Бюджетний календар

Місцеві фінанси (опорний конспект лекцій)

Тема 1 Місцеві фінанси в економічній системі держави.

1. Історичні аспекти виникнення інституту самоврядування та науки про місцеві фінанси.

2. Основні теорії, що пояснюють суть і природу місцевого самоврядування як форми місцевої влади.

3. Основні об’єкти та суб’єкти системи місцевих фінансів.

1. Історичні аспекти виникнення інституту самоврядування та науки про місцеві фінанси.

Місцеві фінанси, як і фінанси в цілому, є формою економічних відносин, що пов’язані з розподілом і перерозподілом ВВП, у процесі яких відбувається формування, розподіл та використання грошових коштів, призначених для потреб регіонів. Вони виникли як противага державним фінансам.

У історичному аспекті формування інституту самоврядування нерозривно пов'язане з так званим Магдебурзьким правом - це середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялися від центральної адміністрації (королівської) або влади феодалів (приватної) і створювали органи місцевого самоврядування. Витоки поняття “Магдебурзьке право” від привілеїв, які у 1188 отримало німецьке місто Магдебург від архієпископа. Разом з німецькою колонізацією Магдебурзьке право поширилося у східну Європу.

У Європі поняття "самоврядування", "самоуправління" почали використовуватися з другої половини 18 ст. саме щодо місцевого самоврядування. У 19 столітті в більшості країн світу, насамперед у Західній Європі, активізуються процеси демократизації суспільства. У цей період вже досить чітко визначається перелік справ, які в законодавстві багатьох країн належать до місцевих:

— освіта,

— медична та ветеринарна допомога,

— утримання доріг та благоустрій населених пунктів,

— опіка над бідними й сиротами.

У Росії місцеві фінанси як окрема галузь почала існувати після реформи 1864 року, але на початку 20 століття Радянська влада не визнала інституту місцевого самоврядування. Відродження місцевих фінансів розпочалося в останній період горбачовської перебудови в 1990 р., коли в СРСР було визнано інститут місцевого самоврядування. Ці процеси були спричинені багатоплановими демократичними реформами, які почалися наприкінці XX століття у Європі.

Основними напрямками яких стало:

· коригування кількості самоврядних одиниць,

· удосконалення організаційної структури органів самоврядування,

· фінансові та функціональні реформи.

Метою даних реформ місцевого самоврядування стало збільшення обсягів фінансових ресурсів, які центральна влада передавала місцевій. Це завдання вирішувалося за допомогою запровадження фіскальної автономії місцевих органів, надання їм права залучати альтернативні джерела доходів, а також здійснювати субсидування територій з боку держави.

2. Основні теорії, що пояснюють суть і природу місцевого самоврядування як форми місцевої влади.

Наукова думка у галузі місцевого самоврядування, що має Європейські витоки, розвивалася за декількома напрямками:

1. Теорія природних прав общини, що сформувалася в роки Великої Французької революції 1789 р. Ця теорія ґрунтується на тій ідеї, що є природні права общини за аналогією до природних прав людини і громадянина. Община, як самостійний територіальний колектив, є таким же суспільним утворенням, як і держава. Причому утворення общини передувало виникненню держави, тому держава не може скасувати права общини, які нею не надавалися. Отже держава не може позбавити територіальний колектив його природних прав, а може тільки впливати на його діяльність через законодавство. Кожен територіальний колектив має власні завдання, які він самостійно визначає.

2. Державна теорія місцевого самоврядування, сформована в середині XIX ст. німецькою школою юристів. В її основі лежить твердження, що органи місцевого самоврядування є органами державного управління на місцевому рівні, вони перебувають у структурі державної влади та їй підпорядковані. Ця теорія заперечує існування природних прав общин і стверджує, що територіальні колективи створюються державою для реалізацій державних функцій і завдань.

3. Теорія громадського самоврядування народилася також у Німеччині в другій половині XIX ст., трохи згодом її було названо теорією муніципального дуалізму. Вона синтезує ідеї двох попередніх теорій. В основі цієї теорії лежить твердження, що органи місцевого самоврядування мають власну, природну, а отже, суверенну компетенцію тільки у сфері неполітичних відносин.

3. Основні об’єкти, суб’єкти та основні елементи системи місцевих фінансів.

Об'єктом місцевих фінансів є: фінансові ресурси у фондовій та не фондовій формі. Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств, ресурси, що залучаються місцевими органами влади у вигляді банківських кредитів, від розміщення місцевих позик.

Суб’єкти управління місцевими фінансами

Територіальна громада: жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно – територіальними одиницями, або добровільні об’єднання жителів населених пунктів, що мають єдиний адміністративний центр.		Органи місцевого самоврядування
		Сільські, селищні, міські ради
		Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад
		Сільські, селищні, міські голови
		Районі та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст

Основними елементами системи місцевих фінансів є:

— доходи,

— видатки,

— способи формування доходів,

— місцеві фінансові інститути,

— суб'єкти та об'єкти місцевих фінансів.

Основні способи формування доходів:

— місцеві податки і збори – основний спосіб в розвинених країнах,

— частки загальнодержавних податків,

— комунальні платежі,

— доходи від майна та землі, що належать місцевій владі,

— доходи комунальних підприємств,

— кредити,

— комунальні позики,

— трансферти від органів влади вищого територіального рівня.

Місцеві фінансові інститути – це сукупність організаційних структур, норм правил і традицій, які забезпечують функціонування місцевих фінансів:

— громадські послуги,

— самостійні місцеві бюджети (бюджет АРК, обласні, міські міст Києва і Севастополя, районні, міські, районні в містах, сільські, селищні територіальних громад: поточні, розвитку, приєднані, додаткові)

— комунальна форма власності,

— позабюджетні валютні цільові фонди,

— місцеві податки і збори,

— комунальний кредит,

— фінанси комунальних підприємств,

— комунальні платежі

Тема 2. Самостійні місцеві бюджети – визначальна ланка місцевих фінансів

1. Поняття самостійності місцевого бюджету. Правове підґрунтя розвитку місцевого самоврядування в Україні.

2. Права місцевих органів влади.

3. Структура місцевих бюджетів.

4. Порядок складання місцевих бюджетів.

1. Поняття самостійності місцевого бюджету.

Однією з важливих умов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування, основою якої є фінансова незалежність. З 1990 року в Україні, яка зазнала ринкових трансформацій, розпочався процес становлення системи самостійних місцевих бюджетів, здійснення на новій основі їх видатків, запровадження нових способів формування доходів бюджетів, які притаманні ринковому типу економіки.

Правове підґрунтя для впровадження і розвитку місцевого самоврядування в Україні було закладено:

1. Законом України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” від 7.12.1990 року № 633-12. Згідно з цим законом усім міським, сільським і селищним радам було надано право створювати власні бюджети, при чому втручання вищих органів влади у цей процес не допускалось.

2. Європейською хартією місцевого самоврядування, прийнятою 15 жовтня 1985 року і ратифікованою Україною у 1996 році. Цей документ передбачав відокремлення місцевих органів самоврядування від державної влади, повну незалежність і самостійність у здійсненні покладених на них функцій у межах їх компетенцій.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року, де відображені основні права органів місцевого самоврядування, пов’язані з їх фінансовим забезпеченням, а саме:

· затвердження місцевих бюджетів,

· контроль за виконанням місцевих бюджетів,

· затвердження місцевих податків і зборів.

4. Закон України “Про місцеве самоврядування”, що був прийнятий відповідно до Конституції 21 травня 1997 року дав новий поштовх до розвитку інституту місцевого самоврядування та його фінансового забезпечення.

Стаття 4 цього закону окреслює основні принципи місцевого самоврядування:

· Народовладдя;

· Законність;

· Гласність;

· Колегіальність;

· Поєднання місцевих і державних інтересів;

· Виборність;

· Правова, організаційна та матеріальна самостійність;

· Підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами органів та посадових осіб;

· Державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування;

· Судовий захист місцевого самоврядування.

5. Бюджетний кодекс також містить чітке розмежування доходів і видатків місцевих бюджетів.

2. Права місцевих органів влади.

Згідно з вищезгаданими законодавчими актами місцеві органи самоврядування мають право:

· Самостійно розробляти, затверджувати і виконувати свої місцеві бюджети;

· В процесі виконання бюджетів вносити відповідні корективи та уточнення, які приймаються в межах компетенції і в інтересах держави та населення відповідної території;

· Визначати зі своїх бюджетів обсяг фінансування соціально-культурних закладів та планувати їх подальший розвиток у межах визначених бюджетних доходів, наданих дотацій, субвенцій і залучених коштів;

· Визначати напрями використання коштів бюджетів на інвестиції, власні цільові програми, а також спільні програми з органами влади інших адміністративно-територіальних одиниць; на зовнішньоекономічну діяльність, заходи щодо охорони навколишнього середовища, відновлення пам'яток природи і культури, благоустрій міст, селищ та сіл, утримання та капітальний ремонт житлового фонду об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування, установ та закладів освіти, охорони здоров'я цільового забезпечення науки і культури, спорту, засобів масової інформації, на утримання органів державної влади та самоврядування, захист прав споживачів та на інші цілі.

· В межах наявних коштів збільшувати видатки на утримання житлово-комунального господарства, установ та закладів освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, науки і культури, спорту, охорони навколишнього природного середовища тощо;

· Місцеві органи самоврядування можуть визначати у встановленому порядку в межах додатково вишуканих протягом року коштів додаткові пільги на допомогу громадянам, які потребують соціального захисту;

· Обласні та районні органи самоврядування мають право розподіляти бюджетні кошти між територіальними громадами, визначати розміри дотацій, субвенцій бюджетам нижчого територіального рівня та їх цільове використання, утворювати у складі свого бюджету резервні та інші цільові фонди, передбачені законодавством;

· Органи місцевого самоврядування мають право залучати своїх бюджетів кошти інших бюджетів та підприємств на договірних засадах для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. Слід зазначити, що свої права на складання і виконання місцевих бюджетів обласні та районні ради делегують відповідним державним адміністраціям. Доходи, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів, вилученню не підлягають;

· Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати місцеві податки і збори, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у межах конституційних норм і показників.

3. Структура місцевих бюджетів.

Для країн з федеративним устроєм характерна 3 – х - рівнева бюджетна система: державний бюджет, бюджети федерацій, місцеві бюджети (ФРН, США, Російська Федерація)

Для країн з унітарним устроєм (Україна ) характерна 2 – х рівнева бюджетна система: державний бюджет, місцеві бюджети.

Бюджетна система України

1 рівень	Загальнодержавний бюджет
2 рівень	Місцеві бюджети

Структура місцевих бюджетів складається відповідно до чинного бюджетного кодексу України. Місцеві бюджети в Україні є найчисельнішою ланкою її бюджетної системи, їх кількість становить 11949, у тому числі республіканський бюджет АРК, 24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя, 165 бюджетів міст обласного підпорядкування,488 районних бюджетів, 277 бюджетів міст районного підпорядкування,104 бюджети районів у містах,787 селищних бюджетів, 10101 сільський бюджет.

Структура місцевих бюджетів України має три рівні:

Місцеві бюджети України

1 рівень

Республіканський бюджет Криму

Обласні бюджети

Бюджети міст республіканського підпорядкування

2 рівень

Районні бюджети

Бюджети міст обласного підпорядкування з районним поділом

Бюджети міст обласного підпорядкування без районного поділу

3 рівень

Бюджети міст районного підпорядкування

Бюджети селищ

Бюджети сіл

Бюджети районів у містах

Бюджети 1 і 2 рівнів відносяться до зведених бюджетів. Бюджети 3 рівня є базовими бюджетами.

4. Порядок складання місцевих бюджетів.

Стадії бюджетного процесу

1 стадія	Складання проекту державного бюджету України, рішень про місцеві бюджети
2 стадія	Розгляд та прийняття Закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети
3 стадія	Виконання бюджету, в тому числі, у разі необхідності внесення змін
	Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього

Бюджетний календар

	Державний бюджет	Місцеві бюджети
Січень	Затвердження розпису Державного бюджету України	Затвердження розпису доходів і видатків місцевих бюджетів і кошторисів бюджетних установ
Лютий	Визначення переліку показників для обрахунку міжбюджетних трансфертів	Підготовка та подання на розгляд відповідним радам річного звіту про виконання місцевих бюджетів (у двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду)
Березень	Збір статистичної інформації для визначення коригуючих коефіцієнтів та розрахунку міжбюджетних трансфертів	Збір та подання Міністерству фінансів України статистичної інформації для визначення коригуючих коефіцієнтів та розрахунку міжбюджетних трансфертів
Квітень	До 1 квітня Національний банк України подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України проект основних засад грошово-кредитної політики та проект кошторису	Аналіз статистичної інформації, оцінка виконання бюджету за попередній бюджетний період
Травень	Не пізніше 1 травня подання річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України Розгляд Верховною Радою звіту про виконання Закону про Державний бюджет України. Розгляд основних макропоказників економічного і соціального розвитку України Аналіз виконання бюджету у поточному бюджетному періоді. Оцінка обсягу фінансування бюджету Складання пропозицій проекту Державного бюджету України Не пізніше, ніж за чотири дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики, Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період	Підготовка та подання на розгляд відповідним радам звіту про виконання місцевих бюджетів (у двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду) Аналіз виконання бюджету в поточному році Оцінка потреби у фінансових ресурсах і визначення пріоритетів на наступний бюджетний період, розробка загальних цілей і фінансової політики регіону
Червень	Не пізніше 1 червня парламентські слухання з питань бюджетної політики (з доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем'єр-міністр України або за його дорученням, Міністр фінансів)	Розробка та затвердження основних заходів по формуванню проекту бюджету на наступний бюджетний період відповідно до основних напрямів бюджетної політики, визначених Кабінетом Міністрів України
Липень	Інструкції щодо підготовки бюджетних запитів. Розроблення та аналіз бюджетних запитів	Розробка інструкції щодо підготовки бюджетних запитів
Серпень	Подання проекту закону про Державний бюджет України Кабінету Міністрів України	Опрацювання спільно з Міністерством фінансів України методики, особливостей розрахунків та інших положень щодо формування міжбюджетних взаємовідносин на наступний бюджетний період
Вересень	Схвалення проекту закону Кабінетом Міністрів України Не пізніше 15 вересня подання проекту закону з відповідними матеріалами Верховній Раді України Не пізніше 22 вересня опублікування проекту закону в газеті "Урядовий кур'єр" Не пізніше 20 вересня представлення проекту закону на пленарному засіданні Верховної Ради України	Опрацювання розрахунків прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методики їх визначення та інших показників, ухвалених Кабінетом Міністрів України Опрацювання пропозицій щодо типової форми проекту рішення про місцевий бюджет, доведеної Міністерством фінансів України
Жовтень	Не пізніше 1 жовтня розгляд проекту закону в комітетах, депутатських фракціях і групах та подання пропозицій до комітету з питань бюджету Не пізніше 15 жовтня розгляд Комітетом з питань бюджету спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів пропозицій до проекту закону. Розгляд проекту закону про Державний бюджет України в першому читанні Не пізніше 20 жовтня прийняття проекту закону у першому читанні Підготовка проекту закону до другого читання	Подання пропозицій Міністерству фінансів України, Верховній Раді України щодо розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників на наступний бюджетний період Розробка та підготовка головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів бюджетних запитів згідно з типовою формою та відповідними інструкціями в терміни та порядку, встановленими фінансовими органами
Листопад	Не пізніше 3 листопада Кабінет Міністрів України подає доопрацьований проект закону відповідно до бюджетних висновків і порівняльну таблицю 3-6 листопада Комітет з питань бюджету готує висновки щодо розгляду проекту закону у другому читанні Не пізніше 20 листопада прийняття проекту закону у другому читанні Не пізніше 25 листопада внесення проекту на розгляд у третьому читанні Прийняття проекту закону у третьому читанні	Аналіз бюджетних запитів і прийняття рішення щодо їх включення до проекту місцевого бюджету Розробка проекту місцевого бюджету та підготовка проекту рішення на підставі положень і показників міжбюджетних відносин, доведених місцевим органам влади у тижневий термін після ухвалення Верховною Радою України закону про Державний бюджет України в другому читанні
Грудень	До 1 грудня прийняття закону про Державний бюджет України Формування місцевих бюджетів	Затвердження обласних, міських, районних бюджетів на пізніше ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України Затвердження міських (районного значення), районних у містах, селищних і сільських бюджетів не пізніше ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського бюджету Оприлюднення рішення про місцевий бюджет не пізніше 10 днів з дня його прийняття Складання розпису доходів і видатків місцевих бюджетів. Складання кошторисів бюджетних установ

Тема 3 Доходи та видатки місцевих бюджетів

1. Класифікація доходів місцевих бюджетів.

2. Структура видатків місцевих бюджетів.

1. Класифікація доходів місцевих бюджетів.

Доходи місцевих бюджетів класифікуються за джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

· податкові доходи;

· неподаткові доходи;

· доходи за рахунок кредитів і позик;

· доходи за рахунок операцій з капіталом;

· трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

Податкові доходами - передбачені податковими законами України місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

До місцевих податків і зборів відносять:

1. Комунальний податок.

2. Податок з реклами.

1. Збір за припаркування автотранспорту;

2. Ринковий збір;

3. Збір за видачу ордера на квартиру;

4. Курортний збір;

5. Збір за участь у бігах на іподромі;

6. Збір за виграш у бігах на іподромі;

7. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

8. Збір за право використання місцевої символіки;

9. Збір за право проведення кіно телезйомок;

10. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

12. Збір із власників собак.

Неподаткові доходи:

· доходи від власності ОМС;

· доходи від підприємницької діяльності ОМС;

· адміністративні збори та платежі у межах підвідомчої території,

· доходи від некомерційного-та побічного продажу;

· надходження від штрафів та фінансових санкцій;

· інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом – доходи, що утворюються у результаті вкладання тимчасово вільних коштів у інструменти фінансового ринку.

Трансферти – фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до місцевих бюджетів, а також з бюджетів територіальних одиниць вищого рівня до бюджетів нижчого адміністративного рівня з метою збалансування дохідної і видаткової частини цих бюджетів.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на:

· власні доходи: доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик;

· передані доходи:доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня. Вони бувають закріплені та регульовані:

Закріплені доходи- це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі. До закріплених належать доходи, які на довготривалій основі за єдиною часткою передаються до місцевих бюджетів одного рівня.

Склад доходів, що закріплюється за бюджетами місцевого самоврядування базового рівня і враховується при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів регламентується Бюджетним кодексом України (Розділ 3 “Місцеві бюджети” Глава 2, статті 64 - 69)

До доходів, що закріплюються за базовими бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів бюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) прибутковий податок з громадян (до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя — 100 %, до доходів міст республіканського та обласного значення — 75 %, до доходів міст районного значення, сіл, селищ — 25 % загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на даній території);

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам (справляється на даній території);

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва в частині, що належить відповідним місцевим бюджетам (справляється на даній території).

Регульовані доходи- це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.

До регульованих відносять загальнодержавні податки, які згідно нормативами відрахувань розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. Розміри відрахувань визначаються Верховною Радою України, виходячи з відповідних соціально-економічних нормативів бюджетної забезпеченості населення і стану місцевих джерел доходів. Уточнення переліку регульованих доходів місцевих бюджетів здійснюється в процесі ухвалення щорічних законів про Державний бюджет України. Регульовані доходи становлять основну частку доходів місцевих бюджетів України. На даний момент ця частка сягає 75% - 85%.

До основних регульованих доходів належать:

1. ПДВ

2. Податок на прибуток підприємств (за винятком тих, що перебувають у комунальній власності)

3. Акцизний збір

4. Прибутковий податок з громадян

5. Плата за землю

Регульовані доходи зараховуються до місцевих бюджетів за індивідуальними ставками та єдиними нормативами відрахувань.

Доходи місцевих бюджетів складаються з загального і спеціального фондів:

Дохідна частина місцевих бюджетів

Загальний фонд бюджету, що включає усі доходи бюджету, визначені для фінансування загальних видатків і не призначені для конкретної мети

Спеціальний фонд бюджету, що покриває видатки на конкретні цілі у випадках створення цільових фондів або одержання грандів (дарунків)

Резервний фонд - не більше 1% обсягу видатків загального фонду місцевого бюджету

Податкові

Неподаткові

Операції з капіталом

Трансферти

Доходи місцевих бюджетів

Згідно з положеннями Бюджетного кодексу, дохідна частина місцевих бюджетів складається з доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, та доходів, що не враховуються. У Бюджетному кодексі вводиться поняття "кошика доходів” місцевого самоврядування для бюджетів територіальних громад (сіл, селищ, міст та їх об'єднань).

Є два кошики:

“Кошик№1” спрямовується на фінансування повноважень, делегованих державою місця. Доходи цього кошика враховуються за умови визначення обсягу міжбюджетних трансфертів. Склад доходів “1 кошика” визначаються у статтях 64,66 Бюджетного кодексу України.

“Кошик № 2” - це той кошик, що спрямовується на виконання власних повноважень. Доходи цього кошика не враховуються за умови визначення обсягу міжбюджетних трансфертів. Склад доходів “2 кошика“ визначено статтею 69 бюджетного кодексу України.

2. Структура видатків місцевих бюджетів.

Видатки місцевих органів влади є точним відображенням тих повноважень, що на них покладаються. Це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованих коштів бюджетів і обумовлені суспільним способом виробництва та функціям держави.

За пріоритетністю фінансування виділяють обов’язкові видатки та факультативні.

Обов’язкові видатки це ті, які спрямовані на виконання обов’язкових завдань, покладених на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів державних послуг, а також видатки, пов’язані з борговими зобов’язаннями та кредитами.

Факультативні видатки – це ті видатки, які місцева влада здійснює для добровільно визначених завдань.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 поділяє видатки на дві групи: поточні і видатки розвитку.

Поточні видатки (або адміністративні) — це кошти поточного бюджету, що спрямовуються на фінансування підприємств установ і закладів, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань.

Напрямки використання поточного бюджету: соціальний захист та соціальне забезпечення, соціально-культурна сфера, охорона здоров'я, фізична культура і спорт, видатки на житлове господарство, видатки на фінансування пасажирського транспорту, видатки на утримання органів влади.

Поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Таке фінансування може забезпечуватись лише за наявності відносно стабільних джерел доходів.

До видатків розвитку (капітальних чи інвестиційних) належать: витрати на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, субвенції, кошти на програми соціально-економічного розвитку територій, капітальне будівництво, придбання обладнання, транспортних засобів та іншої техніки, на сплату основної частини боргу органів місцевого самоврядування. Видатки на благоустрій населених пунктів містять у собі: капітальні вкладення, витрати на капітальний ремонт, витрати на поточне утримання споруд і їх благоустрій. В свою чергу витрати на капітальні вкладення містять витрати на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо. Вони проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених органами місцевого самоврядування.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться згідно з кошторисом за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм за видами. Поточне утримання об'єктів міського благоустрою, санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т.п. – також проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на підставі кошторисних розрахунків.

Вільні бюджетні кошти, що включають вільний залишок коштів, суми додатково одержані в процесі виконання бюджету, суми перевищення доходів над видатками в разі збільшення доходів чи економії видатків, які утворилися в місцевих бюджетах на початку бюджетного року - не враховуються при затвердженні бюджету наступного року і не можуть бути вилучені органами державної виконавчої влади вищого рівня. Рішення про їх використання приймають місцеві виконавчі органи або органи місцевого самоврядування.

Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвитку можуть змінюватись залежно від того, наскільки напруженим є виконання поточного бюджету.

За функціональним поділом згідно зі статтею 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки місцевих бюджетів можна поділити на дві окремі частини: видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування та видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень. Держава в повному обсязі фінансує видатки, пов’язані з реалізацією делегованих повноважень.

До видатків на здійснення делегованих повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету на місцевому рівні відносяться:

— видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету,

— видатки на забезпечення незалежного судочинства,

— видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності,

— видатки на реалізацію прав місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Склад видатків місцевих бюджетів прописаний у Законі України “Про бюджетну систему України” від 29.06.95 України N 253/95-ВР у розділі 3, статті 20.

Бюджетний кодекс України у статтях 88, 89, 90 встановлює видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також з районних та обласних бюджетів, бюджету АРК і міст обласного підпорядкування і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Стаття 91 Бюджетного кодексу України визначає видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Тема 4 Інститут комунальної власності у системі місцевих фінансів

1. Комунальна власність.

2. Фінанси комунальних підприємств.

3. Поняття комунального кредиту.

1. Комунальна власність.

Комунальна власність - самостійна форма власності, що, згідно Конституції України, належить територіальній громаді. Муніципальна власність - одна з форм колективної власності, що може перебувати в користуванні, володінні і розпорядженні територіальних колективів та їх органів самоврядування.

Суб'єктами права комунальної власнос