Лекція №6

Однак шлях цей виявився трагічним. У голодному Петрограді загинув О. Блок; В'ячеслав Іванов, що проголосив: «Світ прекрасний! Людина вільна!», емігрував і сповив свою свободу рясою католицького священнослужителя; гіркого хліба емі­грації скуштували Д. Мережковський та 3. Гіппіус. І все-таки, незважаючи на трагічну долю багатьох поетів, головне для «срібного століття», при всьому роз­маїтті прийомів, тем і образних рішень навіть у межах символізму,— діяльне переживання буття як різних іпостасей життєдіяльності дієвої особистості, насо­лода багатством мови, максимальне наближення «Я» ліричного і «Я» біографічно­го, до яких прагне історичне як скарбниця вселюдського досвіду.

Криза символізму 1910—1911 ^р. породила нову поетичну школу, яка виходила у своєму розумінні поезії з того, що позаземне — ідеал символістів — не можна осягнути, якими б оригінальними не були б спроби це зробити. Отже, на літературній сцені замість оновленого романтизму, який був літературним ідеалом символістів, утверджується реабілітація французького класицизму з його витонченою суворістю і простотою. Це означало, що на зміну символізму приходить новий напрям.

Теоретичне обґрунтування акмеїзму («акме» — грецьк. «ясність», «вершина»), авторами якого були Микола Гумільов і Сергій Городецький і яке знайшлося на сторінках часопису «Аполлон» 1913 р., підпало під нищівну критику Блока. Го­ловний її аргумент такий: у дробленні літераторів на групи полягає ознака по­етичних негараздів. Але Блок все-таки несправедливо дорікає акмеїстам за творчість «без божества, без вдохновенья» (ці пушкінські слова було винесено в заголовок його статті), тому що тільки імена Анни Ахматової, Михайла Кузміна, Осипа

10 серпня 1921 року літературно-театральний Петроград проводжав в останню путь Олександра Блока. Перед жалобною процесією йшли священнослужителі, за ними родичі поета і його близькі. Спів молитов... Заплакані жіночі обличчя... Труну несли до Смоленського цвинтаря відкритою на руках. Передсмертні страждання змінили обличчя Блока так, що його важко було впізнати, воно не мало нічого спільного ні з відомим портретом пензля Сомова, ані з останніми фотографіями.

Зі смертю Блока пішла в минуле ціла літературна епоха. Йдучи за труною
автора «Відплати», багато хто прощався з кращими роками свого життя. І по-
літньому сонячний теплий день, і сльози за Блоком, і розмови пошепки про арешт
Гумільова — усе, здавалося, свідчило про те, що час підводити певну важливу
риску, за якою варто чекати на нові випробування і нові жертви.                         ,

Олександр Олександрович Блок народився 16 листопада 1880 року в Петер­бурзі. Батько поета, Олександр Львович, був професором Варшавського університе­ту на кафедрі державного права. Це була неабияка, проте досить суперечлива за натурою, людина. Достоєвський сказав про нього: «Схожий на Байрона...» Але в автобіографії Блок написав про батька виразніше: «...було щось судорожне і страшне в щиросердному і фізичному вигляді його. Я зустрічався з ним мало, але ті:-: його кровно».

в&ки Блока незабаром після його народження розлучилися, і виховувався -пні матері, Олександри Андріївни Бекетової (за другим чоловіком — Куб-:а-Шоттух). Глава родини Бекетових, дід Блока, Андрій Миколайович Беке-ув відомим вченим-ботаніком. Блок писав про нього 1915 року: «Він нале-гих ідеалістів чистої води, яких наш час уже майже не знає... Одного разу й. бачучи, що мужик несе з лісу на плечах берізку, сказав йому: «Ти втомив-ій я тобі допоможу». При цьому йому й на думку не спала та очевидна Еііна, що берізка зрубана у нашому лісі».

ілпні Бекетових «панували, загалом, стародавні поняття щодо літератур-інностей та ідеалів». Бабуся Блока була відомою перекладачкою, його мати ж — усі писали і перекладали вірші та інші літературні твори. Складати . ребуси, коротенькі розповіді сам Блок почав з дитячих років. Він із них жремі «книжки» з малюнками, випускав домашній «журнал». Так поволі, їлизом сімейних традицій Блок, ще будучи хлопчиком, привчався до літера-шяльності.

виту Блок здобув у Вв^щській гімназії й у Петербурзькому університеті закінчив історико-філологічний факультет).

к молодого поета формувався під впливом російської поезії XIX століття, о юнацьких віршах помітні впливи Василя Жуковського, Михайла Лермон-лександра Пушкіна. Пізніше улюбленими поетами для нього стануть Афа-Фет, Яків Полонський, Федір Тютчев, Аполлон Григор'єв. Формуючи свою .-. Блок успадковує російський романтизм і виявляє прихильність до лірич-: єктивізму.

Навесні 1901 р. Блок прочитав книгу віршів В. Соловйова і вірші В. Брюсо-і альманасі «Северные цветы». Перший вразив його платонівською ідеєю дво-світу, відповідно до якої земне Життя — це лише перекручене відображення жит­тя потойбічного:

Милый друг, иль ты не видишь, Что все видимое нами — Только отблеск, только тени От незримого очами?

Натомість Брюсов вразив серце Блока любовним віршем: И снова ты, и снова ты,

И власти нет проклясть!                                                                   *•

Как Сириус палит цветы Холодным взором с высоты, Так надо мной восходишь ты, Ночное долнце — страсть!

Брюсовське нічне заклинання потрапило на сприятливий ґрунт: Блок страждав тоді нерозділеністю свого почуття до Любові Дмитрівни Мендалєєвої.

Російський символізм на початку століття, долаючи період невизнання, всту­пав у фазу «бурі і натиску». Видавництво «Скорпіон» надрукувало книги віршів,що знаменували собою розквіт поезії. Серед завоювань символізму одне з перших місць належало книзі Костянтина Бальмонта «Будемо як сонце». Про враження, які вона справила, Андрій Бєлий згодом писав: «...книга дражнила; у ній — блис­куче оволодіння прийомами, фарби, ефекти і ритм».

Варто підкреслити: символізм розумівся російськими поетами неоднозначно. Валерій Брюсов утілював переважно міфологічні праобрази, а, скажімо, В'ячеслав Іванов прагнув дійти у віршах своїх «від видимої реальності і через неї до реальн­ішої реальності тих самих речей, внутрішньої і сокровеннішої». Для Брюсова сим­волізм був літературною школою, а для В'ячеслава Іванова — життєтворчістю, теургією.

НаприкінціДІШ4_р. вийшла друком перша книга віршів Олександра Блока — «Вірші про Прекрасну Даму». В'ячеслав Іванов відгукнувся на неї рецензією: «Ко­жен вірш,-— з тих, де висвітлено лик Прекрасної Дами,— то мелодійний подих, напівзабута пісня за пагорбом зеленим,— і у солодкій муці прислухається до неї серце, стискуючись рідною тугою. «Нежаданна», що тане у світлих тонах, поезія...»

Майже конкретне (ліричний герой, Вона) перегукується у «Віршах про Пре­красну Даму» з пошуком ідеалу, Вічної Жіночності.

2. Виразне читання вчителем вірша О. Блока «Предчувствую Тебя».

Питання до учнів.

1) 3 яким віршем або віршами перегукується дана поезія?

2) Що нове вносить Блок у тему «передчуття»? 3)Яке ідейно-естетичне навантаження містить епіграф до вірша?

4)     Якщо порівнювати «передчуття» А. Рембо, В. Соловйова і О. Блока, то хто
з них підійшов найближче до символу як до абсолюту?

5)     Чи є якийсь сенс у подібній відірваності від реальності?
Мрія про Прекрасну Даму — спроба знайти вихід із пустелі самотності, із ї:

замкнутого кола.

Події 1905 р. викликали серйозний інтерес поета до суспільно-політичного життя Росії. Він співчутливо ставиться до демонстрацій народних мас, а «кривава неділя» викликала в нього почуття гніву. Романтик, поет-символіст змальовує у віршах жорстоку вуличну сцену:

Шли на приступ. Прямо в грудь Штык наточенный направлен. Кто-то крикнул: «Будь прославлен!» Кто-то шепчет: «Не забудь!» Рядом пал, всплеснув руками,— И над ним сомкнулась рать. Кто-то бьется под ногами. Кто — не время вспоминать. Только в памяти веселой Где-то вспыхнула свеча. И прошли, стопой тяжелой Тело теплое топча.

У жовтні Блок бере участь в одній із демонстрацій, і навіть несе червоний прапор. Однак помилкою було б вважати поета революціонером, це був імпульсив­ний, серцем продиктований вчинок. -

Проте вже друга книга Олександра Блока — «Ненавмисна радість» — істотно відрізнялася від першої. Прекрасна Дама зображена як земна жінка, навіть більше

 («По вечорах над ресторанами...»), навіть більше, ніж земна. До того ж, у книгу увійшли вірші громадянського звучання: «Мітинг», «Фабрика».

Непрості взаємини складалися у поета з побратимами по перу. Зокрема, про­ступало певне напруження у його дружбі з Мережковськими. Блок цінував Дмит­ра Мережковського як письменника, йому були до вподоби і щирі розмови з його дружиною Зінаїдою Гіппіус. Можна навіть сказати, що Мережковські від початку знайомства у певному сенсі сприяли духовному дозріванню Блока. Але в міру того, як сам поет наполегливо поширював зв'язки з повсякденним життям, його усе менше задовольняли «головні» теорії Мережковських.

Зінаїда Гіппіус, Андрій Бєлий, В'ячеслав Іванов хотіли бачити у Блоці співця Прекрасної Дами. Для них наступні книги його були «зрадою символізму», але Блок як поет зробив уже крок в іншому напрямку. Він писав: «У свідомості обо­в'язку, великої відповідальності та зв'язку з народом і суспільством, яке сформу­вало його, художник знаходить силу ритмічно йти єдино необхідним шляхом».

Зрештою, до 1909 р. розпадається і символізм як єдиний літературний на­прям. Проте четверта збірка віршів — «Нічний годинник» — належить до вершин блоківської творчості. Перед нами зрілий Блок, чия лірична наснага представлена на сторінках книги силою, що полонила.

Збірка відкривається циклом із п'яти віршів «На полі Куликовому». Роздуми поета над історичною долею Росії сповнені пророцьких осяянь та прозрінь («О, Русь моя! Жена моя! До боли нам ясен долгий путь...», «И вечный бой! Покой нам только снится сквозь кровь и пыль...»). Мальовничі та динамічні картини росій­ської природи в циклі: вітер, хмари, що летять по небу, хвилі, що хлюпочуть об берег Непрядви... А закінчується цикл тривожним передчуттям: «...узнаю тебя, начало высоких и мятежных дней!»

Блок відчував неминуче наближення соціальних катаклізмів, не випадково на тривожній ноті закінчується і його вірш «Русь моя...»:

Тихое, долгое, красное зарево Каждую ночь над становьем твоим...

У «Нічний годинник» увійшли і такі істинно блоківські шедеври, як «Про доблесті, про подвиги, про славу...», «На залізниці», «Травень жорстокий...», «Чор­ний ворон у сутінку сніжному», «У ресторані...» І, певно, особливо чарівний вірш:

Вновь оснеженные колонны,

Елагин мост и два огня.

И голос женщины влюбленный.

И хруст песка и храп коня.

Две тени, слитых в поцелуе,

Летят у полости саней.

Но не таясь и не ревнуя,

Я с этой новой — с пленной —с ней.

Да, есть печальная услада

В том, что любовь пройдет, как снег.

О разве, разве клясться надо

В старинной верности навек?

Чем ночь прошедшая сияла, Чем настоящая зовет, Все только — продолженье бала, Из света в сумрак переход...

( «На островах» )

4. Питання до бесіди з учнями.

1) Чи йдеться у цьому вірші про Прекрасну Даму?

2) Чи є у цьому вірші елементи символізму?

3) Чи має цей вірш символістський характер?

4) Чи виграла поезія Блока від зміни поетом ідейно-естетичних засад та по­глядів?

5) Чому, на вашу думку, Блок облишив мрії про недосяжне і «спустився» на грішну землю?

У журналі «Русская мысль» (№ 1, 1912) Валерій Брюсов із притаманною йому об'єктивністю писав про «Нічний годинник»: «Може бути, інші пошкодують про колишнього Блока, поета чекань, візій таємничого сутінку. Але... О. Блок знай­шов нові прийоми для своєї поезії, і можливо, що в майбутньому цими новими прийомами йому вдасться повніше і точніше передати все те, що в ранніх віршах ще ледь просвічує, як бліда зоря».

IV.  ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ РОБОТИ

Питання і завдання.

1) Чому саме образ Прекрасної Дами став уособленням символізму О. Блока?

2) Визначте причини, через які російський символізм виявився нетривалим.

3) Чи можете ви погодитися зі звинуваченнями на адресу О. Блока щодо зради символізму?

Виразне читання вірша «Весно, весно, без меж і без краю...» (читання супро­воджується музичною композицією).

2. Питання до аналізу.

1)Яке церше враження складається від цього вірша? Що стверджує поет у ньому? (Не можна не помітити життєстверджуючий, оптимістичний пафос цьо­го твору.)

2)Який характер має цей оптимізм — «сліпий» чи «зрячий»? (Звісно, лірич­ний герой чудово розуміє, що життя — це не лише «сп'яніла весна».)

3) Доведіть, що він добре розуміє і чудово обізнаний із суперечностями життя. (Для нього очевидні притаманні життю «недолі, погрози», «сльози», «ворожнеча», «ненависть», «прокльони».)

4) Завдяки якому основному художньому прийому досягається повнота карти­ни життя? (За допомогою антитези, протиставлення. Адже, крім усього переліче­ного, життя обдаровує і «ласкою долі», і «сміхом», і «любов'ю».)

5) Але чому у цьому двобої між світлим і темним перемагає світло? (Світле начало перемагає у вірші тому, що у першому рядку лунає гімн весні як символу всепереможної сили життя. А відтак подальше протиставлення має сенс, адже і темні боки у парадоксальний спосіб не заперечують, а, навпаки, додатково — через запе­речення і протиставлення — утверджують те саме, що і позитивні аргументи.)

6) Отже, що нове і незвичне ми можемо побачити у цьому вірші? Який ідей­ний зміст криється у цій чудовій поезії? (Життєствердний пафос виникає у цьому вірші не тому, що поет за традицією співає, як дурненький жайворонок, осанну весні, не розуміючи, що вона не тривала, і до того ж вона може вразити не менше, а може, ще й підступніше, ніж зима,— морозами чи іншими прикрими несподі­ванками. Цей пафос і виникає саме тому, що, з одного боку, життя є чудовим через свою суперечливість, а з іншого,— тому, що якби було інакше, то це вже було б не життя — адже «тортури і погибель» такі самі невід'ємні складові життя, як і весна «без меж і без краю».)

7) Чи сподобався вам цей вірш? Чому? (Такі питання є, певно, найскладніши­ми. Зрозуміло, що, даючи відповіді на ці питання, можна було б повторити усі попередні відповіді, та й на тому зупинитися. Однак справа не лише у тому, про що йшлося вище. Послухайте, будь ласка, ще раз оригінал поезії Блока (читання супроводжується музичною композицією).)

8) Можливо, ви відчули щось нове? (Так, мелодика, ритм, звучання вірша — щось невловиме, однак відчутне і виразне робить поезію взагалі і цей вірш зокре­ма справжнім твором мистецтва, його маленьким шедевром.)

9) Чи зумовлене це чинниками, про які ми вже згадували?
Почасти так. Але вивчити засади символізму не так вже й важко, не так вже

й важко вивчити і теорію вірша — і, певно, літературознавці, не говорячи вже про учнів, які добре навчаються, знаються на теорії краще за багатьох поетів... Проте Блок залишається неповторним. І Мандельштам залишається неповторним. І Ссенін залишається неповторним. І багато-багато інших поетів залишаються неповторними. Та їх все одно незрівняно менше, ніж пересічних громадян, тому що вони обдаровані тим, чого нам просто бракує,— талантом. А талант — це талан (доля) одиниць. І саме завдяки таланту одиниць звичайні слова перетворюються на поезію, на мистецтво. Аби переконатися у цьому, розглянемо ще один вірш Олександра Блока. Важко собі уявити лірику будь-якого поета без представленої в ній теми ко­хання. Блок також не є винятком із цього правила, хоча кількарічний досвід поета-символіста, а відтак самовіддане і тривале оспівування Прекрасної Дами відчутно дається взнаки й у пізніших його поезіях. Зокрема, у вірші «Про доб­лесті, про подвиги, про славу...»

4. Виразне читання вірша «Про доблесті, про подвиги, про славу...» (читання супроводжується музичною композицією).

5. Питання до аналізу.

1) Назвіть спільні для цих віршів способи відтворення почуттів ліричного ге­роя? Ліричні герої ідеалізують цей світ чи здатні побачити його суперечливість? (Відсутність ідилії. У віршах представлено сонячний вибух весни «на проклятій землі».)

2) Що відмінного можна помітити, порівнюючи ці вірші? Які почуття переживають ліричні герої? (Життєстверджуючий пафос першого, попри життєві негаразди, і безнадійний сум через назавжди втрачене кохання.)

3) Чому ж так діється, особливо якщо зважити на те, що перший вірш Блок написав за рік до другого, а отже, враховуючи узагальнений зміст, «Весно, вес­но...» і «Про доблесті...» мали б звучати інакше — оптимістичніше?! Що є пред­метом зображення у першому і другому віршах? (У першому — узагальнений, хоч і досить конкретний образ життя, натомість у другому — власні болісні почуття.)

4)То чому ж «Про доблесті...» звучить доволі сумно? (Сприймати життя та­ким, яким воно є, на узагальненому рівні, завжди значно простіше, ніж тоді, коли йдеться про конкретні події чи почуття.)

5)Яким же пафосом просякнутий щойно почутий вірш? (Пафосом розчаруван-
ня людини, що пізнала мудрість життя.)

6) Завдяки чому досягається цей ефект?

7) Як змальовано образ коханої? («Обличчя у простій оправі» і «синій плащ» — ось усе, що ми дізнаємося про кохану.)

8) Який характер має цей образ? (Образ коханої має глибоко символічний ха­рактер.)

9) Як звучить вірш із погляду на його тон і мелодику — чи свідчать вони про те, що сталася трагедія? (Ні.)

10)А чи свідчать тон і мелодика про те, що ліричний герой погоджується
з несправедливістю та жорстокістю долі? (Так.) ,

Мотив трагічної   Ч) А які слова свідчать про погодження з долею? («Твоє обличчя у простій

самотності оправі // я заховав у тиші крадькома».)

12)                    Отже, завдяки чому досягається пафос людини, що пізнала мудрість жит-
тя? (Це завдання вирішується завдяки глибокій символічності образу коханої:
«обличчя у простій оправі» і «синій плащ» — це натяки на живу істоту, а не
спроба створити реальний образ. З іншого боку, величезну роль грає тон, мелоди-
ка вірша — те невловиме, однак дуже добре відчутне, яке не дозволяє життєвій
драмі перетворитися на трагедію і водночас дає змогу примиритися з несправедли-
вістю та жорстокістю долі.

Адже і справді, нічого страшного не сталося: «Твоє обличчя у простій оправі / я заховав у тиші крадькома».

Однак трагедія все ж таки має місце у цьому вірші!)

13)У чому вона — ця трагедія? Чи це природно, коли образ коханої перетво-
рюється на «обличчя у... оправі»? (Ні. Бо коли зникають бажання «ніжності
і слави», а реальна жінка у плоті і крові перетворюється на «обличчя у... оправі».
то це вже не життя. Тільки це не трагедія античних пристрастей чи середньовіч-
них містерій, це трагедія, притьмянена через розуміння не досконалостей буття.)

А щодо примирення з цим, то послухайте ще раз цей вірш.