|
|||
Приватний вищий навчальний заклад ⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 6 Приватний вищий навчальний заклад «Медичний коледж» Дисципліна «Соціологія» Тема лекції: Соціологія особистості. Спеціальності : 5.12010104 «Стоматологія» 5.12010106 «Стоматологія ортопедична» 5.12020101 «Фармація» Кількість годин: 2 Підготував викладач _____________ Бондарук А.Г.
Обговорено і затверджено на засіданні циклової комісії гуманітарних і соціально-економічних дисциплін «__» ________ 2011 року, протокол №___ Голова циклової комісії _________________ О.І. Мелех
Актуальність теми: Соціологія особистості - галузь соціології, яка вивчає особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв’язків особи і соціальних спільнот. Особистість є об’єктом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін - філософії, антропології, психології, соціології тощо. Специфіка соціологічного підходу до особистості полягає в тому, що соціологія намагається дослідити людину як найважливіший елемент суспільного життя, виділити її соціальні характеристики, визначити весь спектр її взаємодії з суспільством, з соціальними спільностями, з іншими індивідами. Соціологію цікавить людина як соціальна істота, як продукт і суб’єкт соціальних процесів, як виразник суспільних інтересів. Визначаючи соціально-типове в людині, соціологія аналізує конкретні механізми формування її як особистості, а також механізми зворотного впливу індивіда на суспільний світ.
Мета: Формувати у студентів знання з даної теми, розкрити роль особистості в суспільстві. Формувати у студентів повагу до інших людей.
План лекції: 1. Соціологічні підходи до вивчення особистості. 2. Соціологічна структура особистості. 3. Проблеми соціалізації особистості.
Джерела інформації:
1. Соціологія В.Г. Городяненко, Київ – 2008, 2. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / Під заг. Ред. Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка.-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. 3. Охорона здоров’я в Україні: проблеми та перспективи / Під. Ред. В. М. Пономаренка.-К., 1999. 4. Нагорна А. М., Слабкий Т. О. Соціальна медицина та огранізація охорони здоров’я. Навчальний посібник для медичних училищ. - Донецьк: Лебідь, 2000.
1. Соціологічні підходи до вивчення особистості. Людина - це родове поняття для позначення певного біологічного виду. Воно вказує на відмінність “homo sapiens” від інших видів, від тварин. Індивід - одиничний представник даного виду, окрема людина. Індивідуальність - це ті специфічні, особливі ( як природні так і набуті) якості і властивості людини,що відрізняють її від інших. Це неповторність, унікальність кожної людини. Особистість - це система стійких якостей і властивостей, набутих під впливом суспільства і культури, які реалізуються в соціальному житті. Особистість - це міра соціального в людині. Людина є сукупністю біологічних, соціальних, культурних характеристик. Соціологія акцентує свою увагу на людині як істоті соціальній. Термін особистість “persona” дослівно означає “маска”. Теорії особистості: 1.Марксистська теорія. Карл Маркс вважав, що особистість залежить від об’єктивних суспільно- економічних, соціально-культурних і предметно-діяльнісних особливостей. Кожна людина - це продукт даного суспільства, носій виробничих, класових, політичних, релігійних, національних і соціальних відносин. 2. Рольова теорія. Розроблена американськими соціологами та соціальними психологами Р. Лінтоном, Дж. Морено, Т. Парсонсоном, Р. Мертоном. 3. Теорія соціальної установки. Її суть в тому, що поведінка людини в суспільстві залежить від того місця, яке вона займає в суспільній ієрархії. Центральним є поняття “аттюд” (соціальна установка), яке характеризує взаємодію особистості і соціального середовища. Соціальна установка - це схильність людини діяти певним чином. Поняття “соціальна установка” характерне російському соціологу Ядову. 4. Теорія референтної групи. Поняття “референтна група” було запроваджене в американській соціальній психології в 30-х pp. XX ст. Референтна група - це група, до якої індивід належить, належав чи прагне належати і на яку він орієнтує свою поведінку. Позитивна референтна група - людина хоче, щоб дана група визнала її своїм членом. Негативна референтна група - людина протиставляє себе певній групі. Порівняльна референтна група - людина порівнює свою позицію з становищем певної групи. В якості референтної групи може виступати будь-яка соціальна спільнота, від студентської групи до сім’ї. Особистість сама обирає групу до якої прагне належати, і на яку орієнтує свою поведінку. 2. Соціологічна структура особистості. На думку Зігмунда Фройда структура людської особистості - це суперечлива єдність трьох рівнів: ІД. Слово “ід” походить від латинської “воно” і, за Фройдом, означає винятково примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості. Ід функціонує цілком у несвідомому і тісно пов'язане з інстинктивними біологічними спонуканнями (їжа, сон, дефекація), що наповнюють нашу поведінку енергією. Згідно з Фрейдом, ід - щось темне, біологічне, хаотичне, що не знає законів і не підпорядковується правилам, вільне від обмежень. ЕГО (від лат. “ego” - Я) - це компонент психічного апарата, відповідального за прийняття рішень. Его прагне висловити і задовольнити бажання ід відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. Его одержує свою структуру і функцію від ід, еволюціонує з нього і запозичує частину енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальної реальності. Спираючись на силу логічного мислення, що Фрейд називав повторним процесом, его здатне спрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потреби задовольнялися безпечним для самого індивідуума і для інших людей способом. Его виступає в ролі нібито, “виконавчого органу” особистості і є цариною протікання інтелектуальних процесів і вирішення проблем. Фрейд розділив суперегона дві підсистеми: совість та его-ідеал. Совість формується за допомогою батьківських покарань за вчинки, які батьки називають “поганою поведінкою”. Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини за “погану поведінку”. Заохочувальний аспект суперего - це его-ідеал, що формується з того, що батьки схвалюють або високо цінують; він веде індивідуума до встановлення для себе високих стандартів. І якщо мету досягнуто, це викликає почуття самоповаги і гордості. Суперего вважається сформованим цілком, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем Суперего, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з боку ід, прагне спрямувати людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках; намагається переконати его в перевазі ідеалістичних цілей над реалістичними.
Потреби- це ті форми взаємодії особистості зі світом, необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної і соціальної визначеності. Потреби - це протиріччя між наявним і необхідним. Потреби - це об’єктивна необхідність особистості.
Американський соціолог Маслоу класифікував потреби: Фізіологічні та сексуальні потреби - у відтворенні, їжі, одязі, житлі, відпочинку. Екзистенціальні - у безпеці свого існування, впевненості в майбутньому, стабільності умов життєдіяльності, гарантованості праці. Соціальні потреби - у спілкуванні, турботі про інших,увазі до себе. Потреби престижу - у повазі з боку інших, службовій кар’єрі, високому соціальному статусі. Духовні потреби - самореалізація, самовираження.
Інтереси - це усвідомлені потреби, це вираження соціальних потреб особистості через її місце в системі соціальних відносин та взаємодій з приводу умов та засобів задоволення цих потреб. Цінності - це суспільні відношення, завдяки яким потреби і інтереси соціальної групи чи окремої особистості переносяться на світ речей, духовних явищ, надаючи їм певних соціальних якостей. Мотиви - це усвідомлена потреба особистості у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності. Соціальні норми - це правила, які встановлює суспільство чи соціальна спільнота для своїх членів. Структура особистості (Е. Фромма) Особистість формується у залежності від типу соціального характеру людини. Соціальний характер - це взаємозв’язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури суспільства. Соціальний характер змінюється разом із суспільством і культурою, відповідно до цього, така особистість не має власного “Я” і живе за таким кредо: “ Я такий, який я вам потрібен”. 3. Проблеми соціалізації особистості. Соціалізація - це процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм і цінностей того суспільства, до якого він належить. Соціалізація відбувається протягом всього життя - від народження аж до смерті: змінюються умови життя, змінюється людина. Соціалізацію поділяють на: 4. первинну (засвоєння соціальних норм і цінностей дитиною, входження її до даної культури); 5. вторинну (послідовне засвоєння соціальних ролей, характерне для дорослої людини).
Залежно від віку індивіда розрізняють такі основні етапи соціалізації: · соціалізація дитини; · соціалізація підлітка (нестійка, проміжна); · тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років); · соціалізація дорослих. На кожному етапі формуються певні особливості у відносинах особистості з навколишнім середовищем та у світогляді. Ці зміни стосуються особливостей пізнання навколишнього середовища. Наприклад, первинна соціалізація дитини означає зміни в її світобаченні, ставленні до навколишнього середовища, які відбуваються через формування ідентифікаційної схеми «Я» — «Інший», «своє» — «чуже» тощо. У процесі соціалізації особистості доводиться переживати критичні періоди. У соціалізації дитини — перші 2—3 роки життя і вступ до школи (принципово нове середовище, в якому змінюються ставлення до неї, вимоги до її поведінки). У соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; у тривалій соціалізації— початок самостійного життя, перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації дорослих — поведінку особистості в новій ситуації, механізми пристосування до неї. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні вільно оцінювати загальні зміни, критично сприймати норми, а діти найчастіше лише засвоюють їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок, соціалізація дитини пов’язана здебільшого з формуванням мотивацій.
Протилежно спрямованим до соціалізації є десоціалізація — часткова або цілковита втрата особистістю засвоєних норм і цінностей. Це може бути зумовлено її ізоляцією, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей щодо підвищення культурного рівня та ін. У перехідних суспільствах простежується ресоціалізація — докорінна зміна соціального середовища, що зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Цей болісний процес нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, пов’язаний з руйнуванням попереднього світорозуміння, необхідністю вироблення нового, спричинює розрив з традиційними культурними цінностями, породжує необхідність брати на себе незвичну соціальну роль тощо.
Висновки: Соціалізація є постійним процесом, адже суспільство постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності і норми. Протягом життя змінюється і людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, здібності, можливості, налагоджують відносини з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами й організаціями, суспільством загалом. Все це дає змогу їм впевнено почуватися у суспільстві, соціальному житті. Водночас соціалізація є важливим чинником стабільності, нормального функціонування суспільства, наступності його розвитку.
|
|||
|