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся)», К., 1974, 782 с.

Домачеве, мс., Берест., 50 км на пд. під Берестя, 5 км на сх від Бугу. 1918-1919 під УНР. 1919-1939 осередок «Просвіти», 1940-1956 райцентр Берест. обл. 1941-1944 в Д. діяв нім. концтабір, в якому загинуло 20 тис. чол.

Домбровський Ярослав, діяч пол. визв. руху. Н. 1838, Житомир. П. 1871, Париж. Навчався в кадетському корпусі в Бересті, потім у військ. академії в Петербурзі. 1862 арештований і засудж. на 15 років каторги, втік з московської тюрми. Загинув на барикадах Парижа як головнокомандувач військ Париз. комуни. Про Україну Д. писав: «Є три способи розв’язання укр. питання: об’єднання України з Польщею, захоплення України царською Росією і створення незалежної України». Автор схилявся до третього способу.

Донець, заступник губ. комісара УНР у Бересті 1918-1919. З нападом на Полісся поляків на початку лютого 1919 ув’язнений у фортеці.

І.Хміль. Укр. Полісся, Чікаго, 1976, с. 231.

Донцов Дмитро, укр. діяч, публіцист націоналістич. напрямку. Н. 1883, м. Мелітополь. Після визвольних змагань жив у Львові. На початку

[119]

пол.-нім. війни 1939 арештований поляками і запроторений до концтабору в Березі. З поразкою Польщі Д. утік на Захід. Тв.: «Модерне москвофільство» (1913), «Суч. політ. положення нації і наші завдання» (1913), «Історія розвитку укр. держ. ідеї» (1917), «Укр. держ. думка і Європа» (1919), «Підстави нашої політики» (1921), «Поетка укр. рісорджімента» (1922), «Націоналізм» (1926), «Політика принципіальна і опортуністична» (1928), «Наша доба і література» (1936), «Де шукати наших традицій» (1938), «Дух нашої давнини (1944), «Росія чи Європа» (1955). П. 30. 03. 1973.

Дорогочин, місто, районний центр обл. 110 км. на сх від Берестя, по дорозі на Пинськ. З 1452 відомий під назвою Довечоровичі в Пин. князівстві, з 1623 – під суч. назвою, 1566 в Пин. пов. Під Росією – в пов. Кобр. У 1918-1919 належав до УНР, під Польщею пов. місто у Поліському в-ві. Філія т-ва «Просвіта».

Дорогичин, м. над Бугом, під Польщею. Історич. центр укр. Підляшшя. Відомий з ХІ ст. З ХІІ ст. другий після Берестя центр землі Берест. Один з опорних пунктів у боротьбі з нападами поляків, ятвягів, литовців і нім. рицарів.

Дорогочинська битва, переможна битва між гал.-вол. військом Д. Галицького та військом Добужинського рицарського ордена, що претендував на укр. землі. ДБ сталася біля Дорогичина над Бугом у березні 1237 або 1238.

Дорогичинський район, адм.-терит. одиниця обл. Утвор. 1940. Сільради: Бездіжанська, Брашевицька, Вульківська, Головчицька, Дітковицька, Дорогочинська, Закозельська, Іменинська, Немержанська, Осовецька, Попинська, Радостівська, Хомська та міське селище Антопіль. ДР повністю укр. Зона дій УПА.

Дорошенко Дмитро, укр. історик. Н. 8.04.1882. П. 1951, на еміграції. У популярному курсі «Історія України» Берестейщині відведено відповідне до її значення в укр. історії місце, особливу увагу Д. приділяє періодові Хмельниччини, таким постатям як Потій, Кричевський та Нелюбович-Тукальський. Інші пр. Д.: «Пам’яті тих, що полягли під Крутами», «Мої спомини про давнє минуле», «Білоруси та їх національне відродження».

Дорошенко М., сотник козацького війська С. Палія, із загоном перебував на території воєвод. Берест., інформуючи Палія про рухи шляхт. війська. Листом від 29.10.1692 сповіщав Палія про пересування 30 лит. хоругв уздовж Прип’яті до р. Случ. На 1696 козацька кіннота у кілька тис. чоловік знову з’являється на Берестейщині, передові загони сягнули м-ка Дивин.

А. П. Игнатенко. Борьба белорусского народа за воссоединение с Россией. Мн., 1974, с. 90-91.

Дорошенко Петро, укр. гетьман. Н. 1627, Чигирин. П. 1698, с. Ярополче під Москвою. З давньої козацької родини. Відзначився під час визвол. змагань за Б. Хмельницького. Ставши 1665 гетьманом, безуспішно намагався в союзі з Туреччиною боротися за самостійність і соборність України. На переговорах з Польщею 1669 і 1673 домагався між іншим

[120]

приєднання до Укр. козацької держави в складі Речі Посполитої воєводства Берестейського. Ця вимога визначалася впливами протегованого гетьманом митрополита київ. Й. Нелюбовича-Тукальського.

В. Степанкович. Боротьба України і Польщі проти експансії Османської імперії у 1672-1676 рр. – зб. «Україна і Польща в період феодалізму», К., 1991, с. 114-119.

Достоєве, с., Іван., 10 км на пн. від зал ст. Янів-Поліський, на р. Струзі. Згадується вперше на 1452 як нас. пункт у Пин. князівстві. З 1506 власність панів Іртищів, що згодом писалися Достоєвськими. На початку XVIII ст. Д. володіли Орди, Гедройци. Біля Д. є урочище Козацькі Могили, за переказом, пов’язані з повстанням С. Наливайка. В селі при школі є літ.-краєзнавчий музей, при будинкові культури – муз. школа.

Достоєвські, боярсько-шляхетська родина Полісся XVI-XVIII ст. Перший відомий з Д. – Данило Іртищ, одержав 1506 у власність с. Достоєве у Пин. князівстві. Потомки Іртища упродовж XVI ст. писалися Іртищевичами, Даниловичами, відтак Д. предки рос. письменника. Найвідоміші з поліських Д.: Федір, землянин Пин. пов., на 1565 виставляв до війська «два коні збройно по-гусарському і драба з рушницею на коні», належав до патріотичного гуртка кн. Курбського; Стефан, син Івана, одержав 1579 від С. Баторія у пожиттєву державу правосл. Вознесенський монастир у Білорусі. На 1590 згад. як гродський писар у Мінську. До 1624 перебував у турецькому полоні. Звільнившись з неволі, повісив срібний ланцюг перед образом Богоматері у Львові. Петро, маршалок Пин. пов., член головного трибуналу ВкнЛ на 1598, 1599, 1619, на 1627-1630 грод. суддя в Пинську, за наказом короля відібрав у православних Федорівську церкву і передав гр.-кат. (уніатам). Акиндій, ієромонах Києво-Печ. Лаври, 25.01. 1647 брав участь у обранні печерським архимандритом Й. Тризни. Ян, у скарзі 1660 до короля нарікав на «зрадливого кривоприсяжцю-москаля і бунтівника-козака» за спустошення його маєтку

[121]

в с. Завидичі, Пин. Андрій, священик у Брацлаві на Поділлі, походив з Полісся, укр. поет, автор акростиха, опубл. в почаївському «Богогласнику» за 1791. Михайло Андрійович, нар. у Брацлаві, вчився у Кам’янець-Подільській духовній семінарії, у 14 років утік до Москви, де закінчив Медико-хірургічну академію, працював лікарем. Убитий своїми кріпаками. Батько Ф. Достоєвського.

М. В. Волоцкой. Хроника рода Достоевских, 1506-1933, М. 1933; Л. Гроссман. Достоевский, ЖЗЛ., 1962; А. Достоєвский – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, К., 1960, т. 1, с. 307.

Достоївський краєзнавчий музей, етнографічно-літ., при середній школі, заснований 1982 в с. Достоєві, Іван. Розміщенний у двох експозиційних залах, бл. 1000 експонатів: предмети зі стоянки первісних людей, виявленої на території села; документи про село Достоєво з його шістсотлітньою історією; в етнограф. відділі виставлено зразки місцевого нар. одягу, вишивання, ткацтва, плетива, ремесел як з Достоєва, так із сусідніх Дружилович і Застружжя. Літ. експозиція присвячена Ф. Достоєвському, походження і прізвище якого пов’язані з Достоєвом. Організатори ДКМ – вчителі В. Гуринович, С. Кравчук, А. Буряк.

Дохлівка, річка в Кобр., притока Мухавця, басейн Висли.

Драгоманов Михайло, укр. вчений, соціолог, критик, сусп. діяч. Н. 30.09.1841, Гадяч. П. 2.07.1895, Софія, Болгарія. Закінчив Київ. ун-т, в якому пізніше викладав. Член Київ. «Громади». Політичний емігрант. Автор багатьох публіцист. творів. Цікавився Поліссям, коментував тв. П. Чубинського, П. Бобровського, П. Гільтенбранта. У «Передньому слові» до «Громади» за 1878 писав: «Північна межа нашої України йде... до Лоєва на Дніпрі в Могильовській губернії, а далі мало не скрізь р. Прип’яттю до Пинського в Мінській губ., а там через Пружани в Гродненській губ. під. Білосток». У ст. «Про укр. козаків, татар та турків» Д. ще раз у подібний спосіб накреслив укр. територію з півночі, назвавши Прип’ять і Пин. болота

Дранець Ілля, поліський самодіяльний музика-скрипаль. Н. 1924, с. Хоромськ, Стол. Від Д. мінські музикологи, збирачі «біл.» нар. музики на Поліссі, записали і видали скрипкові тв.: «Люся», «Гриць», «Шабасівка», «Подушечка», «Баламут», «Маковей», «Весільна пісня».

А. Лявончык. Выданное радуе, але... – ЛіМ, 1987, 15.05.

Дранько-Мойсюк Леонід, біл. письменник. Н. 1957, Давид-Городок., Стол. Закінчив 1982 літ. ін-т ім. Горького в Москві. Друкується з 1980. Автор ультрапатріотичних нотаток з закордонної мандрівки, зб. поезій «Вандроўнік» (1983), «Над пляцами» (1986).

Л. Турбина. Рец. – ж. «Неман», 1988, № 8, с. 153-154.

Древинський Лаврентій, укр. сусп. діяч кінця XVI – поч. XVII ст., підчаший Вол. землі. Учасник церковного собору 1596 у Бересті, де боронив інтереси православної церкви. У промові на сеймі 1620 таврував позицію королівської влади в релігійних справах, згадував про утиски православних у Пинську.

А. Миловидов. О положении... с. 395; Древинський – Укр. письменники. Біо-бібліограф. словник, К., 1960, с. 336

[122]

Дреговичі, давньобіл. плем’я, жило VIII-ХІІ ст. на лівобережжі середньої і нижньої Прип’яті. Д., згідно літопису, «сідоша межю Прип’яттю і Двиною і нарекошася дреговичі». У літ. про Берестейщину Д. згадуються в зв’язку з намаганням біл. дослідників розширити територію їх розселення за рахунок Берестейщини на виправдання її інкорпорації в 1939. Насправді дреговицька територія на пд. і пд-зх обмежувалася ПРЛ.

⇐ Предыдущая 37 38 39 40 414243 44 45 46 Следующая ⇒