Лекція1. ІСТОР1Я СТАНОВЛЕНИЯ ПСИХОД1АГНОСТИКИ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Лекція1. ІСТОР1Я СТАНОВЛЕНИЯ ПСИХОД1АГНОСТИКИ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей особистості за допомогою різних діагностичних процедур з часів стародавніх цивілізацій завжди було невід'ємною частиною суспільного життя багатьох народів світу. Достатньо пригадати створені в Стародавньому Вавилоні, Єгипті, Китаї системи відбору претендентів на престижні державні посади або застосування специфічних видів випробувань учнів в античних філософських школах Піфагора (VІ ст. до н. е.), Платона (428/427-348/347 до н. е.), Сократа (470/469-399 до н. е.). Звичайно, ці спроби розпізнавання різних проявів особистості мали переважно інтуїтивний характер, який не грунтувався на науковому осмисленні та nepeвіpці отриманих фактів. Проте, залишивши низку цінних психодіагностичних спостережень, вони явили собою важливий етап в історичному розвитку психологічної діагностики.

З часом наукове опрацювання індивідуально-психологічних особливостей людини все більше дистанціювалося від інтуїтивного життєвого її розуміння, що зумовлювалося соціально-економічними змінами та потребами суспільства у вивченні індивідуальних відмінностей шляхом цілеспрямованого наукового дос-лідження.

Змістовно цей процес був пов'язаний із впровадженням у психологію точних методів природничих наук, зокрема, об’єктивного експериментального методу, який почав визначати характер психологічної науки в цілому. Так, експериментальні дослідження Вільгельмом Вундтом (1832-1920) сенсомоторних процесів, виявлення Френсісом Гальтоном (1822-1911) антропометричних (фізичних, функціональних, психічних) особливостей людини, об'єктивне вивчення Германом Еббінгаузом (1850-1909) законів мнемічної діяльності ознаменували появу нових критеріїв науковості психологічної діагностики. Особливютю такої науковості стала орієнтащя на природничий ідеал пізнання, що пов'язаний з позитивістською моделлю раціональності: 1) наукове знания базується виключно на емпіричних фактах та розвивається через поступове їх накопичення; 2) тeopії (або гіпотези) лопчно виводяться з факт1в за допомогою правил 1ндуктивного висновку; 3) Teopіі (або гіпотези) приймаються або відхиляються лише на основі їхньої перев!рки емпіричним шляхом, практикою.

Еволющя наукових уявлень про предмет психології та методи його дослідження зумовили необхідність жорсткого дотримання під час проведения діагностичних операцій детемініаційних відношень між параметрами ситуації (S) та параметрами реакції (R) в рамках об'єктивної парадигми біхевіоризму або між ситуацією (S) та їїсуб'єктивним образом (О) у когнітивній психології. Ці операціональні положения лягли в основу тестового методу, який поступово стає одним із основних інструментів об'єктивного психодіагностичного обстеження особистості.

Починаючи з перших тестових лабораторних досліджень Джеймса Мак-Кіна Кеттелла (1860-1944), які були розпочаті в дев'яностих роках XІX століття, і аж до кінця першої половини XX століття розвиток тестології (психометрики) відбувався у напрямку вдосконалення змістовно-методичних аспектів тестування (диференціації предметної спрямованості тестових методик, дотримання психометричних вимог до них) та зміни форм його проведения (появи індивщуальних та групових тестів). Як приклад можпа навести розвиток групового (колективного) тестування, започаткованого Артуром Сінтоном Отісом(1886-1963), або створення Робертом Вудвортсом (1869-1962) першого особистіснoгo опитувальника. Kpім цього також слід відмітити роботи Альфреда Біне (1857-1911), Теодора Сімона (1873-1961), Лeвіca Мадісона Термена (1877-1956), Вільяма Штерна (1871-1938), Девіда Векслера (1896-1981), Рудольфа Амтхауера (р. н. 1920) щодо створення низки інтелектуальних тестів, спрямованих на визначення (на основі критерю статистичної норми) коефіцієнта інтелектуальності - ІQ.

При цьому з самого початку метод тестів був тісно пов'язаний із математично-статистичним апаратом, передусім з кореляційним та факторним аналізом, розробка яких здійснювалась Чарльзом Едвардом Спірменом (1863-1945), Карлом Пірсоном (1857-1936), Рональдом Фішером (1890-1962), Maypіціo Джорджем Кендаллом (р. н. 1907), Луїсом Леоном Терстоуном (1887-1955).

Закладені працями Джоя Пауля Гілфорда (1897-1987), Джорджа Фредеріка Кьюдера (р. н. 1903), Лі Кронбаха (1916-1994) принципи вимірювання надійності та валідності тестів, перевірки репрезентативності тестових норм, аналізу завдань (пунктів) тесту в першу половину минулого cтоліття оформились у досить злагоджену емпірико-статистичну методологію. За допомогою цих математичних процедур з позиції номотетичного (нормативно-вимірювального) підходу були реконструйовані базисні психічні властивості індивідуальності, покладені Гансом Юргеном Айзенком (1916-1997) та Раймондом Бернардом Кеттеллом (1905-1998) в основу авторських особистісних опитувальників.

Ідея розрізняти номотетичний та ідеографічний підходи в науці належить німецькому філософу В.Віндельбанту (1848-1915). Для номотетичного (природничого, сцієнтистського, пояснювального) підходу характерним є об'єктивне вивчення людини за допомогою індуктивного методу, спрямованого на виявлення загальних закономірностей життєдіяльності. а для ідеографічного (гуманітарного, описового) розуміння – є ціннісно-смислове освоения особливого, одиничного людського буття на основі актів розуміння і переживания. Загальна характеристика цих підходів широко представлена у науковій ллітературі, використовується і в психодіагностиці, зокрема, при реконструкції суб'єктивного життевого docвіду особистості на основі інтерпретації отриманої від неї граф1чної або вербальної інформації.

Перші роботи у цьому напрямку були здійснені Германом Роршахом (1884-1922), Генpі Александером Мюрреєм (1893-1988) та Саулом Розенцвейгом (р. н. 1907), які, акцентуючи важливість структурної та змістовно-смислової невизначеності стимульних умов для виявлення "типу переживания" особистості (Г.Роршах), структури її "Я"-потреб (Г.Мюррей) або особливостей поведінки в ситуаціях фрустрації (С.Розенцвейг), фактично узгодили проективні методи з психоаналітичним стилем клінічного мислення.

Подальші теоретико-прикладні дослідження діагностичних можливостей проективних технік (Д.Рапапорт, Д.Мак-Клелланд та ін.) привели до появи їхніх численних модифікацій, спрямованих, зокрема, на вивчення мотивації досягнення, сімейних установок, впливу особистісних та афективно-мотиваційних установок на пізнавальні процеси, особливості соціальної перцепції та сшлкування.

Як вже зазначалося вище, особливютю розвитку західної психології в кінці XІX століття стало впровадження об'єктивних методів дослідження індивідуально-психологічних властивостей особистості. Аналогічні тенденції простежуються й у вітчизняній психологічній науці,характерною рисою якої завдяки працям 1вана Михайловича Сеченова (1829-1905), 1вана Петровича Павлова (1849-1936), Володимира Михайловича Бехтерева (1857— 1927)стала орієнтація (на вдміну від робіт школи В.Вундта) на матеріалістичне розуміння психічної діяльності людини. Впровадження об'єктивного експериментального методу в рамках досліджень фізіологічних корелятів психічних явищ, а також створення низки експериментально-психологічних лабораторій (у 1885 poціВ.М.Бехтеревим - при клініці нервових та душевних хвороб Казанського університету; у 1895 році за ніціативою С.С.Корсакова - при психіатричнній клініці Московського університету), у яких дослідницька робота була тісно пов'язана з мсдичною практикою, привело до виникнення вітчизняної екс-псрименталъної психології.

Значний крок у зближенні об'єктивних психологічних досліджень з педагогічною практикою був здійснений учнем В М.Бехтерева Олександром Федоровичем Лазурським (1874-1917), який, керуючись принципом об'єктивності як головним критерієм науковості методу та принципом вивчення особистості в діяльності, почав практикувати природний експеримент, що надало можливість вивчати в рамках впровадженого ним нового папрямку у диференціальній психології - наукової характерології - вчення про психічні процеси та особистість учня в цілому.

3 розвитком експериментальних диференціально-психологічних досліджень створюються передумови для виникнення вітчизняної психологічної діагностики. Причому досить тривалий час процес становления її основних прикладних напрямків – змістовно визначався логікою перших робіт з психологічного тестування, зокрема, дослідженнями професора Московського університету Григорія Івановича Россолімо (1860-1928), які були ирисвячені проблемам кількісної оцінки елементів духовного життя (уваги, волі, точності та міцності сприймання, асоціативної діяльності) з метою виявлення індивідуального своєрідного профілю розвитку окремих сторін здорової та хворої особистості, та здобутками психотехніків Соломона Григоровича Геллерштейна (1896-1967) та 1саака Нафтульевича Шпільрейна (1881-1937) в галузі психології праці.

Але розпочат1 в дореволюц1йний період психодіагностичні (дослідження невдовзі були припинені через ті бурхливі сусшльно-політьичні події, що супроводжували розпад Російської імперії та утворення СРСР. І лише у 20-30-ті роки минулого століття відновлюються наукові розробки в області психодіагностики, які, насамперед, пов'язані з потужним розвитком педологічних та психотехнічних тестових досліджень особистості. Проте, теоретико-методологічні та практичні результати цих досліджень, зважаючи на їхню зростаючу невідповідність панівній у той час ідеології, зазнали нещадної критики з боку керівництва держави, що фактично призвело до припинення уcіx психодіагностичних досліджень в СРСР (чому значною міpoю сприяли партійна Постанова 1936 року "Про педолопчні викривлення в системі наркомосвіти" і так звана "Павловська" сесія Академії педагогічних та Академії медичних наук, яка відбулася у 1950 poці).

Вихід ізситуації, що склалася в СРСР навколо досліджень індивідуально-психологічних особливостей особистості, одні вітчизняні психологи вбачали у вивченні за допомогою кореляцій-ного диференціально-психологічного експерименту рівня розвитку психофізіологічних функцій, процесів і властивостей особистості, інші — в каузально-генетичному аналізі якісних проявів психіки суб'єкта діяльності. Внаслідок цього протятом 50-60-х років у радянськкій психології відбулось оформления двох стратегічних напрямків в області дослідження та діагностики особистості:

—диференціально- психологічного спрямування, що представлена
роботами класиків та провідних спеціалістів в області дифе-
ренціальної психофізіології - Борисом Михайловичем Тепловим
(1896-1965), Борисом Герасимовичем Ананьевим (1907-1972),
Володимиром Дмитровичем Небиліциним (1930-1972), Вольфом
Соломоновичем Мерліним (1898-1982), 1нною Володимирівною
Равич-Щербо (1927-2004), Ерою Олександрівною Голубевою, Єв-
геном Олександровичем Клімовим, Володимиром Михайловичем
Русаловим та ін.;

—психогентичного напряму, який тісно пов'язаний з
ідеями в рамках культурноісторичної тeopіі Лева Семеновича

Виготського (1896-1934), Олекая Миколайовича Леонтьева (1903-1979), Олександра Романовича Лурії(1902-1977), а також зі становлениям діяльнісного підходу, започаткованого працями Серг1я Леонідовича Рубінштейна (1889-1960). Методологічна новизна й оригінальність відрізняла психогенетичні дослідження Л. С. Виготського, який послідовно став розвивати якісний аналіз розуміння особливостей психічного розвитку особистості дитини. Навколо Л. С. Виготського утворилася школа однодумців і співробітників, які протягом довоєнного десятиліття шукали нішу та власні підходи до розвитку ідей свого вчителя щодо якісного аналізу психіки. У цей час концептуально визначався діяльнісний підхід у радянській психології (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, П.І. Зінченко), було напрацьовано багато оригінальних "діяльнісних" методик психодіагностики. Психіку стали вивчати не інтроспективно і не за допомогою тестових випробувань (у класичному розумінні тесту), її стали досліджувати ззовні, у діяльнісних проявах. Однак на відміну від біхевіоріального вивчення психіки в цілісності стимул-детермінованої поведінки діяльнісний підхід визначав детермінацію змісту психічного відповідними діями. Операція, як складова психічної дії, була прийнята за основу психодіагностики якісного аналізу. Тут психодіагностика проявляла майже віртуозну винахідливість. Це означає, що під кожну властивість, тип, форму теоретично описаного в загальній психології психічного явища, наприклад, логічної пам'яті чи стійкості уваги, було розроблене спеціальне психодіагностичне завдання, за результатами виконання якого аналізувалися відповідні особливості індивідуальних проявів досліджуваної властивості психіки.

До 50-х років такий підхід цілком сформувався. У психодіагностиці на першому плані продовжував виступати якісний аналіз дослідження, дослідження, насамперед, розумового розвитку. Зокрема, А. О. Люблінська досліджувала особливості розвитку мови і її функції, під керівництвом О. Р. Лурії вивчалася роль мови в регуляції діяльності, О.М. Леонтьєв і О. В. Запорожець досліджували роль діяльності в розвитку основних психічних процесів (довільності, сприйняття, уваги, інтелекту), під керівництвом Д. Б. Ельконіна вивчався розвиток мови і визначалася роль гри як провідного виду діяльності в дошкільному віці. На базі приведених теоретичних пошуків створювалися і психодіагностичні технології та методики, складалися програми навчання, виховання, розвитку і корекції. Це були вже процедурні технології, а не окремі тести.

Принцип якісного аналізу розумового розвитку, що опрацьовувався того часу, виявився продуктивним, зокрема, у теорії поетапного формування розумових дій (П. Я. Гальперін), локалізації вищих коркових функцій (О.Р.Лурія), провідної діяльності в психічному розвитку(Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, Г.С.Костюк) періодизації психічного розвитку в онтогенезі (Д.Б.Ельконін) та ін. Разом з тим психодіагностиці такого типу притаманна вузька прикладна спрямованість, обумовлена необхідністю вміти розпізнавати і класифікувати ті чи інші психічні явища.

Кшець 60-х - друга половина 70-х роюв минулого столтя ознаменувалися відродженням в СРСР тестової психологічної діагностики особистості. Поряд з диференщально-психологічними та психогенетичними доагпдженнями з'являються спроби використання "якісних тестів" у пато- та нейропсихології (С.Я.Рубшштейн, О.Р.Лур^я, а також у спеціальних галузях - авіаційній та космічній медицині, спорті. Звичайно, такі тестові методи вимагали теоретико-методологічного обгрунтування та психометричної перевірки. У зв'язку з цим у академічних психологічних виданнях з'являються публікації з психометрики, організовуються спеціалізовані конференції з проблем тестової психодіагностики. Разом з тим, виникають наукові дискусії про ставлення до закордонного психодіагностичного досвіду та взагалі про міcцe психодіагностики особистості в системі психологічного знания, захищаються наукові дисертації з використанням зарубіжної тестології, що, безумовно, створило сприятливі умови для поглиблення досліджень із розробки та впровадження тестових методик.

Восьмидесяті роки XX століття для вітчизняних спеціалістів у галузі психодіагностики були відмічені такими подіями. У 1981 poці за редакцією Костянтина Марковича Гуревича ( 1906-2007) виходить у світ колективна монограф1я "Психологічна діагностика. Проблеми та дослідження",присвячена питаниям конструювання, перевірки та використання діагностичних методик. Широкого резонансу з боку вітчизняних психолопв набуває публікація у 1982 poці перекладу фундаментальної праці провщного американського психодіагноста Анни Анастазі (р. н. 1908) "Психологічне тестування". З'являеться низка вітчизняних праць з клінічної психодіагностики, психометрики. Активно створюються оригінальні вітчизняні методики діагностики інтелектуального та творчого розвитку, характеру, самосвідомості особистості, соціально-психологічних взаємин у колектив, розробляються тестові норми для вітчизняних версій західних тестів, публікуються нові західні напрацювання в області психологічної діагностики особистості.

Внаслідок послабления ідеологічного тиску з боку держави в кінці 80-х років намітилися позитивні зрушення радянської психології у бік інтеграції до світової психологічної спільноти: стали доступними переклади сучасних фундаментальних досліджень з психології особистості, з'явилися можливості міжнародного спілкування спеціалістів, відкрилися широкі перспективи для прикладної психодіагностики із застосуванням конкретних західних психологічних концепцій та інструментарію.

Проте, в СРСР практично не відбувалося ніякої систематичної роботи із селекії та сертифікації психологічних тестів. Тести публікувалися та розповсюджувалися безсистемно, часто за принципами "самвидаву", будучи об'ектом піратського копіювання. Причому п1сля розпаду СРСР ця ситуация не тільки не змінилася, але й значно погіршилася через ті кризові явища перехідного періоду, що виникли у пострадянському простopі в 90-ті роки минулого століття. Поява великої кількост1 низькоякісних (нерідко псевдонаукових) видань із психодіагностики, які не мають професійного рецензування спеціалістами в дашй області; в1дсутн1сть законодавчих і нормативних актів, що охороняють права людини шд час психологічних обстежень та

регламентують роботу психодіагностів; слабка психометрична шдготовка практичних психологів; нерозробленість теоретико-методолопчних проблем психологічної діагностики, и завдань, предмета та структури — все це далеко не повний перелж проблем перехідного перюду у розвитку вггчизняної психологічної діагностики, які,на жаль, залишаються невиршеними і доcі.